www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Дивосвіт творчості Марії Бабенко (біобібліографічний покажчик).  Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека
      Веб-уроки
      Здійснення закупівель
      Карта сайту


      Пошук по сайту


       
        Головна » Ресурси бібліотеки » Наші видання
      Дивосвіт творчості Марії Бабенко (біобібліографічний покажчик).

         

      Два синочки – її вірних два крила

          

      Щастя та радість Марії Тимофіївни – її онуки

      ЛЮБІ ДІТИ!

          Я – учитель і письменник. Вважаю, що це поєднання справді від Бога.
        Дуже люблю свою професію і серед Вас черпаю натхнення для своєї літературної творчості. Пишу для Вас і про Вас, наповнюючи Ваші душі добротою, співчуттям і милосердям.
        А ще бажаю, щоб Ви завжди раділи життю і усміхалися. Тому до Вашої уваги ще й гумористичні вірші.
         Отож, читайте, милуйтеся красою навколишнього світу і усміхайтеся на здоров'я!

      Марія Бабенко

      Талановита письменниця та педагог

        Вже біля двадцяти чудових, змістовних, красивих книг для дітей нараховує скарбничка творів подільської письменниці Марії Тимофіївни Бабенко. Вони, як коштовні перлини, поповнюють літературу рідного краю.
        Отож, друзі, знайомтесь! Знайомтесь із життям і творчістю талановитої письменниці і педагога, прекрасної людини.
        Марія Тимофіївна Бабенко народилася 4 червня 1948 року на благодатній подільській землі – в селі Леонівка Крижопільського району Вінницької області. Важкі то були часи, країна залічувала свої рани після воєнного лихоліття. Проте, красива і неповторна природа Вінниччини благотворно впливала на кругозір та розвиток дівчинки. Вона росла допитливою та кмітливою.
        У сім років, відтоді як вперше переступила шкільний поріг, вона почала віршувати, складати невеличкі казочки. Все, що  відчувало сердечко і розум Марійки, лягало віршованими рядочками на папір. Часто дівчинка брала участь у різноманітних конкурсах на кращий літературний твір. Юна Марійка віршувала навіть на таких серйозних уроках, як математика, фізика, адже краєвид за вікном завжди налаштовував на мрійливий та романтичний настрій. Такі вірші тут же записувала в кінці зошита і, згадує тепер Марія Тимофіївна, ніколи жоден учитель не робив за те писання зауважень.
       Згодом, після закінчення восьмирічки, вона навчалася у Немирівському педагогічному училищі. Активне студентське життя спонукало до творчості. Спостережлива  та весела дівчина вміла у буденному житті підмічати комічні та смішні ситуації. Крім того, дівчина мала незвичайне і відповідальне доручення – була редактором студентського “прожектора”. Отож, почала писати гуморески веселі та дотепні, які висміювали негативні явища у студентському житті, вади у характерах молодих людей, зображали різноманітні смішні ситуації.

       

      Юна Марійка – голова студентського гуртка
      “Літературна студія”

        Трудову діяльність Марія Тимофіївна розпочала в селі Новомиколаївка на Херсонщині. Там вона працювала вчителькою математики та заступником директора з навчально-виховної роботи у восьмирічній школі. Успішно працюючи, – успішно навчалась. У 1973 році Марія Тимофіївна закінчила фізико-математичний факультет Херсонського педагогічного інституту. Саме тоді молода вчителька почала друкувати свої вірші в періодичних виданнях.
         Проте, сімейні обставини склалися так, що у 1975 році Марія Тимофіївна змушена була переїхати жити і працювати до міста Хмельницького.
        Саме тут сповна розцвів її талант справжнього педагога, а разом з ним і неабиякий творчий талант – талант письменника. “Здавна захоплююся творчою працею В.О.Сухомлинського – зізнається Марія Тимофіївна. – Його плідні ідеї, новаторський досвід – дійова допомога вчителям у справі виховання молодших школярів.

      Марія Тимофіївна  – студентка
      Херсонського педагогічного інституту

        Він прагнув, щоб життєдайне джерело – багатство рідної мови – було відкрите для дітей з перших кроків шкільного життя”. Як вірна послідовниця В.Сухомлинського, Марія Тимофіївна не лише проводить заняття з дітьми так, щоб донести до них любов і вагу кожного слова, а й організувала для вихованців творчу майстерню “Джерельце”, де за методом В.Сухомлинського навчає учнів складати твори-мініатюри, казки, загадки, вірші. Нерідко заняття проводить на лоні природи – в лісі, на лузі, в полі. Це розвиває творчу уяву, фантазію дітей, вчить міркувати, збагачує їх духовно, а ще – спонукає до прагнення виразити свої почуття на папері рідною українською мовою, розвиває їх мовлення і мислення.
             На травах сріблом крапельки роси,
             Весна гостинно відчиняє двері.
             Коли серця торкаються краси,
             Тоді слова лягають на папері. 
        Марія Тимофіївна вміло поєднує талант педагога і митця. В кожній дитині вона бачить талант, здібності, багатющий внутрішній світ добра і краси.

      Перші уроки в школі

        Вміє зацікавити словом, освітити власним прикладом ці допитливі пагінці, відкриті серця. Коли Марія Тимофіївна говорить про своїх вихованців – теплом та мудрістю світяться її очі. Скільки в них світла і доброти!
       “Щоб виховати в дітей любов до творчості, треба самому любити цю справу. Для мене творчість – це щоденна звичайна робота. Мене надихає на неї те, що такі види роботи дітям дуже подобаються, а може деякою мірою навіть прикрашають нашу сіру буденність, викликають радість життя”, – ділиться Марія Тимофіївна досвідом роботи з дітьми.
        Сьогодні у Марії Тимофіївни є безцінний доробок  – книги, які вона адресує своїм вихованцям – молодшим школярикам, першокласникам. Це: “Післябукварик” – читанка для першокласників (2001 р.), читаночка “Післябукварик” (2010 р.), книги серії “Виростай людиною”, “Дуже важливий урок” (2008 р.), книги для читання в початкових класах “Ми до школи поспішаєм” (2004 р.), “Дивосвіт. Пори року” (2011 р.). Ці книги схвалено Міністерством освіти і науки України для використання у навчально-виховному процесі.

      Виховання любові до природи, до творчості

         Отож, вони є хорошим подарунком не тільки дітям, а й вчителям початкових класів, адже містять цікаві, повчальні тексти – вірші, оповідання, казки, а також запитання, творчі завдання по тексту, загадки – все, що спонукатиме дітей до мислення, творчості, що сприятиме закріпленню знань, отриманих на уроці. До речі, з 2007 року на обласних ярмарках педагогічних ідей ці книги займали І-і місця.
        Тематика книг надзвичайно цікава і різноманітна. Наприклад, “Післябукварик” та “Дивосвіт” не лише висвітлюють різні сторони шкільного життя, а й знайомлять дітей з різними порами року, явищами природи. Педагог та письменниця Марія Тимофіївна Бабенко ставить собі за мету навчити дітей спостерігати за явищами природи, милуватись і захоплюватись 
      красою рідного краю, оберігати та примножувати його багатства. Все це вона бере за основу виховання великої любові до землі, на якій живемо:

      Не стомилась в нашім краї
      Осінь землю прикрашати.
      З висі хмарки споглядають,
      Стережуть барвисті шати.
      Багряніє чуб у клена,
      Золоті в берізки стрічки.
      Лиш верба стоїть зелена,
      Нахилилася до річки.
      Певно, шепче щось про осінь,
      Про красу беріз і кленів;
      Що вона стоїть ще й досі
      В літнім платтячку зеленім.
                                         (Із книги для позакласного читання “Дивосвіт”).

        Великий акцент у віршах, оповіданнях, включених до даних книг, письменниця робить на виховання у дітей хороших чеснот, звичаїв, товариських стосунків з друзями.
        “Зголоднів Горобчик. Літає в саду, шукає поживу. Аж тут помітив на городі Соняшника. Мить – і вже на ньому. Наївся і весело заспівав.
         – Чи помітив ти, Горобчику, що я схожий на сонечко? – запитав Соняшник. – Моя голівка з пелюстками, як сонечко в небі.
         – Та що ти! Яка схожість? Сонце дарує нам тепло, – відказав Горобчик.
         – А я подарував тобі радість, хоч ти й не помітив, – сумно сказав Соняшник і схилив голівку”.

                                                  (Із читаночки “Післябукварик”).

        Вихованню у дітей чемності, ввічливості, поваги до старших людей присвячено багато віршів та оповідань.
        “На перерві Максимко розповідав:
         – Сьогодні на тротуарах біля площі Театральної, як на ковзанці – під ногами одна крига. Люди ковзають, спотикаються. Прямо переді мною бабуся послизнулася. З торбинки картопля посипалася. Я допоміг бабусі підвестися, позбирав картоплю, а вона просить:
         – Допоможи, онучку, дійти до тролейбусної зупинки. На такій кризі ноги зовсім не слухаються.
         – Я поніс бабусину торбинку, а вона повільно йшла, тримаючись за мене. Коли вже допоміг старенькій зайти в тролейбус, побіг до школи. Думав, що встигну на урок. Дивлюсь – в коридорі немає нікого. Бачу, що запізнився…
         – Що ж, Максимку, причина у тебе дійсно поважна, – сказала вчителька. – Не кожен день ожеледиця. А ще я впевнена, що сьогодні для тебе першим уроком був урок людяності”.

                                      (Уривок із книги “Дуже важливий урок”)

        До таких книг включені цікаві загадки, творчі завдання, які заохочують дітей активно мислити, самому створювати маленькі прозові чи віршовані твори:
                У мене є криничка
                Край двору біля тину.
                Росте вже там…
                Посаджу ще …
                                         (Із книги “Дуже важливий урок”).

       “Не знаю достеменно, скільки написано нею поезій. Але ті, які довелося мені читати і слухати, можу запевнити, що це справжні  вірші. Здебільшого на тему шкільну, прославлення праці  вчителя, її любові до учнів, навколишнього світу, пошани до батьків, ветеранів праці”, – так оцінив творчість Марії Тимофіївни Бабенко знаний на Поділлі журналіст Петро Маліш.
       Отож, Марія Тимофіївна, крім книг, які допомагають дітям краще засвоїти шкільну програму, створила ще багато прекрасних книг для дітей і про дітей. Її твори сповнені любові до людей, вчать добра і розуміння світу, спонукають дітей бути допитливими і наполегливими.

      Складаємо казки

                              Тільки сонце заіскриться
                              І зігріє все навкруг,
                              Йде Маринка-помічниця
                              По траву в зелений луг.
                                         Нагодує кроленяток,
                                         Кошенятко і Рябка,
                                         А тоді вже каченяток
                                         Підганяє до ставка.
                              Прибере гарненько в хаті,
                              Скрізь старанно підмете,
                              Для своєї ляльки Каті
                              З квіточок вінок сплете.
                                         Ні хвилинки не ліняться
                                         Вправні рученьки малі,
                                         – Гарна в мами помічниця, –
                                         Кажуть люди у селі.
                                                                        (Із книги “Я з буквариком дружу”).

         Прості та легкі для прочитання дітьми вірші про природу – це безмежна любов до рідного краю, до кожної рослинки, тваринки, лісочка, ярочка:
                              Про що виспівує струмок,
                              Коли спішить з горбка в ярок,
                              Несе свою дзеркальну воду
                              У верб зелену прохолоду?
                              То пісня про пахучий луг,
                              Про квіти, що цвітуть навкруг,
                              Про небо в сонячній імлі,
                              Про літо і красу землі.
                                                       (Із збірки “Сонячний зайчик”).
         А ось барвиста, весела книжечка для найменшеньких – тих, хто тільки починає вивчати навколишній світ “Спритний котик”. Скільки тут добрих і повчальних віршиків:
                              – Я найкраще, найсміліше,
                              Я спіймало мух найбільше, –
                              Загордилося курчатко. –
                              Я таке міцне, як татко:
                              Наздогнать мене несила,
                              А які у мене крила!
                              Я на вас, курчат, дивлюся
                              І нікого не боюся,
                              Всіх у бійці подолаю.
                              Тільки… друзів я не маю.
                                                     (Із збірки “Спритний котик”).
         Пише Марія Тимофіївна і віршовані загадки для малят, які розвивають у дітей кмітливість, допитливість, розширюють їх кругозір:
                              Я у вирій не літаю,
                              Вдень завжди відпочиваю,
                              А мої великі очі
                              Добре бачать серед ночі.
                              На мишей завжди полюю,
                              Щонайменший шерхіт чую,
                              Бо вухата голова.
                              Відгадали? Я …
                                                   (Із збірки загадок для малят “Твої маленькі друзі”).
         Любить Марія Тимофіївна писати і гумористичні вірші для дітей молодшого шкільного віку. Наприклад, книжка “Весела перерва” містить гумористичні твори, які не лише допомагають засвоїти правила шкільного життя, викорінити шкідливі звички, але й допомагають краще запам'ятати деякі закони граматики, математики, етикету.
                              Вивчали іменники діти,
                              І вчителька каже в кінці:
                              – Ви встигли багато зробити,
                              Я рада за вас. Молодці!
                              Навчилися рід визначати,
                              Тож хочу спитати про це:
                              Хто перший з вас може сказати,
                              Якого ж то роду “яйце”?
                              – Ніякого! – вигукнув Гнатик,
                              – Такого не чула ніде.
                              – А хто наперед може знати,
                              Чи півник, чи курка буде?
                                                         (Із збірки “Весела перерва”).
      Або ось таке:
                              Бабусю, вчителька сказала,
                              Що слід щодня таке робити:
                              Коли сідаєм за уроки,
                              То треба руки милом мити.
                              Бабуся глянула на внука:
                              – І після того мити треба,
                              Коли береш у чисті руки
                              Такі ось зошити, як в тебе.
                                                         (Із збірки “Весела перерва”).

      Конкурс на краще читання віршів “Моя країна – Україна”

        Звичайно, прочитавши такий вірш, діти не лише розвеселяться, посміються, але й назавжди запам'ятають просте правило: негоже неохайно поводитися з підручниками, зошитами, бо це не лише свідчить про невихованість, а й небезпечно для здоров'я.
        Є у Марії Тимофіївни і декілька книжок для дорослих, адресованих батькам школярів, вчителям. Це збірки гумористичних творів: “В життєвім морі сміху острівець”, “Гриб-холостяк і волосата щука”, “На веселій орбіті”. “…У цієї жінки є талант. На відміну від деяких сміхотворців, котрі незграбно римують анекдоти, пані Марія відтворює комічні життєві ситуації,  підмічені нею, і створює їх сама, маючи багату, наділену гумором уяву. Стиль традиційний, але це не вада, а достоїнство… Читач усміхається не тоді, коли добирається до змісту через зарості словесних викрутасів, а коли той зміст – у точних і влучних словах, до того ж, і майстерно заримованих. Якраз ці риси свого стилю і розвиває Марія Бабенко”, – так розповідає про творчість письменниці знаний поет-гуморист Анатолій Ненцінський.
        Гумором, доброзичливим сміхом письменниця хоче привернути увагу дорослих до проблем навчання і виховання дітей.
                              Повернувся Славик з школи,
                              Щоденник тримає.
                              Ти нічого не боїшся? –
                              У татка питає.
                              – Ні, нічого, – каже тато, –
                              А у чому справа?
                             – Нічогісінько-нічого? –
                             Знов питає Слава.
                             – Не страшний мені, синочку,
                             І бій рукопашний.
                             – То в щоденник подивися,
                             Як такий безстрашний.
                                                 (Із збірки “На веселій орбіті”).
        Багато цікавих і дотепних гуморесок письменниця присвячує подружнім стосункам, різноманітним життєвим ситуаціям і перипетіям.
                            Пізно ввечері Мефодій
                            З жінкою сварився:
                            Через тебе я сьогодні
                            Дуже утомився.                    
                            Як на збори посилала

                            До синочка Васі,
                            То чому не нагадала,
                            У якім він класі?
                            Більш не буду так блукати,
                            Як дурний, ніколи.
                            Ти ж забула нагадати,
                            Навіть номер школи!
                                       (Із збірки “Гриб-холостяк і волосата щука”).
          Ось так легко і з гумором може переповісти письменниця такі незвичайні сімейні ситуації.

       

         Письменницьку працю Марії Тимофіївни Бабенко високо оцінено. Нині вона – відмінник народної освіти України, вчитель-методист, нагороджена багатьма грамотами та подарунками. Ще у 2004 році М.Т.Бабенко прийнято в члени Національної спілки письменників України. У 2008 році вона стала лауреатом одразу двох премій – премії міської ради та обласної літературної премії імені Микити 
      Годованця. Вона – дипломант конкурсу “У віршах славімо наше місто”. Знають і шанують Марію Тимофіївну і її колеги-вчителі, переймають її багатющий педагогічний досвід, її оригінальні шляхи розвитку творчої діяльності школярів. Її люблять і шанують вихованці, батьки учнів. 
          Сьогодні Марія Тимофіївна продовжує плідно трудитись, вона завжди у творчому пошуку. То ж бажаємо їй гарного здоров'я та успіхів, щастя родинного, натхнення та ще багато прекрасних творів для дітей.




      Марія Тимофіївна про себе та свою творчість…

         Я народилася 4 червня 1948 року на півдні Вінниччини – у Крижопільському районі в селі Леонівка. Батько Тимофій Арсенійович і мама Анна Тимофіївна – колгоспники.
         Дитинство пройшло в мальовничому краї. Село розкинулось на берегах невеликої річки.
         За селом – ліс, колгоспні садки, лісосмуги з фруктовими деревами і поля пшениці, соняшника, кукурудзи, цукрового буряка. Особливо вражали своєю чарівністю соняшникові поля. До цих пір зупиняюсь перед цим дивом і довго-довго милуюсь.
         У мене дві старші сестри – Галина і Ніна. Всіх трьох батьки привчали змалку трудитися. Ми пасли корову, рвали для неї бур'яни, слідкували за чистотою в хаті. Подвір'я було круглої форми, велике і завжди чисто виметене.
         До школи пішла, коли виповнилось 7 років. Саме в цей час якось раптово з'явилось бажання складати вірші. Перший рік все тримала в голові, потім почала записувати. Брала участь у конкурсах на кращий авторський вірш, які організовувались в районному центрі.
         З раннього дитинства мріяла бути вчителькою. Тому, коли перший день прийшла зі школи, сіла за стіл з домашнім завданням, ввійшла в роль вчительки і почала вести уроки. Це було день у день. Цим я займаюсь і до сьогоднішнього дня.
         В 15 років стала студенткою Немирівськогопедагогічного училища. Там вже був літературний гурток, який я із задоволенням відвідувала. На уроках встигала слухати вчителя і одночасно на другій половині зошита писати вірші. Вчителі  про це  знали, але ніхто, аж тепер мені  дивно, не сварився. Навпаки, всім подобалось. І я їм за це щиро вдячна. 
         На другому курсі обрали редактором газети “Комсомольський прожектор”. Тепер я почала більше вправлятись в написанні гумористичних віршів.
        Після закінчення педагогічного училища отримала направлення в Херсонську область, Іванівський район с. Новомиколаївка. Моїм здивуванням не було кінця, коли я потрапила в степову зону. Щодня я виходила за село і шукала очима хоч би маленького ліска. Але мені показували тільки ріденьку лісосмугу з пожовклою травою. Це був кінець серпня.

       

      Екскурсії до лісу,
      виховання любові до рідного краю

        На Херсонщині я працювала 8 років. Спочатку вчителем початкових класів, а після вступу до Херсонського педагогічного інституту на фізико-математичний факультет вчителем математики у 8-річній школі. Пізніше була призначена завучем. Друкувалась у районній та обласній літературних газетах.
         У 1975 році переїхала в місто Хмельницький. Працювала в середній школі № 3 вчителем початкових класів. Так і залишилась на цьому посту дотепер, бо почала писати і видавати книги саме для школярів початкової школи. Це – читанка для першокласників “Післябукварик” і книги для позакласного читання: “Ми до школи поспішаєм”, “Дуже важливий урок”, “Дивосвіт”. Цими книгами користуються школярі майже всієї України.
         З першого дня роботи в школі стараюся передати школярам те, що вмію сама. Починаючи з 1-го класу вчу їх писати казки, оповідання, а пізніше – загадки, вірші. Ця робота дітям дуже подобається. До кінця четвертого року навчання вони мають гарні навички у цій творчій роботі.
         Взагалі я вважаю, що в кожної дитини є талант, в тому числі і до літературної творчості. Саме така творчість допомагає досягти високих успіхів у навчанні школярів. Діти з нетерпінням чекають моїх нових творів. Вони гордяться тим, що я пишу для них і для всіх дітей України.

       

      Кожен її урок – то шлях до пізнання та творчості 

         Мої школярі люблять і лірику, і гумор. Часто проводжу конкурси на краще читання моїх віршів. Діти навчаються виразному читанню вже в 1-класі. Техніка читання моїх вихованців дуже висока. Наприклад, багато учнів 3-го класу читають на рівні 4-го.

      Із вихованцями біля рідної школи

         Мої школярі не носять додому портфелі. Беруть тільки необхідне. Вважаю, що носіння важких ранців в початковій школі шкодить здоров'ю. Адже серед випускників шкіл дуже великий відсоток хворих дітей. Мої вихованці навчаються з радістю. За роки роботи у нашому місті вже кілька десятків школярів після 4-го класу успішно навчалися і навчаються в гімназіях.
         14 років я була членом журі Міжнародного конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика. Свою любов до української мови, як і до Батьківщини, пронесла через усе життя. Цій темі присвячено багато віршів. Ось один з них для дітей:

                
               Барвінкова, калинова…


                Це ж яка вона чудова,
                І яка вона багата
                Українська рідна мова –
                Мова мами, мова тата.

               Гріє серце щире слово,
               Ніби сонце з небозводу.
               Українська рідна мова –
               Це душа мого народу.

               Можна знати мов багато –
               Це престижно і потрібно,
               Та найкраще треба знати
               Українську мову рідну.

               Барвінкову, калинову –
               Божий дар на кожну днину.
               І любити рідну мову
               Треба так, як Батьківщину.


         Я завжди низько вклоняюсь захисникам Вітчизни – ветеранам Великої Вітчизняної війни.


      В День Перемоги


                              В небесній сині линуть журавлі,
                              Старі солдати дивляться у небо.
                              Вони ще тут, ще з нами на землі,
                              Та скоро й їм вже “відлітати” треба.

                              У їхніх спогадах окопи, бліндажі,
                              Стрімкі атаки, бойові дороги,
                              Виття “катюш”, смертельні рубежі,
                              А як хотілося дожить до Перемоги. 

                              Війні віддали молодість свою,
                              В страшних боях їх зігрівала мрія,
                              Стоять старі солдати, мов в строю,
                              У їхніх поглядах і докір, і надія.

                              В небесній сині линуть журавлі
                              Старі солдати дивляться у небо.
                              О, як їх мало з нами на землі, –
                              Їх дуже-дуже шанувати треба!

       Я дуже люблю свою професію. Вона приносить радість й мені, і моїм школярикам.

      Рідна школа


                              Хоч збігають роки, ніби зграя птахів,
                              Та не гасне до школи любов.
                              З вересневим дзвінком вже нових малюків
                              Наша школа запрошує знов.

                                         Приспів:

                              А школа на горбочку
                              Стрічає всіх в ранковий час.
                              Чиїсь сини і дочки
                              Спішать до неї в світлий клас.

                              Багатьом школярам ти путівку дала,
                              Рідна школо, в широкий світ.
                              І здається, що вчора новою була,
                              А вже злинуло стільки літ.

                                         Приспів.

                              Хай злітають роки, ніби зграя птахів,
                              Та не згасне до школи любов.
                              З вересневим дзвінком дорогих малюків.
                              Наша школа стрічатиме знов.

                                         Приспів. 

         Свою любов до рідної школи я виразила у вірші, який став гімном середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 25 ім. І.Огієнка.

      Гімн школи № 25

      сл. М.Бабенко                                                                 муз. В.Довбіус

       

                              Є на Заріччі школа чималенька,
                              Стрункі тополі на вітрах шумлять.
                              Це школа імені Івана Огієнка –
                              Прекрасна школа № 25.

                                       З усіх кінців біжать стежки до школи,
                                       І сонце усміхається вгорі.
                                       Дитячий щебет не стиха ніколи.
                                       Тут радо жити й вчитись дітворі.

                                       Тут вчителі уважні і привітні,
                                       Несуть знання до кожного у клас.
                                       Ця наша школа краща всіх на світі
                                       І наймиліша кожному із нас!

         З усіх пір року найбільше люблю літо.

      Мій рай земний

                              О, часе, влітку зупинись!
                              Тебе прошу, молю, благаю.
                              Не впевнена, що я колись
                              Потраплю спочивать до раю.
                              А поки я іще живу,
                              Поки думки мої рояться,
                              Поки на мріях я пливу,
                              Повір, для мене літо – щастя.
                              Ця зелень, пахощі, тепло –
                              Я так щодня цього бажаю.
                              І що б в житті там не було,
                              Я кожний рік  в раю буваю! 


      Анотований список книг М.Бабенко для дітей




      ♦ Бабенко М. Весела перерва : гуморист. вірші для дітей / М.Бабенко. – Хмельницький, 2007. – 44 с. : ілюстр.

                 Усміхніться, любі діти,
                 Є причин на це доволі.
                 Допоможе гумор жити
                 І успішно вчитись в школі.
         Гарним помічником у засвоєнні програмового  матеріалу стане вам, школярам, книга М.Бабенко “Весела перерва”. Такі веселі, легкі, повчальні віршики можна використати на уроці, під час проведення дитячих свят у школі та вдома.



       

       

      ♦ Бабенко М. Вересневе свято : вірші для дітей / М.Бабенко ; худож. О.В.Лещук. – Хмельницький : А.Цюпак, 2005. – 12 с. : ілюстр.
          Ця книжка віршиків для вас, маленькі читачики, а присвячена вона рідному місту, його неповторності та красі:
                   Вересневе гарне свято,
                   Теплих усмішок багато,
                   Лине пісня урочиста –
                   День народження у міста.
                   На майдані хмельничани,
                   Тут для них слова пошани.
                   Ллється пісня урочиста –
                   День народження у міста.
         А ще вона навчить вас щиро любити свій край, розкаже про всі принади осені на Поділлі. 
       


      ♦ Бабенко М.Т. Дивосвіт: пори року : книга для позакл. читання в початкових  класах /  М.Т.Бабенко. – Кам'янець-Подільський : Абетка, 2011. – 120 с.
        “Ти думав, що літнім канікулам не буде кінця, але шкільний дзвінок знову покликав у подорож Країною Знань. А я Тебе запрошую перегорнути сторінки чудової Книги Природи, поринути у дивосвіт, починаючи прямо з цієї прекрасної осінньої пори” – звертається письменниця до юного читача. І, справді, до цієї книжки увійшли оповідання, казки, вірші, в яких зображено красу природи в усі пори року. Зміст цих творів навчить вас бути спостережливими, допитливими. Читаючи їх, ви отримаєте багато відповідей на свої “чому?”, а, можливо, і самі спробуєте віршувати.








      ♦  Бабенко М.Т. Дуже важливий урок / М.Т.Бабенко. – Тернопіль : Мальва-ОСО, 2008. – 88 с. : ілюстр. – (Виростай людиною). 
         Разом з героями цієї книги ви навчитеся відчувати світ, співпереживати, творити добро і цим нести радість людям. А щоб краще запам'ятати, засвоїти прочитане, після кожного оповідання ви знайдете цікаві запитання та творчі завдання.




       

       







      ♦ Бабенко М. Зайчикові іменини : казка для дітей / М.Бабенко ; худож. Л.Мазур. – Хмельницький : А.Цюпак, 2005. – 8 с. : ілюстр.

         Хто з найменшеньких читачиків не любить казок? Мабуть таких немає! Книжка “Зайчикові іменини” – казка. Цікава, захоплююча, весела, з гарними образними малюнками римована казка, яку із задоволенням будуть читати ті, хто вже вивчив “Букварик”.

       

       








      ♦ Бабенко М.Т. Ми до школи поспішаєм : книга для позакл. читання в початкових класах / М.Т.Бабенко. – Тернопіль : Мальва-ОСО, 2004. – 79 с.

          Марія Тимофіївна Бабенко багато творів присвятила найактуальнішій темі на землі – школа і школярі. Ось і ця книжечка розкриває цікавий і захоплюючий світ шкільного життя, вчить цінувати дружбу, любити рідну землю, поважати старших. 





       

       




      ♦ Бабенко М. Місяць-чарівник : вірші / М.Бабенко. – Хмельницький : А.Цюпак, 2007. – 14 с.
                 Перший промінь сонця ніжний,
                 Перший у ліску підсніжник,
                 Далина ясна,
                 В жовтих котиках вербичка,
                 Ніби стрілочки, травичка –
                 Це уже весна.
           Ця книжечка про чудову пору року – весну, її ознаки, принади, її красу. Отож, читайте, діти, насолоджуйтесь гарним поетичним словом!

       

       





      ♦ Бабенко М.Т. Післябукварик : читаночка / М.Т.Бабенко. – Тернопіль : Мальва-ОСО, 2010. – 103 с.
         Цю книжечку письменниця адресує першокласникам, розповідає про їх найперші успіхи і невдачі. Цікаві повчальні, невеличкі оповідання, вірші, загадки допоможуть діткам краще зрозуміти прекрасний дивосвіт рідної природи, зрозуміти багато загадкового у навколишньому світі, навчать правильно будувати свої стосунки із друзями. А ще, мабуть, дітям самим захочеться спробувати написати оповідання, віршик або скласти свою першу казочку. 



       

       






      ♦ Бабенко М.Т. Післябукварик : читанка для першокласників / М.Т.Бабенко. – Тернопіль : Мальва-ОСО, 2001. – 72 с.
         “Післябукварик” письменниця адре-сує першокласникам і дуже хоче, щоб ця книжечка допомогла діткам, які вже навчилися читати, краще засвоїти набуті знання, і спонукає їх до творчості, до мислення.














      ♦ Бабенко М. Сонячний зайчик : вірші / М.Бабенко ; худож. О.Лещук. – Хмельницький : А.Цюпак, 2007. – 14 с.
                        Довгождане літечко
                        Ходить у садочку,
                        Одяглося літечко
                        В сонячну сорочку.
         Так, ця книжечка про сонячне, лагідне, тепле літечко. Вона знайомить дітей з ознаками цієї прекрасної пори року, вчить любити рідну природу та берегти її.












      ♦ Бабенко М. Спритний котик : вірші / М.Бабенко ; худож. О.Лещук. – Хмельницький : А.Цюпак, 2006. – 12 с.
        Повчальні та веселі віршики містить ця збірочка. Дітям буде цікаво дізнатися, чому хвалькувате курчатко не має друзів, як дбає про своїх пташенят ластівочка, чому вранці варто всім робити зарядку. А ще такі віршики сприятимуть виробленню кращої техніки читання у дітей.





       





      ♦ Бабенко М. Твої маленькі друзі : загадки для малят / М.Бабенко ; худож. Н.Ковач. – Хмельницький : А.Цюпак, 2005. – 16 с. : ілюстр.
        Кожен віршик цієї збірочки – то дотепна загадка, яка спонукає дітей думати, міркувати, згадувати і, таким чином, краще запам'ятовувати тварин, птахів, явища природи. Все це сприяє розвитку мислення і творчої уяви, збагаченню їх кругозору.


       









      ♦ Бабенко М. Я з буквариком дружу : вірші для дітей / М.Бабенко ; худож. О.В.Лещук, А.А.Цюпак. – Хмельницький : А.Цюпак, 2005. – 16 с.
         Ця книжка буде гарним доповненням до шкільного “Букварика”. А ще вірші, включені до неї, навчать дітей хороших манер, виховають у них ряд гарних чеснот: доброту, співпереживання, товариськість, пояснять правила співжиття з друзями нашими меншими – тваринами. 




       

      Книги М.Бабенко для дорослих






      ♦ Бабенко М.Т. В життєвім морі сміху острівець : збірка віршів / М.Т.Бабенко. – Хмельницький, 1999. – 79 с.
         Відомий подільський письмен-ник-гуморист Анатолій Ненцінський у передмові до цієї збірки написав: “У багатьох газетах є така рубрика: “Усміхніться!”. Читаєш, бува, те, що під цим закликом, а воно не усміхається, хоч ти плач. Я читачів цієї книжки не закликаю  ні  усміхатися, ні реготати. Це, впевнений, у них само собою вийде… Отож, перегортаємо цю сторінку, читаємо наступну. Потім ще одну, ще… Усміхаєтеся? На здоров'ячко!”.










      ♦ Бабенко М. “Гриб-холостяк і волосата щука” : вірші / М.Бабенко. – Хмельницький, 2001. – 99 с. 
         Це вже друга книжечка дотепного гумору талановитого педагога. Отож, комічні та смішні картинки із життя учнів, їх батьків, педагогів, підмічені письменницею, і складають основу віршів. Сподіваємося, що вони не лише потішать і юних, і дорослих, а й допоможуть багатьом позбавитись негативних вад та звичок.








       Бабенко М. На веселій орбіті : вірші / М.Бабенко. – Хмельницький, 2006. – 92 с.
                      До зубного кабінету
                      Заходять хлоп'ята.
                      Лікар глянув і питає:
                      Чом вас так багато?
                      – Це мені, – Сергійко каже, –
                      Треба зуби рвати,
                      А вони прийшли послухать,
                      Як буду кричати.
       От і у цій книжці гумору письменниця відтворює комічні життєві ситуації, підмічені нею, й створює їх сама, маючи багату, наділену гумором уяву.



       

      Публікації творів М.Бабенко у збірниках та періодичних виданнях

       

      ♦ Бабенко М. Вірші / М.Бабенко // Літературна Хмельниччина. ХХ століття : хрестоматія. – Хмельницький, 2005. – С. 474-477.

      ♦ Бабенко М. Ми до школи поспішаєм ; Однина і множина ; Цікава пропозиція : вірші / М.Бабенко // Педагогічний вісник. – 2007. – № 1.

      ♦ Бабенко М. Південний Буг : вірш / М.Бабенко // Краса України : твори поетів і фотохудожників Вінницької, Тернопільської та Хмельницької областей про рідне Поділля. – Вінниця, 2006. – С. 8.

      ♦ Бабенко М. Щоб були щасливі ; Біля калюжі ; Якого роду ; Краще кролі ; Теж буде ; Безстрашний тато : вірші / М.Бабенко // Подільські вісті. – 2008. – 22 липня.

      ♦ Бабенко М. Що мене і дітей надихає / М.Бабенко // Майбуття. – 1995. – № 16.

       
      Матеріали про життя і творчість Марії Бабенко

      Бабенко Марія Тимофіївна // Автограф : альманах Хмельницької обласної організації Національної спілки письменників України. – Хмельницький, 2007. – С. 245.

      ♦ Маліш П. Коли серця торкаються краси / П.Маліш // Майбуття. – 1998. – № 17.

      Марія Бабенко // Педагогічний вісник. – 2007. – № 1.

      Марія Бабенко: поетеса, прозаїк // Хмельницький в іменах : прозаїки, поети, журналісти. – Хмельницький, 2006. – С. 9.

      Марія Бабенко // Письменники Хмельниччини : довідник Хмельницької обласної організації Національної спілки письменників України. – Хмельницький, 2014. – С. 5.

      Марії Бабенко – 60! // Подільські вісті. – 2008. – 22 липня.

      Із ще неопублікованого для дітей

      Найкраща відповідь

      Повернулася зі школи
      І радіє мала Ада:
      – Пощастило, як ніколи –
      В нас була олімпіада.
      І я перше місце маю,
      Про птахів найкраще знаю.

      – А про що питали, Адо? –
      Підійшла сестричка Ніна.
      – О, сказала Ада радо:
      Скільки лапок у пінгвіна?
      Три! Сказала зразу я,
      Й краща відповідь моя.

      – Зачекай, – озвався тато, –
      Три для нього забагато. 
      – Так, та що тут мудрувать,
      – Адже всі сказали: “П'ять”.

      Від чого росте

      – Чи знаєш, Петрику, для чого
      Автомобілеві бензин? –
      Спитався тато у малого.
      – Звичайно! – аж підскочив син.

      От ти уважно слухай, тату,
      Просте доведення моє:
      Коли бензину їсть багато, –
      Росте й автобусом стає.

      Залишилось мало

      – Чи правда, матусю, – питає Оленка,
      Що люди від мавпи пішли?
      – Це правда, дитинко, – всміхнулася ненька, –
      Такі у нас предки були.

      – І що навіть я? – все дивується доня.
      – І ти, і Михасик, і я,
      Наш татко, дідуньо, бабуня Мотроня,
      Сусіди – ну, кожна сім'я.

               Оленку почуте до сліз здивувало:
               – Так от чого мавп залишилось так мало.

      Цікавий прийменник

      – Ми сьогодні про прийменник
      Закінчили з вами вчити, –
      Каже вчителька, – й цю тему
      Треба зараз закріпити. 

      Ви усі переконались:
      Тема зовсім не складна.
      От хто речення придумав,
      Де би був прийменник “на”?

      – Я придумав, – каже Коля. –
      Цей прийменник вставлю скрізь.
      Ось наприклад: “Раз у полі
      Кінь на дерево заліз”.

      – Чом же він там опинився? –
      Здивувалася вона.
      Петрик хитро подивився:
      – А щоб був прийменник “на”.

      Корисні копалини

      Про корисні копалини
      Учителька питає.
      –  Це торф, вугілля, вапняки, –
      Сашко відповідає.
       

      – А ще? Чому замовкнув ти?
      Кажи, бо мало часу.
      Чи хоче хтось допомогти? –
      Звертається до класу.

      Грицько підскочив: “Залюбки!” –
      Й очима радо блиска, –
      Це морква, редька, буряки,
      Картопля і редиска! 

      Чому сиві бабця й дід

       Гладить мамине волосся
       Залюбки маленький син
       Й каже: “Я у тебе бачу
       Кілька сивих волосин”.

       – Тут нема чому радіти, –
       Каже мама. – Навпаки,
       Як не слухаються діти,
       То сивіють їх батьки.

        Зрозумів, про що я, Ромо?
        –  Зрозумів усе як слід,
        І тепер мені відомо,
        Чом це сиві бабця й дід.

      Впевнена відповідь

      Учитель закріплював тему одну:
      – Ми вивчили вже однину й множину.
      Тож прошу уважними бути дітьми,
      Будемо на прикладах вчитися ми.

      От, Петрику, швидко ти нам поясни,
      Візьмемо для прикладу слово “штани”.
      Петрусь із-за парти швиденько устав
      І впевнено вчителю відповідь дав:

      – Відносно штанів в мене думка одна:
      Вгорі – однина, а внизу – множина. 
       

      Із творів М.Т.Бабенко

      Я із песиком гуляю

                              Я із песиком гуляю,
                              Біжимо удвох до гаю.
                              Нині там веселий квітень
                              Всім дарує перші квіти.

                                         Он підняв голівку ніжну
                                         На галявині підсніжник,
                                         Перший пролісок синіє,
                                         Мати-й-мачуха жовтіє.

                              Я хотів Дружку сказати,
                              Що не слід квітки топтати,
                              Та дивлюся: мій Дружок
                              Не підходить до квіток.

                                         Обережно ходить в гаї,
                                         Там, де квіти розцвітають.
                                         Хоч і пес, а йде в обхід,
                                         Бо красу топтать не слід.

                                                                                        (Із збірки “Я з Буквариком дружу”).

      Не бійся, ластівко

                              У промінні обіднього сонця
                              В'ється ластівка біля віконця,
                              Заглядає у шибку до хати,
                              Певно, хоче гніздо будувати.

                                         Ти не бійся, пташино маленька,
                                         Бо живе тут школярка Оленка.
                                         Добре серце ця дівчинка має
                                         І ніколи тебе не злякає.

                              Це Оленка і інші малята
                              Посадили в дворі деревцята,
                              І зимою пташок годували,
                              І маленьке зайча лікували. 

                                         Тож гніздись під віконцем сміливо,
                                         Хай ростуть пташенята щасливо,
                                         Щоб високо у небо злітали
                                         І піснями свій край звеселяли.

                                                                                           (Із збірки “Я з Буквариком дружу”).

      Плачуть Грицеві книжки

                              Плачуть Грицеві книжки:
                              В них пошарпані боки,
                              Всюди плями на листках,
                              Подивитись – просто жах!
                                         Дуже швидко постаріли
                                         І від бруду захворіли.
                                         Все зітхають раз у раз:
                                         – Порятуйте, друзі, нас.

      Є у класі лікарі –
      Це старанні школярі.
      У Грицька книжки забрали
      І усі полікували.

                  Із книжкової лікарні
                  Вийшли книги чисті, гарні.
                  Йшли, аж любо подивиться,
                  Тільки обминали Гриця.

                                                                                                (Із збірки “Я з Буквариком дружу”).

      Я з Буквариком дружу

                              Я до школи вже ходжу
                              І з Буквариком дружу.
                              Мій Букварик у обгортці,
                              Ніби у новій сорочці.                   

                              А гарнесенька закладка – 

                              Для Букварика краватка.
                              Тож листки ніде не м'яті –
                              Мій Букварик, як на святі.

                              Я з Буквариком дружу,
                              Свого друга бережу,
                              І Букварик день при дні
                              Усміхається мені.

                                                                                  (Із збірки “Я з Буквариком дружу”).

      Довгождане літечко

                                Довгождане літечко
                                Ходить у садочку,
                                Одяглося літечко
                                В сонячну сорочку.

                                У траві під грушею
                                Визріли суниці.
                                В молодого літечка
                                Голубі очиці.

                                Червоніють вишеньки,
                                Дозріва малина.
                                В молодого літечка
                                Пісня солов'їна.

                                                                                  (Із збірки “Сонячний зайчик”).

      Сонячний зайчик

                                         Вітер хмари розігнав,
                                         Вітер сонцю розказав,
                                         Що в ярочку, під кущем,
                                         Змокнув зайчик під дощем.

                                         Що сидить сумний вухатий,
                                         Що не може він стрибати.
                                         Сонце променями блиска,
                                         Сушить шубку на зайчиську.

                                         Обігрівся косоокий,
                                         Звеселів – і ну навскоки.
                                         Всім розказує навкруг:
                                         –   В мене сонце – кращий друг.

                       Де промінчик засія,
                       Знайте всі, що там вже я, –
                       Лапки з радості потер, –
                       Буду сонячним тепер.                    

                                                                   (Із збірки “Сонячний зайчик”).

      Світанок

                      З вітром шепочуть берізки,
                      Граються з ним залюбки.
                      Вітер вплітає їм в кіски
                      Зорі – небесні квітки.

                      Місяць завершує коло,
                      Дивиться ніжно згори.
                      Тишу пильнують навколо,
                      Мов сторожі, явори.

                      Ось засіяло на сході
                      Так, наче відблиск вогню.
                      Все оживає в природі,
                      Щиро радіючи дню.

                                                                                          (Із збірки “Сонячний зайчик”). 

      Ранкова пісенька

                              На подвір'ї сіли в ряд
                              Сім маленьких кошенят.
                              Зараз кішка-мати
                              Буде їх вмивати.

            Люблять це синочки й дочки:
            Мама миє діткам очки,
            Носик, ротик,  лапки, спинку –
            Всю пухнасту кожушинку.

                              Залюбки усіх вмиває,
                              Ніжно пісеньку співає:
                              –  Мур-мур-мур, мої маленькі,
                              Ви у мене всі чистенькі.

                                                               (Із збірки “Спритний котик”).

       

      Півник

                  Вийшов півник на подвір'я,
                  Розпустив барвисте пір'я,
                  В дзьобі зернятко тримає,
                  І курей своїх скликає.

                  –  Йдіть сюди, мої рідненькі:
                   І біленькі, і рябенькі!
                  Хто яйце вже нині зніс,
                  Тій зернятко я приніс.
                       
                  Зозуляста чує це

                  Й каже: – Я знесла яйце.
                  Півник весело кричить:
                  –  Дуже радий пригостить!

                                                         (Із збірки “Спритний котик”).
       

      *    *     *

                           Я щодня тремчу від страху,
                           Під кущем живу без даху,
                           І мені щоночі сниться
                           Хижий вовк або лисиця.

                           По лісах, полях стрибаю,
                           Дуже куций хвостик маю,
                           Довгі ноги, косий зір,
                           Тільки я не хижий звір.

      *     *     *

             Невелика я на зріст,
             Дуже пишний маю хвіст,
             А забарвлення моє,
             Наче вогник виграє.

             Я у лісі проживаю,
             Зайченят підстерігаю.
             Де знайду пташок гніздечко,
             Поз'їдаю всі яєчка.

             Взимку я не пропаду –
             В діда курочку вкраду.
             Уночі мені не спиться.
             Відгадали? Я –…

      *     *     *

           Не загляне сонечко
           У його віконечко.
           Він завжди в полоні ночі,
           Бо погано бачать очі. 

           Як лопати, лапи має,
           Ними землю він копає.
           Любить їсти черв'яків,
           І комах, і слимаків.

           Хоч в землі живе, проте,
           Має хутро він густе.
           По городу походи,
           Там знайдеш його сліди.

                                                             (Із збірки “Твої маленькі друзі”).

      Це весна

                           Перший промінь сонця ніжний,
                           Перший у ліску підсніжник,
                           Далина ясна,
                           В жовтих котиках вербичка,
                           Ніби стрілочки, травичка –
                           Це уже весна.

                           Теплий дощ, зелена гілка,
                           На квітках весела бджілка,
                           І роса ясна,
                           І квітучий кущ калини,
                           І невпинний спів пташиний –
                           Це усе весна.

                                                                                  (Із збірки “Місяць-чарівник”).

      Весна дарунки роздає

                                         Іде весна-красуня гаєм,
                                         Іде і весело вітає
                                         Дубки, берізоньки, кленочки,
                                         Дарує їм нові сорочки.

                                         До трав зелених усміхнулась,
                                         Фіалок ніжно доторкнулась,
                                         Дала пташкам нові гніздечка,
                                         Нехай висиджують яєчка.

                                         Дала звірятам шубки літні,
                                         Старі залишаться у квітні,
                                         Усіх у лісі пригостила
                                         І теплим дощиком умила.

                                                                                            (Із збірки “Місяць-чарівник”).

      Вирушайте до лісу

                         Ой, які ж то навесні
                         Чути в лісі скрізь пісні!
                         На гілках свистять шпаки,
                         Десь щебечуть ластівки,
                         Там співають коноплянки,
                         Сойки, повзики, вівсянки,
                         Іволги виводять вміло,
                         І кує зозуля сміло.
                         Та найкраще всіх співає
                         Соловейко в ріднім краї.
                         Вирушайте в ліс, малята,
                         Із сестричкою чи братом,
                         У весняний гарний день,
                         Щоб послухати пісень.
                         Обережно лиш ходіть,
                         Не кричіть і не смітіть.
                         Ліс – то дуже гарний дім,
                         Будьте чемними у нім!

                                                                             (Із збірки “Місяць-чарівник”).

      Найкращий друг

                              Сьогодні йду до друга в гості.
                              У цей травневий гарний час
                              Сім років буде другу Кості.
                              Ми ходим разом в перший клас.
                                         Що ж другові подарувати,
                                         Щоб пам'ятав багато літ?
                                         Чи літака намалювати?
                                         А може, краще зірколіт?
                              У мене іграшок багато –
                              Я виберу найкращу з них.
                              То може, Кості справді дати
                              Одну з машинок заводних?
                                         Почав я їх перебирати,
                                         Аж закрутилось в голові.
                                         А може, слід подарувати
                                         Альбом й фломастери нові?
                              Отак весь ранок я мудрую,
                              Поки зімкнувсь нарешті круг:
                              Я Кості книжку подарую,
                              Бо книжка – всім найкращий друг!

                                                                                      (Із збірки “Я з Буквариком дружу”).

      Гойдається осінь

                         Гойдається осінь
                         На гілці у клена,
                         Під кленом ще й досі
                         Травичка зелена.
                         Здається, що літо
                         Он там, недалеко,
                         Де в лузі ще квіти,
                         Де бродять лелеки. 
                         Вітрець на сопілці
                         Замріяно грає,
                         На кленовій гілці
                         Красуню гойдає.

                                                                                               (Із збірки “Вересневе свято”).

      Шкідливі звички

      Лікар в школі виступає,
      Про тварин розповідає:
      Чим хворіють пес і кіт,
      І що дітям їх не слід
      Цілувати. Це шкідливо!
      – Любі дітки, хтось, можливо,
      Хоче приклад навести?
      От скажи, Надійко, ти.
      – У моєї тітки Каті
      Жив недавно пес у хаті.
      Гарний пес, такий кудлатий,
      Та любила цілувати
      Тітка свого Кудлая.
      Це робила навіть я.
      – Ну і чим це все скінчилось?
      – Так скінчилось, що й не снилось!
      – А точніше? Пригадай!
      – Дуже сумно! Здох Кудлай!

                                                                                 (Із збірки “Весела перерва”).

      Два види речень

      В кінці уроку вчитель каже,
      Уважно глянувши на клас:
      – Ми вивчили два види речень.
      Отож, нагадую ще раз:
      Поширені, де слів багато – 
      За змістом зв'язані слова,
      А непоширені – де мало:
      Навіть одне, чи тільки два.
      То хто ці види розрізняє
      І хоче приклад навести?
      А може власну думку має?
      Скажи-но нам, Данилку, ти.
      –  В дворі загавкав білий пудель, –
      Данилко чітко проказав.
      – А непоширене як буде?
      – А непоширене – це “Гав”!

                                                                                    (Із збірки “Весела перерва”).

      Що таке роса

      Питає Ромка в брата Тараса:
      – Ти вчив у школі, що таке роса?
      – Я точно вже не пам'ятаю,
      Але отак собі гадаю:
      Що обертається Земля – це знають всі –
      Навколо Сонця й власної осі.
      Тож крутиться щодня, не спочиває,
      Тому і піт у неї виступає.

                                                                                        (Із збірки “Весела перерва”).

      Чому усміхнулося сонечко

         Поволі піднімається зимове сонечко. Не поспішає зігріти землю. Проте дітвора поспішає на гірку.
         Вся вулиця сповнена веселими голосами. Он уже мчить донизу Олесик, вправно керує санками. Он Мар'янка з Катрусею спускаються слідом за ним, набирають швидкість. А чому ж Наталочка стоїть сумна? Чому не катається? Так це ж у неї вчора зламалися санки.
         – Наталочко, сідай зі мною, – вигукнув Степанко, – будемо кататися удвох. Мої санки нові і міцні.
         Усміхнулася  Наталочка  і, здається,  усміхнулося зимове сонечко.
         1. Чи сподобався вам Степанко?
         2. Чи хотіли б ви мати такого друга, як Степанко? Чому?
         3. Розкажіть про своїх друзів. Можна починати так:
         У мене є друг Андрійко. Він теж першокласник…

                                                               (Із збірки “Післябукварик”).

      Виросте людиною

        Гарно вродили яблука в садку за хатою. Щоранку Семенко і татко оглядають кожне дерево, підв'язують гілки, щоб не зламалися від щедрого плоду. Семенко вже другокласник. Незабаром знову до школи, а поки що встигає і мамі на городі допомогти, і таткові в саду.
        Блищать проти сонечка яблука. А в саду так пахне – значить доспіли. Назбирав Семенко червонобоких яблук і попрямував до хвіртки.
        – Куди ти? – запитав татко.
        – До бабусі Ганни. Зараз повернуся, – вигукнув хлопчик.
        Бабуся Ганна, їхня сусідка, стара і одинока. Татко глянув синові вслід і усміхнувся:
        – Виросте людиною.
           1. Чи сподобався вам Семенко?
           2. Як ви розумієте вислів “виросте людиною”?

                                               (Із збірки “Післябукварик”).

      Грамотний пес

      – А знаєш, Стасику,
      Мій пес Бровко читає.
      Він вчора мені казку прочитав.
      – Я, Владику, вже ці новини знаю.
      Як знаєш? Звідки?
      – Мій Рябко сказав.

                                                            (Із збірки “Ми до школи поспішаєм”).

      Є на світі “чарівні” слова

        Дня не буває, щоб Сашко Мельничук з кимось не побився або не посварився. А на уроці замість того, щоб слухати учителя, підглядає за однокласниками. Все йому хочеться розповісти про них щось погане. А вчора на перерві Сашка ненароком штовхнув Петрик. Петрик – хлопчик спокійної вдачі, нікого не кривдить, не ображає.
        Ох і розсердився Сашко, розкричався і вже заніс над головою Петрика кулак, як почув:
         – Вибач, будь ласка, я ненавмисне.
         І в голосі таке щире співчуття. Ніби якась стороння сила зупинила Сашків кулак. Йому стало не по собі. І злість десь поділася. “Що зі мною? – подумав він. – Що на мене так подіяло?”. А Петрик поглядає на нього своїми блакитними очима так винувато і так доброзичливо, що Сашко мимоволі обняв його.
         – Та нічого, мені не боляче, ходімо до вікна.
         За вікном на клені годівниця для пташок. Люблять другокласники пернатих друзів. Щороку на зиму вивішують годівниці, наповнюють їх крихтами хліба і різним насінням.
         – Поглянь, – каже Петрик, – сьогодні сорока з горобцями снідає.
         – І не ображає слабших, – подумав Сашко. – Мабуть, пташки теж вміють дружити. Слова гарні пташині знають. Подібні до тих, що йому щойно Петрик сказав. А скільки ще таких чарівних слів є на світі, – дивувався Сашко, поглядаючи на пташок. 
                1. Що так раптово подіяло на Сашка?
                2. Чи замислювався ти, що про тебе думають люди: ввічливий ти чи грубий?
                3. Які ти знаєш “чарівні” слова? Для чого їх вживають?
                4. Звернися з питанням, проханням, використовуючи приведені нижче вирази:

      – Вибачте, скажіть, будь ласка,

       як пройти…

       як знайти…

       котра година…

       де зупинка автобуса…

      – Вибачте, ви        не скажете,

       як проїхати…

       де знаходиться…

       як добратися…

      – Будьте добрі, будьте

       ласкаві,

       попросіть до  телефону…

       зателефонуйте мені…

       передайте, будь ласка,…

       дозвольте пройти…

         Розіграй з однокласниками діалоги “Розмова по телефону”, “Перший раз у місті”. Використай в них наведені вище слова.

                                                                                                                                                                                     Із збірки “Ми до школи поспішаєм”)

      Презентація книги “Ми до школи поспішаєм”

      Пташина вірність

        Як багато дивного і незвичного буває в житті наших пернатих друзів. Ось яку цікаву  бувальщину розповів Петрикові дідусь.
        Уже багато років гніздилися лелеки на хліві бабусі Одарки. Кожної весни видивлялась вона у небо, чи не летять додому її лелеченьки. Так ніжно називала вона своїх бузьків.
        Аж якось однієї осені у вирій полетів тільки один лелека. Його подруга ще влітку десь поранила крило і через те не могла літати далеко. Так і діждала зими одинока птаха. Коли було надто холодно, вона знаходила притулок у бабусинім хліві серед курей і качок. Тож і їла разом з ними. Навесні лелечич повернувся до свого гнізда, і пара вивела пташенят.
        Так тривало три роки. На четвертий рік залишився зимувати і лелечич. Не захотів більше покидати подругу. З тих пір, не розлучаючись, живуть птахи в бабусі Одарки: влітку – в гнізді, а взимку – в хліві. Ось яка буває вірність у птахів.
        Чи доводилось тобі чути щось цікаве про птахів?
        Спробуй написати про це оповідання. Можна починати так: Одного разу довелось мені почути незвичайну історію про…
         Було це…

      (Із збірки “Ми до школи поспішаєм”).

      Краще на волі

         – Дідусю! Дідусю! – ми козенятко знайшли, – хвилюючись, навперебій почали розповідати онуки, повернувшись з лісу. – Воно таке маленьке, лежить у траві серед кущів. Спочатку злякалось, смикнулося піднятись, але не змогло. А коли Катруся хотіла погладити його, – Івасик поглянув на сестричку, – то почало ссати її палець. Воно, мабуть, голодне. Ходімо з нами, дідусю, ми покажемо. Дідусь порався на городі, але залишив роботу і поспішив за онуками.
          – Та не так швидко, – заспокоював він Івасика і Катрусю. – Якщо воно не піднімалося, то нікуди не втече.
          – Ось тут. Здається, ось воно, – зашепотів Івасик.
          – О, та це не козенятко, а козуленятко, – сказав дідусь, схилившись над маленьким. – Гляньте на його плямисте забарвлення. Це малятко козулі. Але де ж його мама? Видно, що давно не приходила. Воно й справді голодне. Може, щось сталося з козулею, а може, сільські пси її далеко погнали.
          – Дідусю, не залишаймо його тут, бо воно може пропасти без мами, – просили діти.
          – Воно, дійсно, безпомічне. Якщо не піднімається, то йому не більше тижня, але забирати його не можна, – заперечив дідусь. – Якщо козуля жива, то вона обов'язково повернеться. А хижакам не так легко знайти його в траві. Щоб пересвідчитись, що все гаразд, прийдете завтра і подивитесь.
          Діти з дідусем поспішили з галявини, бо, може, вже десь сама козуля недалеко ходить.
          – Якби козуленя було поранене, ми б його забрали, бо без людської допомоги воно загинуло б, – переконував дідусь онуків по дорозі додому. – Якщо дикі тварини стають ручними, то вони вже на волі не будуть обережними, не зможуть самостійно знайти їжу і оборонятись від хижаків. Такі тварини не виживають. А незабаром, я впевнений, козуля повернеться. Може, тільки чекала, щоб ми відійшли.
          Наступного дня Івасик і Катруся поспішили до лісу. Козуленяти вже не було, тільки прим'ята трава показувала, де воно лежало.
          – От бачите, – сказав дідусь, – воно вже піднялося і пішло з козулею. Як би гарно ви його не доглядали, йому ніколи не буде з вами краще, ніж на волі біля своєї матусі.
                    1. Як ти розумієш останнє речення?
                    2. Що, на твою думку, головне для диких тварин?
          Уяви таку ситуацію:
          Петрик і Василько, збираючи в лісі гриби, побачили маленького їжачка і дуже зраділи. Василько захотів забрати його додому, але Петрик зупинив друга, в чомусь його переконуючи.
          Як ти гадаєш, яка розмова відбулася між хлопчиками? Побудуй діалог і розіграй його з товаришем.
          – Ой, який гарний їжачок! Я візьму його додому.
          –
          – Я годуватиму його молоком. А ще він ловитиме мишей.
          –
          – Йому у мене буде дуже добре.
          –
          – Ти правий. Найдорожче для звірят – воля.

                       (Із збірки “Дуже важливий урок”).

      Головне – увага

          Ще звечора Петрик з татком домовились влаштувати мамі справжнє свято. Тож сьогодні, Восьмого березня, вже зранку і посуд блищав чистотою, і млинці пахли на всю хату, і нехитрі салати красувалися на столі.
          Це маму приємно здивувало.
          – Ви у мене справжні мужчини, – гордо сказала вона, приміряючи перед дзеркалом нову сукню, яку їй подарував татко.
          – А це від мене, – протягнув Петрик мамі букетик тюльпанів.
          – Дякую, синочку, а цей букетик для кого? – помітила вона ще один у гарненькій вазочці.
          – Це… це для бабусі Катерини. 
          – Якої бабусі Катерини? – здивувався татко.
          – Нашої сусідки, – поглянув на батька хлопчик.
          – От молодець, синочку. Який ти уважний. Я сам про таке не подумав.
          – Добре буде, якщо ми запросимо її на святковий обід, – весело сказала мама. – Іди, Петрику, запрошуй.
          Бабуся Катерина і справді дуже зраділа. Її діти і онуки живуть далеко, тож вітання отримує тільки листівками. А тут справжні квіти. Та головне – увага. У старенької заблищали сльози на очах.
          – Щиро дякую за таке чудове свято, – казала бабуся за столом. – Гарні ви у мене сусіди.
          А мама з татком дивились на Петрика і раділи: “Добре серце у нашого сина. Багато радості принесе він людям”.
                 1. Які улюблені квіти твоєї мами? А бабусь?
                 2. Розкажи, як ти вітаєш у цей день своїх маму, бабусю, сестричку. Як промовляєш слова вітання?
          Розкажи про свою маму. Використай у розповіді слова: ніжна, ласкаві, світлий, матуся, найдорожча, ненька.

                                  (Із збірки “Дуже важливий урок”).

      У тролейбусі

          На зупинці в тролейбус зайшов третьокласник Мишко. В салоні було чимало людей.
          Недалеко від дверей стояла бабуся. Однією рукою трималася за поручні, а другою спиралася на ціпок. “Невже немає місця для старенької?” – здивувався Мишко.
          На передньому сидінні сиділа жінка зі сплячим малюком на руках. Біля неї – вертлява дівчинка років трьох, яку притримувала мама, що стояла поруч. З іншого боку сидів дідусь-інвалід, а за ним… Так це ж Петрик – Мишків однокласник. І вигляд у нього, ніби щось дуже цікаве побачив за вікном тролейбуса.
         Мишко перехопив осудливий погляд кількох пасажирів. Їх обурювала поведінка Петрика. І враз Мишкові стало соромно, ніби це не Петрик, а він сидить біля вікна і навмисне не повертає голови. Він підійшов до однокласника, нахилився і прошепотів:
         – Невже тобі не соромно сидіти, коли недалеко стоїть бабуся?
         – А, це ти? – спокійно відказав Петрик. – Для бабусь місця спереду, нехай там і сідають.
         – Але ж там немає вільних місць, – все більше сердився  Мишко. – Швидко вставай!
         – Чому це я маю звільняти бабусі місце? – бурчав Петрик, повільно піднімаючись.
         – Сідайте, будь ласка, – сказав Мишко і допоміг бабусі дійти до сидіння. А сам на зупинці вийшов. Соромно їхати в одному тролейбусі з таким однокласником.
                 1. Чи правильно повів себе Мишко?
                 2.  А що б ти зробив на місці Петрика?
          Віднови репліки, щоб вийшов діалог. Розіграй його з товаришем.
          – Бабусю, сідайте, будь ласка!
          – …
          – Ні, я виходжу на наступній зупинці.
          – …
          – Так, до школи.
          – …
          –  І вам щасливої дороги!
          Уяви “місто чемних людей”. Що ти можеш про нього розповісти? Використай у розповіді слова ввічливості.

                                   (Із збірки “Дуже важливий урок”).

      Вдома краще

                                  Запитали у шпака лелеки:
                                  – Як тобі у Африці далекій?
                                  – Дуже добре, – шпак відповідає, –
                                 Тепло, гарно, їжі вистачає.

      Думав, що потрапив я до раю –
      Веселішого немає краю.
      Все навколо звеселяє очі,
      А пісні – від ранку і до ночі.

      – То чому ж ти повернувсь додому,
      Перенісши непогоду й втому?
      – Всім на світі істина відома:
      В гостях добре, але краще вдома.

                                                                    (Із збірки “Дуже важливий урок”).

      Вірний друг

          – Книга – вірний друг людини, – не раз казала вчителька Ольга Василівна. 
         А сьогодні ще раз нагадала, що книгу треба берегти. І це не важко. Її треба брати чистими руками, не загинати листки, не малювати на сторінках. Тоді вона буде дивитися на нас вдячними очима.
         Поглянула Олеся на свого Букварика і усміхнулась. Їй здалося, що він весело позирає на неї. А як позирає Віталиків Букварик? Дивно, але його Букварик виглядав дуже скривджено. А й справді, без обкладинки, брудний зверху, з прим'ятими листками, він ніби просив допомоги.
          – Віталику, – наступного ранку сказала Олеся, – ось обкладинка для твого Букварика. А ще ми його зараз почистимо гумкою і розрівняємо листки. І враз звеселів Віталиків Букварик. Тільки цікаво, на кого він поглядав вдячними очима? 
               1. Як ви бережете свої підручники? Ось що вам радить мудра Сова:
                   Книга все на світі знає,
                   всіх навчає і повчає.
                   Тож затям довіку ти:
                   книгу треба … 

                                                                (Із збірки “Післябукварик”).

      Що таке Батьківщина?

          Сьогодні на уроці письма першокласники писали слово Батьківщина.
          – А що таке Батьківщина? – запитала вчителька.
          Першою підняла руку Галинка.
          – Батьківщина – це мій дім, вулиця, рідна школа.
          Тоді піднявся її сусід Костик.
           – Батьківщина – це моє село.
           – І поле за селом, і ліс, – додав Сергійко.
           – Батьківщина – це мої татко і матуся, дідусь і бабуся, – сказала Тетянка.
           – Так, діти, правильно, – усміхнулася вчителька. – Батьківщина – це поля й луки, моря й річки, гори і долини, міста і села. І, звичайно, правильно сказала Тетянка: Батьківщина – це мама і тато. І всі рідні, весь народ. Батьківщина – це земля, на якій ти народився, на якій живеш, навчаєшся, працюєш. А зветься наша Батьківщина Україною.
                1. А що уявляєте ви, коли чуєте слово Батьківщина?
                2. Як зветься наша Батьківщина?
                3. Доберіть до вірша останнє слово.
                    Пшеничний лан, за ним діброва,
                    
      і річка з вербами, й долина –
                    це все земля моя чудова,
                    це мила серцю…

                                 (Із збірки “Післябукварик”).

      На лісовій галявині

        Широка лісова галявина рясніла червоними суничками. Катруся і Андрійко обережно зривали ягідки і клали в корзинки. Це для дідуся і бабусі. Нехай поласують. Вони до лісу не ходять ніколи. Турбот у дворі вистачає. А онуки, як приїдуть влітку на канікули, так зразу до лісу.
         – Ой, Андрійку, поглянь, тут зайченятко сидить! – вигукнула Катруся, розгортаючи густу траву.
         – Воно поранене. Он які закривавлені вушка і спинка, – сказав Андрійко. – Бери мою корзинку, а я – зайченя, і швидше додому. Дідусь підкаже, як його лікувати.
         – Це робота чорного крука, – сказав дідусь. – Але хтось його злякав, і він залишив зайченя. Може, це ви нагодилися в ту мить. Добре, що живим залишилося, а ми його вилікуємо.
         Ціле літо доглядали зайченятко діти. Вже час їм від'їжджати до міста, а йому пора до лісу. Ні, це вже не маленький сірий клубочок, а гарненький довговухий зайчик.
         Віднесли діти свого косоокого друга на узлісся, випустили під молоденькою берізкою. Довго дивився зайчик на дітей, ніби дякував і прощався до наступного літа.
               1. Хто поранив зайченя? Хто врятував його?
               2. Чи доводилось вам рятувати якусь тваринку? Розкажіть.
               3. Уявіть собі галявину і розіграйте діалог Катрусі і Андрійка.
          – Ой, Андрійку, поглянь, тут зайченятко сидить.
          – …

                                        (Із збірки “Післябукварик”). 

      Їм потрібна допомога

         На вулицях нашого міста завжди людно. Особливо на переходах. Всі заклопотані, кудись поспішають. Кожен день це спостерігає Павлик, коли веде сестричку Настю в дитячий садок.
         Павлик уже третьокласник. Він добре знає правила вуличного руху і навчив сестричку правильно переходити вулицю.
         Нині до переходу, де стояли Павлик і Настя, підійшов дідусь, вистукуючи палицею поперед себе. Павлик зразу здогадався, що той сліпий.
         – Дідусю, – звернувся він до сліпого, – я вам допоможу перейти вулицю.
         – Буду тобі дуже вдячний, синку, – сказав дідусь, простягаючи руку.
         Коли перейшли на протилежний тротуар, діти побажали старенькому щасливої дороги і попрямували до дитячого садка. Настя весело підстрибувала, а Павлик мовчки дивився на перехожих.
         – Ти про що думаєш, Павлику? – запитала сестричка, заглядаючи йому в очі.
         – Я думаю, як важко сліпим ходити по місту. Таким людям завжди треба допомагати. Пам'ятай це, Настю.
                 1. Розкажіть, як треба переходити вулицю.
                 2. Чи співчуваєте ви хворим людям?
                 3. До яких роздумів спонукає нас це оповідання?
                 4. Придумайте оповідання з таким початком:
         На лавці біля магазину сиділи Сергійко і Наталочка. Вони чекали свою маму, яка пішла за покупками.
         Від зупинки тролейбуса до них наближався дідусь. Раптом він різко нахилився і застогнав, ухопившись рукою за груди. Діти швиденько…

                                        (Із збірки “Післябукварик”).

      Походжає в лісі осінь

                              Ще ніжне сонце посилає
                              На землю теплі промінці,
                              А в лісі осінь походжає
                              З чарівним пензликом в руці.
                                         Чудова осені палітра,
                                         Чарує, що не говори:
                                         Зелене – залишок від літа,
                                         А жовте скрізь – її дари.
                              Здається, доторкнеться тільки,
                              Чарівним пензлем поведе,
                              І зовсім інші вже відтінки,
                              Червоне навіть де-не-де.
                                         Хмарки, мов човники у морі,
                                         Пливуть над лісом залюбки,
                                         І тихо падають, як зорі,
                                         Кленові різьблені листки.

                          (Із збірки “Дивосвіт. Пори року”).

      Сумна пісенька

        У кінці Миколчиного городу, що впирається в луг, росте струнка берізка, а на ній шпаківня. Це Миколка з дідусем ще навесні подарунок для пернатих друзів зробили.
        Бачив хлопчик, як спочатку поселився один шпак, а потім прилетіла ще одна пташка – шпачиха. Радів, слухаючи їхні веселі пісні: скрип, свист, лящання. Бачив, як часто носили вони своїм малюкам їжу. А потім вилетіли шпаченята, і старих шпаків теж не стало.
         А це якось восени Миколка з дідусем зносили гарбузи до клуні. Аж чують знайомий шпачиний свист. Глянули на берізку, а там на гілочці серед ріденького золотавого листячка шпачок сидить і голосно співає. Ніби й весело, та не так, як навесні. 
          –  Наш шпачок, – усміхнувся дідусь. – Це він у вирій зібрався, з рідним краєм прощається. Як не старається, а пісенька сумна.
         –  Дідусю, а далека то дорога до вирію? – запитав онук.
         –  Дуже далека. Оце шпаки зараз у зграї збираються. А летітимуть на зимівлю аж до жаркої Африки. Хоч і теплий то край, та не рідний, тому назад навесні повернуться.
         –  До зустрічі, мій пернатий друже! Я буду чекати тебе навесні! – гукав услід шпакові Миколка, коли той злетів з берізки і наздогнав галасливу шпачину зграю, що полетіла над лугом.
                   1. Коли відлітають у вирій шпаки? Де вони зимують?
                   2. Які ще птахи відлітають у вирій?
                       Складемо вірш про шпака.
                       Осінь. Дощик накрапає.
                       Вже безлисті ліс і гай.
                       Сумно-сумно шпак …,
                       Покидаючи… …
                       Продовж далі.

                              (Із збірки “Дивосвіт. Пори року”).

      Перший сніг

      Під кущем уклався зайчик
      На нічліг,
      А за ніч у лісі випав
      Перший сніг.

      Вранці зайчик стрепенувся:
      – Ну й дива:
      Біле все, і навіть в дуба
      Голова. 
                             
      Щось згори летить холодне

      І м'яке.
      І кого б це розпитати
      Про таке?

      – Гей, сороко-білобоко,
      Зачекай!
      Хто це килим розстеляє
      З краю в край?

      – Ти дивуєшся, сіренький,
      Недарма.
      Це ж до лісу завітала
      Вже зима.

      Притрусила білим пухом
      Геть усе,
      І тобі біленьку шубку
      Вже несе.

      1. Як живеться зайцям взимку?
      2. Які в них вороги?
      3. Чи всі зайці мають у зимову пору білу шубку?
      4. Складемо загадку про зайця:
           Я щодня тремчу від страху,
           Під кущем… без даху,
           І… щоночі сниться
           … вовк або … .

                      (Із збірки “Дивосвіт. Пори року”).

      Відгадай

      3. Все навколо білим стало:
      І поля, і луки, й ліс.
      Хто це біле покривало Уночі до нас приніс?

      1. Білий-білий і лапатий
      Йде й лягає коло хати.
      Йде, хоча не має ніг.
      Здогадалися? Це…

      2. Закрутилися сніжинки,
      Понеслись за кругом круг.
      Ні дороги, ні стежинки –
      Все засипано навкруг.
      Мерзнуть руки, мерзнуть вуха –
      Почалася …

                    (Із збірки “Дивосвіт. Пори року”).

      Дубок

          Якось навесні під кущем ліщини виткнувся пагінець з чотирма блискучими листочками. Молода берізка нахилилась під крихітним дубком і мовила:
          – Доброго ранку, маленький сусіде. В гарному місці народився. Та й друзів хороших матимеш. Від жари прикриють і від холодного вітру захистять.
          Молоденький дубок розплющив очки, оглянувся навколо і здивовано запитав:
          – Чи не знаєте, бува, як я тут опинився і хто мій батько?
          – О, твій батько – могутній дуб. І братів у тебе дуже багато. Звали вас жолудями. А як ти тут опинився, я добре бачила. Одного разу сюди прилетіла сойка. Це така лісова пташка. У дзьобі вона принесла гарний жолудь, щоб заховати його в ліщинових кущах. Так вона робить собі запаси на зиму.
          – Таке зробила й з багатьма твоїми братами. Але пам'ять у сойки коротка, тож вона швидко забула про свою схованку. Ти пролежав  під  снігом, як під ковдрою, холодну зиму, а коли сніг зійшов, пустив корінці в землю і проріс маленьким дубком. Багато твоїх братів ростимуть далеко від батька-дуба. Та, мабуть, не кожен з них знатиме, як туди потрапив.
                      1. Чи бачив ти дуба? Який він?
                      2. Як називають плоди дуба? Які тварини їх полюбляють?
                          Продовж думку автора, уявивши цей дубок у майбутньому і напиши оповідання за початком.
                          Пройшли роки. З маленького дубка виріс великий розкішний дуб. У його кучерявому гіллі…

                              (Із збірки “Дивосвіт. Пори року”).

      Сонечко

                              Літнє сонечко проснулось,
                              Піднялось на небозвід,
                              Всім привітно посміхнулось
                              І відправилось в похід.
                                         В нього клопоту доволі,
                                         Все пильнує з висоти:
                                         Що росте, як родить в полі,
                                         Що збирається цвісти.
                              Позбирає вранці роси,
                              Покупається в ставку,
                              В лузі висушить покоси,
                              Хліб підсушить на току.
                                         Скрізь його щоденно треба,
                                         Тож старається для всіх.
                                         Коли сонечко на небі,
                                         Всюди гомін, радість, сміх.
                              А під вечір, як сідає
                              Спочивать за небокрай,
                              Все в природі затихає:
                              Річка, луки, поле, гай.  
                                        Лиш струмок всю ніч співає,
                                         Омиває камінці,
                                         Тож і першим зустрічає
                                          Життєдайні промінці.

                        (Із збірки “Дивосвіт. Пори року”).

      Є в калини друзі

          На дні глибокого яру виріс калиновий кущ. Навколо одні бур'яни й зарості ожини. Дуже сумно калині. Так хочеться мати поруч гарного друга.
          Одного травневого дня її розбудив чудовий спів. Подивилась калина – на верхній гілочці сидить пташка з трохи опущеними крильми і весело співає. О, яка то була чудова пісня! Дзвінка, мелодійна, вона, здається, зачарувала все навкруги.
          – Доброго тобі ранку, соловейку, – привіталась калина, коли скінчилася пісня. Який у тебе чудовий голос! Яка велика насолода слухати тебе. Чи не хочеш ти жити поряд зі мною? Я така одинока. Наша дружба принесла б мені велику радість.
          – Добре, – погодився соловейко. – Тут затишно буде моїй сім'ї. Прямо під тобою на землі гніздо вимощу. Незабаром прилетить моя солов'їха, тож я голосно співатиму, щоб вона мене почула.
          – Ти не пожалкуєш, що тут житимеш. Своїми вітами я прикрию гніздечко від негоди. Та й ворогів у тебе буде менше. Сюди рідко заходять бродячі коти і собаки.
          Через кілька днів солов'ї вже були в парі. На кінець травня солов'їха сиділа на шести гарних зеленувато-бурих яєчках.
          У цю пору в біло пінному мереживі калинових квіток соловейко співав якнайкраще. Славив калинову красу і розважав свою подругу солов'їху. Для калини це були найщасливіші дні.
          Через два тижні вилупились пташенята. Уже менше співав соловейко. Удвох з солов'їхою годували діток гусінню, комахами, павуками, черв'яками. З радістю поглядала калина на маленьких, прикривала їх від вітру й дощу.
          Непомітно минув час. Вже підросли й повилітали з гнізда солов'ята. Прийшов липень, і літо досягло своєї вершини. Солов'ї почали линяти. У серпні калина відчула, що надходить час розлуки. Птахи вже лагодились у далеку дорогу.
          У гарному червоному намисті стояла вона, хитала вітами, проводжаючи солов'їв у чужий теплий край.
          – Пошвидше повертайтеся! Я чекатиму вас навесні! – гукала калина їм услід. – Ви тепер мої найкращі друзі!
          Які зміни в природі ти помітив в кінці серпня місяця?
          Складемо чотиривірш:
                     Все в природі затихає,
                     … … лелеки,
                     Літо … відступає, 
                     Ходить осінь …

                          (Із збірки “Дивосвіт. Пори року”).

      Із збірок гумору

      Для чого чепуритись?

      – Помий шию, помий вуха,
      І личко, синочку,
      Одягни штанці чистенькі
      І чисту сорочку.
      В нас приємна новина є, –
      Каже мама Кості, –
      Нині тітка приїжджає
      Із Києва в гості.
      – Оце буду чепуритись
      Задля тітки Ліди –
      Одягати чисте, митись?
      А як не приїде?

                            (Із збірки “На веселій орбіті”).

                                                                                                                                                                               Не хочу капусти

      – І чого це ти, онучку,
      Набундючений сидиш? –
      Здивувалася бабуся. –
      Чом капусту не їсиш?
      Що це сталося з тобою?
      Враз похнюпився, примовк,
      А казав, як вбіг із двору,
      Що голодний наче вовк.
      Аж не віриться, Петрусю,
      Що ти їсти не схотів.
      – Де ви бачили, бабусю,
      Вовка, щоб капусту їв?

                                         (Із збірки “На веселій орбіті”).

      Біля калюжі

      Петрусь стоїть біля калюжі
      І кличе Дмитрика туди:
      – Дивися, скільки після зливи
      В калюжу збіглося води.
      Цікаво, чи вона глибока.
      Давай поміряєм її.
      – Ні, нині я ніяк не можу
      Бруднити чоботи свої.
      – Та це ж дрібниці, не хвилюйся.
      Залазь. Чого стоїш, як пень?
      – Я не полізу, бо бабусі
      Не буде вдома цілий день. 
      Якби не це, то я в калюжу
      Як завше вліз би залюбки,
      А так самому доведеться
      Сьогодні мити чобітки.

                                                                                    (Із збірки “На веселій орбіті”).

      Щоб були щасливі

                                 Іван Петрович на уроці
                                 Розповідав, що щастям зветься:
                                 – Його в житті на кожнім кроці
                                 Відчути людям не вдається.

      Тож кожен мусить так чинити,
      Щоб щастя іншим дарувати.
      Хто вже зумів таке зробити,
      Нехай почне розповідати.

      Андрійко каже: – Це можливо.
      От я в сусідів вчора грався.
      Які ж були вони щасливі,
      Коли додому я зібрався.

                                         (Із збірки “На веселій орбіті”).

      Поважна причина

      Запитав учитель строго
      В учня Валентина:
      – Чом ти знову запізнився?
      То ж яка причина?
      – Я збирався на рибалку
      На Видрові Доли,
      Але батько не дозволив,
      От прийшов до школи. 
      – Певен я, що батько добре
      Зумів пояснити,
      Чом ти мусиш бути в школі,
      Не рибку вудити.
      –Тато мій на ці балачки
      Здоров'я не тратить.
      Просто каже, що на двох нас
      Черв'яків не хватить.

      (Із збірки “В життєвім морі сміху острівець”).

      А ви б не кричали?

      – Чому твій маленький братик
      Так любить кричати? –
      Раз запитують сусіди
      У малої Нати.

      – Ну, а ви би не кричали?
      Як же можна жити,
      Коли б ви зубів не мали,
      Не могли ходити.

      Коли б руки не слухались,
      Не було волосся
      Та не вміли говорити –
      Добре б вам жилося?

      Ще якби не вміли сісти
      І весь час лежали,
      Отоді ви усі разом
      Ще б не так кричали!

                  (Із збірки “Гриб-холостяк і волосата щука”). 

      Недовіра

               Повернувшись раз зі школи,
               Каже мала Люда:
                –  Нашій вчительці ніколи
               Вірити не буду.

              Це нащо таке казати,
              Поясняти всім,
              Що чотири й три додати –
              Буде рівно сім.

      Ми повірили всім класом
      У її слова.
      А сьогодні вона каже:
      – Сім – це п'ять і два.

            (Із збірки “Гриб-холостяк і волосата щука”).

      Із творів учнів М.Т.Бабенко

      *     *     *

      Знов у вересні дзвінок
      Нас скликає на урок.
      Ми заходим в світлий клас,
      Де чекає вчитель нас.

                             Бабій Юля, учениця 3-А класу ЗОШ № 25

      *     *     *

                   Поспішаю в школу вранці,
                   Гарні бали ношу в ранці:
                   Дев'ять, десять, одинадцять,
                   А сьогодні ще й дванадцять.
                                 Клас – немов одна сім'я.
                                 Люба вчителька моя
                                 Вчить читати, рахувати,
                                 Навіть віршики писати.

                                     Бабій Юля, учениця 3-А класу ЗОШ № 25

      *     *     *

                           Ми сьогодні побували
                           В дендропарку, у ліску.
                           Там нас білочки стрічали
                           В пору сонячну таку.
                           Нас учителька водила
                           І доріжками, й стежками.
                           Осінь з нами теж ходила
                           Й дивувалась разом з нами.

                      Омельченко Владислава, учениця 3-А класу ЗОШ № 25

      *     *     *

         На горбочку наша школа,
         Клумби з квітами довкола,
         Чути скрізь дитячий сміх –
         Наша школа – краща всіх.

       Омельченко Владислава,  учениця 3-А класу ЗОШ № 25


      І знову І-е вересня


      Пухнастий талісман Марії Тимофіївни

       



      Матеріал підготувала        Суховірська О.А.
      Комп'ютерний набір:          Марчук Л.В.
                                                  Богданова О.Г.
      Відповідальна за випуск   Черноус В.Ю. 


      • 4
      • 3
      • 2
      • 1
      • 2222
      • АРТ територія111
      • Дошкільнятам2

      БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

      Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
      Сергій Гридін “Не ангел”
      Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
      Наталія Щерба “Чароділ”
      Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
      Оксана Лущевська “Задзеркалля”
      Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
      Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







      © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
         Офіційний сайт
      29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
      www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр