www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Добра дівчинка. Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека
      Веб-уроки
      Здійснення закупівель
      Карта сайту


      Пошук по сайту


       
        Головна » Електронна бібліотека » Читаночка.
      Добра дівчинка.

      ДОБРА ДІВЧИНКА

         У нашому селі хтозна відколи жив дід. Старий-престарий, сивий-пресивий. Узимку на печі вилежувався, а влітку на сонці вигрівався. Ніколи не скидав древні валянки, латаний-перелатаний кожух і вилинялу шапку. На господарстві були в нього: біла коза, зозуляста курка і гребенястий півень.
         Якось почвалав дід на город і забрів у капусту. Коли чує дитячий голо­сочок:
         –  Дідусю, дідусю, візьміть мене з собою.
         Оглянувся – нема нікого. Подумав, що йому вчулося. Вже хотів повер­тати до хати, коли знову:
         –  Дідусю, дідусю, візьміть мене з собою.
         Зиркнув на капусту – аж там на найбільшій головці сидить маленька дівчинка. У рожевому платтячку, в червоних черевичках, а в двох кісочках заплетено рожеві банти. Очі у дівчинки голубі-голубі, носик маленький, личко біленьке, а губки – наче стиглі вишеньки.
         –  Де ти тут узялася? – прошамкав беззубим ротом старий.
         –  Лелеки загубили, – відповіла дівчинка.
         –  Як тебе звати?
         –  А ніяк...
         –  То будеш Лесею.
         –  Добре, дідусю.
         Дід узяв дівчинку на руки, приніс до хати, посадив на припічок і дав їй склянку козячого молока та окраєць черствого житнього хліба.
         Леся попоїла, подякувала і почала поратися у хаті. Старий сидів на лаві і не міг намилуватися, як маленька господиня, запнувшись рушником, швидко помила миски, заслала веретою старе дерев'яне ліжко, підмела долівку.
         –  Дідусю, а де ваше відро? – запитала дівчинка.
         –  Нема, доню, у мене відра.
         –  А чим воду носите?
         –  Горнятком, дитино моя.
         –  Я піду по воду. 
         –  Ти ж маленька ще.
         –  Нічого, дідусю, якось принесу.
         Взяла глиняне горнятко, вибігла з хати і, наспівуючи якусь пісеньку, побігла крутою стежкою в яр, до копанки, що темніла під бережком. Тільки зачерпнула води, як у горнятку заметушилася невелика зелена жаба. Вона хотіла виплигнути, але не змогла. Тоді заплакала і звернулася до дівчинки:
         –  Ква-ква, Лесю, пусти мене у копанку.
         –  Не плач, жабко, я не хотіла зробити тобі зле, – прошепотіла дівчинка. – Плавай собі, плавай.
         Леся вилила воду з горнятка, набрала свіжої і побігла стежкою через сад до хати. А коло стежки цвіли синьоокі Петрові батоги. Лиш нагнулася, щоб зірвати кілька квіток на букет, аж чує:
         –  Не рви нас, Лесю, не зривай! Глянь, як з нами гарно у саду. А зірвеш і пусто стане на цьому місці. Не зривай нас, дівчинко.
         –  Не зірву, бо й справді з вами тут дуже затишно, – сказала дівчинка і побігла стежкою.
         Аж шлях їй перегородило густе срібне павутиння. Тільки хотіла махнути рукою, щоб прокласти собі дорогу, як здоровенний павук вибіг на середину свого царства, злякано глянув на дівчинку і густим басом загув:
         –  Шу-у-у, Лесю! Не губи моєї домівки. Бачиш, скільки я наловив мух і комарів-кровопивців? Не будуть вони ні тебе, ні діда, ані козу кусати.
         –  Живи собі, павученьку, не буду твого срібного царства руйнувати.
         –  Шу-у-у, дякую тобі, добра дівчинко. Ми цього не забудемо.
         Вибрикує Леся стежкою, коли бачить: силкуються, надриваються му­рашки, а не можуть до своєї хатки затягти велике біле яєчко. Нагнулася, соломиною продовбала більшу дірочку, і затягли комахи свою ношу. Вже хотіла йти, коли почула:
         –  Дякуємо тобі, добра дівчинко.
         Іде, поспішає Леся стежкою, несе у горнятку воду, а назустріч синичка:
         –  Цінь-цінь, цінь-цінь, дівчинко! Порятуй моїх діток від кота-злодія!                     
         Кинулась мала до яблуні і бачить: коло дупла сидить великий чорний котище і лапою з гострими кігтями хоче залізти до пташиного гнізда. Схопила суху гілку і пригрозила забіяці. Той злякано нявкнув і дременув хтозна-куди.
         –  Дякую тобі, добра дівчинко, дякую! - радісно проспівала пташка.
         Вже Леся взялася за клямку дверей, як де не візьметься бджілка. Літає

      над головою і молить-благає:
         –  Дз-з-з-з, дз-з-з-з, Лесю! У наше гніздо миша залізла і гризе стільники. Взимку ми з голоду помремо. Допоможи напасниці позбутися.
         Недовго роздумувала. Поставила горнятко на поріг, схопила віник і бігом за бджілкою у садок. А там, у вулику, миша господарює. Вигнала непрошену гостю, а бджілка:
         –  Дякуємо, дуже дякуємо тобі, добра дівчинко.
         Нарешті прийшла до хати. А дід лежить сумний-пресумний, на білий світ не дивиться.
         –  Що з вами, дідусю? Може, болить що?
         –  Ой, болять мені всі кісточки, дитино, кожна жилочка, – простогнав старий. – Доки ти ходила по воду, то прийшли царські слуги за податком та били мене, останній кожух забрали, півнику голову скрутили, кізочку на заріз повели. Лишень курочка заховалася від них. Ще й жменю борош­на витрусили, шкуринку хліба поцупили. Доведеться нам з голоду поми­рати.
         Вийшла Леся надвір, сіла на призьбу та й зажурилася. Підперла кулач­ком голівку, а з очей сльози: кап, кап, кап...
         Десь тут узялася синичка, сіла на бузкову гілку і до дівчинки:
         –  Цінь-цінь, цінь-цінь, Лесю! Ти чого плачеш?
         –  Як же мені не плакати, коли царські слуги все у дідуся забрали, нас на голодну смерть лишили.
         Вислухала те пташка, злетіла високо у небо і на весь білий світ голосно проспівала:
         –  Цінь-цінь-цінь! У нашої Лесі велике горе! Царські слуги у дідуся все забрали, на голодну смерть обох лишили. Допоможіть їм! Допоможіть чим можете, дорогі друзі нашої Лесі!
         Першою це почула зозуляста курка. Вибігла із схованки – і до дівчинки:
         –  Йди, Лесю, до хліва, заглянь у темний куток: там знайдеш гніздо повне яєць. Їжте на здоров'я!
         Ще не встигла дівчинка викласти з фартушечка курячі яйця, як через відчинені двері до хати влетів рій бджіл. Вони кинулися до великої чорної макітри і скоро наповнили її по вінця запашним медом.
         Тільки бджоли покинули хату, як через поріг поповзли до кімнати маленькі моторні мурашки. І кожна несла на спині пшеничне зеренце. Комашки так завзято працювали, що через якусь годину наповнили мішок золотистим зерном.
         Дід з Лесею не могли надякуватися за такі гостинці.
         Вже дівчинка хотіла зачинити двері, аж побачила великого павука. Він повз попереду, а за ним - його родичі, які жили по садах і лісах. Павук чемно привітався і сказав:
         –  Шу-у-у, Лесю! Ми прийшли, щоб сплести тобі і дідусеві таке вбрання, у якому взимку було б тепло; а влітку – прохолодно.
         До вечора павуки сплели два срібні кожушки, костюм дідусеві, а Лесі – платтячко і шапочку. Ніхто на білому світі ще не мав такого одягу.
         Вже сонечко лягло спати, коли синичка дзьобом постукала у вікно і повідомила, що птахи пригнали козу, принесли все забране дідове майно.
         А ще птаха розповіла, як орли і яструби на прохання синички гострими дзьобами клювали царських слуг. Ті з переляку кинулися тікати за моря-океани.
         Щасливо зажили дід з Лесею, бо шанують усе живе на землі.

      ЗАПИТАННЯ ДО ДІТЕЙ:

      Де знайшов дід дівчинку?
      Чому птахи і комахи допомагали Лесі і дідові?
      Що забрали царські слуги у діда?
      Чи допомогли Лесі її друзі?
      Чому щасливо зажили Леся і дід?
      Як ви ставитесь до природи?


      • 4
      • 3
      • 2
      • 1
      • 2222
      • АРТ територія111
      • Дошкільнятам2

      БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

      Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
      Сергій Гридін “Не ангел”
      Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
      Наталія Щерба “Чароділ”
      Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
      Оксана Лущевська “Задзеркалля”
      Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
      Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







      © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
         Офіційний сайт
      29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
      www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр