www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Чубчик. Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека
      Веб-уроки
      Здійснення закупівель
      Карта сайту


      Пошук по сайту


       
        Головна » Електронна бібліотека » Читаночка.
      Чубчик.

      ЧУБЧИК

         Жили собі шпаки. Батько і мати маленьким їстоньки-питоньки носили, співати по-шпачиному навчали.
         Злагода і мир панували у шпаківні. Шпачата одне одного поважали, одне одному допомагали.
         Якось шпачиха придивилася до своїх діточок і помітила у найменшень­кого невеликий чубчик. Дуже здивувалися цьому пташки, бо чубаті шпа­ки – то дивина. Тож і назвали малого Чубчиком. А Чубчик відтоді так запишався, що почав із зневагою ставитися до своїх братиків і сестричок.
         Одного разу Чубчик сів на ясеневу гілку. І так йому сподобався спів соловейків, які витьохкували у саду, що аж захотілося й собі так заспівати.
         –  Чого так рано встав? – запитала Чубчика мати.
         –  Солов'їв послухати.
         –  Гарно співають.
         Помовчали. А в саду заливалися співом птахи. Чубчик слухав, слухав і несподівано до матері:
         –  Я хочу соловейком стати!
         –  Що, сину? – здивовано витріщилася шпачиха на Чубчика.
         –  Хочу соловейком стати.
         –  Соловейком треба народитися, – розважливо сказала мати.
         –  А я хочу! – наполягав на своєму Чубчик. – Хочу навчитися так гарно співати, як солов'ї.
         –  Ця наука не для тебе, сину, – промовила шпачиха. – Ти навчися спочатку свистіти по-шпачиному.
         –  Набрид мені ваш свист! – гукнув Чубчик на весь сад. -– Не хочу довіку вас чути!
         –  Схаменися, сину, що ти кажеш? -– злякано просвистіла шпачиха. – Хіба так можна про свій рід говорити?
         –  Цураюся такого роду, де тільки свистять і свистять! – вередливо репе­тував шпачок. – Вас і люди не слухають так, як соловейків.
         –  Не те говориш, сину, не те, – промовила із сльозами на очах мати. – Якби ти весною прилетів сюди, коли снігу ще багато на полях і в лісах, та сів ось тут, на ясені і засвистів,ти б побачив, як радо твій спів зустріли б і діти, і дорослі. Люди кажуть, що на крилах ми їм весну несемо. Хіба цим не треба пишатися? Хіба наш спів гірший, ніж в інших птахів? Сину, сину, малий та нерозумний...
         Довго так говорила шпачиха, навчаючи розуму сина-вередуна. Та Чуб­чик її не слухав. Змахнув крильми – і подався у садок, у володіння соло­вейків. Літав він літав, доки не побачив найстаршого Солов'я, що сидів на гілці бузини.
         –  Соловейку, навчи мене співати по-своєму, - наважився шпачок. Соло­вейко здивовано глянув на Чубчика і спитав:
         –  Чого це тобі, юний шпаче, раптом захотілося по-солов'їному співати?
         –  Бо набридли мені оті шпаки з їхнім свистом, – промовив Чубчик. – Мені до вподоби солов'їна пісня, якою ваш рід людей звеселяє.
         –  Не знаю, що тобі й казати, – поважно промовив Соловейко. – Ще не чув такого, щоб соловейки цуралися свого роду. Не чув до цього і про шпаків. Бо споконвіку так ведеться, що синиця співає по-синиччиному, сороки – по-сорочачому, шпаки – по-шпачиному, а солов'ї – по-солов'їному. Каза­ли мені колись, що між людьми таке є: один може вивчити мови багатьох народів. Про птахів такого не чув. Що ж, коли тобі так захотілося навчи­тися співати по-нашому, то зоставайся. А за науку треба відробляти: кожного дня моїй Солов'їсі будеш готувати сніданок, обід і вечерю.
         –  Гаразд, Соловейку! – радісно свиснув Чубчик і полетів збирати гусе­ниць на сніданок Солов'їсі.
         Цілу весну пробув у Солов'їному володінні Чубчик. І хоч із Солов'я був учитель якнайкращий, нічого у шпачка не виходило. Чубчик розучився свистіти по-шпачиному і не навчився співати по-солов'їному. Тільки й того, що запам'ятав “тьох-тьох-тьох”.
         Потім Чубчик вчився і в інших птахів. Ціле літо блукав по наймах у Синиччиному, Воронячому і Горобчачому володіннях. Та вивчив лише “цінь-цінь”, “кра-кра”, “жив-жив”.
         Шпачкові здалося, що тепер він найрозумніший серед птахів.
         Якось Чубчик побачив на ясені, де була його домівка, силу-силенну шпаків. Ті висвистували один краще одного, бо прощалися з рідним краєм до наступної весни. Збиралися у вирій.
         Прилетів до них і Чубчик. Рідня впізнала його, кликала до гурту. Але він з погордою глянув на батька й матір, братів і сестер, сів на самісінький вершечок осокора і заверещав на весь білий світ:
         –  Фіють-фіють, Кра-кра-кра, тьох-тьох-тьох, кра-кра-кра, жив-жив- жи, фіють, кра-кра-кра, цінь-цінь, жив-жив, кра-а-а!
         Шпаки принишкли, слухаючи Чубчикове безглузде репетування. А ко­ли той втомився вищати, птахи так зареготали, що аж затремтіли дерева. Чубчик з сорому ледь не звалився з осокора. Він кинувся шукати захисту у Солов'я, але той сміявся, аж за боки брався. Тоді полетів до синиць, а в тих від реготу аж сльози виступили на очах. Ще побіг до воронів, але ті від хихотіння лише каркали, а горобці так похрипли, що не могли й слова вимовити, тільки щось жеботіли.
         А Сорока, що сиділа недалеко від найстаршого Шпака, глузливо про- скрекотала:
         –  То це вже таким суржиком співають молоді шпаки?
         –  Ні, це тільки один у нас такий виродок, що відцурався батьківської пісні, позабув свій шпачиний рід.
         –  Ні, ми, сороки, ще до такої ганьби не дожили.
         Присоромлений, осміяний, зневажений усім птаством, Чубчик повер­нувся додому.
         –  Що ж будемо робити, сину? – запитав його батько.
         –  Навчіть мене співати по-нашому, по-шпачиному, – ніяково пробель­котів Чубчик.
         –  Хоч і пізно, сину, але добре, що берешся за розум.

      ЗАПИТАННЯ ДО ДІТЕЙ:

         Яким був Чубчик у сім'ї?
         Як ставиться молоденький шпачок до рідної пісні?
         У кого навчався Чубчик співати?
         Чого навчився Чубчик в інших птахів?
         Як назвав найстарший Шпак Чубчика?
         Чи сподобався Чубчик Сороці?
         Що просить шпачок у батька?
         Чи нема серед вас отаких Чубчиків?


      • 4
      • 3
      • 2
      • 1
      • 2222
      • АРТ територія111
      • Дошкільнятам2

      БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

      Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Весна - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
      Саллі Грін “Напівзагублений ”
      Джоан Роулінг “Гаррі Поттер и Прокляте дитя”
      Наталія Щерба “Лунастри”
      Саша Кочубей “Сім нескладух говорухи”
      Оксана Радушинська “Коли сонце було стозрячим. Амулет волхва”
      Наталка Малетич “Щоденник Ельфа”
      Ульф Старк “Диваки і зануди”
      Роальд Дал “Відьми”







      Яндекс.Метрика
      © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
         Офіційний сайт
      29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
      www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр