www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Пригода п’ята Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Щоденник Славка Хоробрика, або Пригоди хлопчика-міліціонера
        Пригода п’ята

        ПРИГОДА П'ЯТА

        Міліцейський собака Малюк і... сосиски

           –  Як ми гарно придумали вигулювати Малюка разом! – Катруся не могла награтися з кумедним Славковим цуценям. – Мені батьки також пообіцяли подарувати собаку. Щоправда, коли сестричці Аллі виповниться три рочки. А їй ще тільки шість місяців, тож чекати ще довго.
           –  Не засмучуйся. Мій Малюк завжди тобі радий, – запев­нив Славко.
           –  А він уже багато команд знає? – поцікавилася дів­чинка.
           –  Найголовніші ми вивчили: “Сидіти!”, “Лежати!”, “Го­лос!”, “Шукай!”, – похвалився Славко успіхами в собачому вихованні. – Ось тільки з командою “Фас!” у нас поки що проблеми, – зізнався.
           –  Не хоче нападати? – здогадалася Катруся.
           –  Не зовсім... Нападати Малюк – нападає, ось тільки не кусає порушника, а... починає радісно лизати...
           –  Ой, як чудово! – дзвінко засміялася Катруся. – У тебе собака, котра не закусує, а зализує злочинця! – дівчинка від захвату аж у долоні заплескала.
           –  Еге... – важко зітхнув Славко, зовсім не поділяючи Катрусиної радості. – Тільки боюся, що в міліції нашої стратегії не зрозуміють і не візьмуть Малюка на службу. Скажуть, що це несерйозно.
           –  Візьмуть. Не переймайся. Малюк до того часу виросте і стане грізним псом, – заспокоїла Славка Катруся.
           –  Ай справді! У нас ще є час, аби навчитися кусати небез­печних злочинців, – погодився хлопець.
           –  Хіба Малюк уже бачив справжніх небезпечних злочин­ців? – Катруся аж подих затамувала від цікавості.
           –  Ні. Не бачив.
           –  Ну от! Тому він і не кусається, бо хороших людей кусати не можна! – переможно вигукнула дівчинка. – А поганих він у своєму собачому житті ще не зустрічав!
           –  Точно! – погодився з нею Славко і помітно повесе­лішав.
           Ще б пак! Його вже не перший день хвилювало майбутнє улюбленого пекінеса. Славко навіть на мить не уявляє собі служби в міліції без вірного пса Малюка. А го­ловною вимогою до службового собаки є чітке виконання усіх команд господаря. Хоч як Славко намагався пояснити Малюкові, що команда “Фас!” не означає “Оближи з голо­ви до п'ят!”, рудий кудлань ніяк не хотів цього второпати. З такими успіхами до міліції навіть не потикайся. Та спра­ва, виявляється, зовсім не у впертості Малюка, а в тому, що він злочинців чує нюхом. Точніше, досі ще не чув нюхом.
           Яка ж Катруся розумниця, що здогадалася! Не дарма в неї таке чудове прізвище – Розумниця!
           –  Дітки, дітки, а ходіть-но сюди! Допоможіть! – погукала Славка й Катрусю низенька бабуся в старомодному капелюшку й потертому пальті бузкового кольору.
           Друзі з Малюком рушили до старенької.
           –  У Вас щось трапилося? – запитав Славко.
           –  Трапилося, внучку, трапилося! – видихнула вона схви­льовано, мало не зі сльозами. – Ви часом мого пакета з продук­тами не бачили?
           –  Пакета з продуктами? – в один голос перепитали діти і перезирнулися між собою. – Ні, не бачили.
           –  Ой! – застогнала бабуся і важко опустилася на лаву. – Невже його хтось украв? – безпомічно розвела вона руками.
           –  Розкажіть, що то за пакет? Що саме в ньому було? – почав Славко розслідування.
           –  Чорний такий, целофановий пакет, – описала бабуся свою пропажу. – Я отримала пенсію і одразу зайшла до магазину. Купила батон, молока, солі, сосисок, пачку вершкового печива. Поверталася додому й сіла відпочити, бо ноги геть не слухаються. Потім встала й пішла, а про па­кет забула! Я тепер часто забуваю, – пояснила вона, ніби вибачаючись. – Коли згадала, повернулася за ним. Але па­кета вже не було. Ні пакета, ні продуктів. А там – майже півпенсії!
           Бабуся схлипнула і швидко витерла сльозу, що скотилася по її зморщеній щоці.
           Невже хтось зазіхнув на молоко і сосиски? – жахнулася ошелешена Катруся.
           –  Хіба мало безхатченків, які нишпорять за їжею? – чи то запитав, чи відповів замисле­ний Славко. – А на якій лавці Ви відпочивали, бабусю? – поцікавився він у старенької.
           –  Онде, на тій, – вказала бабця худорлявою рукою.
           –  Тоді Ви посидьте тут, а ми пошукаємо Ваш пакет, – запро­понував хлопчик.
           Діти рушили у напрямку, який вказала старенька. Ніякого пакета на лавці, справді, не було. І на сусідній – також нічого. І ще на сусідній – те саме.
           –  Як шкода бабусю, – зізна­лася Катруся, коли зрозуміла, що від пакету й сліду не лишилося. – Біднесенька, тепер їй доведеться голодувати.
           Дівчинка готова була роз­плакатися від жалю до бабусі й своєї безпомічності хоч щось змінити, якось зарадити старень­кій.
           –  Зачекай-но, схоже, Малюк узяв слід! – оживився Славко Хоробрик.
           Пес зосереджено нюхав то якісь невидимі сліди на тротуарі, то повітря, схвильовано тупцяв патлатими ніжками і так радісно метляв кудлатим хвостом, схожим на віяло, ніби неподалік нанюхав... сосиски!
           Не секрет, що в кожного собаки є свої улюблені ласощі. От Малюк просто шаленіє від звичайнісіньких сосисок і щоразу саме так реагує на їх пахощі!
           –  Шукай, Малюче, шукай! – підбадьорив його Славко.
           Пекінес ще трішки попетляв довкола дітей, а тоді стрімголов метнувся прямісінько через газон до сусіднього тротуару, аж висмикнув у Славка з руки поводок. Друзі кинулися навздогін. Коли підбігли – Малюк вже вистрибнув на лавку і щасливо стрибав біля чорного пакета, звідки виглядав підрум'янений батон й тоненькі сосиски.
           –  Малюк! Який же ти молодчина! – Катруся вхопила собаку на руки й від радості навіть затанцювала з ним. – Хтось переніс пакет з однієї лавки на іншу, – здогадалася вона.
           –  Та ні, – заперечив Славко. – Напевно, бабуся пере­плутала алею і пішла не цим тротуаром, а тим, паралельним. От і не змогла знайти лавку зі своїм пакетом. Добре, що в Ма­люка такий чудовий нюх!
           –  Нюх на сосиски! – уточнила щаслива Катруся.
           Славко Хоробрик узяв бабусин пакеті з продуктами, а Катруся так і не випустила з рук нишпорку Малюка, і всі разом попрямували до бабусі.
           –  Ви знайшли його! – ще здалеку старенька впізнала свою втрату. – Які ж ви молодці! Дякую!
           –  Це не ми, це Малюк знайшов Ваші сосиски, – Катруся не приховувала, хто справжній герой.
           –  Малюк? – усміхнулася бабуся, а пекінес щасливо лизнув її в обличчя. – Хороший! Ну, коли ти любиш сосиски – тримай. Заслужив.
           Старенька дістала з пакета одну й пригостила кудланя улюбленим наїдком.
           –  Спасибі вам, дітки, – ще раз подякувала бабуся. – Ви – хороші. І собака ваш також хороший. Ви мене просто вряту­вали!
           –  Не варто дякувати, – розчулився Славко. – Ви краще не ходіть самі до магазину. Скоро зима, стане слизько й холодно. Ми з Катрусею будемо навідуватися до Вас і купувати все, що скажете. Правда, Катрусю?
           –  Авжеж! – без вагань погодилася дівчинка. – Нам це зовсім-зовсім не важко. І Малюк буде радий!
           Діти ще трохи поспілкувалися зі старенькою, потім провели її додому і самі також розійшлися по хатах, бо ж іще потрібно вчити на завтра уроки.


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Сергій Гридін “Не ангел”
        Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
        Наталія Щерба “Чароділ”
        Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
        Оксана Лущевська “Задзеркалля”
        Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
        Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр