www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Казка про коваля і гончара Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » День полив’яної казки
        Казка про коваля і гончара

           Люди у всіх поселеннях з давніх часів неабияк шанували ковалів та гончарів. Бо ж без плодів їхньої праці не обходилося життя в жодній господі. З кованим приладдям виходили в поле, працювали в обійсті, поралися на городі та в хаті. А без глиняних мисок, полумисків, горщиків, глеків та глечиків ніяка господиня свого побуту навіть уявити не могла.
           Та й, кажуть, що гончар, виліплюючи долонями з глини миски чи глечики, пророчить гарну долю усім, хто буде користуватися його посудом у своїх хатах.
           А ще люди вірили, що ковалі нечисту силу можуть здолати. Адже не кожному міцне залізо підкорюється і вигинається в дужих руках так, як потрібно майстру. Тож, за певних обставин, коваль може і для чорта роги накрутити, коли лихий шкодити почне!
           Саме про таких майстрів розповідають люди одну історію.
           Жила в невеликому містечку старенька мати з двома синами-леґенями. Залишилися хлопці ще малими без батька, котрий поліг на війні з ворогами, зростали роботящими та завзятими. Старший навчився гончарному ремеслу і згодом почав виробляти такий посуд, що слава про його дивні властивості покотилася далеко від рідного містечка. Вода у майстрових глеках не один день зберігалася прохолодною та свіжою, а молоко подовгу не скисало, було поживним і солодким. А ще казали: коли хтось хворий з майстрового посуду води нап'ється – за кілька днів обов'язково видужати має!
           Та й до молодшого брата, до його кузні, тяглися підводи зі всіх кінців, з усіх усюд. Комусь потрібно коня підкувати, комусь воза підрихтувати, хтось рогача просить змайструвати, хтось – ворота, хтось – борону, а для когось і меч буланий знадобився, аби різноликих зайд ним зустрічати. Ні для кого вправний коваль не відмовить, всім зарадить. Ось тільки до розмови він не надто охочий. Лупає своїм молотом та знай – мовчить.
           З раннього ранку до пізнього вечора чути голос молота в кузні на горбочку.
           Від світання і до смерку крутиться гончарне колесо та пихтить жар у печі, де висихають череп'яні горшки і пузатяться поважні полумиски.
           Та сталася біда в тому краї – навалою чорною насунуло вороже військо. Заскреготали мечі! Почали загарбники спалювати міста і села, вбивати людей.
           Плач і стогін чується по хатах, де раніше мирно жилося родинам. Чад і дим від спалених осель заступає небо, а вороння кружляє над осиротілими дітьми, вбитими чоловіками і жінками та безутішними стариками.
           Підступилися ворожі війська до того містечка, де жили брати-майстри.
           Люди поховалися за високими мурами фортеці, котра надійно захищала їх від чужинських стріл. Містяни організували захист, виставили на чати вартових і впевнено відбивали ворожі напади, залишаючись практично неушкодженими.
           Чим більш затято сунули чужинці на місто, тим лютіші терпіли поразки! Хвилею накочувалися вони на фортечні мури, а захисники граду зачаїлися у бійницях і надійно тримали оборону та змушували ворожу армію ні з чим відступати у степ.
           Хіба можливо змиритися з ганьбою і поразкою для тих, хто звик криваво справляти свою перемогу вздовж всього завойовницького шляху? От і вигадали нападники спосіб вижити містян з-за фортечних стін. Назбирали у степу протухлої дохлятини тай повкидали її в невеличку річечку, що живила водами всі криниці у місті.
           Не довелося довго чекати біди, котра, як відомо, сама ніколи не ходить. За кілька днів стала вода в колодязях такою, мов отрута. Нап'ються її люди – і починають хворіти, а потім – у муках помирати.
           Зрозуміли городяни, що не довго їм лишилося захищатися від ворогів. Людині без води ніяк не можна прожити. День-другий, тай доведеться робити вибір: або від спраги сконати, або ж – відкрити перед ворогами масивні ворота і віддати на поталу свої обійстя і життя.
           Зажурилися люди: сліз не втримати, відчаю не вгамувати!
           А брати переглянулися, тай кажуть:
           –  Не впадайте у розпач, люди. Є спосіб врятуватися.
           Приніс старший брат невеличке горнятко, котрим ніхто раніше не користувався. Таке воно маленьке, круглобоке, дивацькими візерунками-символами розмальоване.
           –  У кого, – питає гончар, – лишилося хоч трохи не отруєної води? Несіть сюди.
          Принесла одна жінка не більше півкварти води – останньої, що була в хаті – і віддала для вдовиного первістка. Той без вагань перелив воду в горнятко, тай поставив його під порогом, накривши зверху шматком полотнини.
           –  Завтра, – каже, – буде для всіх вода. – Приходьте вдосвіта, тільки з моїм посудом.
           А молодший брат мовчки пішов до кузні на горбочку і, як почав звучати зичним голосом його молот надвечір, так не втихав аж до наступного ранку. Вже мало з ніг падає коваль, а все ж не полишає роботи, не зупиняється навіть на хвильку, аби перепочити.
           Ледве взялося на світ, зійшлися містяни з глечиками та полумисками до хати гончара. Чоловік дістав з-під порогу горнятко і почав наливати з нього воду в порожні ємності. Горнятко малесеньке, а ємності – великі, проте вода не закінчується, а хлюпається знову та знову!
           Люди стішилися, що від спраги тепер не страждатимуть. Давай дітей та старих напувати, аби хоч для них, горьованих, вистачило.
           –  Вистачить для всіх, вистачить. – заспокоює гончар, вкотре наповнюючи порожні черепки. – Ця водиця не лише спрагу вгамує, але й сили додасть для майбутнього наступу.
           Ледве встигли всі вволю напитися, як враз затих молот у кузні. Вийшов звідтіль коваль – увесь чорний від чаду, від утоми нелюдської змокрілий. А в руках несе оберемок могутніх кованих мечів.
           –  Ці мечі непереможні. – стримано пояснив він, оскільки, знаємо, від природи був неговірким.
           Вирішили тоді містяни, що годі їм сидіти за мурами міста, коли за стінами – стоїть ворожа армія. Взяли чоловіки до рук ковані вдовиним сином мечі, помолилися Богу, тай – рушили на рать!
           Довго тривала борня. Кілька разів сходилися супротивники у двобої і ніхто не міг здолати ворога. Численній силі завойовників не вдавалося перевершити завзяття і жагу до перемоги, що клекотала в серцях захисників рідного городища. Вистояли містяни до заходу сонця, а коли небесне колесо почало спускатися за обрій, на тому ж таки обрії показалися вершники, що поспішали на допомогу городянам, котрі терпіли облогу.
           З подвоєною силою ринули захисники граду на ворожих вояків! Ті ще оборонялися якийсь час, а потім, збагнувши усю безвихідь, кинулися навтьоки!
           Скільки вже було радості в містян після перемоги, скільки веселощів! Ніхто з них не загинув під час чужинського нападу, нікого навіть не покалічився. А найбільша слава дісталася двом братам-майстрам та їх старенькій матері. Виходить, що недаремно у нашім краї так шанують працю ковалів і гончарів!


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Весна - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Саллі Грін “Напівзагублений ”
        Джоан Роулінг “Гаррі Поттер и Прокляте дитя”
        Наталія Щерба “Лунастри”
        Саша Кочубей “Сім нескладух говорухи”
        Оксана Радушинська “Коли сонце було стозрячим. Амулет волхва”
        Наталка Малетич “Щоденник Ельфа”
        Ульф Старк “Диваки і зануди”
        Роальд Дал “Відьми”







        Яндекс.Метрика
        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр