www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Морозиво. Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Письменники Хмельниччини - дітям » Золоті кораблі
        Морозиво.

        МОРОЗИВО

           Віталик іде з мамою, а сам очей від тротуару не підводить. Наче там, під ногами, не асфальт, а слизький-слизький лід, і він боїться гепнутись на ньому.
           Ні, немає під ногами льоду, і де б йому взятися посеред літа, в таку спеку? То Віталик опустив очі, аби не бачити ларків, де продають морозиво! Не бачити вітрин магазинів, де виставлено тістечка різних форм і кольорів.
           Але на кожнім кроці шелестять обгортки з-під морозива і смачно-смачно пахтить з дверей кондитерських магазинів. Це ж, бувало, Віталик раз у раз маму за сумочку смикає:
           –  Хочу морозива, ма... Отого, на паличці...
           Або:
           –  Мамо, купи мені тістечко. З кремом, кругленьке оте...
           А тепер навіть не заїкається. Ех, і нащо йому ота колясочка здалася?
           Це сталося якраз на початку літніх канікул, перших літніх канікул у Віталиковому житті!
           У перші дні він ходив гордий, аж груди випинав. Еге ж, він не якийсь там першачок!..
           –  А я вже в другому класі, – не пропускав нагоди, щоб не валитися. Особливо у дворі, серед малюків, які возилися в піску, бавлячися з ляльками. При цьому йому страшенно кор. тіло взяти чий-небудь іграшковий автомобіль чи тракторець, повертіти його в руках і недбало кинути в пісок. Мовляв, теж мені забавки...
           Одного разу він отак узяв маленьку колясочку з лялькою. Котнув її по асфальту, аж тут озвалася Оксанка, маля із сусіднього будинку:
           –  Не чіпай: лялька спить...
           –  Спи-и-ть, – передражнив її Віталик. – Нехай уже прокидається.
           І струснув коляску. А потім підкотив її до бордюру і щосили стукнув у нього коліщатками. Лялька кліпнула голубими оченятами, стріпнула білим бантиком, а Оксанка запхинькала.
           Віталик, щоб показати свою зверхність над Оксанкою, ще раз, уже дужче, брязнув колясочкою.
           Передні коліщата так і лишилися коло бордюру, а колясочка посунулася вперед, лялька вилетіла з неї і впала обличчям у траву.
           –  Полама-а-ав!.. – розревілася Оксанка. – Ма-а-амо!..
           Віталик трохи здивовано повертів залишки коляски в руках, кинув їх на відламані коліщата і, не поспішаючи, подався геть...
           А десь через годину у їхній квартирі пролунав дзвінок. Мама відчинила двері, і Віталик побачив на порозі молоду жінку. В руках вона тримала... поламану колясочку. Оксанчина мама!
           –  Та не міг він цього зробити! – не повірила мама. – Не такий він у мене!..
           Але жінка стояла на своєму:
           –  Усі діти підтвердили, що це ваш Віталик. І ви, будь ласка, зверніть увагу на його поведінку.
           –  Це не... це не... я... – промимрив Віталик, сам не впізнаючи свого голосу, таким писклявим, таким жалібним він став.
           –  Не ти? – перепитала Оксанчина мама.
           Віталик промовчав, опустивши голову.
           Мама стояла геть червона і бгала в руках край фартуха.
           –  Гаразд, – нарешті сказала вона. – Я відкуплю вам колясочку.
           Але Оксанчина мама замахала руками:
           –  Та що ви... Я ж зовсім не за цим... Я просто, щоб ви знали... Щоб звернули увагу...
           Вона повернулася й пішла. Мама ще з хвильку стояла перед зачиненими дверима, потім повернулася до Віталика:
           –  Як ти посмів?! Як ти міг образити дівчинку?! Та ще й меншу від себе! А ще другокласник!.. Рано, рано тебе перевели до другого класу, якщо ти. таких речей не розумієш!
           –  Я більше не бу-у-ду-у... – заплакав Віталик.
           –  Не буду... А чим раніше думав? Ото цілий місяць ні про морозиво, ні про тістечка навіть не згадуй. Щоб добре запам'ятав, як ображати менших! Та й гроші за колясочку треба віддати.
           Тепер, як згадає той випадок Віталик, – гірко стає на душі. А тут, як на зло, кожен зустрічний морозивом ласує, тістечко жує. Віталику ж – скільки це? – ще вісім днів тільки слинку Доведеться ковтати...
           Та ось вони з мамою звертають у свою вулицю. Ну, тут кондитерських немає, а морозиво продається лише біля гастроному.
           Ось уже й будинок їхній видно. Минуть оді тополі, гастроном – і вони вдома. Коли проходили повз лоток з морозивом, мама раптом притишила крок.– То що, Віталику, взяти тобі морозива?
           Від несподіванки він аж очима закліпав. Ще ж вісім днів лишилося, він точно підрахував!
           –  Я думаю, – мамин голос посуворішав, – ти вже все зрозумів.
           –  Угу, – кивнув Віталик.
           Через кілька хвилин він уже тримав у руках принадний холодний пакуночок.
           –  Їж, чого ти?..
           Ще за кілька кроків до гастроному Віталик лише мріяв про морозиво. Але зараз чомусь не квапився розгортати папір.
           –  Ти що – не хочеш? – здивувалася мама, і в голосі її почулася розгубленість.
           Та хіба ж він колись не хотів морозива? Про це навіть смішно казати.
           Віталик обережно розгорнув папір. Лизнув білий пахучий брусочок. І опустив руку.
           –  Що, несмачне? – допитувалася мама.
           Та ні, смачне. Тільки... Не хочу я сьогодні... Нехай потім... через вісім днів.
           Віталик узяв мамину руку і поклав у неї морозиво. І одразу ж йому зробилося зовсім легко і радісно на серці.


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Сергій Гридін “Не ангел”
        Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
        Наталія Щерба “Чароділ”
        Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
        Оксана Лущевська “Задзеркалля”
        Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
        Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр