www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Казка про піч і першу хлібину Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » День полив’яної казки
        Казка про піч і першу хлібину

           Було то у давні-давні часи. Такі давні, що світом тоді ще ходили чарівні звірі, а у небі літали птиці, котрі мову людську розуміли і відповісти нею могли. Ото в ті самі часи люди були не такі, як тепер.
           Жили вони в маленьких хатинках, одягалися в просту одіж, важко працювали на полях. Ніби й не великий був у них достаток – та одне з одним, чим треба, ділилися. Тільки часто недужими були ті люди. А все тому, що хліба не мали. Так-так! Зерно вони вирощували на невеличких латках полів, та змолоти збіжжя, а потім – випекти з борошна буханець хліба не вміли. Сяк-так жували вони зерно, варили з нього кашу, а про краще навіть і не мріяли.
           У ті часи оселився на околиці села – отам, де берег тепер загущавів старим верболозом – дивний чужий чоловік. Звів він хатинку, поставив високу огорожу – аби не всяке цікаве око зазирнути могло – і почав щось майструвати. День майструє, другий, п'ятий… Цікаво стало селянам, що ж він таке мудрує? Прийшли вони і запитують:
           –  Скажи, добрий чоловіче, що ти день і ніч майструєш?
           –  Жорна і піч. – відказує він.
           –  Жорна і піч? – здивовано загомоніли люди. – А що ж воно таке?
           –  Жорнами будемо перетирати зерно у пухке борошно, а в печі з того борошна випікатимемо хліб. – розтлумачує чоловік. – Смачний і рум'яний хліб всіх наповнить здоров'ям і дужою силою!
           З нетерпінням почали люди чекати завершення справи. Гомоніли вони поміж собою про майбутні радощі і вже завчасно дякували дивному чоловікові.
           Та почув оті розмови старий підсліпуватий ворон. Стріпнув крилами, блимнув більмуватим оком і прокаркав звістку для лютого Чорнобога з підземного царства.
           Оскаженів лиходій, уявивши, що всі люди будуть випікати хлібці і славити за те Незнайомця. Вони ж тоді його – Чорнобога – аніскілечки не боятимуться, не шануватимуть! Гукнув Чорнобог двох драконів зі своєї обори тай наказав їм спопелити непослухів.
           Тільки-но настала ніч, потвори прилетіли у село, підпалили вогненними язиками хату Незнайомця – ледве той встиг із полум'я вискочити!
           Зажурилося село. Сумні ходять люди, нарікаючи на недобру долю та лихого Чорнобога. А Незнайомець побідкався трішки і знову взявся ставити свою хату. Ще кращою вийшла вона, ще вищий паркан звів чоловік навколо хатинки. Оселився там і знову почав щось майструвати.
           Селяни вже і так, і сяк у щілини намагалися зазирнути, щоби підгледіти таємницю чужинця – нічого не видно.
           Зійшлися вони разом і запитують;
           –  А що ти знову робиш там, чоловіче?
           –  Жорна і піч. – повідомляє він.
           –  Жорна і піч? – зраділи люди. – Отже, ми таки зможемо випікати хліб?
           –  Авжеж! – погодився Незнайомець. – Залишилося зовсім трішки зачекати.
           Та старий ворон не дрімав. Почув радісні розмови у селі, каркнув зловісно і полетів у темний ліс до Чорнобога.
           …Як же той лютував, як гримав! Знову люди хочуть його перехитрити і звільнитися від страху перед злодієм! Еге, зарано радієте!... Не бувати цьому!

           Покликав Чорнобог із темного підземелля двох драконів, ще страшніших, аніж попередні, і звелів їм до попелища випалити хату Незнайомця, а йому – в жодному разі не дозволити врятуватися.
           Прилетіли дракони опівночі до хати за високим парканом, підперли ззовні вхідні двері, тай підпалили стріху.
           Горішня солома запалала жарким полум'ям і швидко кинулася на дерев'яні стіни. Чоловік метнувся до дверей, але вони – наглухо закриті – навіть на щілиночку не прочинилися.
           Зробилось задушливо. Над головою люто тріщав вогонь, пожираючи балки на сволоку. Їдкий дим взявся ордою наповнювати хату, потайки підкрався до чоловіка і отруйною силою стиснув йому подих.
           –  Невже я загину, Боже, так і втіливши свій намір у життя, і люди назавжди лишаться без хліба? – замолився Незнайомець, задихаючись.
           Почув Бог ту молитву і враз відіслав до чоловіка маленьку мишку.
           Прошмигнула вона з підпілля в палаючу хату. А там – вже не продихнути від чаду! Чоловік знепритомнів біля закритих дверей і не дихає.
           Оббігла мишка навколо нього, дмухнула в обличчя – і перетворився він враз на гарбузяче зерня, яке шкряботушка винесла в ротику з палаючої хати.
           Невідомо скільки часу несла мишка те зернятко і куди занесла його. Тільки, коли чоловік прийшов до тями, – побачив поруч себе прекрасну жінку у вишиваному вбранні.
           –  Хто ти? Як тебе звати? – здивувався він.
           –  Берегиня. – відповіла жінка.
           –  Виходить, що ти вберегла мене від смерті. – здогадався чоловік. – Отже, тепер нам доля – разом прямувати життям.
           Чоловік та Берегиня побралися і вже за рік у них народилося двійко хлопчиків-богатирів. Жила родина щасливо, радіючи кожному новому дню, допомагаючи одне одному та добра наживаючи.
           Оскільки більмуватий ворон не знав про мишачу хитрість, то був упевненим у його смерті Незнайомця. Відтак і Чорнобог заспокоївся, бо ж небезпідставно вважав, що занапастив упертого чоловіка. І все було б добре, тільки літа минали – а люди так і не навчилися випікати із зерна життєдайний хліб і ставали рік від року геть охлялими та хворобливими.
           І ось, років за двадцять після страшної пожежі, на окраїні села знову оселилася прийшла звідкільсь родина. Чоловік із дружиною та двоє синів-красенів швидко звели хатку-мазанку і обнесли її високим парканом. Удень та вночі кипіла за тим парканом таємна робота, але ніхто не вийшов до людей, щоби пояснити їм: що ж там коїться?

           Варто сказати, що багато сельчан вже й забулися про той давнішній випадок. Дорослі постаріли та від віку не могли згадати про Незнайомця, а ті, котрі тепер були молодими й дужими – тоді ще в колисках гойдалися. Але один старий дідок щось собі пригадав і пошепки почав розповідати людям про отой здогад. Зговорилися тоді люди обороняти обійстя Незнайомця від біди.
           А її довго чекати не довелося. Старий ворон, котрий – люди кажуть – живе на білому світі аж триста років, вгледів щось чи запідозрив, тай знову майнув прямісінько до Чорнобога:
           –  Кар! Кар! Вони вкотре проти тебе постати хочуть! Кар! – розрепетувався він. – Хліб випікатимуть! Силу набуватимуть! Тебе зневажатимуть!.. Кар!
           Як гримне тоді Чорнобог, я грюкне! Усе підземне царство затряслося від переляку й завмерло – анічичирк!
           –  Як то: «мене зневажати»? – ошелешено заверещав він сам до себе (бо ж більше не було до кого – всі навкруг забилися від ляку в щілини та нори). – Як то: «силу набувати»?.. Не буде цього! Анумо, зніміть із цепів двох драконів прелютих, тай – до мене їх!
           Ледве настала ніч – небо над селом затягнули чорні хмари. Така взялася темрява – хоч око виколупай! Принишкло все живе навколо, мов очікувало чогось страшного і небаченого досі.
           Рівно опівночі до хати незнайомця прилетіли велетенські дракони: очі світяться, з пащек полум'я бризкає, кігтисті лапи землю ровами роздирають! Ой, біда прийшла! Ой, лихо!..
           Та, тільки вони намислили підпалити солом'яну стріху, як звідки не візьмись – два багатиря з кованими булавами! Стали силаки поперед нечистю, зброєю розмахують – гадів летючих потойбічних до батьківської хати не підпускають, кроку не відступлять! А ногами від навали нелюдської вже аж по щиколотки в землю вгрузли! От-от заженуть їх дракони живцем під землю і виконають волю Чорнобога!
           Аж тут почав сільський люд з усіх кінців до побоїща збігатися. З рогачами, палюгами, сокирами, камінцями… Усе село кинулося на допомогу братам-воїнам. Оточили вони драконів щільним кільцем, відлупцювали нечисть на чому світ стоїть, запрягли тих драконів у рало і – давай ними поле орати від обрію до обрію – вже користь буде!
           Аж тут півень прокукурікав, розбудивши заспане сонце, котре почало поволі видряпуватися на пруг і здивовано оглядати сколошкане село.
           Відкрилися двері хатинки-мазанки і вийшов звідтіля Незнайомець з паляницею рум'яного пахучого хліба. Почав відламувати по скибці, всім роздаючи життєдайного печива. Люди смакували хліб, аж цмакали і не забували дякувати чоловікові.
           З того часу переказали селяни одне одному таємницю печі, жорен і хліба. Швидко розійшлася ця вість по світі, швидко всі навчилися випікати хліб, що дужу силу всякому дарує і від голоду береже.
           А про Чорнобога спершу ще чули. То там, то тут з'являвся він поміж людей, лякаючи їх і в підземне царство обіцяючи затягти. Тільки без своїх драконів Чорнобог вже мало кого міг залякати. Проганяли його люди від обійсть грудками, хворостинами та кулаками, аж поки не загнали в глуху, темну гущавину лісу, де вони удвох зі старим вороном назавжди загубилися.


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Сергій Гридін “Не ангел”
        Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
        Наталія Щерба “Чароділ”
        Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
        Оксана Лущевська “Задзеркалля”
        Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
        Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр