www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Пригода друга Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Щоденник Славка Хоробрика, або Пригоди хлопчика-міліціонера
        Пригода друга

        ПРИГОДА ДРУГА

        День народження

           Сьогодні Славка Хоробрика запросили на день народження. Сусідській дівчинці Маринці сповнилось десять років, і батьки дозволили їй запросити додому кількох однокласників та друзів-сусідів. У визначений час Славко “озброївся” букетом, який мама допомогла йому зібрати, і здоровенною книгою “Енциклопедія для дівчаток” – все це дісталося Маринці як подарунок. Дітей зібралося багатенько. Всі веселилися, куштували різні смаколики, запивали солодощі соком, грали у всілякі рухливі ігри, випускали в небо повітряні кульки, а потім – почалися танці!
           Коли діти вже добряче настрибалися під музику, геть по­томилися і просто-таки попадали з ніг, Маринин одноклас­ник Дмитро напустив на себе таємничого вигляду й дістав із кишені кілька довгастих барвистих “олівців” із “хвостика­ми”. Щоправда, схожість з олівцями була лише позірна.
           –  То що, годі дитячих веселощів? Може, постріляємо? – поважно запитав він у гурту.
           –  Чим? Оцим? – глузливо захмикали хлопці. – Олівці не стріляють!
           –  А це не олівці, – гордовито заперечив Дмитро.
           –  Що ж це тоді по-твоєму? – усі зацікавилися.
           –  Це – петарди! – проголосив власник “олівців”.
           –  Ой! Мене сваритимуть!.. – наполохалася маленька господиня дому Марина, бо не раз чула, як голосно вони вибухають – аж мимоволі здригаєшся.
           –  Не сваритимуть. Ми тільки разок стрельнемо. А потім скажемо, що нічого такого не було! – розкрив свій план спритник.
           –  Погоджуйся, Маринко! Це ж так весело! – взялися вмов­ляти дівчинку гості.
           –  Справді-справді! Це так по-дорослому, – підбадьо­рювали вони.
           –  Я не знаю... – геть розгубилася Марина.
           –  Нізащо не погоджуйся! – впевнено втру­тився у розмову Славко Хоробрик. – Ти ж добре знаєш, як це небезпечно!
           –  Що тут небезпечного? – набундю­чився Дмитрик, мов індик. – Бабахнемо разок – і все!
           –  Не все, – заперечив Славко. – Ти знаєш, що після такого “бабаху” рука може залишитися без пальців?
           –  Ой! – Марина від страху аж очі заплющила.
           –  Ой-ой! – мов луна, зойкнули за нею інші дівчатка.
           –  Зі мною такого не станеться, – пирхнув Дмитрик. Але бажання “бабах­нути” у нього, вочевидь, поменшало. Рука перестала тягнутися до петард і про всяк випадок заховалася в кишені штанів.
           –  А якщо станеться? – не відступав Славко. – Уявляєш: ти не зможеш тримати ні ручки, ні ложки, ні шапки... А то й не тільки ти, а ще хтось, у кого петарда випадково поцілить?
           Діти нашорошилися й затихли. Кожен уявив цю страшну картину. Нікому не хотілося залишитися без пальців. Нехай краще вони будуть всі на місці! Невже Дмитрик прави­тиме своє і все-таки візьметься стріляти петар­дами? Ой!.. Це ж справді небезпечно!
           Дмитрик опустив голову так низько, наче зібрався дістати носом до грудей.
           –  Ну їх, ці петарди, – буркнув він і густо-густо почервонів, ніби вмився вишневим соком. – Обійдемося без них...
           –  Ура! – загукали діти.
           –  Тоді танцюймо далі! – запро­понувала щаслива Маринка.
           Але не встигли гості знову ввімкнути музику, як до кімнати увійшла Маринина мама з вели­чезним шоколадним тортом. Та не просто з тортом, а з тортом, в який було встромлено і яскраво палало десять свічечок! Це було так красиво й урочисто, що не передати словами! Одне слово, по-святковому!
           –  О-о-о! – тільки й видихнули захоплені дітлахи.
           –  Задмухуйте усі разом! – сміючись, запропонувала їм Маринина мама. – І не забудьте задумати найзаповітніше бажання, – нагадала вона.
           Усі діти збилися довкруж торта і на рахунок: “Один... Два... Три!” – одночасно задмухали на свічки. Потім кожному діста­лося по шматкові смачнючого торта з шоколадним кремом і... надією, що заповітне бажання сповниться.


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Сергій Гридін “Не ангел”
        Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
        Наталія Щерба “Чароділ”
        Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
        Оксана Лущевська “Задзеркалля”
        Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
        Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр