www.odb.km.ua Відгуки та побажання
КОТЯТА-АКРОБАТИ Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Письменники Хмельниччини - дітям » Вибрані твори.
        КОТЯТА-АКРОБАТИ

        КОТЯТА-АКРОБАТИ

           Сказати щиро, я з дитинства недолюблював ко­тів. Мабуть, тому, що наша чорна кішка, бувало, то перекине гладущик з молоком, то вкраде з-під мами­них рук шматок м'яса чи сала, то ще скоїть якусь шко­ду в хаті. А коли вона задавила п'ятеро курчат, то бать­ко відвіз її аж за двадцять кілометрів і випустив у чу­жому селі.
           Два тижні не було кішки. За неї вже й почали за­бувати. Аж одного надвечір'я, коли сім'я зібралася на лаві перед хатою, почулося кволе-кволе: м'яу-у-у, м'яу-у-у-у.
           –  Ніби наша кішка голос подає? – сказала мати.
           –  Тобі вчувається, – промовив батько. – Хіба вона знайде дорогу аж з-під Солобковець?
           –  Ой, лишенько! – зойкнула мати. – Он вона від хвіртки повзе.
           І справді, наша чорна кішка, худа-прехудюща, на череві повільно повзла стежкою. Зупинилась за кіль­ка кроків від лави, тихенько нявкнула два рази і опус­тила голову на передні витягнуті лапи.
           –  Вона просить у нас пробачення за курчат, – сказала мати, витираючи кінчиком хустини очі. Швидко збігала до хати, винесла у блюдечку молока, поставила перед кішкою і жалісливо промовила:
           –  Їж, нещасна, їж.
           –  І як вона добилася додому? – дивувався бать­ко, погладжуючи руді прокурені вуса. Я ж її віз у міш­ку, щоб не бачила дороги. Чи в неї нюх такий, чи зір, чи щось інше, що знайшла свою хату?
           З того часу ніхто кішку не кривдив, а вона деся­тою дорогою обминала не тільки курчат, але й не поло­хала наших горобців, які завжди товклися на деревах перед хатою і на подвір'ї. Не робила шкоди і в хаті.

           Все це пригадалося мені, коли у липні я залишив­ся за хазяїна на сестриному господарстві. Всією сім'­єю вони поїхали купатися у Чорному морі, а мені до­ручили доглядати курей, собаку, рибок в акваріумі і...
           І кого ви думаєте?
           Але давайте по порядку...
           Коли я автобусом добрався до Дунаєвець, то своїх родичів уже не застав. Перше, що мені здалеку впало в очі на сестриній хаті, це приколений кнопками до две­рей аркуш цупкого паперу. На ньому кольоровими фломастерами було намальовано двоє чорних котенят з жовтими очима і написане таке: “Дорогий дядьку! Догляньте, будь ласка, моїх маленьких вихованців. Вони зачинені у хліві. Олесь”.
           –  Яких ще вихованців залишив на мої руки Олесь? – розмірковував я, підходячи до хліва. Лише прочинив двері, як звідти одне за одним вискочили двоє чорних кошенят і стрімголов подалися у густий малинник. А кури, мабуть, сприйняли їх за тхорів, бо наробили такого репету, що загавкали сусідські соба­ки.
           –  Ось і доглянув Олесевих вихованців, – пожалівся я Рейсові, який зацікавлено поглядав у малин­ник із-за густої сітки вольєри. – Що ж тепер робити? Як їх звати? Де шукати? Це ж вони бур'янами пода­дуться хтозна-куди.
           Я сів на лаву. Кури трохи втихомирилися. Коли це знову знявся крик до неба.
           Я підвівся і побачив котенят: вони вже були на яблуні. Раптом перше стало передніми лапами на на­тягнуту між яблунями мотузку, на якій вішали суши­ти випрану білизну, і повільно пішло вперед. За ним рушило друге. Я затамував подих: зараз малята попа­дають. Та вони благополучно добралися до другої яб­луні, швидко спустилися по стовбуру на землю і зник­ли у розквітлих флоксах.
           –  Ну й акробати! – гукнув я до Рекса. – Мабуть, Олесь щодня їх тренував. Чи не так, друже?
           Через кілька хвилин чорні циркачі атакували гой­далку. Вони видерлися по дерев'яних стовпах на пе­рекладину, підійшли до товстих мотузок і по них спус­тилися на сидіння, яке злегка розгойдалося. Котята всілися рядочком, наче для фотографування. Тоді я побачив у них на шийках білі плями.
           Нарешті кошенята помітили мене. Вони одночас­но плигнули у траву і, підстрибуючи, пробігли повз лаву декілька разів.
           –  Киць, киць! – гукнув я, і малі вискочили на лаву, а з лави одне полізло мені на плечі, а друге всілося на колінах.
           Я збігав до хати, виніс у бляшанці молока. Попо­ївши, котята побігли зі мною на грядки і зникли у ви­сокому картоплинні. А через декілька хвилин щось зойкнуло у зеленому шумовинні, потім ще раз. Я розгорнув картоплиння, а там мої маленькі циркачі му­чать ропуху. Насилу відігнав їх від жаби.
           З того дня Олесеві вихованці бігали за мною на­зирці.
           Якось я пішов до магазину купити молока. І як не намагався залишити кошенят вдома, з того нічого не вийшло. Йду тротуаром, а попереду вибрикують чорні Мурчики. Перехожі усміхаються, зупиняються, щоб роздивитися красенів з білими цяточками на ший­ках. А коли якийсь нікчемний собака з гавкотом ки­нувся до них, то котенята злякано припали до моїх ніг. А потім, наче по стовбуру дерева, подерлися догори по штанях. І відчули себе малі у безпеці лише на моїх пле­чах...
           З того часу я полюбив котів так само, як і собак.


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Весна - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Саллі Грін “Напівзагублений ”
        Джоан Роулінг “Гаррі Поттер и Прокляте дитя”
        Наталія Щерба “Лунастри”
        Саша Кочубей “Сім нескладух говорухи”
        Оксана Радушинська “Коли сонце було стозрячим. Амулет волхва”
        Наталка Малетич “Щоденник Ельфа”
        Ульф Старк “Диваки і зануди”
        Роальд Дал “Відьми”







        Яндекс.Метрика
        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр