www.odb.km.ua Відгуки та побажання
“Борода” Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Письменники Хмельниччини - дітям » Хто перший?
        “Борода”

        “БОРОДА”

           Ластівки справді покинули гніздо.
           Наступного дня Віталько з самого ранку ходив попід город – якнайдалі від хліва. Або ж сидів під літньою кухнею на пеньочку, де ріжуть кропиву свиням. І подумки повторював: “Ну залетіть, ну залетіть...”.
           Проте ластівки жодного разу не залетіли до хліва. Стрілами пролітали над подвір'ям, сідали на дріт, але до хлів й не наближалися.
           “А може, вони бояться мене?” – майнула надія у Віталька.
           Він вирішив піти на хитрість. Вдаючи, що подався геть із двору, до Федя Халамендри, вийшов за ворота, але потім переліз через паркан і сховався за кущами агрусу. Й уже звідти споглядав за пташками.
           Ось вони з дроту перелетіли до молоденького горішка під самою хатою. Ось зірвалися і...
           Зі своєї схованки Віталько міг бачити лиш декілька горіхових гілок — решта ховалася за ганок. Хлопець витягнув шию, вліз поміж самі кущі, аж поколовся в агрусові шпички, але птахів так і не побачив.
           Куди вони поділися? Невже полетіли геть? Невже покинули їхнє подвір'я?
           І все через оту розбишаку-сороку! Ну чому, чому він тоді не налякав її дужче?
           Раптом наче дві чорно-білі блискавки майнули над Вітальковою головою. Ластівки! Тільки звідки? Й куди?
           Знову шугнули пташки одна за одною. На горіх! Потім назад. І на горіх. Що ж вони там роблять? Звідси, з агрусу, нічого не видно.
           Віталько вибрався зі своєї схованки. Обійшов довкола літньої кухні й опинився якраз навпроти горіха.
           Тепер він бачив, що ластівки летять зовсім не на горіх. Вони минають його і... залітають до хати! Правдивіше, що не до хати, а до кімнати, котра служить коморою. Там складали різне борошно, крупу, вермишель, цукор і таке інше. Колди будували хату, у вікні не зробили кватирки. Тому влітку татко просто витягав одну шибку, щоб заходило свіже повітря.
           І що ж побачив Віталько!..
           Ластівки крізь цей отвір у вікні залітають до хати! До комори, правду сказати.
           –  Що ж вони роблять там? – думав хлопчик. – Швидше б мама чи татко прийшли.
           Сам заглянути до комори не зважувався, щоб уже й тут не наполохати ластівок.
           Мама, як завжди, з'явилася якраз тоді, коли на неї так чекають. Почувши схвильовану й радісну розповідь сина, вона обережно прочинила двері до комори.
           –  А це що таке? – вигукнула вражено.
           Посеред стелі, коло самої лампочки ластівки ліпили до балки гніздо. У цю хвилину пташок тут не було, вони, мабуть, полетіли за болотом, але по наліплених до балки гульочках болота було видно, де якраз має вирости гніздо.
           –  Ой, як добре! – радісно вигукнув Віталько.
           Але мама чомусь стурбувалася.
           –  Зачекай-но... Як же це так: у хаті – гніздо?
           –  Та це ж не хата, мамо, це ж комора.
           –  Хоч і комора, але вона в хаті. І... гніздо. Де ж таке хто бачив! Треба затулити шибку.
           –  Мамо, – благально глянув на неї Віталько. – Ну хай собі ліплять гніздечко тут... У цей час до кімнати залетіла ластівка. Вона, мабуть, побачила, Віталька з мамою, бо відразу ж заметалася по коморі, але, напевне, впізнала господарів, бо таки підлетіла до балки, затріпотіла крильцями – і дзьобиком притисла до вже прикріплених грудочок ще одну – з довгою стеблиною сіна, що повисла донизу.
           –  О, то вони ще якусь бороду чіпляють до цього гнізда, – мовила мама. Щоправда, вже не так невдоволено.
           Віталько хотів щось сказати, чимось захистити ластівок, але не міг. Справді, навіщо та стеблина? Приглянувшись, він помітив, що з-поміж грудочок звисає ще чимало стеблинок.
           –  Це щоб краще трималося болото, – пояснила мама. – Зараз якраз сінокіс – є звідки взяти стебла. Он скільки на дорозі валяється – понатрушували, як везли.
           –  Мамо... то хай будуть... тут, – тихо попросив Віталько, зазираючи їй у вічі. – Щоб сорока більше не дістала.
           Мама помовчала хвильку, потім відступила назад, за поріг.
           –  Зачиняй двері. Не заважай їм.


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Сергій Гридін “Не ангел”
        Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
        Наталія Щерба “Чароділ”
        Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
        Оксана Лущевська “Задзеркалля”
        Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
        Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр