ОСЛИК
Жили-були Ослик і Ведмедик. Раз випало їм обидвом тягнути візок із поклажею. Ведмедик смикає прямо, Ослик – убік.
– Нам додому! – зауважив Ведмедик. – Ти, Осле, куди оце тягнеш?
– Не все одно хіба, куди тягнути? – ворухнув довгими вухами Ослик і заіржав.
– Все одно, знаєш кому? – осердився Ведмедик.
– А – кому? І-га-га?
Ведмедик ще дужче розгнівався і сказав:
– Тому, чиїй голові… гвинтиків не вистачає.
Сів Ослик обіч дороги, опустив голову, задумався: де б то на гвинтики ті розжитися? Га? І згадав Борсука-годинникаря. Скочив на бистрі ноги, притрюхикав до Борсукової майстерні.
– Виручай, брате! – став Ослик просити майстра.
– Гвинтиків моїй голові не вистачає. У тебе їх он скільки!
Обійшов Борсук навкруг Ослика, зміряв поглядом з ніг до вух і хрюкнув, усміхаючись у ріденькі вуса:
– Гвинтики моїх механізмів замалі для твоєї, ослячої, голови. Звернися – хи-хи! – до мого кума Бобра. Він тесляр – виручить. Хрю-хрю! Хи-хи!
Ослик притьмом кинувся до Бобра. Бобер саме підгризав молоду осичку. Мав замовлення на гвинти до верстатів нової стельмашні, що відкривалася у старому яру. Вислухав гвинтороб Ослика, розвів безпорадно лапи і прорік:
– Не підійдуть мої гвинти – завеликі вони та й призначення їм зовсім інше.
– Сказав це Бобер і похитав головою. Не розсміявся, а посмутнів.
Ослик згадав Зайця-коваля. О! Цей якого схочеш гвинта може виготовити! Чого це я не здогадався зразу?!
Тільки-но розповів Ослик Зайцеві про свою біду, той аж за живіт ухопився. То він реготався, то хитро поглядав на співбесідника, тоді як не крикне, простерши лапу на двері:
– Іди з моїх очей, халаминднику! А то, може трапитись, – лусну!
– Прощай, вибач, – тільки й сказав Ослик.
Бреде Ослик лісовою дорогою, розмірковує: “І чого я такий нещасний та безталанний? Гвинтиків якихось ніяк не дістану. Піду з горя та й утоплюся”. Аж іде напроти не хто, а сам Лев. Опустив Ослик вуха, привітався чемно і намірився пройти мимо. Лев кивком голови зупинив Ослика, запитав:
– Чого ти, Ослику, ніби тільки що з води витягнутий? Що трапилося?
– Як мені, царю усіх звірів і всього лісу, бути іншим?
І переповів Ослик усе по порядку: як тягнув з Ведмедиком візок, як вони перебалакались і що було далі.
– Про що ти, синку, думав, як тягнув отой візок? – подивився запитально Лев на Ослика.
– Ні про що! – стріпнув Ослик вухами. – Ні про що!
– Ото ж бо й воно, – спохмурнів, аж старшим видався Лев. – Ото ж бо й воно.
Побрів Лев своєю дорогою. Ослик стоїть, мабуть, і досі, розгублений і ніяк не може дотямити, чого мудрий Лев розсердився на нього? Невже, як щось робиш або наміряєшся робити, мусиш про це думати? Га?.
.jpg)
(1).jpg)
На початок
Версія для друку
.jpg)
