www.odb.km.ua Відгуки та побажання
У НОВОРІЧНИЙ ВЕЧІР Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Письменники Хмельниччини - дітям » Вибрані твори.
        У НОВОРІЧНИЙ ВЕЧІР

        У НОВОРІЧНИЙ ВЕЧІР

           Ігор прокинувся, коли у кімнаті вже було темно, а крізь шибки у дверях, затягнуті білими фіранками, з кухні просочувалося скупе електричне світло.
           Хлопчик декілька днів удома. Його не пускали у дитячий садок, бо захворів. Катався з дітьми з гірки, а як розігрівся, то скинув шапку, розстебнув гудзики на кожушку. Приємно було, коли холодний вітерець куйов­див мокру чуприну, лоскотав груди крізь розхристану сорочку. І не дуже довго охолоджувався, а ось маєш.
           Боліли горло і голова. Аж два рази лікаря викли­кали. Мама і баба напували різними ліками, клали на груди і на спину пекучі гірчичники, було дуже лоскот­но, коли чимось натирали п'яти. Та завтра він піде у дитячий садок. Там весело, має багато друзів. Як те­пер співатиме біля ялинки з Танею? Так гарно у них виходило, коли на баяні грала Галина Іванівна. А може горло дозволить співати? Не болить же зараз.
           Скинув ковдру, скочив з ліжка, босоніж підбіг до дверей, штовхнув їх, став на порозі і гукнув:
           –  А я вже виспався!
           До нього кинулися мати і баба.
           –  Ось капчики, Ігорочку, взуйся, – метушила­ся баба. – Знову простудишся, дитино.
           –  Я ж на руках у мами, – сміявся хлопчик, дригаючи ногами.
           –  І все ж капчики взуй, – наполягала баба, натягаючи їх малому на ноги.
           –  А коли ми підемо кататися на санках? – запитав Ігор. – Надворі вже вечір.
           –  Завтра Новий рік, я буду вдома, то й кататиму тебе досхочу, – відповіла мати, пригортаючи сина до грудей.
           –  А я у садок не піду?
           –  Завтра там вихідний день.
           –  То завтра уже Новий рік? – здивувався хлопчик. – А ялинка де? Ще надворі?
           –  А тобі дуже хочеться мати її у хаті? – запитав батько, який сидів біля стола і рушником витирав по­суд.
           –  Дуже.
           –  Ось вмиєшся, то якось і буде, – сказала баба, ладнаючи на табуретці емальовану миску з теплою водою, мило і рушник.
           Ігор сповз із маминих рук на підлогу, закотив рукава у голубій сорочці, намилив руки пахучим милом, сполоснув у мисці, набрав у пригорщі води, голосно фиркаючи (так вмивається батько), почав умиватися.
           –  Оце по-нашому, по-чоловічому, – похвалив батько сина, коли той витерся рушником і підійшов до нього.
           –  Навіщо стільки посуду, тату? – запитав хлопчик.
           –  Новий рік будемо зустрічати.
           –  І я?
           –  І ти.
           –  Ти, Ігорочку, раніше зустрінеш Новий рік, а ми, дорослі, – пізніше, – сказала баба, збираючи з столу посуд.
           Коли годинник пробив вісім, мати відчинила двері до світлиці і весело промовила:
           –  Дідусю Морозе, Дідусю Морозе! Засвіти вогні на ялинці! Ігорок іде зустрічати Новий рік!
           Хлопчик кинувся до матері – і в ту ж мить у кімнаті зайнялася веселка вогнів на високій ялинці. Ігор зупинився вражений. У його карих очах, як у дзеркальцях, відбивалася ялинка від підлоги до стелі, осяяна різнобарвними електричними лампочками, прибрана блискучими іграшками, цукерками, горіхами у золо­тих і срібних обгортках, яблуками і мандаринами. Вер­шечок ялинки був увінчаний золотою зіркою, від якої звисали довгі срібні промені.
           –  Красуня! – вигукнув хлопчик. – А хто її прибрав?
           –  Дід Мороз, – відповіла мати.
           –  Він був у хаті? – здивувався малий.
           –  Дід Мороз і зараз тут.
           –  Куди він заховався, куди? – гукнув Ігор.

           –  А ти заглянь під ялинку, – порадила мати. Ігор підбіг до ялинки, присів навпочіпки біля ви­сокого червонощокого Діда Мороза і побачив білу тор­бину.
           –  Дідусю Морозе, це мені? – запитав хлопчик.
           –  Тобі, тобі, Ігорочку, – прошамкала баба за ялинкою.
           –  А можна взяти?
           –  Бери, бери, хлопчику любий, я приніс тобі подарунок від самого Нового року.
           –  А який він, дідусю, Новий рік?
           –  Вчора, Ігорочку, він був ще з тебе завбільшки, а нині – ого-го-го, вже парубок, під вусом.
           –  Як дядько Андрій? Такий?
           –  Такий, такий, Ігорочку, високий та чубатий, червонощокий, а на підборідді ямка.
           –  Гарний Новий рік.
           –  Дуже славний, Ігорочку.
           –  То брати подарунок, бабусю?
           –  Та це ж з тобою Дід Мороз розмовляв, – засміялася баба, виходячи із-за ялинки. – Скоріше бери мішечок.
           Ігор обвів усіх у кімнаті щасливими очима і серйозно сказав:
           –  Що мені дідусь приніс від Нового року? Хлопчик підійшов до стільця, розв'язав торбину, підніс її – і звідти посипалися цукерки у кольорових обгортках, червонобокі яблука, золотисті мандарини, горіхи і апельсини. Та кинувся він до блискучої губної гармонійки. Взяв у руки, уважно роздивився й обереж­но приклав до губів, подув – гармонійка тихенько зойкнула раз, потім ще раз. А через кілька хвилин Ігор ходив кругом ялинки і награвав тільки йому відому пісню.
           Баба від захоплення плескала у долоні, батько з матір'ю радісно усміхалися.
           Хлопчик то грав, то милувався різними іграшка­ми, якими була прибрана ялинка, потім повечеряв і ліг спати. Але з гармонійкою не розлучався. Так і заснув, затиснувши її в кулачок.
           І приснився Ігореві сон. Ні, не сон, а новорічна казка. Ніби Дід Мороз вийшов з-під ялинки, став се­ред кімнати і заграв на губній гармонійці веселий та­нок. Щоки у нього роздувалися, як гумові кульки, губи витягалися трубочкою, червоний ніс аж сяяв. А коли він почав хвацько притупувати білими валянками, з ялинки стрибнуло кілька скляних легенів у червоних шароварах, вишитих білих сорочках, у чорних смуше­вих шапках. Вони підморгнули старому, взялися у боки і як вдарили гопака, то із зелених гілок одна за одною спустилися паперові красуні з віночками на го­ловах, взялися за руки і давай кружляти навколо Діда Мороза. Вони танцювали точнісінько так, як дівчатка і хлопчики у дитячому садку.
           Скоро під чарівну музику стали танцювати іграш­кові півники і зайчики, котики і собачки, лисички і їжачки. А Дід Мороз все грав і грав. І раптом ялинка підіткнула рясне гілля і теж пустилася у танок. Вона так швидко закрутилась, що її срібні промінці, які звисали густими довгими косами від зірки, розлетілися навкруг і торкалися стін кімнати. Тоді всі іграшки стали у коло і закружляли навколо сивобородого му­зики.
           Дід Мороз все грав і грав, аж піт горохом котився з-під його червоної шапки і діамантами виблискував на носі, на щоках.
           Нарешті музика втомився грати. І лише втихла музика, як іграшкові птахи вилетіли на ялинку, сіли на самому вершечку і як заспівають:

        Цінь-цінь-цінь, цінь-цінь-цінь.
        Веснонько, прилинь!
        Цінь-цінь-цінь, цінь-цінь-цінь.
        Веснонько прилинь!

           Аж тут, під ялинкою, де не візьметься зелена травичка, а з неї повиставляла жовтенькі голівки кульба­ба, зацвіли довгошиї червоні і жовті тюльпани, ніжні білокрилі нарциси пурхали, наче метелики. А скляна зозуля, яка сиділа тихо на гілці, раптом затріпотіла крильцями і на всю хату: ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку! Зозуля кує, синички цінькають, а соловейко як заспі­ває десь між гіллям: ціпом-ціпом, тьох-тьох-тьох! ці- пом-ціпом, тьох-тьох-тьох!
           Слухав Дід Мороз той весняний шарварок, слухав, потім нахмурив свої кошлаті білі брови, приклав гар­монійку до губів і заграв щедрівку. Як те почули хлоп­ці і дівчата, то зразу й підхопили:

        Добрий вечір тобі, славний господарю,
        Радуйся,
        Ой, радуйся земле, рік Новий
        Народився.

           Принишкли пташки, зіщулилися, бо почав пада­ти густий лапатий сніг. Зірчасті сніжинки притруси­ли ялинку, обліпили шапки хлопцям, віночки – дів­чатам, накрили білим простирадлом траву і квіти.
           Потім Дід Мороз набрав у жменю пшениці із сво­єї торби і почав посівати, примовляючи:

        Сійся, родися, жито й пшениця,
        Всяка пашниця,
        На Новий рік,
        Щоб краще вродило,
        Як уторік!

           Тут десь взявся Новий рік – стрункий, високий, чубатий у білій вишиванці, червоних шароварах, хро­мових жовтих чоботях, ще й у чорній смушевій шап­ці. Усміхнувся хлопцям і дівчатам, малюкам, пташ­кам і звірятам:
           –  Ви зібралися зустріти мене? Ось я і прийшов. Доброго вам здоров'я та великого щастя зичу на цілий рік! Хлопчикам і дівчаткам бажаю швидше рости, слу­хатися бабусь і дідусів, батьків і вихователів, вчителів і класних керівників, дружити між собою і з дітьми усієї нашої планети Земля! А ще зичу вам миру і чис­того сонячного неба! Щоб ви ніколи не знали, що таке війна, голод і хвороби!
           Дід Мороз на радощах як подув у гармонійку, то всі закружляли у веселому таночку навколо Нового року, приспівуючи:

        Нова радість стала,
        Яка не бувала —
        Над землею зоря ясна
        На весь світ засіяла.

           Несподівано на гілку ялинки злетів червоногру­дий пластмасовий півень і як заспіває на все горло: ку- ку-рі-і-ку! ку-ку-рі-і-ку-у-у! ку-ку-рі-і-ку-у-у!
           І прокинувся Ігор. А над ним стоїть його рідний дядько Андрій, точнісінько, як Новий рік, якого тіль­ки що бачив уві сні. Тільки дядько у розхристаній ви­шиванці і чорних штанах. Він тримає у руці гармоній­ку і сміється:
           –  З Новим роком, племіннику! Пора, брате, вста­вати, а то сніданок захолоне.
           –  А де Новий рік? – запитав хлопчик.
           –  Як де? – здивувався дядько Андрій.
           –  А Дід Мороз грав на гармонійку?

           –  Я вже з півгодини граю над тобою, – засміяв­ся дядько, – а ти все спиш і спиш.
           –  Неправда, то Дід Мороз грав!
           –  Хай буде так. Вставай!
           –  Встаю!


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Сергій Гридін “Не ангел”
        Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
        Наталія Щерба “Чароділ”
        Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
        Оксана Лущевська “Задзеркалля”
        Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
        Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр