www.odb.km.ua Відгуки та побажання
ПЕРЕМОГА Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека
      Веб-уроки
      Здійснення закупівель
      Карта сайту


      Пошук по сайту


       
        Головна » Електронна бібліотека » Письменники Хмельниччини - дітям » Вибрані твори.
      ПЕРЕМОГА

      ПЕРЕМОГА

         Колись у пралісі царював сірий Вовк. Все живе перед ним тремтіло. Десятою дорогою звірі обминали його палац. Вже поїв у своїх володіннях і зайців, і кіз, диких свиней і лосів та всяку дрібну звірину. Тому час­то голодний сидів, клацав зубами і ночами завивав на місяць.
         Та голод – не пан. Заходився снідати, обідати і вечеряти своїми ж братами і друзями – вовками. Але скоро й вовків мало зосталося, лише найближчі роди­чі – сини і дочки.
         Тоді вирішив Вовк скликати раду своїх побратимів, які царювали у навколишніх лісах.
         Сів худющий-прехудющий Вовк на широкий пеньок, а навколо полягали: руда, з хитрою мордочкою Лисиця, довга зелена Гадюка і старий смердючий Тхір.
         –  Що чувати у вас, мої друзі? – прохрипів Вовк. – Чи шанують вас усякі там лосі, кози, зайці та інша дрібнота?
         –  Хай би попробували не шанувати мене,  просичала Гадюка. – Навчені тобою мої вовчиська швид­ко дають їм раду. Сидять тихо, мов кроти у норах.
         –  І в моєму царстві благополучно, – пробелько­тіла Лисиця. – Пробували кози відгородитися у лісі, то подаровані тобою вовчиська таку дали їм автоно­мію, що дві кози і один цап – тільки й залишилося від них. Зате смирні, хоч до рани приклади.
         –  А у мене трохи мишва вовтузилася, та ми швид­ко з ними справилися, – похвалився Тхір. – Вони так знахабніли, що пробували навіть свої школи запрова­дити, мишачу мову вивчати. Я спочатку дозволив. Та з кожним днем вони сміливішали, вже й про окрему державу загомоніли. Ось тут я і показав їм державність! Дуже у пригоді стали твої вовчиська... Тепер школи є, а мишенят за партами нема. І маю спокій.
         –  А чого це їжак не прибув до мене? – запитав Вовк.
         Лисиця глянула на запалі боки царя і зразу відсунулася якнайдалі від нього. Вона добре знала звички голодних вовків. Щоб відвернути увагу від себе, пома­хала хвостом і улесливо промовила:
         –  Чула я, наш всесильний володарю, що їжаки бунтують, нікому не хочуть коритися, під дубом свою окрему державу заснували.
         –  Їжаки?! – здивовано закричав на весь ліс Вовк. –  Їжаки бунтують? їм захотілося своєї держави? Сюди, сюди, Лисице, приведи їх негайно! Я їм покажу і окрему державу, і як бунтувати!
         Лисиця швидко побігла у ліс, надибала великого дуба. їжаки всією громадою саме обідали.
         –  Добридень вам, любі їжаки! – солоденько привіталася хитра Лисиця.
         –  Сідай, сусідко, гостем будеш, – промовив ста­рий їжак.
         –  Дякую за хліб-сіль, добрі сусідоньки, – улес­ливо прогавкала Лисиця. – Великий цар Вовк запро­шує вас до себе на раду.
         –  Чого йому треба від нас? – запитав їжак.
         –  Не знаю, – збрехала руда.
         –  Скажи Вовкові, – поважно промовив їжак, – що ми не його піддані і на раду до нього не збираємось.
         Лисиця навіть не попрощалася з їжаками, а чим­дуж понесла новину Вовкові. Ще здалеку побачила, як Гадюка і Вовк шматують старого Тхора. Злякано озир­нулася, сховалася за кущем свербигузу і прошепотіла: “Це ж вони і мене з'їдять. Що для них двох старий і сухий Тхір. Ні, я близько до них не підійду”.
         Як тільки були обгризені Тхорові кістки, Лисиця вибігла з-за куща, низько вклонилася Вовкові і, тремтячи від страху, пробелькотіла:
         –  Була я, великий царю, у їжаків.
         –  Де ж вони? – гаркнув Вовк.
         –  Не хотять іти до тебе, великий володарю. Ка­жуть, що ти їм не... не цар...
         –  Що-о-о?! – заревів Вовк. – Ти чула, Гадюко, що роблять під дубом їжаки?
         –  Чую, чую, мій володарю, – просичала Гадю­ка. – Треба знищити тих клятих вільнодумців. Вони і мені, і моїм родичам погрожують, а синові навіть хвос­та відкусили, ледь живий утік.
         –  Збирайте свої війська, – репетував Вовк. – І я поведу армію на їжаків! Зітру їх з лиця землі! Знищу і того дуба, коло якого вони окопалися!
         Надвечір Лисиця привела своє військо, а Гадюка – своє. Назбирав і Вовк сухоребрих голодних родичів. І посунуло те військо на країну їжаків. Вже стемніло, як дібралися до дуба.
         –  Гей, їжаку! – закричав Вовк. – Вийди і по­клонися мені!
         –  А хто ти такий? – спокійно запитав їжак.
         –  Я цар Вовк!
         –  Не знаю такого.
         –  Що-о-о?! – заревів не своїм голосом Вовк, аж листя на дубі затремтіло. – Плюндруйте непокірних їжаків, нищіть їх державу, а полонених живими подавайте мені на вечерю!
         Гадюки першими кинулися у бій. Нишком пов­зли у високій траві до дуба. Та їжаки не дрімали. Зне­нацька напали на своїх ворогів і повідгризали їм голо­ви. Як побачив те Вовк, то ще лютішим став.
         –  Веди, Лисице, своє військо! – зарепетував, аж земля захиталася.
         –  Ой царю великий, – простогнала Лисиця. – Давай разом будемо наступати. Тоді й переможемо гор­дих їжаків.
         –  Мудро порадила! – гаркнув Вовк і повів своє сухоребре військо у наступ. Лисиця ж не поспішала.
         Їжаки, як побачили поблизу ворогів, зразу у клубочки поскручувалися. А голодні вовки накинулися на здобич і від страшного болю дико завили. Вони покололи свої чорні пащі об колючки і тікали щодуху додо­му. За ними, підібгавши облізлого хвоста, теліпався і цар Вовк. Десь коло дуба загубив і корону. А Лисиця з своїм військом ще раніше дременула.
         Так перемогли своїх ворогів хоробрі їжаки.


      • 4
      • 3
      • 2
      • 1
      • 2222
      • АРТ територія111
      • Дошкільнятам2

      БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

      Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
      Сергій Гридін “Не ангел”
      Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
      Наталія Щерба “Чароділ”
      Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
      Оксана Лущевська “Задзеркалля”
      Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
      Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







      © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
         Офіційний сайт
      29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
      www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр