www.odb.km.ua Відгуки та побажання
ХАЗЯЇН Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Письменники Хмельниччини - дітям » Вибрані твори.
        ХАЗЯЇН

        ХАЗЯЇН

           Торік наприкінці травня я гостював у тітки Оль­ги. Щодня ходив у ліс, на річку, до ставка.
           Якось, зачиняючи хвіртку, біля ніг помітив уже величенького широкогрудого півника. Біленький по­чекав, поки я зроблю кілька кроків, і пішов назирці за мною. Я, звичайно, не звернув ніякої уваги на курча. Аж його помітила тітка Ольга, яка сиділа на лавці під розкішною яблунею, і до мене:
           –  Це що за приблуда об'явився?
           –  Хіба курча не ваше? – здивувався я, нагнув­ся, простягнув до півника руку, а той і не тікає. Підніс його до очей, розглядаю, а він – ні гу-гу.
           –  Якесь диво. І величеньке вже. Чиє ж воно? Я не бачила у сусідів таких. Де воно пристало до тебе?
           –  Я помітив його біля хвіртки.
           Півника нагодували, і він до пізнього вечора тов­кся на подвір'ї, біля наших ніг. Ночував з дорослими птахами, вони його не кривдили. А господар курника довгохвостий червоний когут помітив новака лише під час сніданку. Аж очі в нього налилися кров'ю, коли побачив, як малий сміливо брав шматочки хліба з рук тітки Ольги і не ділився лакітками ні з ким.
           Приблуда залишився на господарстві, бо ніхто із жителів навколишніх вулиць не претендував на нього.
           Півник від мене майже не відставав, якщо тільки я виходив з хати. А полюбився приблуді тому, що зав­жди частував його то вареником, то котлетою, то шмат­ком булки чи хліба.
           У тітки Ольги було ще два коти: старий Мурчик – білий з чорними плямами на голові, і молодий Васько – весь у темно-коричневих смугах, наче маленьке тигреня.
           Через Приблуду (так його вже називали усі, і він навіть розумів це ім'я) коти не раз голодували.
           Як тільки насиплеш у миску каші чи ще чогось і гукнеш “Киць-киць-киць!”, то найпершим з'явиться півник. Він їсть, а коти, що припізнилися, здивовано поглядають то на мене, то на Приблуду.
           А бувало й по-іншому: Мурчик і Васько вже обі­дають, а півник біжить з усіх сил із-за якогось куща. Тоді коти розбігаються, бо не раз пробували, який вже гострий у нахаби дзьобик. Прибулець ласує доти, поки воло не стане подібним на гумовий м'я­чик.
           Аж весною я знову потрапив проїздом до тітки Ольги. Пригадався і Приблуда – ненаситний індиві­дуаліст.
           –  Чи живий ще приблудний півник? – поціка­вився я у тітки.
           –  О, тепер він за хазяїна у курей.
           –  А старий півень де?
           –  Як почали взимку кусатися, то старого відда­ла сестрі. У неї якраз не було півня. Може, хочеш по­дивитися на свого Приблуду? Орел, а не півень.
           –  З радістю, – промовив я і взяв зі столу кілька шматочків хліба.
           Кури тепер не гуляли по всьому подвір'ю, а були зачинені у вольєрі із дротяної сітки.
           Ще здалеку побачив кілька білих і рябих курок і серед них – білого півня-велетня: гребенястого, кря­жистого і високого. Тітка відчинила хвіртку, і я уві­йшов на півнячу територію. Приблуда трохи наїжив­ся, почервонів, почав сердитися, розгрібаючи велики­ми лапами брудний сніг, і раз за разом кидав очима на мене, ніби хотів сказати: “Забирайся звідси по-добро­му, не порушуй нашого спокою”.
           Я по-дружньому усміхнувся Приблуді і простяг­нув йому шматок хліба. Він здивовано зиркнув на мене, повільно підійшов і дзьобом вирвав подарунок з моєї руки. Але не з'їв сам, як це раніше робив, а наступив лапою на кінчик окрайця і почав дзьобом дробити хліб на шматочки. При цьому ще й голосно засокотав: ко- ко-ко-ко, ко-ко-ко-ко-о-о.
           Кури швидко зазбирали крихти, а Приблуда на­віть не покуштував, який же на смак мій подарунок.

           –  Хазяїн! – радісно усміхнулася жінка. – Спочатку нагодує своїх подружок, а що вже залишиться, то іноді й сам попробує. Добрий він.
           А півень ніби зрозумів тітчину похвалу, бо рап­том затріпотів крильми, вигнув дугою шию і проспі­вав голосно, розкотисто:
           –  Ку-ку-рі-ку-у-у-у! Ку-ку-рі-ку-у-у-у-у!


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Сергій Гридін “Не ангел”
        Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
        Наталія Щерба “Чароділ”
        Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
        Оксана Лущевська “Задзеркалля”
        Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
        Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр