www.odb.km.ua Відгуки та побажання
НЕАБИЯКА ЗНАХІДКА Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Письменники Хмельниччини - дітям » Вибрані твори.
        НЕАБИЯКА ЗНАХІДКА

        НЕАБИЯКА ЗНАХІДКА

           Перед хатою веселкою зоріли тюльпани. Різно­барвні чашечки на довгих тонких зелених стеблах смі­ялися до весняного сонця. Юрко обтрусив з найвищої жовтої квітки іскристі крапельки роси і понюхав. Аж зажмурився від медвяних пахощів.
           –  Може, нарвати букет?
           Хлопець оглянувся на матір, що стояла на ганку, і:
           –  Не треба...
           –  Ти ж чергуєш сьогодні, – продовжувала мати і нагнула важку від цвіту гілку бузку. – 3 букетом, сину, до класу радість принесеш.
           Мати наламала бузку, зірвала декілька тюльпа­нів і подала Юркові:
           –  Візьми, візьми, на щастя.
           Хлопець взяв букет, вибіг за ворота і швидко пі­шов вулицею, висадженою з обох боків вишнями і че­решнями. Дерева так рясно цвіли, що, здавалося, вкри­лися густим лапатим снігом, над яким спозаранку безугаву радісно гомоніли бджоли. Юрко не йшов, а ви­брикував, як лошатко, вишукуючи теплі сонячні по­ляни, бо вранішня прохолода пробиралася під голубу шовкову теніску, лоскотала вже засмаглі голі руки. У ранці за плечима торохтіли в пеналі олівці й ручка.
           Біля великої скляної вітрини магазину зупинив­ся. Не вперше його погляд приковувала розкрита ко­робка, з якої виглядали деталі до радіоприймача.
           –  От купити б, – прошепотів, ще й язиком при­цмокнув. – Зразу б приймач змонтував.
           Постояв ще трохи, пожалкував, що батьки не да­дуть грошей на таку покупку, бо є в них у домі і радіо­ла, і телевізор, і попрямував стежкою навпростець че­рез парк: так було ближче до школи.
           Десь там, угорі, в густих кронах дерев, що вкри­лися ніжним молоденьким листом, як віртуози-сопілкарі, радісним співом стрічали день птахи, а в зарос­лому вербами і чагарниками яру, над гомінким струм­ком, ніби змагаючись між собою, витьохкували солов'ї.
           Юрко прислухався до пташиного хору, сірі очі блукали по деревах. Раптом сандалетом за щось за­шпортнувся. Глянув під ноги –і здригнувся: на стеж­ці лежав чорний гаманець. Нагнувся і підняв знахід­ку. Оглянувся. У парку не було нікого. Обережно роз­крив гаманець. Звідти виглянули акуратно складені гроші – п'ятірки і десятки.
           Хлопець закрив гаманець і стояв на стежці, забув­ши про школу, про те, де він і чого тут. Ага, знайшов гроші, багато грошей. Оце так щастя привалило. Скіль­ки не обідав у шкільній їдальні, складав копійку до копійки, потім купляв лотерею “спринт” – і “без ви­грашу”. Лише один раз виграв квиток “спринт”, а коли його здав, то отримав, як і завжди, – “без виграшу”. А тут зразу така купа грошей! За них можна купити отой радіоконструктор, і новий футбольний м'яч, і ба­гато чого. А що б він хотів ще купити? Ну, що? Що? – Цього Юрко не знав.
           Вдалині показався чоловік. Він йшов прямо на хлопця. “Мабуть, шукає гроші“, – подумав Юрко і ступив кілька кроків йому назустріч, заховавши руку з гаманцем за спину. Коли чоловік наблизився, хло­пець голосно гукнув:
           –  Дядьку, ви нічого не загубили?
           Здивовано зиркнувши на школяра, на великий букет у руці, чорнобородий заклопотано відповів:
           –  Загубив.
           –  Що саме?
           –  Вчорашній день, – засміявся незнайомий, і тепла усмішка заграла у чорних-пречорних очах.
           Така відповідь спантеличила хлопця. Він стояв на стежці і розгублено дивився вслід життєрадісному дядькові, аж поки той не зник за високими розквітли­ми кущами бузку.
           Що ж робити з грошима? Хлопець розглядав га­манець кілька хвилин, а потім з серцем жбурнув на траву і побіг.
           Нараз зупинився і промовив сам до себе:
           –  Ні, так не можна. Це ж гроші. Може, до шко­ли взяти? Віддати вчительці? Ні, ні, ще подумає, що підлещуюся до неї. Ганна Іванівна сувора... Якби не трійка з поведінки у щоденнику...Через того Федька заробив... Ні, таки заховаю гроші... А там побачу, що з ними робити.
           Хлопець заплутався у своїх думках... Швидко повернувся, підняв гаманець, збіг у яр, знайшов суху почорнілу тріску, вишпортав нею ямку під кущем бу­зини, поклав туди знахідку і засипав землею, а зверху ще й сухим листям притрусив.
           Зненацька над головою заверещало різко, нагло:
           –  Кра-кра-кра! Кра-кра-кра!
           Від несподіванки хлопець завмер. Сердито блим­нув очима на клен, де товклася ворона, і погрозив їй кулаком:
           –  Дурна, чого репетуєш на весь парк? Не крав я гаманець, а знайшов. Второпала? Чи ще раз повторити?
           Та ворона не зрозуміла його мови, бо продовжу­вала лементувати:
           –  Кра-кра-кра! Кра-кра-кра!
           Оте “кра-кра-кра” у Юрковій голові віддзвонюва­ло словами “вкрав-вкрав-вкрав”. Йому здавалося, що зараз отой недобрий чорний птах, якого він недолюб­лював з того часу, як покрав у них на подвір'ї двох пухнастих курчат, закричить з висоти: “Юрко – зло­дій, злодій, злодій!”
           Хлопець вибрався на стежку і щодуху помчав до школи...
           На уроках він був неуважний. Часто задумував­ся, відповідав на запитання невпопад. А на уроці мате­матики ледь двійку не схопив.\
           І чергував погано. Хоч і стирчав букет на столі, але то крейда кудись зникала, то забував під час пе­рерви витерти класну дошку, відчинити вікно. Всі ті неприємності невидимими нитками тяглися до захо­ваного у парку гаманця.
           Під час великої перерви до нього розвальцем піді­йшов відомий у школі бешкетник Федько. Почухавши кирпатого носа, чвиркнув крізь зуби, змовницьки під­моргнув ріденькими темними бровами:
           –  Ти чого скис?
           –  Відчепися, – огризнувся Юрко і одвернувся до вікна, за яким на подвір'ї штормило шкільне жит­тя.

           –  Кисни, кисни, на ранок сметана буде.
           –  Чого тобі треба? – видивився Юрко злими очи­ма на хлопця.
           –  Підемо воронячі гнізда потрошити?
           –  Не піду.
           –  Ти ж вчора обіцяв.

           –  А нині передумав.
           –  Який тебе гедзь вкусив?
           –  Сказав тобі: відчепися! – крикнув Юрко і ви­біг з класу.
           Хлопець тинявся на шкільному подвір'ї, забрів аж у садок, жбурнув грудкою в горобців, які збирали щось на пришкільній ділянці, а в мозку свердлило одне і те ж: “Що робити з грішми? Може, матері чи батько­ві віддати? Ні, ні, ще перепаде від них. Батьки суворі у нього. Мати обов'язково скаже:”Бач, втішився чужим горем”, а батько – “Як це ти додумався чужий гама­нець принести додому?” Ні, треба було до школи при­нести. Чи не побігти зараз у парк? А уроки? Що скаже Ганна Іванівна, коли він пропустить урок? Ні, треба йти до неї, вона відпустить. А коли збс8тає, навіщо зарив гаманець у землю? Що їй скажу? І справді, наві­що заховав гроші? Щоб купити радіоконструктор і футбольний м'яч? А як мати чи батько побачать покуп­ки і запитають, де взяв гроші? Що тоді?.. Але ж я не крав грошей, а знайшов... Таки побіжу в парк, ще встигну...” І тільки Юрко вийшов за хвіртку, коли про­дзеленчав дзвоник. Мусив повернутися до класу.
           Нарешті дочекався кінця уроків. Як ошпарений, вискочив із школи...
           У парку злодійкувато озирнувся, чи ніхто за ним не стежить. Розгріб пальцями землю, витягнув гама­нець, обтрусив, глибоко засунув у задню кишеню джинсів, вибрався на стежку і побрів прямо до магази­ну. Чим ближче підходив до великого будинку, перед яким снувалися взад і вперед заклопотані люди, тим повільніше рухалися його ноги...
           Довго заглядав у відчинені двері, у тисячний раз вивчав розкладені товари за величезним вікном, але зайти у магазин не наважився.
           Ненароком зиркнув на протилежний бік вулиці і напівсвідомо почав читати вивіску: “Виконком Веселівської сільської Ради народних депутатів”. Постояв ще хвилину, почекав, поки проїдуть автомашини, – і рішуче перейшов вулицю.
           У довгому коридорі Юрко підійшов до дверей, об­битих чорним дермантином. Обережно прочинив їх, всунув голову і побачив лисого чоловіка, який стояв коло столу і розмовляв по телефону.
           –  Можна? – запитав Юрко.
           Чоловік поманив рукою, запрошуючи школяра до кабінету. Юрко зразу впізнав Михайла Петровича, го­лову сільської Ради. Той часто бував у них у школі. Як тільки чоловік поклав трубку, хлопець підійшов до столу і подав гаманець:
           –  У парку знайшов.
           Михайло Петрович мовчки перерахував гроші і до хлопця:
           –  Ти знаєш скільки тут?
           –  Ні.
           –  Вісімдесят дев'ять гривень і тридцять дві ко­пійки.
           –  Ого!
           –  Як тебе звати?

           –  Юрком.
           –  Молодець, Юро, що приніс знахідку. А гроші повернемо водієві автобуса Мироненку Івану Іванови­чу. Це він зарплату загубив. Може віднесеш йому?
           –  Ні, вже краще ви...
           –  Що ж, дякую тобі, Юро, від себе і від Івана Івановича.
           Хлопець попрощався, вибіг на вулицю і помахав кулаком воронам, які товклися коло гнізда на високій акації і раз у раз викрикували: кра-кра-кра! Юрко ж лише усміхнувся очима.


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Весна - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Саллі Грін “Напівзагублений ”
        Джоан Роулінг “Гаррі Поттер и Прокляте дитя”
        Наталія Щерба “Лунастри”
        Саша Кочубей “Сім нескладух говорухи”
        Оксана Радушинська “Коли сонце було стозрячим. Амулет волхва”
        Наталка Малетич “Щоденник Ельфа”
        Ульф Старк “Диваки і зануди”
        Роальд Дал “Відьми”







        Яндекс.Метрика
        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр