www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Золоті кораблі. Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Письменники Хмельниччини - дітям » Золоті кораблі
        Золоті кораблі.

        ЗОЛОТІ КОРАБЛІ

           Андрійко вийшов на дорогу, що спиналась на пагорб і там обривалась, наче ховалася в небі. Села вже не було видно, тільки верхівка височенної тополі, що росла коло хати дядька Дмитра Зайчука, стриміла над пагорбом.
           Андрійко спустився в долину і зупинився.
           Було тихо-тихо, аж у вухах дзвеніло. А потім від того дзвону мовби одірвався один малесенький дзвіночок і полетів, полетів угору, до самого сонця. Жайворонок! О-ондечки він, крильцями тріпотить... А з пшениці й собі – сір-р!.. Ніби у свисток засюрчало. Цвіркун...
           Андрійко побачив, що поле за містком уже скошене. По стерні простяглися широкі смуги з приплюснутими до землі віхтями соломи, ті смуги перебігали на другий пагорб, туди, звідки долинав приглушений гуркіт.
           Значить, скиртували там. Цими смугами, де ще вчора або й сьогодні вранці стояли вряд полишені комбайнами копиці соломи, пройшлися з волокушами трактори І потягли ті копиці до скирти. Мабуть, зараз на скирті, розмахуючи вилами, наче веслом, працює Андрійків тато, по груди потопаючи у м'якій соломі.
           Андрійко заспішив. Сонце вже не так пекло, як удень, із сліпучо-білого стало жовто-рожевим, хилилось до небокраю. Хлопець хотів устигнути вдосталь надивитися, як трактори, гудучи, мов джмелі, волочать кучугури соломи, як меткі сині “Беларусі” залізними клешнями хапають ворохи з нагорнутих солом'яних гір і подають на скирту. А на скирті – тато. Мов на великому золотому кораблі. Пливе по морю стерні.
           От би й собі на той корабель!.. Хоч би встигнути!
           Андрійко наддав ходу, поле враз поширшало, і він побачив скирти.
           Їх було три. Три великі золоті кораблі! Два пливли під високим небом у далечінь, а коло третього здіймалися круті хвилі соломи, метушилися трактори, на ньому ще тільки готувалися / далеку путь скиртувальники. І десь поміж них – тато.
           Гей, зачекайте, заждіть! Юнгу візьміть із собою!..
           Зблизька трактори вже не гуділи – ревли і диркали на різні зади. Солом'яні хвилі оточили хлопця. Аж з-під сонця вглядатись у нього скиртоправи – чий це хлопець прийшов?
           З гарячого закуреного “Беларуся” важко скочив на землю дядько Дмитро Зайчук. Підминаючи ріденькі острівці настовбурченої стерні, підійшов до Андрійка. У великих замащених руках він тримав алюмінієвий бідончик з прим'ятим боком.
           –   Водички холодненької принести не хочеш?
           Андрійко саме вгледів поміж скиртувальників тата. Із соломи, що сягала йому аж до грудей, він усміхався Андрійкові. Як добрий капітан своєму юнзі!..
           –  Не хочу,– відмахнувся Андрійко від Зайчука.
           Дядькова рука з бідончиком опустилася.
           –  Ну, як не хочеш, то що ж...
           Гей, заждіть, юнгу зачекайте!..
           Але ж між кораблем і юнгою стояв дядько Дмитро...
           Велика краплина поту викотилася з-під його змокрілого, скуйовдженого чуба, полишаючи за собою мокрий слід на запиленому чолі. Переніссям сповзла вона в куточок правого ока, і дядько Дмитро часто-часто закліпав ним.
           –  Криничка ж недалеко тут...– провів він кінчиком язика по зашерхлій нижній губі і через силу проковтнув слину.
           Андрійко спохватився, вихопив бідончик з його рук.
           –  Я знаю ту криничку, дядю. Білою називається...
           –  Білою, Білою, еге ж...
           Холодного, важкого бідончика Андрійко подав дядькові на трактор, не підводячи голови. І подався поміж купами соломи а крайню, вже вивершену скирту.
           Трактори один за одним почали притихати. Андрійко здогадався, що трактористи зійшлися до дядька Дмитра пити воду. Мабуть, і тато вже спустився вниз. Закінчивши роботу, напився з бідончика і, витираючи сподом сорочки губи, шукає очима Андрійка.
           Проте хлопець не виглянув з-за скирти. Стояв під нею і висмикував довгі золотисті соломинки. Висмикував і кидав собі під ноги. Було прикро, що таки не встиг, що не візьме його тато на золотий корабель.
           Та ось за скиртою зашаруділа солома, хтось наблизився до Андрійка.
           –  А ти чого сюди сховався? – почувся голос дядька Дмитра.
           –  Я… так... Від сонця...
           –  Ну-у, на всіх води приніс, а сам утік. Ходімо до гурту.
           –  Не хо-о...– відвів Андрійко свого ліктя від дядькової руки.
           –  Ходімо, батько кличе. Йому на скирту води подаси.
           –  Не піду-у...
           Андрійко незчувся, як раптово злетів угору. Щосили задригав ногами, але земля десь зникла. Великі руки дядька Дмитра міцно обхопили його за поперек.
           І тут Андрійко побачив тата. Він стояв на краю скирти, виглядаючи сина. Як з борту великого золотого корабля.


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Сергій Гридін “Не ангел”
        Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
        Наталія Щерба “Чароділ”
        Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
        Оксана Лущевська “Задзеркалля”
        Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
        Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр