www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Конституція Пилипа Орлика  Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека
      Веб-уроки
      Здійснення закупівель
      Карта сайту


      Пошук по сайту


       
        Головна » Ресурси бібліотеки » Наші видання
      Конституція Пилипа Орлика

       

      Життєпис Пилипа Орлика
       
         Пилип Орлик – один із найвизначніших українських державно-політичних діячів козацької доби, гетьман України в еміграції, сподвижник і продовжувач  справи гетьмана Івана Мазепи.
         Народився Пилип Орлик 11 жовтня 1672 року в чесько-литовській шляхетській родині, яка жила в селищі Косуті Ошмянського повіту, що на Віленщині (територія сучасної Білорусі). Його батько, Степан, офіцер польської армії, католик, тривалий час служив у польсько-литовському війську. У грудні 1673 року під час битви з турками під Хотином він був тяжко поранений і невдовзі помер. Отже, Пилип свого батька майже не знав, адже в 1673 році хлопчикові не виповнилося й року. Малого Пилипа виховувала мати – Ірина Малаховська. Вона походила із православного литовсько-білоруського шляхет-ського роду гербу “Гримала”. Саме мати зробила все можливе для того, щоб дати Пилипу належне виховання та хорошу освіту. Є припущення, що спочатку він навчався у школі білоруської Касути при місцевому монастирі св. Василіан. Згідно з деякими джерелами, згодом він продовжив навчання у Віленській єзуїтській академії.
         Наприкінці 80-х років ХVІІ століття сім'я Орликів переїхала в Україну, де молодий шляхтич вступив до Києво-Могилянської академії, яка на той час стала одним з найпрестижніших освітньо-культурних закладів Східної Європи.
         В стінах академії майбутній гетьман виявив особливий хист до іноземних мов, богословських наук, історії, логіки, риторики, поетики. Саме тоді він навчився досить гарно віршувати. Найбільш вдало з-під його пера виходили так звані панегірики – хвалебні вірші. До літературного доробку П.Орлика належать панегірики “Алкід Руський” (на честь гетьмана І.Мазепи), “Гіпомен Сарматський”, твір під назвою “Церква тріумфальної мудрості Божої” на честь київського митрополита В.Ясинського та інші поезії. Ці твори по праву належать до золотого фонду української літератури Високого Бароко.
         З 1694 по 1700 роки П.Орлик обіймав посаду консисторського писаря у канцелярії  київського митрополита. Під час однієї із службових поїздок до Полтави він познайомився із донькою полковника Павла Герцика Ганною. В листопаді 1698 року він одружується з нею і через свого тестя встановлює тісні зв'язки з урядовою старшиною Української козацької держави та самим гетьманом І.Мазепою. Згодом переходить на службу до Генеральної військової канцелярії. Спочатку він обійняв посаду рядового канцеляриста, а з 1699 року став старшим військовим писарем і оселився в гетьманській резиденції – Батурині. Тут з'явився  на світ старший син Григорій і його хрещеним батьком став гетьман Іван Мазепа.
       

      Герб Орликів

         Восени 1707 року Пилип Орлик став генеральним писарем, другою після гетьмана посадовою особою Української Козацької держави.
         Знання п'яти іноземних мов, глибока ерудиція, освіта високого європейського рівня, природній поетичний талант дозволили П.Орлику за короткий час стати “правою рукою” гетьмана І.Мазепи. Він був посвячений у найпотаємніші справи гетьмана, зокрема у таємне дипломатичне листування з представниками польських та шведських політичних кіл. Саме в цей час П.Орлик присягнув на вірність Мазепі у його прагненні добитися незалежності України та об'єднання в єдиній державі Лівобережжя, Правобережжя та Запоріжжя. Цій присязі він не зрадив до кінця свого життя.
          Саме в цей період посилилося гноблення російським урядом Гетьманщини. Довідавшись про плани Петра І ліквідувати гетьманство та козацький устрій, І.Мазепа розпочав таємні переговори із шведами та поляками.
          Навесні 1709 року було укладено угоду між шведським королем Карлом ХІІ і Мазепою, яка передбачала відновлення державної незалежності України у союзі зі Швецією.
          28 червня 1709 року між московським військом, до якого входили окремі українські полки, які не підтримали гетьмана, та шведсько-українською армією відбулася битва, яка увійшла в історію під назвою Полтавської.
          Після поразки під Полтавою П.Орлик разом з І.Мазепою та Карлом ХІІ Густавом з вірними гетьману військами відступили до Бендерської фортеці, яка належала Османській імперії.     
          Варто зазначити, що генеральний писар міг зрадити гетьманові й залишитись на батьківщині – зі своєю родиною, маєтками, а він, не вагаючись, забрав із собою сім'ю й вирушив у вічні блукання в еміграції. Невдовзі, не витримавши тягаря невдачі, 22 вересня 1709 року гетьман України Іван Мазепа помер.


      Іван Мазепа та Пилип Орлик
      Невідомий художник XIX століття.

         На козацькій раді поблизу турецької фортеці Бендери 5 квітня 1710 року генерального писаря Пилипа Орлика обрали гетьманом Війська Запорозького “обох сторін Дніпра”.
         “Я, Пилип Орлик, новообраний Запорозького війська гетьман, присягаю Господові Богу, славетному в святій Тройці на тому, що…” – дійшов до нас текст присяги цього владного чоловіка, який зобов'язувався завжди і скрізь виявляти “милість, вірність і старатливе дбання до малоросійської Вітчизни, матері нашої, про добро її посполитим, про публічну цілість про розширення прав та вольностей військових, скільки сили, розуму та способів стане, мати… .”.
         Рада в Бендерах важлива не тільки тим, що на ній обрано гетьманом сподвижника Івана Мазепи. Там уперше в історії між гетьманом Пилипом Орликом та козацькою старшиною було укладено угоду під назвою “Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького”, яка не тільки регулювала  відносини між гетьманом і старшиною, а й утверджувала основні положення, за якими мало існувати українське суспільство в межах тогочасної Української держави.

      Булава Пилипа Орлика
       
         Відразу ж після обрання гетьманом, Орлик розпочав широку дипломатичну діяльність з метою звільнення розділеної навпіл України з-під російської та польської зверхності. В цей час гетьману вдалося схилити турецького султана Ахмеда ІІІ до війни з Росією. Крім того, він уклав договори про спільні дії з шведським королем Карлом ХІІ та Кримським ханом Давлет-Гіреєм ІІ. В результаті цих договорів наприкінці січня 1711 року П.Орлик із шістнадцятьма тисячами козаків і татарським загоном вирушив у військовий похід з метою звільнення Правобережної України від російської присутності. Його радо зустрічають люди, на його бік переходять козаки. Без будь-яких зусиль він бере Умань, Богуслав, Корсунь, а ось штурм фортеці під Білою Церквою затягується. І тут зрадницьки повелися татари: кинулися грабувати люд, гнати його в неволю, до того ж не підтримали гетьмана, як обіцяли, і шведи. Гнів, обурення, розпач охопили гетьмана, і тому разом із своїм урядом наприкінці квітня 1711 року він змушений був повернутися в Бендери. Тим часом росіяни, які кинулися навздогін, дійшли аж до Пруту, проте там потерпіли невдачу. Московська армія була оточена турками і її капітуляція була неминучою.
          У липні 1711 року між Туреччиною і Росією було підписано Прутський мирний договір, згідно з яким російський цар змушений був “відняти від України руку” на користь кримського хана та гетьмана П.Орлика.
         Оскільки згідно з домовленістю, Росія зрікалася всієї правобережної України, то Петро І взявся енергійно зганяти все населення Правобережжя на лівий берег. Очевидно, хотів зробити із втраченої території справжню пустелю, адже вона тепер переходила з володіння Польщі. Орлик не втрачає надії здійснити воєнний похід на Україну, але кожний новий день приносить йому гіркі розчарування.
         Виснажилася у війнах Швеція і він уже не може розраховувати на її допомогу. Зміцнилися Росія і Туреччина не має наміру втягуватися у серйозні воєнні дії з нею. Орлик робить ще одну відчайдушну спробу – вирушає із невеликим військом на Правобережну Україну, маючи за мету домогтися у Польщі дозволу осісти там і об'єднати обидві частини козацької землі. Але Польща, побоюючись роздратування Росії, не визнає права Орлика осісти на Правобережжі. Внаслідок затяжних боїв між козаками і шляхтою, Орлик зазнає поразки. Згідно договору між Польщею і Туреччиною, що підписаний 22 квітня 1714 року, заборонялося “козакам під карою смертю сперечатися з поляками за Правобережну Україну”. Орлик змушений підкоритися.
         З сім'єю і найближчими йому сподвижниками наприкінці 1714 року Орлик виїздить до Швеції, де йому доведеться сповна випити гірку чашу політичного емігранта. Наступили найскрутніші часи в житті П.Орлика. Родину переслідують нестатки. Орлик вимагає від уряду Швеції повернути позику, яку Мазепа надавав Карлу ХІІ. Це були кошти української держави, проте Карл ХІІ призначив гетьману лише пенсію, якої не вистачало навіть на утримання родини. Підростають доньки, їм потрібно готувати  якийсь посаг, необхідні кошти на навчання синів. Однак, незважаючи  на матеріальну скруту та важкі умови життя, гетьман завжди пам'ятав про Україну і пильно стежив за розвитком міжнародної ситуації, шукав будь-якої нагоди, щоб піднести справу визволення України на міжнародний рівень. Він постійно шукає можливості для створення антиросійської коаліції. Зі смертю Карла ХІІ взимку 1718 року з'явилася надія утворення в Європі сильної антиросійської коаліції.
         Не затримуючись у Швеції, Пилип Орлик залишає північ і з родиною вирушає через Німеччину та Прагу до міста Вроцлава. Гетьман намагається вести переговори з керівниками великих держав, пише їм послання, складає політичні проекти з тим, щоб створити антиросійську коаліцію і в такий спосіб визволити Україну. Проте, доля відвернулась від нього. У 1721 році Швеція підписала мир з Росією. Польща теж попала під  вплив Росії. А до того ж російська таємна служба розпочала справжнє полювання на гетьмана, намагаючись його знищити. Він перебирається з місця на місце під вигаданим іменем. В цей час помирає молодший син Яків. Прийшла ще одна біда: жорстока нужда, від якої могла загинути вся родина. Сина Григорія гетьман влаштовує  на службу до Саксонської гвардії, дружину і дочок задля безпеки оселяє в польських монастирях: доньки Анна, Марія і Грита стали католичками і служили у шведських лютеранів, а Варвара і Марина виховувались у монастирі Уршулянок.
         У другій половині лютого 1722 року разом із сином Михайлом та кількома помічниками Орлик залишив Краків і прибув до Хотина, який був тоді турецькою фортецею, а згодом перебрався аж до грецьких Солонік, де доля призначила йому пробути цілих 12 років. Тут він, по суті, опинився у своєрідному засланні, у розлуці з сім'єю. До того ж під час епідемії помер син Михайло. Але від політичних справ гетьман не відійшов. Спілкувався з іноземними консулами і дипломатами, листувався з європейськими володарями, прагнучи відродити інтерес до “української справи”, якій присвятив усе своє життя.
         Поступово до цієї справи прилучився і його син Григорій Орлик, який спочатку виконував роль посланця гетьмана, а потім його взяв на дипломатичну службу король Франції. До речі, Григорій Орлик теж став видатним українським політичним діячем, французьким дипломатом, був генерал-поручником французької армії, отримав високий графський титул, брав участь у Семилітній війні, був важко поранений і від ран 14 листопада 1759 року помер. Тепер на місці колишнього маєтку Григорія Орлика під Парижем збудовано міжнародний аеропорт Орлі, названий на честь Григорія Орлика.
       


      Григорій Орлик –
      син Пилипа Орлика

         Проте, вернемось до життєпису батька – Пилипа Орлика.
         Неодноразово в цей час П.Орлик звертався за підтримкою до Запорізької Січі, яка до 1734 року перебувала під зверхністю кримського хана. Через свого сина Григора він намагався встановити контакти з генеральною старшиною Лівобережної Гетьманщини. Але ці відчайдушні  спроби гетьмана-емігранта вже не змогли змінити ходу історії – Правобережна Україна стала звичайною провінцією Речі Посполитої, а на Лівобережній російська влада дедалі більше обмежувала її автономію.
          Коли не стало російського царя Петра І, гетьман гадав, що Росія, заохочувана урядами інших країн, визнає його права на Лівобережжя, а поляки дадуть автономію Правобережній Україні під його булавою і відновлять козацтво.
          Орлик попрощався з Салоніками і в лютому 1734 року знову приїздить в Бендери, де його чекає страшний удар: запорожці з Кам'яної Січі перейшли на Базавлук і склали присягу на ім'я російської цариці. Орлик надіслав козакам хвилюючий, застерігаючий маніфест. Він картав запорожців, що дали себе ослухати царськими обіцянками. Відповідь була невтішною. Поступово до Орлика в Бендери знову почали збиратися козаки. Прибув сюди із своїм загоном і полковник Сава Чалий, проте, без матеріальної підтримки козаки почали розбігатися. Спроба Орлика підняти запорожців та Україну на боротьбу принесла нові розчарування. Навіть Сава Чалий зі своєю кавалерією пішов служити польському королеві. Після здобуття росіянами Очакова, Орлик остаточно розпустив своє військо.
         Наприкінці 1737 року гетьман з невеликим загоном стояв у Каушанах і взяв участь у спробі турків відбити Очаків, та все було марним. Пилип Орлик розумів, що шансів на визволення України у нього немає. Свій обов'язок він виконав до кінця. Турки вимагали від Орлика переїзду до Андріанополя, не давали дозволу переїхати до Ясс. Туди він хотів після довгої розлуки перевезти дружину і доньку, які перебували у Станіславі під Карпатами. Лише на початку 1739 року, завдяки шведським та французьким дипломатам, він переїхав до Ясс.
         Війна, оголошена Швецією Росії в 1741 році, дещо підняла дух занепалого гетьмана-емігранта, але Туреччина відмовилася воювати з Москвою. Дні гетьмана були лічені. Багато сил і здоров'я забрала “чужина проклята” й вічні негаразди та блукання. А поразка шведів у війні з росіянами зовсім доконала його. Старість прийшла до нього особливо гіркими розчаруваннями. Україна стала ще страшнішою руїною – велетенська рана на тілі всієї Європи. Не витримавши цих випробувань, старий гетьман тяжко занедужав. Наприкінці життя він боявся лише одного – померти далеко від Батьківщини. Однак, доля була і в цьому жорстокою. 26 травня 1742 року на чужині, в Яссах, самотній і бідний Пилип Орлик помер. На сьогодні невідомо, де поховали П.Орлика. Є припущення, що поховано гетьмана в одному із монастирів біля Ясс (теперішня Румунія). Отака доля гетьмана в еміграції, творця першої в світі Конституції, патріота, сина України, що є зразком жертовності українського народу в боротьбі за незалежність.


      Титул першої української конституції 1710 р.

      Про Конституцію Пилипа Орлика.

         5 квітня 1710 року під Бендерами на загальній Раді в присутності всієї старшини, запорожців, реєстрового козацтва Пилипа Орлика одноголосно було обрано Гетьманом.
         Тоді ж між Гетьманом, старшиною і запорожцями було укладено угоду “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького”, яка регламентувала державне життя гетьманщини. Згодом цей документ дістав назви: “Конституція Пилипа Орлика”, “Бендерська Конституція”, “Конституція прав і свобод Війська Запорізького”. В її написанні брали участь: П.Орлик, Г.Герцик, А.Войнаровський, К.Гордієнко. Цей документ складається зі вступу та 16 пунктів, або параграфів. Текст був складений латинською і тогочасною книжною українською мовами.
         У преамбулі Конституції була схематично викладена історія українського народу та Війська Запорізького. Тут стверджувалось, “народ козацький” був засновником Київської держави. Однак, згодом, у боротьбі з Польським Королівством, Україна втратила свою незалежність, яку відновлено було лише за гетьмана Б.Хмельницького. Далі йшлося про те, що Московське царство, порушивши взяті на себе зобов'язання щодо України, намагалося ліквідувати права і привілеї Війська Запорізького, перетворити козаків на регулярне військо і відібрати у них владу та “накласти рабське ярмо на вільний народ, який нікому не дозволяв себе завоювати силою зброї”. За цих умов Військо Запорізьке змушене було відстоювати права українського народу збройним шляхом.
         У преамбулі вказувалося на визначну роль гетьмана І.Мазепи у захисті інтересів України і Війська Запорізького. Перед новообраним гетьманом  П.Орликом ставилося завдання вибороти незалежність України за підтримки Швеції. Шведський король Карл ХІІ як “покровитель і протектор” України, затвердивши умови й акти обрання гетьмана, став гарантом незалежної України та недоторканості її кордонів.
         В основному тексті Конституції  проголошено принципи побудови Української держави – Гетьманщини. У 16 статтях Конституції визначено державний статус Гетьманщини, її внутрішній лад та відносини з іншими державами. “Пакти й Конституція” П.Орлика визначили національно-державний суверенітет України.
         У статтях зазначалося:
       
      –  Україна з обох частин Дніпра має були звільнена від чужоземного панування;
      –  Україна має бути повністю незалежною від Московщини та Польщі;
      –  Українські кордони вічні і недоторкані;
      –  Україна перебуває під протекторатом Швеції;
      –  Україна підтримуватиме союзницькі відносини з Кримським ханством.
       
         У першому параграфі розглядалося питання про віру. Православ'я було проголошено державною релігією. Документ передбачав незалежність української церкви при формальному її підпорядкуванні константинопольському патріархові. Стаття вимагала від гетьмана, щоб він, звільнивши від шведів Україну, викорінив у ній всяке іновірство, крім “віри святої православного східного сповідання”, тобто заборонялися католицька, греко-католицька, протестантська, іслам, іудаїзм. З сучасної точки зору тут немає релігійної толерантності і віротерпимості. Але тоді були інші часи, коли православна віра і українська церква перебували у важкому становищі і потребували державного захисту і підтримки.
         Другий параграф  затверджував незмінність кордонів Української держави, які встановлювалися відповідно до умов Зборівського Мирного договору, підписаного в 1649 році між Б.Хмельницьким та урядом Речі Посполитої. Таким чином, Гетьманщина складалася з трьох воєводств (Київського, Брацлавського та Чернігівського), а її кордон мав проходити по річці Случ, тобто Західна Україна залишалася в складі Польщі. Стаття друга також визнавала протекторат Швеції над Україною та зобов'язувала гетьмана просити шведського короля, щоб він після закінчення війни з Росією добився від останньої повернення полонених українців і компенсації збитків.
         Параграф третій передбачає укладання військового та політичного союзу з Кримським  ханством, з яким у момент складання Конституції були пов'язані дуже важливі для України сподівання. Гетьман повинен дбати про відновлення давнього братерства з Кримським ханством для збройного об'єднання і скріплення вічної дружби, щоб сусідні землі не зважувалися нападати на Україну, а самі побоювалися нападу.
         Четвертий і п'ятий параграфи затверджували автономні права запорожців. Перш за все, Дніпро і землі Війська Запорізького мали бути звільнені від московських укріплень, фортець і повернуті війську. Після визволення України гетьман зобов'язувався повернути Війську Запорізькому міста Терехомирів, Переволочну, Кемберду, прилеглі землі, Козацьку фортецю. Не дозволялося “нікому з влади духовної й світської займатися там промислами, полюванням і рибальством”.
         У шостому параграфі  докладно розписуються права гетьмана, генеральної старшини і нижчої козацької адміністрації. Тут говориться про те, що вища влада в Україні має належати виключно гетьманові й козацькій Генеральній Раді у складі генеральної старшини. Генеральна рада має право давати поради гетьману, а також його наступникам “про цілісність батьківщини, про її загальне благо й про всі публічні справи”. Далі в документі застерігається, що без попереднього рішення і згоди ради “на власний розсуд гетьмана нічого не повинно ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися”. Всі члени за наказом гетьмана мусять збиратися тричі на рік – на Різдво, Великдень і Покрову в резиденції гетьмана для слухання і обговорення справ. Нікому не дозволялося ухилятися від активної участі в раді, від призначеного часу. Поточні питання державного управління гетьман міг вирішувати особисто, періодично радячись із генеральною старшиною.
         Старшини у своїх полках зобов'язані стежити за громадським порядком і рішуче виступати проти спроб скривдити чи утискувати простий люд. Старшина зобов'язується дотримуватися відповідного права і виявляти шанобливість до особи гетьмана і вірно йому служити. Гетьману ж належить повертати старшин і мати їх за бойових соратників.
         У сьомому і восьмому параграфах йдеться про відповідальність старшин і рядових козаків при вчиненні правопорушень. Всі важливі судові справи, серед них і про образу гідності гетьмана, повинні передаватися на розгляд до Генерального військового суду. Суд повинен винести рішення не “поблажливе” чи лицемірне, а таке, якого вимагає закон.
         Таким чином, за Конституцією в Україні утворилися три гілки влади: законодавча – Генеральна Рада, виконавча – гетьман і Генеральна старшина і судова – Генеральний суд.
         Згідно з дев'ятим параграфом був повністю відсторонений від розпорядження військовим скарбом. Зазначалося, що Скарбницю повинен очолювати Генеральний скарбник, який би розпоряджався прибутками, узгоджуючи свої дії з гетьманом.
         У кожному полку мають бути обрані по два присяжних скарбники. Полкові скарбники мусили “знати і прибутки від приватних осіб, і публічні податки, слідкувати за видатками, щорічно складаючи звіти”. Полкові скарбники підпорядковувались Генеральному скарбникові. Полковники були відсторонені від розпорядження полковим скарбом. Далі говориться, що майно та скарби державні повинні бути відокремлені від власного майна гетьмана. Згідно з дев'ятим пунктом на утримання гетьмана виділялися маєтки в Шептаківському повіті й частина земель Війська Запорізького.
         За десятим та одинадцятим параграфами гетьман повинен:

      –  здійснювати загальний нагляд за діяльністю адміністративних органів;
      –  затверджувати вибір найвищих урядовців і полковників;
      –  не допускати зловживань козацької старшини, боронити від кривд козаків і посполитих;
      –  звільняти від податків і повинностей козацьких вдів, сиріт і деякі інші категорії населення.

       
         У дванадцятому параграфі говорилося про необхідність ревізії земельної власності й укладання справи з повинностями, які несли посполиті: “нехай буде призначена і через спеціально встановлених комісарів здійснена ревізія усіх видів публічних і приватних володінь і за високим рішенням Генеральної ради у присутності Гетьмана нехай буде ухвалено урочисто й непорушно: кому належить згідно з законом, а кому не належить користуватися правом володіння, і які саме належить виконувати повинності підданим”.
         Згідно з цим параграфом захоплені старшиною земельні володіння міст мали бути повернені їм. Це збільшило б прибутки міст та полегшило б становище міського люду.
         В окремому тринадцятому параграфі вимагається, щоб столичне місто Русі Київ та інші міста України зберігали недоторканими всі свої справедливо отримані закони та привілеї. Мова йде про Магдебурзьке право.
         В чотирнадцятому параграфі забезпечувалися права українських міщан, купців, селян. Враховуючи нарікання посполитого люду на зловживання гетьманських урядовців під час переїздів і їх вимагання від містечок і сіл надавати їм подарунки, харчі, підводи, супровід і т. інше, гетьман має встановити такий порядок, щоб у кожному місті був присяжний скарбник, який би відповідав за всі громадські прибутки і видатки і контролювати розрахункові книги. Гетьман має подбати про стягнення публічної підводної повинності на користь офіційних осіб, але встановлювати її такою, щоб вона не була обтяжливою для народу, враховуючи досвід зарубіжних країн.
         За прикладом зарубіжних країн буде заведена пошта – в полках будуть заведені державні гінці за казенний кошт.
         У п'ятнадцятому параграфі скасовувалися податки на річну платню найманому війську, так як посполитий люд ніс великі збитки на утримання різних військових формувань.
         В останньому шістнадцятому параграфі йдеться про організацію торгівлі та унормування податкової системи. Тут містяться законодавчі заходи щодо врегулювання торговельних, зокрема, ярмаркових справ. Мова йшла про те, щоб повинність брати з тих, з кого належить, а не з убогих людей. Встановлюється єдине правило: митники повинні стягати на користь державної скарбниці платню за введення і виведення в обсязі, вказаному в універсалах, не стягуючи нічого зайвого. Ринкові  комісари повинні  збирати  податок  лише  від  тих,  хто тому підлягає, тобто з торгових людей. Про це має дбати гетьман, до обов'язків якого, як зазначається в Конституції, – належить “великодушно направляти і поліпшувати усі права в країні стосовно надійного дотримування непорушних громадських вольностей”.
         Отже, проект Конституції П.Орлика – вікопомний документ, який свідчить про досить ранні демократичні засади суспільного устрою в Україні часів Гетьманщини. Укладання і прийняття цього документа на початку ХVІІІ століття засвідчили високий рівень політичної культури українців, адже окремі його положення на багато десятиліть випередили правову думку європейських народів.
       
      Матеріали про життя і діяльність Пилипа Орлика:

      Бодарецький М.Д. Конституція Пилипа Орлика / М.Д.Бодарецький, Т.С.Доброва. – Хмельницький, 2000. – 60 с.
      Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742) : його життя і доля / Б.Крупницький. – К. : Дніпро, 1991. – 79 с.
      Різниченко В. Пилип Орлик – гетьман України / В.Різниченко. Великий мазепинець Григор Орлик : історичні оповіді / І.Борщак. – К. : Укр.. письменник, 1996. – 302 с.
      Чухліб Т. Пилип Орлик / Т.Чухліб. – К., 2008. – 64 с. – (Великі українці).
       
      *     *     *

      Автор першої української Конституції гетьман Пилип Орлик (1672-1742) // Мельничук Г.  100 незабутніх імен України / Г.Мельничук. – К., 2005. – С. 36-38.
      Бендерський період // Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку ХVІІІ ст.. / О.Субтельний ; пер. з англ. В.Кулика. – К., 1994. – С. 50-65.
      Боротьба з Петром І після Мазепи // Історія України / авт.-упоряд. А.Г.Чередниченко ; худож. Г.В.Беззубова. – Х., 2006. – С. 200-201.
      Гетьман П.Орлик // Губарев В.К. Історія України : довідник школяра і студента / В.К.Губарев. – Донецьк, 2006. – С. 189-192.
      Гетьман П.Орлик. “Бандерська Конституція” 1710 р. // Губарев В.К. Історія України : універсальний ілюстрований довідник / В.К.Губарев. – Донецьк, 2008. – С. 158-160.
      Гетьман П.Орлик та його Конституція України // Сас П.М. Історія України. ХVІ-ХVІІІ століття : навч. посібник / П.М.Сас. – Львів, 2001. – С. 215-222.
      Конституція Пилипа Орлика. З Конституції Пилипа Орлика // Слабошпицький М. З голосу нашої Кліо / М.Слабошпицький. – К., 2000. – С. 156-160.
      Орлик Пилип (1672-1742) // Ілюстрована енциклопедія історії України : в 3-х т. / авт. тексту О.Кучерук ; іл. та худож. оформл. Л. і С.Голембовських, С.Білостоцького. – К., 2004. – Т. 1. (Від найдавнішого часу до кінця 18 ст.). – С. 145-146.
      Орлик Пилип (1672-1742) // Малий словник історії України. – К., 1997. – С. 286-287.
      Орлик Пилип Степанович // Довідник з історії України (А–Я). – К., 2001. – С. 539.
      Орлик Пилип Степанович (1672-1742) // Історія війн і збройних конфліктів в Україні : енциклопедичний словник / авт.-упоряд. О.І.Гуржій. – К., 2004. – С. 324-326.
      Орлик Пилип // Історія України в особах: ІХ-ХVІІІ ст.. – К., 1993. – С. 345-354.
      Орлик Пилип // Історія України в особах : Козаччина / упоряд. В.Горобець, О.Гуржій, В.Матях та ін. – К., 2000. – С. 194-202.
      Орлик Пилип // Остапенко П.В. Усі видатні постаті історії України / П.В.Остапенко. – Х., 2006. – С. 139-146.
      Орлик Пилип // Шудря М. Лицарі булави : розповіді про укр. гетьманів / М.Шудря. – К., 2008. – С. 157-166.
      Орлик Пилип, гетьман України в еміграції // Сушинський Б. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців ХV-ХІХ ст.. : історичні есе у 2-х т. / Б.Сушинський. – Одеса, 2006. – Т. ІІ. – С. 251-258.
      Орлик Пилип. Орликова Конституція. Похід Орлика на Україну // Велика історія України : у 2-х т. – К., 1993. – Т. ІІ. – С. 117-119.
      Перша хвиля української еміграції. Похід Пилипа Орлика на Правобережжя. Прутський похід Петра І. Спроби Пилипа Орлика утворити в Європі антимосковські коаліції // Історія України : новий довідник. – К., 2005. – С. 277-187.

       
      *     *     *
       
      Апанович О. Свободу уславив / О.Апанович // Українська культура. – 1992. – № 12. – С. 29-31.
      Вінграновський М. Гетьмани України : Пилип Орлик / М.Вінграновський // Подільські вісті. – 1996. – 14 березня.
      Давиденко Н.О. Гетьман Пилип Орлик та його Конституція : урок-дослідження, 8 кл. / Н.О.Давиденко // Історія та правознавство. – 2008. – № 14. – С. 25-27.
      Косаківський В. Конституція гетьмана Орлика / В.Косаківський // Урядовий кур'єр. – 2004. – 27 липня.
      Ніколаєва І.П. Творець першої української Конституції / І.П.Ніколаєва // Історія та правознавство. – 2009. – № 6. – С. 7-10.
      Пилип Орлик (1672-1742) // Дивосвіт. – 2004. – № 22. – С. 11-14.
      Пилип Орлик та перша Конституція України // Позакласний час. – 2008. – № 5. – С. 69-71.
      Славетний син України Пилип Орлик та його Конституція // Історія України. – 2008. – № 21. – С. 18-20.
      Солодун С.І. Гетьман Пилип Орлик та його Конституція / С.І.Солодун // Історія та правознавство. – 2007. – № 9. – С. 22-24.
      Струкевич О. Пакти й Конституції законів та вольностей війська Запорозького / О.Струкевич // Історія України. – 2005. – № 12. – С. 1-5.
       
       
       

      Матеріал підготувала                               Суховірська О.А.

      Комп'ютерний набір                                  Марчук Л.В.
                                                                         Богданова О.Г.

      Відповідальна за випуск                           Черноус В.Ю.

       

       

       


      • 4
      • 3
      • 2
      • 1
      • 2222
      • АРТ територія111
      • Дошкільнятам2

      БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

      Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
      Сергій Гридін “Не ангел”
      Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
      Наталія Щерба “Чароділ”
      Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
      Оксана Лущевська “Задзеркалля”
      Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
      Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







      © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
         Офіційний сайт
      29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
      www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр