www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Гірка правда. Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека
      Веб-уроки
      Здійснення закупівель
      Карта сайту


      Пошук по сайту


       
        Головна » Електронна бібліотека » Читаночка.
      Гірка правда.

      ГІРКА ПРАВДА

         Сьогодні Петро не міг дочекатися, поки закінчиться урок. Валентина Никанорівна про щось його питала, а він невлад, заглядаючи в розгорну­тий підручник, про щось розповідав. Тим часом намагався ретельно спи­сувати речення з дошки. До його свідомості ледь долітав спокійний голос учительки.
         Найбільше любив, як і всі п'ятикласники, уроки української мови та літератури. Не цурався і техніки. Міг годинами копирсатися у зіпсованих радіоприймачах, електричних приладах.
         Якби хто запитав Петра, чому має п'ятірку з рідної мови, то, мабуть, почув би таку відповідь: “Бо викладає українську мову Валентина Никанорівна. Так, так, Валентина Никанорівна!”.
        Хлопчик, як свята, чекав її уроків. Чекав, коли увійде вона до класу якась урочиста, привітна, сонячна. За сорок п'ять хвилин уроку не раз відчував на собі ласкавий погляд сірих очей з дивними смішинками. Йому подобалось, що Валентина Никанорівна ніколи не сварилася з учнями, що її мова була співучою, бархатистою, що вчителька завжди нагадувала доброзичливість матері.
         Особливо любив слухати, коли вона декламує. Тоді здавалося, що її очима випромінює гнів і ненависть сам Тарас Григорович Шевченко, що то не Валентина Никанорівна виразно читає кожне слово “Лупайте сю скалу”, а кличе народ до бою із своїми споконвічними ворогами суворий Іван Якович Франко.
         У всьому Петро намагався наслідувати улюблену вчительку. Навчився  каліграфічно писати. Довго не вдавалися великі букви “Д” і “Ж”. З місяць тренувався, півзошита списав, а таки домігся свого.
         Ось і зараз старається вивести кожну літеру, але боїться глянути у вічі вчительці. Раз у раз поправляє неслухняне русяве волосся, що лізе до темно-синіх очей, і крадькома зиркає, що робиться навкруг. Відчуває, що скоро Валентина Никанорівна почне роздавати зошити. І тоді...тоді... Що ж буде тоді? Що він скаже? Чи є виправдання його вчинкові?
         У цей час блакитноока Ганнуся, що сиділа поруч за партою, підсунула невеликого папірця. Він обережно розгорнув записку, щоб не помітила вчителька, і прочитав: “Що з тобою? Може, захворів?”. Від того щирого співчуття та ще й від Ганнусі, його вуха спалахнули вогнем, а ніс вкрився дрібними росинками поту.
         Валентина Никанорівна взяла стос зошитів і почала щось говорити. Петро так хвилювався, що не міг й слова схопити.
         Нарешті! Ось воно!
         Вчителька розгорнула один із зошитів і показала школярам великі чорні плями, які розпливлися на обох списаних аркушах химерними довгоноги­ми павуками.
         У цю хвилину Петро ладен був провалитися крізь землю. Це ж позавчо­ра, коли чергував у класі, писав тушшю оголошення. Поруч на парті лежали його і Ганнусині зошити і підручники, приготовлені до наступного уроку. Розгорнув сусідчин зошит, щоб перевірити, чи правильно переклав з української мови на російську слово “зів'ялий”. Несподівано з пера скотилася чорна кулька туші... А тут задзеленчало на урок. Він і згорнув зошит... І не сказав дівчинці, бо розгубився. Так і здала Ганнуся зошит.
         Хотів, було, підійти до вчительки, чесно розповісти їй про цей прикрий випадок, але не наважився. І позавчора, і вчора, і сьогодні вранці...
         На парту лягли два зошити: в одному була четвірка, а в другому – трійка. Ганнуся, зіщулившись, заплакала. Петро, наче вжалений, підняв руку:
         – Дозвольте, я...я...
         – Кажи голосніше.
         – Я...Я...
         – Ну, ну, – підбадьорувала вчителька.
         – Я... Я хочу вийти надвір! – випалив хлопчик одним духом.
         Валентина Никанорівна суворо подивилася на учня і з льодком у голосі промовила:
         – Іди.
         Петро вилетів з класу, промчав довгим коридором і зупинився аж на ганку. Легенький вітерець жбурнув у розжевріле обличчя жменю веселих пустотливих сніжинок. Але хлопчик відмахнувся від них і побіг у засніжений сад – до снігової гірки. Там стояла з санчатами п'ятирічна директорова дочка Оля. Одягнена у білу шубку, такі ж валянки і шапочку, вона нагадувала снігову бабу.
         – Бешкетував? – запитала дівчинка.
         – Ні, – відповів Петро.
         – За що ж тебе вигнали з уроку?
         – Мене пустили.
         – Неправда, з уроків не пускають.
         – А мене пустили.
         – Чесно?
         – Яке тобі діло до мене? – розгнівався Петро. – Маєш санки – і катайся собі
         
      – Ось бачиш, який ти, – спокійно промовила дівчинка і потягла санчата на гірку.
         – Ну, який, який?
         – Нечесний ти, ось який.
         – Що, що ти сказала? – кинувся до Олі хлопчик.
         – Може, наб'єш мене?
         – Наб'ю!
         – Не наб'єш, – засміялася дівчинка. – Ти ще й боягуз.
         Петро оторопіло дивився на малу. Оте страшне слово, випадково кинуте дівчинкою йому в обличчя, зробило свою справу: польовими маками розцвіли Петрові вуха, і чоло, і щоки. Злякано оглянувся: чи ніхто не чув? І зловив себе на думці, що він справді боягуз.
         “Що ж робити? – свердлило в мозку. – Як виправдатися перед Ганнусею, Валентиною Никанорівною і перед всім класом? Як?”.

      ЗАПИТАННЯ ДО ДІТЕЙ:

         За що Петро любив уроки української мови та літератури?
         Чи сподобалася вам учителька і чим?
         Чого на уроці мучиться Петро?
         Якого слова злякався Петро?
         Що ж треба зробити учневі, як ви думаєте?


      • 4
      • 3
      • 2
      • 1
      • 2222
      • АРТ територія111
      • Дошкільнятам2

      БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

      Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Весна - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
      Саллі Грін “Напівзагублений ”
      Джоан Роулінг “Гаррі Поттер и Прокляте дитя”
      Наталія Щерба “Лунастри”
      Саша Кочубей “Сім нескладух говорухи”
      Оксана Радушинська “Коли сонце було стозрячим. Амулет волхва”
      Наталка Малетич “Щоденник Ельфа”
      Ульф Старк “Диваки і зануди”
      Роальд Дал “Відьми”







      Яндекс.Метрика
      © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
         Офіційний сайт
      29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
      www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр