Летіли молоді горобці та й сіли на кущ калини. Дивно їм: зима – і ягоди на гілках.
Звідкись об'явилася літня ворона і – ну смакувати спілими, висолодженими на морозах, ягідками.
– Це і від простуди помагає – ка-ар! Чуєте, горобці-молодці? Горло десь я підхолодила. Ка-ар! І їсти захотілося.
– Справді храпите, тітонько вороно! – цвірінькнули горобці й собі спробували ягід.
– Смачні-і! Цьвірінь!
– Їжте-їжте! – обізвалася калина. – Я ще буйніше навесні зацвіту, ще більше буде плодів.
Горобці й ворона смакували й далі.