У неділю за обіднім столом зібралася вся сім'я. На чільному місці сиділа сива, наче голубка, бабуся, поряд з нею (на ватяній подушці, щоб міг дотягнутися до тарілки) – чорноокий онучок Вітя у білій святковій тенісці, а далі – тато і мама. Коли вже попоїли і салат з помідорів та огірків, і борщ, і рум'яні котлети з гречаною кашею, мати внесла з кухні повну плетену з лози фруктовницю із достиглими темно-червоними персиками, припрошуючи: – Їжте, будь ласка. Це сьогодні замість компоту. – Бабусю, он той найбільший персик – то вам, – мовив Вітя і показав пальцем на рожевощокого красеня, який увінчував гарно викладену гірку. – Я тобі його подам, – сказала старенька. – Той персик, Вітю, так і проситься до тебе у тарілку. – Ні, ні, – замахав руками хлопчик. – Тільки вам, бабусю, тільки вам! – Дякую, Вітю. А тепер поклади собі ось цих два красені. Вони теж дуже смачні. – Ні, бабусю. Спочатку всі з'їмо по одному, потім знову всі по одному. Щоб вистачило кожному. – Хай буде так, – погодилася старенька. Батько з матір'ю перезирнулися – в їх очах світилася радість. Вітя надкусив соковитий персик і подарував рідним щасливу посмішку.
ЗАПИТАННЯ ДО ДІТЕЙ:
Чи сподобався вам Вітя? Як ставиться хлопчик до бабусі? Чи любиш ти своїх бабусю і дідуся? Чого у батьків в очах світилася радість?