www.odb.km.ua Відгуки та побажання
ПОДОРОЖ ДО ЗІРОК Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека
      Веб-уроки
      Здійснення закупівель
      Карта сайту


      Пошук по сайту


       
        Головна » Електронна бібліотека » Письменники Хмельниччини - дітям » Вибрані твори.
      ПОДОРОЖ ДО ЗІРОК

      ПОДОРОЖ ДО ЗІРОК

         Батько купив Богданкові ракету. Іграшку таку. Ракета червона-червона ще й з носиком гострим. Наче справжня. Як натиснути на кнопку, то злітає вище хати, аж у космос до зірок.
         Грався хлопчик з однолітками ракетою цілісінь­кий день, у неділю. Тільки й перерви було, коли обіда­ти розбігалися. Коло них весь час крутився собака Шарко, ніби розумів щось у тій забавці. А в небі шуга­ли невтомні ластівки.
         Тої ночі Богданкові приснилася дуже цікава каз­ка. А може, то й не казка була? Тоді що?
         Ніби він раптом зробився маленьким-маленьким, а його іграшкова ракета – великою-превеликою. І вирішив Богданко полетіти у космос, до самі­сіньких зірок, і подивитися, які ж ті небесні зорі, хто живе на Місяці, може зустріне космонавтів, яких нещодавно показували на екранах телевізорів.
         То ж почепив на грудях бінокль, подарований дідом на день народження, а на голову натягнув пластмасову зелену каску. У ній завжди катається на вело­сипеді.
         Коли все було готове до відльоту і вже приготу­вався, щоб залізти у ракету, раптом прибіг його вірний друг Шарко і почав проситися:
         –  Гав-гав, Богданчику! Візьми мене з собою!
         –  Що ти робитимеш у ракеті?
         –  Гав-гав, тобі допомагатиму.
         –  Гаразд, сідай.
         Ще не встиг Шарко вмоститися у ракеті, як при­летіла Ластівочка:
         –  Пінь-пінь, Богданку, візьми мене з собою.
         –  Що ти робитимеш у ракеті?
         –  Пінь-пінь, тобі і Шаркові допомагатиму.
         –  Залітай і влаштовуйся.
         Богданко задраїв люк у ракеті, натиснув на кнопку – і полетіли вони у синє небо, вище хати.
         Довго летіли. Аж виглянула Ластівочка в ілюмінатор і побачила Місяць: великий, круглий та ще й жовтий, наче стигла диня.
         –  Пінь-пінь, друзі, – проспівала пташка. – Пе­ред нами Місяць.
         Зраділи тій звістці Богданко і Шарко. Хлопчик приклав до очей бінокль і крізь ілюмінатор почав приглядатися, куди б краще примісячитися. Вибрав май­данчик рівний і широкий і спрямував туди свій кора­бель.
         Ось і Місяць! Першим на місячну землю ступив Богданко, за ним виліз Шарко і вилетіла Ластівочка. Хлопчик на радощах заспівав, Шарко весело загавкав, а Ластівочка у небі зашугала, шукаючи місячних ко­марів. Такий гармидер вони зчинили на Місяці, аж зір­ки у темному небі здивовано заморгали.
         –  Пінь-пінь, друзі, – проспівала птаха, ширяю­чи над ракетою. – Тут дуже легко літається. Я майже не трачу сил. Лише легенько махну крильми – і вже набираю швидкість.
         Шарко за звичкою махнув хвостом – і відлетів метрів на десять від ракети.
         –  Гав-гав, що мене кинуло так далеко? – зляка­но вигукнув собака. – Я ж лише легенько хвостом поворушив.
         –  Підожди, Шарку, нікуди не йди! І не воруши своїм куцим хвостом! – крикнув Богданко і лише під­няв праву ногу, як повиснув над ракетою. Ледь мах­нув руками – і опинився біля собаки.
         –  Гав-гав, Богданку, і ти літаєш? – здивувався Шарко.
         –  Будьте обережні, друзі, – попередив Богдан­ко. – Ми на Місяці важимо набагато менше, ніж на Землі. Тому так легко і далеко плигаємо і літаємо. Мабуть, бачили по телевізору, як у космічному ко­раблі у повітрі плавають космонавти, книжки і різні речі?
         –  Гав-гав, я бачив.
         –  Тут, на Місяці, майже так само, – сказав хлопчик. – Теж є невагомість, як у космічному кораблі. Тому, Шарку, давай лапу і полетимо до нашого кораб­ля. Тут так темно, що можна заблукати чи звалитися у кратер. А пилу скільки!
         –  І холодно, гав-гав. Я весь тремчу.
         Богданко схопив собаку за лапу і наказав:
        –  Махни хвостом замість двигуна!
         Собака слухняно виконав наказ – і вони опинилися біля свого космічного корабля.
         –  Гав-гав, Богданку, клич Ластівочку і подамо­ся до зірок. Може, там тепліше.
         –  Ластівочко, де ти?! – гукнув хлопчик.
         –  Пінь-пінь, я над вами. Сідаю, друзі.
         –  Зайняти місця у ракеті! – подав команду Богданко. – Скучно на Місяці: ні тобі деревця, ні травич­ки, ні води, ні сонця.
         –  Сонце з протилежного боку світить, але це дуже далеко. Комариків і мух тут зовсім нема, – скрушно сказала пташка. – Пінь-пінь, літала я, літа­ла і нічого живого не бачила.
         Хлопчик задраїв люк, натиснув на кнопку – і ракета знялася у чорне небо.
         Знову довго летіли, поки не потомилися. Богданко все біля керма сидить, Ластівочка в ілюмінатор виглядає, а Шарко, висолопивши язика, газує.
         –  Пінь-пінь, друзі, – проспівала Ластівочка. – Якась Зірка перед нами.
         Приклав Богданко бінокль до очей і почав пригля­датися, куди посадити корабель. Шарко і Ластівочка точно виконували накази свого командира, і ракета повільно опустилася на широку галявину. Стало тихо, як у вусі.
         Хлопчик віддраїв люк – і зорепрохідці вийшли з корабля. Ластівочка знялася у невідоме рожеве небо, а Шарко, принюхуючись, побіг у розвідку.
         –  Гав-гав, Богданку, ми опустилися на величезний листок якоїсь рослини.
         –  Невже?
         –  Гав-гав, хіба ти не бачиш, що тут не так, як у нас, на Землі? Небо рожеве, рослини не зелені, а роже­ві і коричневі.
         –  Бачу і я все це і очам своїм не вірю.
         А тут і Ластівочка прилетіла, сіла на кінчик ракети і проспівала:
         –  Пінь-пінь, друзі, це не Зірка, а якесь казкове чудо. На рожевих деревах ростуть різної форми пло­ди, такі, як на наших новорічних ялинках. Бачила високих худих істот у блискучому одязі і дуже багато літаючих апаратів.
         Вислухав Богданко птаха дуже уважно і сказав:
         –  Зараз, Шарку, спустимось на невідому землю.
         –  Гав-гав, на чому спустимось?
         –  Ось мотузяна драбина, я прихопив з дому, – промовив хлопчик, прив'язуючи її до ракети.
         Ластівка злетіла у небо, а Богданко почав спускатися вниз. Нарешті відчув ногами щось тверде. Через хвилину поруч був і Шарко. Ще не встигли оглянути­ся довкола, як вже летіли над деревами і річками. Вони були на величезному метелику. Ще вище, над ними, шугала Ластівочка і голосно співала:
         –  Пінь-пінь, мої друзі, я з вами, я з вами!
        Довго летів метелик. Нарешті опустився коло широкої дороги.
         –  Пінь-пінь, друзі – стурбовано заспівала пта­ха. – Злізайте скоріше!
         Богданко і Шарко миттю скотилися у високу тра­ву. Насилу вибралися на дорогу. А там?! Величезні апа­рати без коліс – довгі, круглі, носаті, горбаті, прозорі і зовсім темні вихорем летіли над блискучою, наче із сталі, дорогою. Не було чути шуму двигунів, не можна було й роздивитися тих, що сиділи у чудернацьких машинах.
         Вдалині виднілося місто. Все там блищало. Вели­чезні квадрати, ромби, кулі, трикутники, куби, труби здіймалися до зірчаного неба і губилися у темній висоті.
         Раптом коло наших космонавтів зупинився круг­лий прозорий апарат. З нього вийшла висока істота у сірому блискучому скафандрі (у таких літають космо­навти). Однією рукою вона взяла Богданка і Шарка і підняла до прозорих з чорними цятками очей. Довго розглядала незнайомців: потім обережно опустила у свій апарат, натиснула блискучу кнопку — і полетіла швидше вітру буйного. Хлопчик не встиг опам'ятати­ся, як апарат зупинився. їх було перенесено до вели­чезного будинку-кулі. Та куля плавала над зірчаною землею під самісінькими зорями.
         Богданка і Шарка зірчана істота залишила у про­зорій кімнаті. Відчинила невелике кругле вікно-ілюмінатор, а сама у прозорому ліфті попливла у зоряну ніч. У цей момент до ілюмінатора підлетіла Ластівочка:
         –  Пінь-пінь, мої друзі, ви ще живі?
         –  Живі, Ластівочко, – сумно промовив хлопчик.
         –  Пінь-пінь, лізьте через ілюмінатор і сідайте на мене.
         –  Гав-гав, Ластівочко, хіба ти здужаєш нести нас двох? Бери на себе Богданка, бо за ним вдома тужать бабуся, мати і батько. А я тут зостануся. Що вже буде.
         –  Пінь-пінь, я сильна зараз, дуже сильна! Як ніколи! Сідайте скоріше, поки нікого нема!
         Богданко і Шарко вмостилися на пташці – і полетіли вони над зірчаною землею (а може, то й не зірка була, а якийсь штучний острів у космосі). Довго леті­ли. Нарешті пташка побачила їхню ракету. Вона опус­тилася поряд з кораблем, і друзі кинулися у нього. Бог- данко зразу задраїв люк і натиснув на кнопку. Тільки ракета почала підійматися у темне небо, як недалеко з'явилася велика прозора куля. Хлопчик, побачивши небезпеку, наказав Шаркові газувати щосили.
         Ракета летіла так швидко, що прозора куля десь зникла між яскравими зірками.
         Ластівочка, яка сиділа біля ілюмінатора, раптом запитала:
         –  Пінь-пінь, друзі, що то за голуба куля? Чи не Земля наша?
         Богданко подивився у бінокль і радісно вигукнув:
         –  Земля, друзі, наша рідна Земля!
         Через декілька хвилин апарат благополучно приземлився на Богданковому подвір'ї. Хлопчик відкрив люк – і прокинувся. Крізь відчинене вікно йому усмі­халося вранішнє сонечко.


      • 4
      • 3
      • 2
      • 1
      • 2222
      • АРТ територія111
      • Дошкільнятам2

      БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

      Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
      Сергій Гридін “Не ангел”
      Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
      Наталія Щерба “Чароділ”
      Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
      Оксана Лущевська “Задзеркалля”
      Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
      Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







      © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
         Офіційний сайт
      29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
      www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр