www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Виліт Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Письменники Хмельниччини - дітям » Хто перший?
        Виліт

        ВИЛІТ

           –  Ось-ось мають вилітати, – сказав одного разу татко, ввійшовши до хати.
           Вилітати мали ластів'ята. Троє пташат з отого “бородатого” гнізда у коморі. Ластівки не тільки встигли збудувати його, але й відкласти яєчка, висидіти малят і вигодувати їх.
           Тепер ластів'ята займали все гніздо. Ластівка-мама вже не вміщалась у ньому. На ніч вона сідала на самий краєчок, на стінку, і так спала. А ластівка-батько... О, він такий винахідливий – хоч куди! Уночі він лягав спати... на лампочці. Так-так, на звичайній електричній лампочці, що на дроті звисала зі стелі. Він примощувався на ній зверху, якимсь дивом тримався лапками за патрон і так спав.
           Віталькові було завжди цікаво й весело дивитися на цю картину, коли ластів'їна сім'я ось так вмощувалася спати. Птахи вже зовсім не боялися людей. Навіть коли на якусь хвилину-дві вмикали світло, ластівка-батько не іткав з лампочки. Тільки повертав голову до дверей і дивився, хто ж це сюди зайшов.
           І ось тепер татко сказав, що ластів'ята мають покидати гніздо. Справді. Вони були вже великими, нелегко їх відрізнити від батьків – хіба що жовтими смужками біля дзьобів.
           Одного ранку, прокинувшись, Віталько, як завжди, нікого вдома не побачив: татко давно поїхав машиною в поле до комбайна по зерно, мама – на фельдшерському пункті.
           Віталько умився на подвір'ї під умивальником. Сніданок, знайшов на столі, прикритий зверху чистою пілкою.
           Хлопчик любив снідати на ганку. За вікном, просто перед його очима, зеленів горішок, а навпроти дерева, у вікні, на місці витягнутої шибки, темніла дірка. Крізь неї час від часу пролітали ластівки. Нерідко вони сідали на горіх, щебетали, перемовлялися між собою.
           Цього ранку, тільки-но Віталько взявся снідати, як з вікна теж вилетіла пташка. За нею – друга. І як же здивувався хлопчик, коли крізь отвір випурхнула ще одна ластівка. А потім – іще. Та це ж молоді! Значить, вони вже покидають гніздо!
           І справді, ці ластівки чіпко, якось аж боязко тримались лапками за гілки. Двоє старших цвірінчали, наче підбадьорювали дітей. Молоді, трохи повагавшись, зірвалися з горіха. І перелетіли на дріт.
           –  Вилетіли! Вилетіли! – загукав Віталько, забувши і про сніданок.
           Повними захвату очима він стежив за ластівками.
           “А де ж третє пташа?” – раптом згадав.
           Третє вже сиділо на рамі вікна, однак полетіти далі, мабуть, не наважувалось. Ластівки-батьки літали довкола нього, вмовляли щебетом, але пташа не могло перебороти страх.
           –  Ну, лети! – шепотом підбадьорював його Віталько. Він став коліньми на стілець, припав лобом до шибки і не одривав погляду од малюка.
           Пташа сиділо на рамі довго. Нарешті зважилося. Стріпнуло крильцями і майже перескочило на найближчу до вікна гіллячку. Вчепилося за неї лапками і завмерло.
           Знову щебетали батьки, знову малюк збирався з силами.
           І таки полетів.
           Низько, тріпотливо, але полетів. Долетів до яблуні й зник там у листі.
           Цілий день Віталько стежив за ластівками. Вони не прилітали до гнізда, але хлопчик бачив їх на подвір'ї: на горіхові, на дроті, просто в небі над собою. Вони шугали врізнобіч і весь час щебетали, щебетали, радіючи від польоту.
           Але їх було тільки четверо: двоє старих і двоє молодих. Третього малюка, хоч як приглядався Віталько, ніде не було видно. Невже пропав, невже не витримали його крила?

           – 
        Будемо чекати вечора, – сказала мама, коли прийшла з роботи. – Увечері ж вони мають зібратися вдома. Тоді побачимо.
           Віталько не міг погамувати неспокій. Все думав про того третього малюка. Де він? Що з ним?
           Уже по обіді прибігли Федь з Льоньком, гукали Віталька з собою:
           –  Побіжимо до ставу. Будемо гратись на березі.
           –  Побіжи, побіжи з хлопцями, – порадила й мама.
           І добре зробила, що так сказала. За іграми на березі, в гурті дітей, день Віталькові проминув швидко. Не встиг зогледітися, як уже й смеркати почало, череду з пасовиська пригнали. Услід за чередою і Віталько прибіг додому. І тут тільки знову згадав про ластівок.
           –  Як там? Що вони? – кинувся до мами.
           –  Зачекай трохи. Нехай зберуться спати.
           Уже поночі, коли тато повернувся з поля, вони всі троє ввійшли до комори.
           Татко ввімкнув світло.
           Як завжди, на лампочці вчепився спати ластів'їний батько. На краєчку гнізда примостилася мати. А з гнізда на світло попіднімали голови молоді ластівки. Три ластівки. Три!
           –  Значить, повернувся малий! – вигукнув Віталько.
           –  Повернувся, аякже, – усміхнувся татко. І поклав руку Віталькові на голову. – Ось так і ти скоро, як ці ластів'ята, полетиш з гнізда.
           –  Я? Полечу? – здивувався Віталько. – З якого гнізда?
           –  З рідного. З рідної хати. Ти ж незабаром ідеш до школи. Полетиш з дому, як ці ластів'ята.
           –  Ай справді! – вигукнув вражений Віталько. – Вилечу – і щодня прилітатиму. Як ці ластів'ята!


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Сергій Гридін “Не ангел”
        Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
        Наталія Щерба “Чароділ”
        Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
        Оксана Лущевська “Задзеркалля”
        Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
        Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр