СЛОВО ДО ЮНОГО ЧИТАЧА

Я народилась в рідній Україні.
Гуляв неспокій в місті і в селі.
В простій селянській трудовій родині,
Що завжди гнула спини до землі.
Росла й цвіла, як квітка при дорозі,
З вітрами зерна слала на луги.
Моїх пісень спинить ніхто не в змозі,

Вони лунають всюди навкруги.
Я мови научалася в струмочків,
Пісень – у пташок, мудрості – в дідів.
Тепер слова, укладені в рядочки,
Я вам дарую, наче пташка спів.

 В юне серце стукає словами…

 

  Подільській поетесі, члену Національної Спілки письменників України, лауреату премії імені Богдана Хмельницького Людмилі Павлівні Савчук виповнюється 75. Та її життєлюбству і невсипущому прагненню творити позаздрить кожен. Вона пише чудову поезію для дітей. Її віршики як ковток джерельної води, прозорої і чистої. Вони – невигадливі, образні. Щирі, на   диво   мелодійні.  Легко запам'ятовуються, дохідливі, прості і мудрі, як усе справжнє.
  Народилася Людмила Павлівна Савчук 1 жовтня 1935 року в селі Шарівка Ярмолинецького району Хмельницької області в сім'ї хліборобів. Важкі то були часи. За те, що батьки матері збудували цегляну хату, їх “розкуркулили”, вислали до Казахстану. Людмилиних батьків теж виселили з тієї оселі. Від Казахстану сім'ю врятувало те, що батько подав заяву до колгоспу, став працювати у нім механіком. Згодом батько поїхав працювати у Росію, де його і застала війна. У голоді і холоді пройшли роки окупації. Батько був на фронті тричі поранений, а в березні 1944-го загинув. Не маючи власного житла, сім'я змушена була перебратися до Проскурова (нині Хмельницький). Тут мама влаштувалася на роботу і сім'ї надали гуртожиток, а маленька Люда пішла до школи.

 

Юна Людмила (друга справа у верхньому ряду)
серед однокласників

Дитині – друг, батькам – порадниця, або
для кого пише поетеса Людмила Савчук

  Процитовано перший-ліпший вірш поетеси. Зверніть увагу, як він доладно написаний. Є в ньому епітети, що надають твору художності, – “рум'яний”, “сивокосий”, “зореока”; є інтонація колискової, є підтекст, з якого випливає, що вечір прекрасний, а ранок буде ще кращий, лягайте-но, мовляв, спати, “заплющуйте вічка”, ростіть-виростайте! І така простота вислову, така його відшліфованість, довершеність!

   Людмила Савчук майстерно володіє словом, у неї багата творча уява, виробився хороший художній смак, щедра образність. Та не відразу вона стала письменницею-майстринею, як мовиться, поетом треба народитися, з “Божою іскрою”. Усе це вона мала в первопочатку. Одначе потрібні й життєві спостереження, враження, зрілість думки. А це приходить з часом, у процесі наполегливого навчання, набуття досвіду.
   Тож цікаво, де поетеса народилася, росла, вчилася, працювала. Тобто, що живить її творчість, які автобіографічні факти, деталі лягли в її основу? Читач, певне, буде здивований, коли довідається, що життя Людмили Савчук далеко не безхмарне. Особливо тяжке її випало дитинство. То, може, ця світлість, оптимістичність, райдужність, що домінують у її віршованих рядках, – це те, чого їй тоді не вистачало?.. І вона розуміє, як це потрібне дітям?..
  Утім, звернемося до автобіографії, написаної Людмилою Павлівною власноруч: “Народилась я, – пише поетеса, – 1 жовтня 1935 року в селі Шарівка Ярмолинецького району Хмельницької області в сім'ї хліборобів. То були часи, коли дітки з'являлися на світ ще не в лікарні, а в капусті, або їх приносив Лелека…”. Так, ті часи оповиті казковістю. Та, водночас, тоді чинилася й страшна наруга над людьми. За те, що батьки матері Онистюки збудували цегляну хату, їх “розкуркулили”, вислали до Казахстану. А Людмилину маму з батьком, Павлом Йосиповичем Скригулем, які мешкали в другій половині тої оселі, також звідти виселили, надали службове житло. Від Казахстану цю сім'ю врятувало те, що Павло Йосипович подав  заяву в колгосп, працював у нім механіком (мав великий хист до техніки)… У 1938 році в Людмили з'явилася сестричка Валентина, а батько поїхав на  роботу в Ростовську область, у місто Крисний Сулін, де його й застала війна.
   Воєнні роки – це голод, холод (“без одягу”, “без шматка хліба”, “без тепла”), постійний страх перед окупаційною владою. А коли повернулася своя, радянська, то стало не набагато краще: у Скригулів знову відібрали хату, яку їм були віддали німці, довелося перебратися в обласний центр Проскурів (нині – Хмельницький), де їм надали  гуртожиток. У такі тривожні й тяжкі часи росла-виростала дівчинка Люся, майбутня поетеса. До речі, вельми вродливе дівчатко, з привабливою вдачею, схильна до поетичних фантазій. І досі пам'ятає свою дитячу пісеньку:
                                           Котилася тоба, асьокого горба,
                                           А за нею – песь, куди тоба десь…
  Вже у цьому мимовільному  переінакшенні відомої пісні прозирала поетична доля. Оточуючих дивували здібності дитини. Мати наймала дівчат, які кінчали десятирічку, щоб вони вчили її дочку-дошкільницю… Скінчила Людмила сім класів (у Хмельницькій жіночій школі № 1), пішла у вечірню середню школу, бо треба було заробляти на “власний хліб”. А заробляти його довелося спершу на обласній телефонно-телеграфній станції, а згодом – на Хмельницькому заводі ковальсько-пресового устаткування (обліковцем, старшим інженером відділу зовнішньої комплектації та на інших посадах).
    Ще у школі почала віршувати. Пригадується, першого вірша про весну, написаного на уроці, вчителька відібрала й не повірила, що учениця склала його сама. Так той папірець із першим “шедевром” десь і загубився… А вже, коли Людмила Павлівна вийшла заміж і в неї народився син, вона почала купляти йому дитячі книжки. Сама синові й читала. І тут її осінило – зрозуміла, чим прекрасна дитяча поезія, захопилася нею, почала всерйоз писати. Твори Людмили Савчук зацікавили членів обласного літературного об'єднання, що працювало при редакції газети “Радянське Поділля” (нині – “Подільські вісті”). Його керівник Іван Йосипович Сочивець, згодом відомий письменник-гуморист, відповідальний секретар популярного журналу “Перець”, зустрів її чуйно і зацікавлено. Коректно говорив про письменницьку працю, делікатно вказував на недоліки у ще не довершених творах, радив, підказував. Літературна наука не минула марно. Незабаром вірші Людмили Савчук зарясніли на сторінках обласних газет “Радянське Поділля” і “Прапор юності”, “Літературна Україна”, в журналах “Перець”, “Вітчизна”, “Дніпро”, “Малятко” та інших виданнях. У 1969 році видавництво “Веселка” опублікувало першу книжку поетеси “Кенгуреня”. Невдовзі з'явилися збірки “Вишенька”, “Йде Яринка”, “Один, два, три…”, “Підростай, Іваночку!..”. Усі – в отій же київській “Веселці”!..
   Та настали руйнівні для книговидання часи. Поетеса не мала де і за що видатися. А нові твори писалися, діти на них чекали. Тож через деякий час знайшлися й видавці. У Тернополі заснували нове видавництво “Підручники і посібники”. Воно помітило талановиту поетесу-хмельничанку, публікує нові її книги. Зацікавлено ставляться до доробку Людмили Савчук і у тернопільському видавництві “Богдан”. А щойно надійшла приємна звістка з Видавничого дому “Школа”: у серії “Золота колекція української поезії для дітей” вийшла чудова книга Людмили Савчук “Смачний малюнок”. Ошатне видання, прекрасно проілюстроване художником В.Харченком. До цього вагомого доробку заслужено прикладаються й збірки “Бігла білка”, “Сестричка”, “Галя”, “Поспитайте в Гриця”, “Я втомилась”, “Треба ділитись”, “Літо, літечко”, “Котик”, “Так і ні”, “Ручки-сестрички”, “В Україні” та інші.

Людмила Павлівна серед вихованців дитячого садка №23

   Творчість  Людмили Савчук  знайшла свого вдячного читача, здобула визнання й серед видатних майстрів слова. Ще в 1976 році її було запрошено на республіканську нараду молодих дитячих письменників. Її вірші слухали Наталя Забіла, Марія Познанська, Олександр Пархоменко, Віктор Кава і зійшлися на думці, що хмельничанка Людмила Савчук – справжня поетеса. Наталя Забіла і Олександр Пархоменко дали їй рекомендації для вступу до Спілки письменників України.
   Нині Людмила Савчук – член Національної Спілки письменників України, лауреат премії імені Богдана Хмельницького, частий гість у вузах, школах, дитячих садочках, де її радо зустрічають юні шанувальники. Бо хіба ж можна не шанувати гарну поезію, таку, скажімо, як оця мініатюра, що уславляє матір, прищеплює дітям любов і повагу до неї:
        Мама – сонечко в сім'ї,
        Ми – промінчики її.
        Якщо сонечко в оселі,
        То промінчики веселі.
  Людмила Савчук знайшла свою стежину в літературу і йде по ній упевнено й невтомно. А кожен її новий крок – нам, дорогі читачі, на радість…

                                                                         

Колисаночки малятам

  “Сестричка” – теж шістнадцятисторінкова збірочка одно-двострофних мініатюр з колоритними ілюстраціями до них Олени Демчик про явища природи та їх сприйняття маленькою Настусею, але в інтерпретації її старшого братика.
   За своєю мелодійністю та образною настроєвістю більшість віршів  можна наспівувати як колисаночки.
   “Я втомилась” – шістнадцятисторінкова поетична збірочка, оформлена Оленою Демчак, включає дев'ять поетичних мініатюр про сприйняття маленькою україночкою в національних строях різних явищ природи:
                                           – Ой втомилась я,
                                                                      втомилась:
                                           З нашим Півником
                                                                      сварилась.
                                           Сонце вії підняло,
                                           Розбудив він все село.

М.Кульбовський

Як для дорослих, тільки краще

   Тільки в дитинстві поезія сприймається не як римовані рядки, а як відбиток велетенського світу. І тому й бути вона повинна особливою, щоб одразу ж малювала в уяві доступні, яскраві образи, щоб обов'язково ставала відкриттям нового, незнаного.
   Це важко. І все ж це вдається хмельничанці Людмилі Павлівні Савчук, яка майже одночасно видала в київському видавництві “Веселка” дві книжечки для дітей – “Один, два, три” та “Підростай, Іваночку!”. Цю поетесу, мабуть, зайве  представляти  нашим  читачам,  адже її вірші публікуються у “Радянському Поділлі” і приваблюють образністю бачення довколишнього життя, довірливістю і щирістю. Нема в них обридливої повчальності: сприймай так, як я, думай так само, дивись моїми очима – нема того особистого стереотипу, який ми зі своєю дорослою мудрістю й досвідом неодмінно прагнемо нав'язати дітям.
    А що є?
   Є дивовижне для статечної людини вміння так розказати і показати явище, подію, картину, що малюк збагне сам, як її сприймати, як до неї ставитися – і не помітить, не запідозрить ніякої підказки. І, почувши віршик про скупу білочку, одразу ж збагне, чому немає в неї друзів. І чому нічого не вдається зробити посвареним між собою ручкам, теж зрозуміє. І який господар у пошарпаної замурзаної книжечки, скаже сам. Бо дохідлива мова, збагненність образів і понять усе це йому розказують і показують. І те, як хмурить брови вечір, і чому вітер спить у горах, а туман ляга в яри, і чому хвальки – хай і не люди, а колоски – дуже часто насправді виявляються порожніми.
   Отаке це вміння.
   Одна з книжок Людмили Савчук, мені здається, просто рідкісний  дарунок для дитсадівських вихователів і для вчителів молодших класів. Бо вона вчить рахувати (так і називається “Один, два три…”) і робить це дуже просто й легко – запам'ятовується враз: “Ходить бусол по воді: Чап! Чап! Лічить жабок по одній: Хап! Хап! Перелякані жабки: – Ква! Ква! Пострибали під листки: Раз! Два!”. І оформлена вона хмельницькою художницею Оленою Василівною Скорупською так гарно, яскраво, в національному стилі, що подивуєшся: тут і жабки ну як царівни у віночках, і білочки міняють гарні вишиванки на ще кращі, а що вже синички чепурунки!.. А зозуля! А курочки! А півень який красень! Та що ті знаки окликів – ліпше один раз побачити, аніж сто почути. А подивишся один – обов'язково захочеться і два, і три…
   Література для дітей – це не особливий вид літератури, а – особливий стан душі, особливий настрій серця. Писати як  для  дорослих, тільки  краще – заповіт  на всі часи. І ще – відчувати величезну відповідальність перед своїми маленькими читачами. Адже хто зна – ця книжечка може бути першою самостійно прочитаною книгою в їхньому житті. Або – улюбленою. Вона формуватиме і смaк до літератури взагалі, і світогляд, і… Та просто – вона буде в житті маленької людини, допомагатиме їй рости, дорослішати, пізнавати життя. Барвисте, радісне, різне – таке, як у книжечках для дітей, написаних Людмилою Савчук.
                                          …А тим часом я читаю своїм дітям:
                                          – Я сестру свою молодшу
                                          Ой люблю!
                                          Все, що маю, з нею порівну
                                          Ділю:
                                          Полуниці, пиріжки,
                                          Шоколад…
                                          І завжди у нас із нею
                                          Мир і лад.
                                          І вони все розуміють.

                                                                       С.Кабачинська
 

 

Роздуми письменниці.

*     *     *

 

  Ми даруєм нашим дітям солодощі, які вони швидко з'їдають, комп'ютери, котрими вони мають вміти користуватись у сучасному житті, але вони не можуть мати до них постійного доступу, бо це шкідливо для здоров'я.
  Тож даруймо дитині найдешевший і найцінніший подарунок – книжку, написану мелодійною рідною мовою, з яскравим оформленням, цікавим сюжетом – найвірнішого друга як маленької, так і дорослої людини.
  Маючи такого друга, дитина буде, коли в цьому у неї виникне потреба, розглядати малюнки, слухати та запам'ятовувати слова, відчувати мелодійність рідної мови.
  І тоді не треба буде сперечатись, яку мову ми, українці, оберемо для спілкування у повсякденному житті, навчанні. Адже ніколи горобець не каркає, як ворона, півень не гелгоче, як гусак, кінь не мукає, як корова. Усі мирно співіснують у природі, розуміють один одного по-своєму.
  Потреба  людини  у  сучасному житті  знати  не одну мову,  а  вміти  спілкуватися з багатьма народамисвіту, розуміти їх, але слово рідною мовою має зігрівати душу людини.
  Прослідкуйте, як наші співвітчизники, опинившись за кордоном, шанують рідну мову, навчають нею володіти своїх дітей, бережуть її, хоч змушені спілкуватися мовою середовища, в якому живуть.
  Жоден закон не примусить людину любити ту чи іншу мову, окрім закону власної душі, її потреби відчути спів мами біля свого ліжечка, казочки бабусі, розуміння значення кожного слова від першої вчительки.

 

*     *     *

 

  Великий успіх моїх творів – це гарна співпраця з талановитими художниками-оформлювачами книжок: Олена Василівна Скорупська (книжечка “Один, два, три…”, видана тиражем 375 тисяч у видавництві “Веселка” і двічі видавалась у Харкові і Тернополі); Лариса Йосипівна Мазур (м. Городок, оформила більше десяти книжечок); Олена Віталіївна Шіхова (м. Красилів ілюструвала  три  книжечки); Надія Петрівна Петречко-Теслюк (м. Хмельницький оформила дві книжечки).
   Решта книжечок ілюстровано художниками, котрі працюють у видавництвах Києва, Тернополя, Харкова. Я вдячна їм усім за сумлінну працю. Адже дитяча книжечка не може існувати без гарного відтворення твору у малюнках.

Із друзями-письменниками під час презентації книги
“Літературна Хмельниччина. ХХ століття”

Вірші Людмили Савчук

В кожне серце стукаю словами.
– Відчиняйте! Я до вас іду.
Кількома дотепними рядками
Віршика у душу покладу.
І вітрець, що біга на просторі,
Вашої уваги не мине.
Яскравіше запалають зорі…
Зустрічайте з віршами мене.

*     *     *

Сію в розум дитячий слова,
Як дбайливий господар насіння.
Щоб у серці вони проросли
І у душі вп'ялися корінням.
Хай у душах дитячих рядки
Розцвітуть, як чудові рослини,
Хай дитинства щасливі роки
Все життя пам'ятає людина.

Наша планета – Земля

Наша планета – Земля,
Щедра вона і багата.
Гори, ліси і поля –
Наша домівка, малята.
Сонечко рано встає,
День промінцями засвітить.
Все на планеті – твоє,
Треба його нам любити.
Пильно довкола дивись,
Оберігай кожну гілку!
Пісні у пташки учись,
А працелюбності – в бджілки!
                                (Із збірки “В Україні”).

Український віночок

У віночку нашім
Різнобарвні квіти –
Символ України
І дарунок літа.
Тож усім на нього
Подивитись любо:
Гілочку зелену
Узяли у дуба,
Квіточку любистку,
Щоб усіх любили,
У барвінку листя,
Аби довго жили.
Чорнобривців квіти,
Щоб чорніли брови,
Кетяги калини –
Для краси й любові.
У вінок вплітають
Колосочки жита,
Щоб могли багато
І в достатку жити.
А в червонім маку,
Що цвіте у полі,
Кров людей, пролита
У боях за волю.
Є ще різні квіти
В нашім ріднім краї,
Їх веселе літо
У вінок вплітає.
                                (Із збірки “В Україні”).

Подолянка

Я – українка.
В подільськім краї
Між квітів, луків,
Садів зростаю.
Цілуюсь з сонцем,
З вітрами мчуся.
Пісень веселих
У пташок вчуся.
Чи я удома,
А чи у лузі,
Метелик, бджілка –
Мені всі друзі.
Зросту велика,
У світ полину,
Та не забуду
Свою країну,
Та не забуду
Свою домівку.
Я – подолянка,
Я – українка.
                               (Із збірки “В Україні”).

Дударик

Дудочка, дудочка
В мене є.
Голосно та й голосно
Виграє.
Котик із Песиком –
Слухачі.
– Ти виспівуй, Гавчику,
Не гарчи.
– Мурчику, Мурчику,
Чом стоїш?
Тупай, тупай лапами
Веселіш!
Миша не втерпіла
Й догори
У таночок вибігла
Із нори.
Дудочка, дудочка
В мене є.
Весело та й весело
Виграє.
                                   (Із збірки “Вухолапохвіст”).

Котик і горобчик

Мився котик
           на подвір'ї.
Поблизу
           горобчик сірий.
Він кота
           не помічає.
Він стриба,
           зерно збирає.
Ласо кіт
           примружив очі,
Горобця
           зловити хоче.
Смачно рота
           облизав,
Полювання
           розпочав.
Хоче котик
           м'яса з птиці –
Треба добре
           потрудиться.
Підкрадався
           котик тихо,
Тихо, тихо,
           тихо, тихо.
Ой горобчику,
           жди лиха,
Лиха, лиха,
           лиха, лиха.
Вигнув спину котик –
           скік.
А горобчик –
           фуррр… і втік.
Облизався
           котик з горя,
Глянув жалісно
           угору.
А горобчик
           на вербі
Чистить пір'ячко
           собі.
Облизався
           котик ласо:
– Няв! Втекло
           од мене м'ясо.
Я тебе дістану,
           стій! –
Будеш, братику,
           ти мій!
Лізе котик
            вище й вище
Ось горобчик
            ближче, ближче,
Ближче, ближче.
Вигнув спину котик –
            скік,
А горобчик – фуррр…   
            і втік.
Кіт за гілочку
            вхопився,
Ледь додолу
            не звалився.
А горобчик: “Цвінь-цвірінь!
Злазь, поганий коте,
згинь!”
Котик з горя
            облизався,
Трохи сорому
            набрався.
Втік до хати
            і в Юрка
Став прохати
            молока:
– Няв!..
                       (Із збірки “Вухолапохвіст”).

Так і ні

Котик песика штовхнув,
А “пробач”сказать забув.
Від образи у Сірка
Впала слізонька гірка.
Ну, а ви скажіть мені:
Той хороший котик?..
                     (Із збірки “Вухолапохвіст”).

Смачний малюнок

Мурка хвостиком
Поводить
І на лапках
Тихо ходить.
Мурка підкрадається,
Пильно приглядається.
Спину вигнула
Як слід –
Славна миша
На обід!
– Що ти, Мурко?
Ну й чудна! –
Намальована
Вона.
Змалювала
Мишу Таня
На уроці
Малювання.
                          (Із збірки “Смачний малюнок”).

Колискова

Вечір настав тихенький,
Зорями всіяв небо.
Ти натомивсь, маленький,
Тож спочивати треба.
Всі, хто відпочиває,
Будуть рости здорові.
Чуєш – цвіркун співає
Пісеньку колискову.
Кумкають   жаби  всюди
В озері жабенятам,
Песик всю нічку буде
Всіх нас охороняти.
Місяць зійшов на чати,
Тиша навколо, тиша…
В ліжечках сплять малята,
Сон подолав і мишу.
                   (Із збірки “Смачний малюнок”).

Гарно в полі

Я біжу,
           біжу,
                       біжу!
Поруч бджілка:
                       “Жу-жу-жу!”
–  Ти куди летиш, маленька?
–  Працювать послала ненька.
Треба швидко до квіток –
Позбирать смачний медок.
Ти також часу не гай
І матусі помагай!
Я стрибаю: стриб та стриб…
Хто це?
           Що це?
Білка… Гриб…
–  Ти чому отут, руденька?
–  По гриби послала ненька,
Пострибала я в лісочку, –
Ось і повно в козубочку.
Буде дуже рада мати
Всіх грибами частувати.
Ти додому теж біжи
І матусі поможи!
Гарно в полі, добре в гаї
Бігати, стрибати…
Я додому повертаюсь
Мамі помагати.
Я біжу, біжу, біжу…
Я матусі поможу.
                       (Із збірки “Смачний малюнок”).

Сонце, Дощик і Вітрець

Сонце, Дощик і Вітрець
Влітку працювали.
Квіти, груші, огірки
Дружно доглядали.
Дощик рясно лив,
Лив,
         лив,
                   лив, –
Поливав.
Вітер теплий дув,
Дув,
         дув,
                   дув, –
Обдував.
Сонце гріло,
Гріло,
         гріло,
Золотило,
         рум'янило…
Урожай зростили, –
Діток пригостили.
– Ось вам, діти, квіти
В школи і в садочки,
Груші соковиті,
Сливи, огірочки.
                  (Із збірки “Смачний малюнок”).

Розгулялась зима

Розгулялась зима.
Сипле завірюха.
Одягла всіх вона
В шуби і кожухи.
І жбурля заметіль
Снігом по дорозі.
Мчать вітри звідусіль,
І тріщать морози.
                (Із збірки “Смачний малюнок”).

В нашім краї – весна

В нашім краї – весна.
Метушаться струмки,
Щось булькочуть, булькочуть,
Спішать до ріки.
І зникають в калюжах
Великих вони.
Зеленіє трава –
Дочекалась весни.
Всюди гнізда-домівки
Лаштують шпаки.
І радіють, радіють
Весні малюки!
                   (Із збірки “С мачний малюнок”).

Літо

Справа поле, зліва ліс,
Річка у долині.
У зелених кожухах
Велетні-ялини.
На галяву, мов в танець,
Збіглися берізки.
Їм веселий вітерець
Ніжно чеше кіски.
На болоті вдалині
Лиш один лелека.
Ясне сонце в вишині.
Літо. Тиша. Спека.
                       (Із збірки “Смачний малюнок”).

*     *     *

І мене, й малу сестричку
Впізнають усі по личку.
А берізку та дубочки
Впізнають всі по…?
                                      (листочках).

Осінь

Ронить осінь позолоту
На гаї і на лани.
Вітерець меткий в турботах
Гонить хмарок табуни.
Сірі хмари принесли
Дощик-накрапайчик.
У кожушок зимовий
Одягнувся зайчик.
Ось і Насточка мала
Взула чоботятка,
Теплу куртку одягла, –
Затишно дівчатку.
                        (Із збірки “Смачний малюнок”).

Журавлі

Ув осінній позолоті
Квітнуть дні.
Вже зібрались на болоті
Журавлі.
Вранці високо у небо
Піднялись.
У краї чужі, у вирій
Подались.
Прокурликали із сумом
З вишини:
– До побачення, наш краю,
До весни!
                       (Із збірки “Смачний малюнок”).

Встало рано Сонечко

Встало рано Сонечко,
Вмилось у ріці.
Розчесало яснеє
Коси-промінці.
І по небу синьому
Покотилось ввись.
Освітило поле
І веселий ліс.
І на землю тихо
Ранок опустився
Та й хазяйнувати
Всюди заходився.
                       (Із збірки “Смачний малюнок”).

Котикова колисанка

Наша люба кішечка
Сіла біля ліжечка,
Муркотить Іванку
Пісню-колисанку.
– Мур-мур, миші, не шуміть,
Хай маля у тиші спить.
Настає вже нічка,
Заплющуйте вічка.
Вийшли в небо зірочки,
Сплять пташки і діточки.
Сон прийшов до хати,
Треба спочивати.
               (Із збірки “Котикова колисанка”).

Закохалась Мишка

Плакала, плакала
У куточку Мишка.
Капали, капали
Сльози на доріжку.
Плакала, плакала:
– Що мені робити?
Хочу я, хочу я
З Котиком дружити.
Він такий гарнесенький,
Довгі вуса має.
Я ж його, я ж його,
Сірого, кохаю.
Плакала, плакала,
Слізками вмивалась.
Ой не в того ж вона,
Бідна, закохалась.
                       (Із збірки “Котикова колисанка”).

  

АБЕТКА

А

Алла аґрус спритно рвала.
Ягідками смакувала.
Тільки кущик злючий –
Колючки колючі.

Б

Бум-бум-бум! Бам-бам-бам! –
Гарно грає барабан! –
Вушка лиш почують.
Ніжки враз танцюють.

В

Вліво, вправо. Вправо, вліво
Вова возик тягне вміло.
А на возі киця
Їхать не боїться.

Г

Грім вгорі гримів сердито:
– По домах тікайте, діти! –
Я з хмаринами біжу.
Несемо страшну грозу.

Д

Дині добрі соковиті –
Люблять їх дорослі й діти.
Веземо великі дині
В подарунок всій родині.

Ж

Жив жучок завжди у житі.
Було добре йому жити.
Та колоссячко вусате
Дуже любить лоскотати.

З

Знову зірочка згори
У ставочок впала.
Там всю ніч її малу
Хвилі колихали.

К

Котик Киці купив рукавиці,
Щоб в морози тепло було Киці.
Киця брать рукавичок не хоче
І Котові тихенько муркоче:
– Рукавичок не буду носити,
Бо не зможу в них мишок ловити.

Л

Лийся, лийся, чистенька водичко!
Мийся, мийся, мій носик і личко!
Лийся, лийся, водичко, із крана
Буду чисто вмиватись щорання.
                             (Із поетичного твору “Абетка”,
                             нагородженого дипломом
                             Всеукраїнського конкурсу
                             “Коронація слова”).

Внук Андрій із сім'єю

Один

В кенгуру сумує син,
Бо у мами він один.
Сумно місяць поглядає –
В нього братика немає.
В мене є сестра і братик,
Нам негоже сумувати.

Два

Ходить бусол по воді:
Чап! Чап!
Лічить жабок по одній:
Хап! Хап!
Перелякані жабки:
– Ква! Ква!
Пострибали під листки:
Раз! Два!

Три

На ялинці –
Три синиці.
“Бах!” – мисливець
Із рушниці…
Де поділися синиці?

Чотири

–  Цінь! – горобчик прилетів.
–  Цінь! – і братик поруч сів.
–  Цінь! – іще два на гілках
У сіреньких кожушках.
Он вже скільки стало їх –
Полічіть, будь ласка, всіх!

П'ять

Лапки – в боки, вушка – вгору,
Скачуть білочки по бору.
Кожен ранок на галяві
Спритно роблять вільні вправи…
Раз, два, три, чотири, п'ять!
Люблять білочки стрибать!
Пострибали, відпочили.
Ви їх добре полічили?

Шість

У лісочку на горбочку –
Три берізки, три дубочки…
Рахувать ведмідь не вмів,
То зозулю попросив.
З того часу у ліску
Все: “Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!”.

Сім

Ненажера-лис лютує
У ліску.
Півник курочок рахує
В курнику.
П'ять біленьких, дві рябенькі –
Разом сім,
Тож тихесенько сидіти
Треба всім.
Бо страшний, рудий, хвостатий
Лис прийде,
Неслухняних й вередливих
Покраде.

Вісім

Дві Оленки,
Три Ганнусі,
Дві Яринки
І Настуся
Козубочки
Узяли
Та гриби збирать
Пішки.
Біг позаду
Пес Кудлатик,
Рахував
Отих дівчаток,
Добре, мабуть,
Рахував –
Довго чулось:
“Гав-гав-гав”.

Дев'ять

У садочку жила
Злодійка-сорока,
Полюбляла курчат
Хитра білобока.
Раз шугнула униз –
Ледве квочка-мати
Встигла діток своїх
Під крило сховати.
Десять діток було –
І нема одного,
Мамі-курочці жаль
Півника малого.
Рахувала курчат,
Врешті зажурилась, –
Отже, скільки малят
В неї залишилось?

Десять

Водить діточок завжди
Гуска-мати до води.
По стежині до ставочка
Лопотять вони шнурочком,
А гусак позаду йде
І рахунок всім веде.
Скільки пальців на руках –
Стільки діток в гусака.
                       (Із книжки “Один, два, три…”).

Додавання

Деревце до деревця додавай –
Зашумить зелений ліс або гай.
У траві смачні сунички горять,
Будем їх у козубочки збирать.
По одній ми додавали щораз –
Ось і повний козубочок у нас.

Віднімання

Ну й горобчик-молодець,
Вивчив добре дії –
Віднімає у пташок
Все, що лиш зуміє:
У сусіда – черв'ячка,
В братика – зернину,
В татка – крихту, а в шпака
Відніма хатину.

Множення

Півню так і не вдалося
Множення довчити:
Зерна множив на колосся,
Бачить – купа жита!

Ділення

Дружно білочки малі
Ділять ягідки в дуплі.
Двадцять ягідок на гілці –
По чотири кожній білці.
Гляньте, дітки, у дупло.
Скільки білок там було?
                      (Із збірки “Один, два, три…”).

Колосок

Зріс найвищий колосок,
Тому й загордився.
На братів своїх малих
Навіть не дивився.
Ті, наповнені зерном,
Хилять вниз голівки.
А порожньому одно:
Пнеться вгору тільки.
Може, хто такий колись
Колосок зустріне,
Ви скажіть йому тоді,
Дітки, неодмінно,
Ви скажіть йому тоді
Ввічливо і просто:
Хай похвалиться зерном,
А не тільки зростом.
                                          (Із збірки “Кого матуся цілувала”).

Наближається зима

Золотим став дуб крислатий.
Дмуть та дмуть прудкі вітри.
І важкі хмарки патлаті
Ллються дощиком згори.
Часом сонечко прогляне.
Та тепла уже нема.
Пролітають дні за днями.
Наближається зима.
                       (Із збірки “Кенгуреня”).

Горобчики

– Ну, горобчики, гайда,
розправляйте крила,
вилітайте із гнізда,
набирайте сили…
А найменший затремтів:
– Я б-б-боюся трішки,
бо за нами із кущів
пильно стежить кішка.
                       (Із збірки “Горобчики”).

По малину

Через поле і долину
В'ється стежечка в'юнка.
Йде до лісу по малину
Гарна дівчинка метка.
Не боїться дівчинка
Лісової тиші.
Он вітрець на гілочках
Пташенят колише.
Он зайчатко бавиться
Нищечком в кущах.
Де тут, де тут думати
Дівчинці про страх?
Ягідка до ягідки –
Повен козубок.
Йде додому дівчинка
Через гай-лісок.
Між дерев виблискує
Дахом рідна хата.
Будуть пригощатися
Братик, мама, тато.
                                  (Із збірки “Йде Яринка”).

Поспитайте в Гриця

Ох і книжка в Гриця:
Соромно дивиться!
Де була вона?
Може, на ній песик
Виспався гарненько?
– Гав. Ні.
Може забруднила
Качечка маленька?
– Кря! Ні.
Може, книжку свинка
Вимила в багнюці?
– Хрю! Ні.
Може, її вітер
Виваляв в пилюці?
– Гу! Ні.
А можливо, Мурка
Всюди волочила?
– Няв! Ні.
Може її хмарка
Дощиком змочила?
– Ні! Ні!
Що із нею сталось?
Невідомо вам?
Тож спитаймо в Гриця, –
Хай розкаже нам.
                       (Із збірки “Поспитайте в Гриця”).

Підростай, Іваночку!

Од порога рідного
На усі боки
У життя незвідане
Пролягли стежки.
Підростай, Іваночку!
Впевнено іди
Та поради мамині
Пам'ятай завжди!
Пам'ятай криниченьку,
Звідки воду пив,
Колискову пісеньку,
Котру ти любив,
Яблуньку крислатую,
Вишню під вікном,
Песика кудлатого,
Що назвав Дружком.
У життя незвідане
Впевнено іди,
Та дружи із працею
І з людьми завжди!
                       (Із збірки “Підростай, Іваночку!”).

Ліричні вірші Людмили Савчук

Життя, як стежку рівно не пройдеш.
Зустрінеться то горбик, то каміння.
І, щоб не впасти, треба мати все ж
Велику мужність, мудрість і терпіння.
Життя як річка. В бурній течії
Не раз, буває, можна і втопитись.
Шукайте завжди береги свої,
Де од негоди можна захиститись.
Життя, як вогник, миттю одгорить.
На згадку лише попіл залишає.
Та знають всі: як попелом здобрить,
Чудова квітка буйно розквітає.

Порада онукові

Будь обережним і не вір нікому.
В житті не раз тебе хтось обмане.
Радій щорання дневі золотому:
І будь щасливий, коли він мине.
Гадюка-заздрість поміж нами всюди,
Ховаючись, невидимо повзе.
Вона завжди з тобою поруч буде,
Якщо тобі у чомусь повезе.
Чи в тебе краща іншого дружина,
Чи у роботі більше повезе…
Будь обережний. В образі людини
Гадюка-заздрість миттю приповзе.
Вона тихенько вжалить, непомітно,
Торкаючись невинної руки.
І в очі, усміхаючись привітно,
Обпалить серце й душу залюбки.
Гадюка-зрада поруч із тобою.
Із нею будеш завжди в боротьбі.
Кохана зрадить, друг на полі бою…
А можеш зрадить навіть сам собі.
Будь обережним і не вір нікому
Як заздрість-зраду проганяєш ти,
Та пам'ятай скрізь заповідь відому:
“Життя прожить – не поле перейти”.
А є іще одна змія – розлука.
Від неї також не чекай добра.
Вона розлучить з рідними, із другом…
А часом і кохану забира.
Радій щоразу дневі золотому
І будь щасливим, коли він мине.
Радій, коли у натовпі людському
Тебе гадюка жодна не торкне.

*     *     *   

Як воду п'ю із чистої криниці,
З-поміж людей вишукую слова.
І наша рідна мова-чарівниця
У віршиках легеньких ожива.
Цвіте, як квітка маку серед поля.
Дзвенить, як пісня пташки чарівна.
І хоч нелегка в України доля,
Та вірю – все ж відродиться вона.
І буде людям Україна – мати,
Не мачуха, якою нині є.
І мову рідну будуть шанувати,
Як найбагатше надбання своє.

*     *     *

Все ж боги поетів обирають.
Звідкіля не знаю і сама.
У думки слова вмить набігають
І в рядки лягають жартома.
І, якщо виходять гарні вірші
І читають всі їх залюбки,
То, повір мені, прошу повір же –
Обирають нас боги таки.          

*     *     *

Усе навкруг дощем липневим вмите.
За обрій тихо сонечко сіда.
Купають верби у ставочку віти
І тихо, тихо дзюркотить вода.
Ялинкам і берізкам срібнолистим
Вітрець-пустун щось лагідно шептав.
І якось непомітно і врочисто
Спокійний літній вечір наступав.

*     *     *

А матуся мене все лає:
– Ну і де ж це твоя голова?
Я мовчу, головою киваю
І шукаю, шукаю слова.
А матуся уже гукає:
– Йди-но швидше до мене таки!
Я мовчу, головою киваю
І слова укладаю в рядки.
А матуся уже гнівиться:
– Йди-но швидше! Кого прошу!
– Зараз, мамочко, не сваріться!
Тільки віршика ось допишу.
Дописала мерщій сторінку,
Заховала листочок я.
Не поет я, а проста жінка
І у мене робота… сім'я…

*     *     *

Колишуться од вітру ясени.
А сонечко спива сріблясті роси.
Змужніли вже давно мої сини.
А осінь вкрила памороззю коси.
У кожного в житті свої путі.
Батькам звикати треба до розлуки.
Та є хвилини щастя у житті,
Коли до серця горнуться онуки.
Дала я дітям розум і красу,
І щедрості душі дала доволі.
Сама ж в душі неспокій я несу,
Аби не сталось лиха в їхній долі.
Щоб зберегли онуки і сини
Усі найкращі риси чоловічі.
І щоби завжди скрізь могли вони
Дивитись людям з гордістю у вічі.

Бажання

Я хочу, щоб навкруг цвіли сади,
Щоб заливались солов'ями ночі.
Щоб був зі мною ти завжди,
Твої ласкаві і щасливі очі.
Стійкою хочу бути я  тоді,
Коли гроза громами котить лунко.
Я хочу дарувати лиш тобі
Свої палкі гарячі поцілунки.
Я хочу, щоб ніколи у гаях
Не замовкало пташок щебетання,
Щоб син пішов по життєвих стежках,
Як цвіт і щирість нашого кохання.

Промінець і квітка

То було напровесні чи влітку,
Де поля розлогі чи ліси.
Закохався сонячний промінчик
В квітку незрівнянної краси.
Дарував він їй тепло щоднини,
Ніжністю пелюстки огортав.
І шептав: “Моя одна, єдина!”.
На листочках прудко танцював.
Квіточка од радості горіла,
Розпускала пахощі п'янкі.
Квіточка промінчика любила.
А в коханні ми усі такі.
Злий вітрець позаздрив їх коханню,
І пригнав хмарин юрбу страшну…
І зів'яла квітка у чеканні,
Долю проклинаючи сумну.
Так в житті у нас не раз буває:
Як зника кохання промінець,
Кожен свою долю проклинає,
Як у квітки настає кінець.

Моє кохання

– Ні, ні! Тебе я
Не забуваю.
Про тебе птахи
Мені співають.
Про тебе трави
Мені шепочуть.
А зорі! Зорі –
Твої то очі.
Як ніжив вітер
Моє волосся,
Твої то руки
Мені здалося.
Гаряче сонце
Мене цілує.
І вуст твоїх я
Тепло відчую.
В вечірню пору,
В годину ранню
Зі мною поруч
Моє кохання.

*     *     *

Я люблю запах поля,
Шум зелених гаїв.
Я люблю гомін міста,
Мирний гуркіт цехів.
Спів люблю я пташиний,
Пустотливість вітрів.
І дзвінкий сміх дитини
На руках в матерів.
Люблю днину погожу,
Бурхливість грози.
І терпіти не можу
Слабкої сльози.

Наука

Мудрості вчить бабуся.
Ніжно любить – матуся.
Татко – буть мужнім сином.
Вірності – Батьківщина.

*     *     *

Зима. Мороз. Сніги. Сніги.
Повітря чисте і прозоре.
Вечірня тиша. Навкруги
В скляному небі сяють зорі.
Стою одна серед дерев.
Вітрець верхівки ледь колише.
І зачаровує мене
Оця німа, холодна тиша.
О вітре! Вітре не ходи!
І не гуди у верховітті! –
О вітре, тиші не буди!
Нехай все виспиться до літа.

Мрії

Я сиджу і гадаю:
– Де ти? Де ти в цю мить.
Біля ніг водограєм
Тихо річка шумить.
Сивий вечір у небі
Вже розсипав зірки.
Линуть, линуть до тебе
Мої мрії, думки.
Мандрівниці-хмарини
Ген пливуть і пливуть.
Жить без мрії людина
Не змогла би, мабуть.

Глухота

Які голодні
Сирітські очі.
Які холодні
Сирітські ночі.
Дитина плаче –
Ніхто не чує.
Ніхто не бачить,
Де заночує.
Чи у підвалі,
Чи під кущами.
Немає батька,
Немає мами.
Сама по собі
Росте дитина.
Цього не бачить
І Батьківщина.
Шугають джипи,
Життя вирує.
Ніхто не бачить,
Ніхто не чує.      

*     *     *

Не можу я ніяк кривить душею.
Ніколи біле чорним не назву.
І поміж люди з правдою своєю
Ходжу і ой нелегко як живу.
Хоч щира правда, кажуть, очі коле.
Із нею я ходитиму завжди.
Я чорне білим не назву ніколи,
Щоб людям не накоїти біди.
Не можу не любити рідну мову.
І слова не помітити красу.
В рядочки укладаю кожне слово
І вам на осуд віршики несу.

Анотований список творів
Людмили Павлівни Савчук:

 

☻ Савчук Л.П. Смачний малюнок : вірші / Л.П.Савчук ; худож. В.Харченко – Х. : Школа, 2007. – 80 с. : ілюстр. – (Золота колекція української поезії для дітей).
   Вже сам факт, що книга вийшла у серії “Золота колекція української поезії для дітей”, багато про що говорить. До цієї красивої, яскравої, чудово ілюстрованої художником В.Харченком книги, ввійшли найкращі вірші для дітей Л.Савчук.
   У незатьмареному світі дитячого життя, відтвореного авторкою, затишно почуваються котики і півники, їжачки і білочки, мишки і горобчики, а разом з ними і допитливі веселі малята.

 

 

 

 

 

☻ Вухолапохвіст : про вусатих і хвостатих, сіро-буро-рудуватих : вірші / худож. В.Харченко. –  Х. : Школа, 2010. – 80 с. : ілюстр.
   Ця чудова добірка яскравих дитячих віршів, загадок і лічилок про наших вусатих і хвостатих друзів – котиків і песиків. Поряд із віршами видатних українських письменників – Н.Забіли, П.Воронька, Г.Бойка, Г.Чубач та інших, вміщено цікаві, веселі, дотепні  вірші подільської дитячої письменниці Людмили Савчук.

 

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Абетка : вірші / Л.П.Савчук ; худож. О.Шіхова. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 32 с. : ілюстр.
☻ Савчук Л.П. Абетка : вірші / Л.П.Савчук ; худож. О.Шіхова. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. – 32 с. : ілюстр.
   Ця збірочка, видана вже двічі, містить вірші на кожну букву алфавіту. Вони настільки легкі і образні, та ще й супроводжуються  такими  яскравими і гарними малюнками, що дошкільнята із задоволенням і швидко вивчать і запам'ятають з їх допомогою всю абетку.

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Бігла білка : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. –  Тернопіль : Підручники і посібники, 2004. – 12 с. : ілюстр.
☻ Савчук Л.П. Бігла білка : книжка-розмальовка / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. –  Хмельницький : Міська друкарня, 2002. – 14 с. : ілюстр.
   Цей вірш має велике виховне значення. Він написаний образною, дохідливою мовою. Дослухавши його до кінця, малюк одразу збагне, чому скупа білочка не має друзів.

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. В Україні : вірші / Л.П.Савчук ; худож. О.Шіхова. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2005. – 16 с. : ілюстр.
☻ Савчук Л.П. В Україні : вірші / Л.П.Савчук ; худож. О.Шіхова. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 16 с. : ілюстр.

                Наша планета – Земля,
                Щедра вона і багата.
                Гори, ліси і поля –
                Наша домівка, малята.

   Так дохідливо і просто розказує поетеса дітям про  навколишній світ та роль і значення людини на землі. З любов'ю і теплом йдеться у віршах про батьківщину – Україну, про рідну природу, про рідний подільський край.

 

 

 

 

☻ Веселі пісеньки / муз. А.Павлюка, сл. Л.Савчук. – Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2007. – 40 с.
   До цієї збірки увійшли веселі та дотепні віршики Л.Савчук, вдало покладені на музику композитором А.Павлюком. Їх із задоволенням співатимуть діти дошкільного та молодшого шкільного віку.

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

  

 

☻ Савчук Л.П. Веселий їжачок : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль, 2006. – 16 с. : ілюстр.
☻ Савчук Л.П. Веселий їжачок : альбом-розмальовка / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2008. – 16 с. : ілюстр.
   У вірші йдеться про гарні людські чесноти – порядність, працьовитість, веселу вдачу. Прочитавши цей веселий вірш та розглянувши малюнки, так  майстерно зроблені художницею Л.Мазур, малюки зрозуміють, чому сусіди дружать і люблять родину їжаків.  

 

 

 

 

 

 

 

 ☻ Савчук Л.П. Вишенька / Л.П.Савчук ; худож. Л.Іванова. – К.: Веселка, 1973. – 14 с. : ілюстр.
   Веселі, дотепні, сповнені добра і сонця віршики, вміщені до цієї збірочки, допоможуть батькам виховати у дітей доброту, чемність та любов до ближнього.

 

 

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Галя / Л.П.Савчук ; худож. С.В.Бєдна. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2003. – 8 с. : ілюстр.
   Цей маленький віршик, з допомогою вдалих малюнків художниці, тонко передає психологію мислення дво-трирічної дівчинки, яка вже замислюється над своїм природ-ним єством: чому у неї два очка, один ротик, дві ручки, дві ніжки? Чому вона дівчинка, а не хлопчик? А розумні і тактовні відповіді повинні дати батьки.

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Горобчики : вірші для дітей / Л.П.Савчук ; худож. О.В.Шіхова. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2006. – 16 с. : ілюстр.
☻ Савчук Л.П. Горобчики : вірші для дітей / Л.П.Савчук ; худож. О.В.Шіхова. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2008. – 16 с. : ілюстр.
   До цієї збірочки ввійшли веселі, повчальні, пізнавальні віршики, які легко запам'ятовуються дітьми. Такі віршики вчать найменшеньких бути спостережливими, уважно споглядати навколишній світ.

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Здрастуйте : розмальовка / Л.П.Савчук ; худож. О.Золотник. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2007. – 8 с.
   Поезія Л.Савчук надзвичайно доступна, яскрава і образна, тому то й створено на її вірші багато цікавих книжок-розмальовок, як ось ця. Читаючи та розмальовуючи таку книгу, дитина розвиває свою фантазію, мислення, художній смак.

 

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Зима : розмальовка / Л.П.Савчук ; худож. О.Золотник. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2007. – 8 с. : ілюстр.

 

 

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Весна : розмальовка / Л.П.Савчук ; худож. О.Золотник. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2008. – 8 с. : ілюстр.

 

 

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Літо : розмальовка / Л.П.Савчук ; худож. О.Золотник. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2008. – 8 с. : ілюстр.

 

 

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Осінь : розмальовка / Л.П.Савчук ; худож. О.Золотник. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2008. – 8 с. : ілюстр.

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Літо-літечко : вірші : розмальовка для дітей дошкільного віку / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – 16 с. : ілюстр.
   У цих книжках-розмальовках образно, барвисто, повчально письменниця розповідає маленьким читачам про пори року, їх особливості, їх неповторність:

          Ходить червень по землі,
          Ходить не ліниться.
          Підрум'янив щічки він
          Вишням, полуницям.
          Буйні трави на ланах 
          У покіс складає.
          Ходить червень по землі,
          Літо починає.

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Йде Яринка : вірші / Л.П.Савчук ; мал. В.Гукайла. –  К. : Веселка, 1976. – 14 с. : ілюстр.
   Це одна із перших збірочок поетеси. Вона містить надзвичайно повчальні, пройняті добротою і глибоким змістом, вірші.

 

 

 

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Кенгуреня : вірші / Л.П.Савчук ; іл. О.Ткаченко. – К. : Веселка, 1969. – 14 с. : ілюстр.
   Це перша збірка віршів Л.Савчук для дошкільнят. Відома українська письменниця Н.Забіла їм дала високу оцінку: “Вірші Людмили Савчук дуже легкі, веселі, зрозумілі для малих читачів, образні і ліричні, вони до того ж завжди чомусь вчать дітей”.

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Кого матуся цілувала : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Н.Петречко-Теслюк. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 16 с. : ілюстр.
   Найцінніші людські чесноти та найкращі людські якості виховують віршики, вміщені до даної збірочки. Ось хоч би вірш “Колосок”, в якому йдеться про чванькуватого порожнього колоска, який виріс вище всіх:

                            Може, хто такий колись
                            Колосок зустріне,
                            Ви скажіть йому тоді,
                            Дітки, неодмінно,
                            Ви скажіть йому тоді
                            Ввічливо і просто:
                            Хай похвалиться зерном,
                            А не тільки зростом.

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Котик : вірші : розмальовки для дітей дошкільного віку / Л.П.Савчук; худож. О.Демчак. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 12 с. : ілюстр.

 

 

 

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Котикова колисанка : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Н.Петречко-Теслюк. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2010. – 16 с. : ілюстр.
   Ця нова збірочка віршів стане в нагоді тим малюкам, які вчаться читати. Легкі та веселі віршики не лише навчать дітей чемності, доброті, а й спонукатимуть їх все більше і більше читати. Книга надрукована виразним, великим шрифтом, чудово ілюстрована.

 

 

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Котикова служба : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 8 с. : ілюстр.
   Веселий та дотепний віршик. Діти із задоволенням посміються над невдахою та ледачкуватим котиком, і, водночас, покращать свою техніку читання, пофантазують, розмальовуючи гарні картинки.

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Один, два, три… : книжка-картинка / Л.П.Савчук ; худож. О.В.Скорупська. – К. : Веселка, 1989. – 20 с. : ілюстр.
☻ Савчук Л.П. Один, два, три… : вірші / Л.П.Савчук ; худож. О.В.Скорупська. – К. : Веселка, 1991. – 20 с. : ілюстр.
☻ Савчук Л.П. Один, два, три… / Л.П.Савчук ; худож. О.В.Скорупська. – К. : Грайлик, 1991. – 16 с. : ілюстр.
☻ Савчук Л.П. Один, два, три… / Л.П.Савчук ; худож. О.В.Скорупська. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2002. – 16 с. : ілюстр.
☻ Савчук Л.П. Один, два, три… : вірші / Л.П.Савчук ; худож. С.О.Логінов. – Х. : Якубенко, 2003. – 8 с. : ілюстр. – (Книжки для малят).
   Книжечка “Один, два, три…” вчить дітей рахувати. І робить це письменниця дуже просто і легко. З допомогою віршика все запам'ятовується враз:

                У лісочку на горбочку –
                Три берізки, три дубочки…
                Рахувать ведмідь не вмів,
                То зозулю попросив.
                З того часу у ліску
                Все: “Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!”

   А оформлена книжечка хмельницькою художницею О.Скорупською так гарно, в національному стилі, що хочеться її листати ще і ще.

 

 

☻ Савчук Л.П. Підростай, Іваночку! : вірші / Л.П.Савчук ; худож. С.Скачко. – К. : Веселка, 1990. – 14 с. : ілюстр.
   Сповнені добра, любові, мудрих порад вірші цієї збірочки:

                Од порога рідного                           
                На усі боки
                У життя незвідане
                Пролягли стежки.
                Підростай, Іваночку!
                Впевнено іди
                Та поради мамині
                Пам'ятай завжди!

 

 

☻ Савчук Л.П. Поспитайте в Гриця : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2003. – 16 с. : ілюстр.

   До книжечки включено всього три віршики, але які веселі, повчальні! Ось хоч би віршик “Поспитайте в Гриця”про хлопчика-нечупару.    
   Забруднивши і попсувавши книжку, він намагається свою вину перекласти на Песика, Свинку,  Качечку,  Кішку, Вітер, Дощик, проте всі вони сказали на своїй мові: “Ні!”. Письменниця робить висновок:

     Що із нею сталося
     Невідомо вам?
     Тож спитаймо в Гриця, –
     Хай розкаже сам.

 

 

☻ Савчук Л.П. Ручки-сестрички : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2005. – 16 с. : ілюстр.
☻ Савчук Л.П. Ручки-сестрички : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 16 с. : ілюстр.
   Скільки любові, добра, ніжності в кожному рядочку віршів, вміщених до цієї  збірочки, адже адресовані вони найменшеньким – дошкільнятам:

          А у мене ручки,
          Наче дві сестрички.
          Одна ручка права,
          Друга ручка ліва.
          Трудяться у парі,
          Жодна не лінива.

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Святкували птахи : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2006. – 11 с. : ілюстр.
☻ Савчук Л.П. Святкували птахи : альбом-розмальовка / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2008. – 11 с. : ілюстр.
   Гарна, весела віршована казка, що супроводжується дотепними малюнками-розмальовками, навчить дітей чемності, товариськості, доброзичливості.

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Сестричка : вірші / Л.П.Савчук ; худож. О.Демчак. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2003. – 15 с. : ілюстр.
☻ Савчук Л.П. Сестричка : вірші / Л.П.Савчук ; худож. О.Демчак. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. – 16 с. : ілюстр.
  За своєю мелодійністю ці віршики можна наспівувати як колисаночки. Вони доступно пояснюють дітям явища природи, вчать їх уважності, спостережливості.

 

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Цікаві події : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 16 с. : ілюстр.
   Ці надзвичайно цікаві, легкі вірші, гарні малюнки та виразний великий шрифт допоможуть дошкільнятам швидко засвоїти техніку читання.

 

 

 

 

 

  

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Так і ні : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2004. – 12 с. : ілюстр.
   Віршики, включені до збірочки, навчать діток, що можна робити, а що не варто, які вчинки хороші, а які погані. Вірші легко запам'ятовуються, їх можна використовувати як лічилки. 

 

 

 

 

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Треба ділитись : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2004. – 16 с. : ілюстр.
☻ Савчук Л.П. Треба ділитись : вірші / Л.П.Савчук ; худож. Л.Мазур. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 16 с. : ілюстр.
   Ці невеличкі поетичні мініатюри вчать дітей бути ввічливими, мужніми і сміливими, а ще бути щирими і щедрими.

 

 

 

☻ Савчук Л.П. Я втомилась : вірші / Л.П.Савчук ; худож. О.Демчак. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2004. – 15 с. : ілюстр.
   До збірочки включено дев'ять віршиків про сприйняття маленькою україночкою різних явищ природи:

                 Ой втомилась я, втомилась:
                 З нашим Півником сварилась.
                 Сонце вії підняло,
                 Розбудив він все село.

   Дівчинка радіє навколишньому світу: вона вміє слухати спів струмочка, щебетання птахів. Працьовите дівчатко підмітає подвір'я, годує курчат і тішиться, що зуміла всім догодити.

 

 

 

☻ Кульбовський М. Сестричка Насточка : пісні у супроводі фортепіано / М.Кульбовський, Л.Савчук. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2006. – 32 с.
   Пісні, включені до даного збірничка, написані на вірші Л.Савчук. Вони легкі і доступні дитячому сприйняттю. Пісні об'єднані образом дівчинки Насточки й розкривають мін-ливий за настроєм дитячий світ захоплень та уподобань.

 

 

 

 

Матеріали про життя і творчість Л.П.Савчук

☺ Савчук Людмила : поетеса // Літератори Хмельниччини : довідник обласної організації Національної Спілки письменників України. – Хмельницький, 1997. – С. 25.
☺ Савчук Людмила // Літературна Хмельниччина ХХ століття : хрестоматія. – Хмельницький, 2005. – С. 311-315.
☺ Савчук Людмила Павлівна // Мацько В. Літературне Поділля / В. Мацько. – Хмельницький, 1991. – С. 61.
☺ Її слово – свіча // Кульбовський М. З Подільського кореня. Кн. 4 / М. Кульбовський. – Хмельницький, 2007. – С. 55-56.

*     *     *

☺Кабачинська С.Як для дорослих, тільки краще : про   книги Л.П.Савчук “Один, два, три…”, “Підростай, Іваночку” / С.Кабачинська // Радянське Поділля. – 1990. – 15 серпня.
☺ У третю зміну : про дитячу поетесу Л.Савчук // Хмельницький вечірній. – 1992. – 19 лютого.
☺ Кульбовський М.“Абетка”в короні : [Л.П. Савчук у всеукраїнському конкурсі “Коронація слова” здобула першу премію в номінації “Пісенна лірика про кохання”] / М. Кульбовський // Подільські вісті. – 2010. – 25 червня.
☺ Кульбовський М.Ми всі з країни, що зветься дитинство : про Л.П.Савчук / М.Кульбовський // Є! – 2000. – 30 жовтня.
☺ Кульбовський М.Колисаночки малятам : про книги Л.Савчук / М.Кульбовський // Проскурів. – 2004. – 18 березня. 
☺ Кульбовський М.Її слово – свіча / М.Кульбовський // Проскурів. – 2005. – 22 вересня.
☺ Яровенко Т.“Я живу на Поділлі”, – з гордістю каже подільська поетеса Людмила Савчук / Т.Яровенко // Є Поділля. – 2005. – 13 жовтня.
☺ Олійник В.Прочитаймо малюкам : нова “Абетка”Л.П.Савчук навчить найменшеньких дбати про себе й оточуючих / В.Олійник // Подільські новини. – 2007. – 22 листопада.

На могилі Великого Кобзаря із друзями-письменниками

З дорогою сестрою Валентиною

Із друзями-письменниками у Нагуєвичах
на батьківщині Каменяра

 

   У біобібліографічному покажчику подається довідковий матеріал про життя і творчість відомої дитячої подільської письменниці Людмили Павлівни Савчук та декілька творів із її доробку.
   Видання адресоване юним читачам, вчителям, бібліотечним працівникам та всім, хто цікавиться літературою рідного краю.

 

 

Матеріал підготувала:                    Суховірська О.А.
Комп'ютерний набір:                      Марчук Л.В.
                                                        Богданова О.Г.
Відповідальна за випуск:               Черноус В.Ю.