www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Пригода дев’ята Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Щоденник Славка Хоробрика, або Пригоди хлопчика-міліціонера
        Пригода дев’ята

        ПРИГОДА ДЕВ'ЯТА

        Школу замінували!

           Школу замінували!!!
           Ця новина миттю облетіла всі класи. Добре, що вчителі якомога спокійніше повідомили дітям, що сьогодні в школі прово­дяться особливі навчання, а тому наказали усім учням хутко зали­шити класи й організовано провели евакуацію. Це вже надворі дітлахи довідалися про причину таких “навчань”. Еменесники у спецодязі оточили будівлю живим кільцем, інші міліціонери працювали зі службовими собаками, вибухотехніки – зі спеціальними металошукачами, а поряд стояли автівка швидкої допомоги, червона пожежна машина, і ще одна – з написом “Облгаз”. Хтось із дітей сміявся, хтось хвилювався, ще інші – по-справжньому налякалися. Але всі без винятку добряче змерзли на морозі, доки з'ясувалося, що ніякого замінування насправді немає і можна знову безпечно повертатися до класів.
           –  Це “телефонний терорист”, – повідомив старший групи директорці школи. –  Будемо шукати і карати!
           –  Ой, це ж кому спало на думку так пожартувати?! – важ­ко зітхнула вона.
           –  Диспетчер сказала, що телефонував або підліток, або хтось навмисне змінив голос, – розповів правоохоронець. – Не хвилюйтеся, знайдемо! Спокійно працюйте далі.
           Але спокійно далі не працювалося вчителям і не навчалося дітям. Зусібіч – тільки й розмов, що про “терориста” і нібито заміновану школу! Хтось так перейнявся пригодою, що навіть довелося викликати “швидку”.
           Славко Хоробрик і Катруся Розумниця вирішили допомогти міліціонерам у пошуках телефонного мінера. Друзі взялися розпитувати школярів, чи, бува, хтось із них не чув незвич­них розмов про те, як весело буде подивитися на переполох у школі, чи про те, що “телефонних терористів” ніколи не знахо­дять і не карають, або ще щось у такому дусі? Більшість знизу­вали плечима і заперечно хитали головами. Ще хтось – крутив вказівним пальцем біля скроні, мовляв, чого ви, малі, лізете туди, куди й дорослому небезпечно потикатися?! Проте Славко і Катруся наполегливо наближалися до своєї мети і нарешті коло підозрюваних зменшилося до трьох осіб: семикласника Сашка та двох дев'ятикласників з паралельних класів – Юрка і Максима.
           –  Мій дідусь завжди каже, що злочинець сам себе ви­дає, – поділився Славко родинним професійним досвідом.
           –  А як він себе видає? – зацікавилася Катруся.
           –  Поведінкою, – коротко пояснив Славко. – Якщо чесно, то я ніколи не бачив, як це виглядає, – зізнався він, помовчавши. – Але думаю, що зрозумію, коли побачу!
           –  Тобто ми йдемо до Сашка, Юрка і Максима, щоб подивитися, хто з них себе видасть? – уточнила дівчинка.
           –  Саме так!
           З Максимом нашим слідчим із початкової школи не вдалося поговорити. Хлопчина захворів на грип і вже третій день, як лежить у лікарні. Отже, зі списку ймовірних “теле­фонних терористів” його можна сміливо викреслювати. Телефонувати з лікарняної палати він би точно не став!
           Юрко – другий підозрюваний з дев'ятого класу – мало не отетерів, коли отак зненацька почув на свою адресу звинувачення в сьогоднішній шкільній бучі.
           –  Та ви що?.. Ви чого?.. – забелькотів він. – Не робив я нічого такого... – хлопець аж зблід і почав затинатися. – Звідки ви взяли таку дурницю?
           –  А хіба ти не вихвалявся, що знаєш спосіб, як повідомити про замінування школи і вийти сухим із води? – обеззброїв його Славко прямим запитанням про те, що вони з Катрусею довідалися від дітей.
           –  Вихвалявся, – не став заперечувати хлопець. – Але вихвалятися – це одне, а подзвонити насправді – зовсім інше. У мене навіть телефону сьогодні немає!
           Юрко так зрадів, мало не підстрибнув на місці! Авжеж, як він вдало згадав про своє алібі!
           –  Я мобілку забув сьогодні вдома. І слухавки ні в кого не позичав, щоб куди-небудь дзвонити! – тріумфально проголосив дев'ятикласник. – Я не терорист!
           –  Так це ж чудово! – зраділа Катруся.
           –  А чого ж не радіти – юнак виявився зовсім не телефон­ним злочинцем, а звичайнісіньким хвальком! Звісно, базікати казна-що теж не найкраща чеснота справжнього чоловіка, та все ж краще, ніж сповіщати у міліцію про те, що школа замінована і от-от злетить у повітря.
           Залишився єдиний підозрюваний – Сашко із сьомого класу. Він зустрів дітей агресивно і навіть вороже.
           –  Пішли геть звідси, малявки! Як візьму вас зараз за шкірку, то полетите, аж засвистить за вами! – репетував він. – Зовсім ці пуцьвірінки знахабніли! Страху позбулися! Геть, кажу, дрібнота!..
           –  Ось бачиш, як він себе видає? – змовницьки шепнув Славко до Катрусі.
           –  Бачу, – так само пошепки відказала йому дівчинка.
           –  А коли ти повідомляв у міліцію про бомбу в нашій школі, так само голосно кричав? – напряму запитав Славко. – Чи тоді змінив голос?
           Замість відповідати, Сашко взявся погрожувати:
           –  Зараз дам в лоба – аж ноги задереш і сам зміниш голос!
           –  Не посмієш! – вступилася за друга Катруся. – Бо тоді сядеш до в'язниці не тільки за телефонний тероризм, а ще й за те, що розпустив руки!
           –  Який “тероризм”, мала? Нічого ви не доведете! – чвирк­нув крізь зуби хлопець.
           –  А ми й не будемо нічого доводити, – знизав плечима Славко Хоробрик. – Доводити буде міліція.
           –  Міліція? Ви що, викликали міліцію? І розказали їм про мене? – перелякався він.
           –  Звичайно, викликали! – хмикнула Катруся. – Звичайно, розказали!
           А міліція, прибувши, вже мала беззаперечні докази проти Сашка. Він, дурисвіт, думав, якщо позбавитися SIM-картки, з якої телефонував і говорив про замінування школи, то його ніхто ніколи не знайде. Насправді у міліції є безліч технічних засобів, щоб вирахувати особу злочинця. Але я вам про ці засоби нічого не розповім, бо то, як сказав би Славко Хоробрик словами свого тата, “секретна інформація”.
           А навіщо ж Сашкові знадобилося влаштовувати такий переполох? Причин аж цілих дві: контрольна з алгебри, до якої він зовсім не підготувався, і... перше квітня – брехня всесвітня! Отак Сашко вирішив пожартувати, а насправді – заробив собі величезні неприємності.
           Зате Славко Хоробрик і Катруся Розумниця отримали подяки від самого начальника обласного управління Міністерства внутрішніх справ. Дітей запросили до кабінету головного міліціонера області й урочисто вручили відзнаки. Славко страшенно пишався такою честю. А надто, що його привітали в присутності тата! Сергій Васильович Хоробрик, напевно, також пишався сином, інакше чому б це у кутиках його вуст раз-по-раз з'являлася усмішка?
           –  Товаришу полковник, дозвольте звернутися до товариша майора, – по-діловому попросив Славко.
           –  Звертайся, – так само серйозно дозволив полковник.
           –  Тату, а що тепер буде Сашкові за його “жарт”? – Славко й Катруся вже не просто цікавилися, а й вболівали за долю Сашка.
           –  За такі “жарти” доведеться відповідати не тільки йому, а і його батькам, – повідомив майор, Славків тато. – Доведеться оплатити хибний виклик усіх служб: міліції, пожежників, медиків, електриків, газівників. Уявляєте, у скільки це обійдеться?
           –  Ні, – розгубилася Катруся.
           –  Багатенько... – здогадався Славко.
             Так, сума вийде кругла, – підтвердив Сергій Васильо­вич. – Отож ваш Сашко ще дуже довго не бачитиме ні нового телефону, ні комп'ютерних ігор, ні кишенькових грошей на свої розваги. Та ще й поставимо його на облік у кримінальній міліції в справах дітей. Чи вартий його “жарт” таких наслідків?



        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Весна - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Саллі Грін “Напівзагублений ”
        Джоан Роулінг “Гаррі Поттер и Прокляте дитя”
        Наталія Щерба “Лунастри”
        Саша Кочубей “Сім нескладух говорухи”
        Оксана Радушинська “Коли сонце було стозрячим. Амулет волхва”
        Наталка Малетич “Щоденник Ельфа”
        Ульф Старк “Диваки і зануди”
        Роальд Дал “Відьми”







        Яндекс.Метрика
        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр