www.odb.km.ua Відгуки та побажання
ШАРКО Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека
      Веб-уроки
      Здійснення закупівель
      Карта сайту


      Пошук по сайту


       
        Головна » Електронна бібліотека » Письменники Хмельниччини - дітям » Вибрані твори.
      ШАРКО

      ШАРКО

         Шарко вже немолодий. Іноді у нього щось неладне діється із зором. І тоді ледь розрізняє навколишні речі. Вчора прокинувся зі сну, глянув на хатні двері – і давай брехати: гав-гав! гав-гав! гав-гав! Привиділо­ся, що чужа людина забрела на подвір'я, аж то – стов­бур старої яблуні. Коли з хати вийшла бабуся і обізва­лася до нього, зрозумів: знову підвели очі. Від того ста­ло дуже сумно. І він, зіщулившись, підібгавши хвос­та, поплентався до буди, тягнучи за собою довгий важучий ланцюг.
         Зупинився. Не хотілося залазити до старенької дерев'яної хатинки, де влітку не заховаєшся від дощу, а взимку мороз допікає до кісток. Повільно опустився на землю, витягнув передні ноги і поклав на них руду­вату голову з білими плямами-бровами над карими очима.
         Ласкаве весняне сонце пестило простуджені ноги, а під одноманітне цвірінькання горобців, що товклися на деревах, хотілося спати.
         Та не встиг Шарко задрімати, як на вулиці гучно загарчала вантажна автомашина і зупинилась. Звівся на ноги, коли два чоловіки відчинили хвіртку і почали вносити на подвір'я квадратні рами, затягнені білою металевою сіткою. Неголосно гавкнув кілька разів і ліг на нагріту сонцем землю. Для чого марно дерти горло? Адже з тими молодиками є і його хазяїн – Віталій.
         Лежав нерухомо, наче колода. Але то лише так здавалося для стороннього ока. Уважно стежив за кож­ним рухом незнайомців і Віталія. Зацікавили довга металева сигара, яку чоловіки кинули на стежці, об­ляпаний чимось білим високий бак, у який налили кілька відер води, чорні довгі шланги, що простяглися ледь не через усе подвір'я.
         Дуже зрадів, коли побачив, що до нього поспішає Віталій. Підвівся, радісно замахав хвостом, потім ки­нувся назустріч хазяїну з такою силою, аж ремінь бо­ляче врізався у шию. Хотів лизнути Віталію руку, але той щось нетерпляче буркнув. Тоді припав до хазяїно­вих ніг і щасливо заскавучав, коли відчув солодкува­тий запах поту, що проціджувався крізь дірки у стоп­таних сандалетах.
         Але Віталія не зворушили ті ніжні почуття. Туп­нувши ногою, гаркнув:
         –  До буди!
         Шарко відсахнувся від хлопця, бо ще не чув од нього такого різкого окрику. Видивився на молодого хазяїна, а той, не витримавши здивованого погляду, винувато всміхнувся і лагідно промовив:
         –  Не дивися так на мене, Шарку... Ну, іди до буди, бо тут зараз працюватимуть. Зрозумів? Ну, іди, іди.
         І собака пішов, опустивши голову. Наче весь зів'­яв, ніби його тяжко побили.
         Дверцята буди були зачинені на клямку, і Шаркові нічого було робити, як зігнутися у три погибелі і дати хропака.
         Іншого разу так і було б. Але зараз не до сну. З його очей текли сльози... За що так образив Віталій? За що? Хіба не міг він зразу по-людськи заговорити, а не тупати ногою і кричати? Ніби на маленького чи яко­гось чужинця...
         Шаркові було дуже і дуже боляче. Бо нікого у ньо­го на білому світі не було рідніших за Віталія і бабусю. Одного холодного березневого дня Віталій, тоді ще хлопчик-п'ятикласник, підібрав маленьке цуценя на вулиці і, пригорнувши до грудей, приніс додому. З того часу разів дев'ять чи десять наставали холодні зими. Та колись ті зими не були такими лютими, як минула. Здавалося, не витримає того холоду, що котроїсь ночі замерзне у благенькій буді. А може, тому давніші зими були теплішими, що кров молода нуртувала у жилах?
         Багато років щиро дружили Віталій з Шарком. Прийде, бувало, хлопець із школи, візьме окраєць хлі­ба, половину вділить своєму другові і побіжать нави­передки аж до ставка чи на річку. Влітку разом і купа­лися.
         А раз страшна пригода сталася на ставку: ледь не втонув Віталій. Добре, що гралися вони у воді недале­ко від берега і були ще там старші хлопці. Несподівано щось сталося з Віталієм, і він пішов на дно. Шарко зля­кано загавкав і кинувся під воду, а за ним – якийсь високий юнак. Він і врятував тоді Віталія. Але діти, які були свідками тієї пригоди, чомусь вважали рятів­ником Шарка. І Вітя не раз про це нагадував, пригор­таючи собаку до своїх грудей.
         Раптом щось голосно зашипіло, зашкварчало. Шарко зиркнув у щілину – і в ту ж мить зажмурився від яскравого світла. Аж очі заболіли. Коли шкварчан­ня на хвилину стихло, наважився знову подивитися на подвір'я. Там були ті самі чоловіки, тільки тепер уже в чорних окулярах. Вусатий тримав тонку зігнуту трубку, до якої тяглися довгі гумові шланги від металевої сигари і високого заляпаного бака. З тої кривої труб­ки і виривалося аж біле полум'я. І шипіло, нагадуючи примус, на якому бабуся не раз варила їсти під хатою.
         Довго спостерігав за робітниками. Так натомив очі, що заболіла голова. Під одноманітне набридливе шкварчання заснув. А прокинувся від того, що боліло все тіло. Хотілося вийти надвір, вирівняти хребет, шию, ноги. Але буда була зачинена. Ще вразила тиша. Глянув у щілину – нікого. Зате поряд з гаражем поя­вилася металева вольєра.
         Вже сонце нижнім краєчком доторкнулося до да­леких дерев, як знову заторохтіла вулицею автомаши­на. Невдовзі щось поруч грюкнуло по залізу. І вчулося тихе скигління цуценяти. Так, так, цуценяти. Шарко здригнувся, злякано гавкнув раз, ще раз і ще раз...
         Нарешті, згадали і про нього, бо чиїсь кроки поча­ли наближатись. Прислухався: то йшов молодий хазяїн.
         Віталій мовчки відчинив дверцята і став оддалік. Шарко повільно виліз із своєї непривітної домівки, подивився на величезну металеву клітку і рудувате клаповухе цуценя, що товклося біля нової просторої буди, оббитої зверху білою блискучою бляхою, і, на­віть не глянувши на господаря, побрів до буди. Його здавило щось у горлі. І він, скрутившись калачиком, ліг і тихо заскавучав.
         Віталію здалося, що Шаркове ридання – то до­кір йому і за оту напівзогнилу буду, і за важкий іржа­вий ланцюг, який за останні кілька років ніхто не ски­дав собаці з шиї, і за оту нову вольєру для породистого цуценяти.
         Шарко ридав уголос. А хлопцеві, що стояв, опустив­ши голову, вже ввижалася зруйнована часом металева клітка, потрухлявіла буда, старий кривоногий собака...
         Віталій приніс Шаркові поїсти, але той навіть не вийшов з буди, хоч дверцята були відчинені...
         А вранці, на подвір'ї, поспішаючи на роботу, хло­пець запитав у старенької:
         –  Мамо, Шарко поїв?
         –  Ні, нагнівався.
         –  Скиньте з нього ланцюг, хай побігає.

         –  Добре.
         Бабуся підійшла до буди, присіла навпочіпки і покликала:
         –  Шаруню, йди-но, рідний, до мене.
         Почувши сердечний голос хазяйки, собака повіль­но виліз надвір, довірливо поклав голову їй на коліна, і та, розв'язуючи ремінець на шиї, приказувала:
         –  Ой, розумнику мій, невже ти збагнув, що ска­зав Віталій?
         Шарко, відчувши, як з шиї впав на землю важ­кий залізний ланцюг, вдячно облизав сухенькі, поме­режані синіми жилами, бабусині руки.


      • 4
      • 3
      • 2
      • 1
      • 2222
      • АРТ територія111
      • Дошкільнятам2

      БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

      Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
      Сергій Гридін “Не ангел”
      Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
      Наталія Щерба “Чароділ”
      Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
      Оксана Лущевська “Задзеркалля”
      Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
      Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







      © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
         Офіційний сайт
      29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
      www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр