ЛЕВ І КОМАРІ
(За мотивами української народної казки)
                                                                                       Віталику

Лев стрів
Край лісу комарів –
Аж за живіт узявся,
Сміявся, реготався:
–  Які бо ви дрібні!
Нулю зрідні.
Я Лев. А Лев – то сила.
Чхну, всім навкруг могила.
Тут комарі
Над Левом, угорі.
Загомоніли
Так, як уміли:
–  Малі ми, правда, що й казати.
Слід і таких би поважати. –
І рявкнув Лев.
Страшений рев
Рознісся
На все узлісся:
–  Спротиву не люблю-у!
Ловлю, душу, чавлю!
На те у мене лапи.
Міцні мої сатрапи.
Ой! Що це? Що це буде?
Хто час лихий цей перебуде?
А комарі
Гуртом згори
Наскакують на Лева:
Полізли в очі, вуха, рот...
Відважний, хоч малий, народ!
Лев чухається об дерева,
Хвостом себе шмата –
Не помага.
Тоді в кущі метнувся –
Та комарів не збувся.
Вони, як хмара, – стільки їх!
Лев повалився з ніг,
Заговорив ласкаво:
–  Погрались – досить вже, їй-право!
А ви як стій
Відразу в бій.
Не гоже так робити, браття, –
Показувать своє завзяття.
...Комарі
Тим часом угорі
Зібралися в сім'ю:
–  І на колись
Затям і не хвались
Ти, Леве, силою
Своєю!