www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Пригода десята Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Щоденник Славка Хоробрика, або Пригоди хлопчика-міліціонера
        Пригода десята

        ПРИГОДА ДЕСЯТА

        Весняна крига

           Як хочеться вже скинути набридле пальто і теплу шапку і чимшвидше зустрічати весну – їздити на велосипеді, ганяти у футбол, довше прогулюватися з Малюком і не хвилюва­тися, що йому змерзнуть лапи! Тільки весна чомусь ну ніяк не поспішає повертатися з далеких країв... Часто-густо з хмар сипле снігом, пронизливий вітрисько такий холодний, ніби його дмухає сам Дід Мороз, а крига щоранку заковує калюжі у свої цупкі лещата. Але на календарі – квітень, отже, потепління вже не за горами! Просто на нього треба ще трішки зачекати.
           Чекаючи тепла, двоє хлопців вирішили випробувати міцність криги на ставку. Ну звісно, вони добре знали, якою небезпечною і підступною може бути весняна крига! На уроках вчителька постійно повторювала, що не можна бігати по льоду, коли надворі вже немає морозу і крига стає тонкою. А ще вчителька розповідала, що найнебезпечніша – потемніла крига, адже вона будь-якої миті може тріснути й розпастися на друзки. Але хлопці вирішили похизуватися своєю “відвагою” перед однокласницею Світланкою, за прихильність якої вони змага­лися ще від зимових канікул. Решта хлопчаків попленталася за ними “групою підтримки”. А гонорова дівчинка Світланка вирішила дозволити залицяльникам таке небезпечне змагання, аби визначитися: з ким із них їй дружити упродовж найбли­жчого місяця.
           Спершу все було добре і суперники безбоязно під­стрибували на льоду й навмисне щосили тупали ногами. Лід гудів десь у глибині, ніби фантастична істота, невдоволена такою нахабною поведінкою хлопчаків. Під кригою щось гухкало і булькотіло... Проте панцир, що надійно покривав воду, лишався цілим та неушкодженим.
           –  Теж мені – герої... – розчаровано хмикнула Світланка. – По такому товстому льоду хто завгодно може прогулятися. Хоч бульдозером їдь.
           –  А де ж нам ходити?
           –  Куди іти? – розгубилися претенденти на прихильність дівчинки.
           –  Хіба я знаю? – байдуже знизала вона плечима. – Ви самі покликали мене, самі обіцяли влаштувати змагання. А я тільки даремно мерзну і ніякого змагання не бачу.
           –  Ходімо, де течія! – запропонував один із відчайдухів.
           –  Так, на темний лід! – погодився з ним суперник.
           Хлопці з “групи підтримки” нерішуче завмерли, коли почули пропозицію супротивників. Такі змагання можуть закінчитися не просто повними чоботями холоднючої води, якої набере той, хто перший провалиться під кригу. На темному льоду можна гулькнути у воду з головою!
           –  Зачекайте! – спробував зупинити однокласників їх поміркованіший друг. – Може, є інший спосіб позмагатися?..
           Замість хлопців відповіла Світланка:
           –  Ну гаразд. Ви поки що шукайте усілякі безпечні дитячі змагання, а я пішла. Нудно з вами.
           –  Ні-ні! – в один голос запротестували суперники. – Ми йдемо на темну кригу!..
           Недалеко від берега стрімка течія найшвидше “злизувала” товстий лід. Поверхня ставка ще залишалася закованою в кригу, а лід біля берега вже почав тоншати під натиском бурхливої течії. Вода без утоми підмивала кригу зісподу. Якщо уважно придивитися крізь мутний шар льоду, то вже можна помітити, як вода рухає дрібні камінчики і корчі. Ставати на такий лід не просто небезпечно, а — страшенно небезпечно!
           Хлопці-суперники також це зрозуміли. Але ніхто не хотів першим вголос засумніватися, щоб його не назвали боягу­зом і не оголосили переможеним. Тому вони, мов ті телята, тупцяли все ближче до підмитого льоду. Гонорова Світланка і гурт підтримки відчайдухів залишилися позаду, на безпечній кризі.
           Зненацька лід під хлопчиками тріснув і вони як стій одно­часно гулькнули під воду. Ось тільки-но ще були на поверхні – і нема! Як корова язиком злизала.
           Діти-глядачі здійняли оглушливий вереск, але, замість ряту­вати потопельників, кинулися хто куди!
           Бідолашні відчайдухи щосили чіплялися за краї криги і намагалися виповзти з води. Але лід щоразу обламувався під ними, бо хлопці з переляку геть забули, що за кригу не треба чіплятися, а потрібно викочуватися на неї усім тілом.
           Коли це казна-звідки просто під ніс одному з небораків упав кінець в'язаного шалика. Хлопчик ухопився за нього, і шалик почав тягнути потопельника з води! Хлопцеві нічого не треба було робити, як тільки допомогти себе врятувати.
           Коли він нарешті опинився на безпечній віддалі від темного льоду, лише тоді розціпив пальці й відпустив шалик. Той миттєво знову долетів одним кінцем до ополонки, де ще досі борсався другий дурисвіт. Щоправда, хлопчина вже зумів майже повністю викотитися на кригу. Рятівний шалик – мокрий і розтягнутий мало не втроє – допоміг йому безпечно дістатися на міцний лід.
           Дітей одразу ж підхопили на руки незнайомі люди, що прибігли на допомогу. До берега з увімкненою сиреною примчала машина швидкої допомоги. Згодом саме до неї спровадили мокрих, наче хлющі, двох хлопчаків-потопельників і такого ж мокрого третього хлопчика, котрий їх урятував. Все, здається, закінчилося благополучно!
           А ви здогадалися, хто ж той третій хлопець, що так відважно кинувся на порятунок залицяльників-невдах? Правильно, це – наш Славко Хоробрик! Він, як тільки побачив натовп дітлахів на льоду, щосили намагався докричатися до них з берега, махав їм руками й усіляко старався привернути до себе увагу. Проте ті були з головою захоплені своєю небезпечною розвагою. А потім двійко відчайдухів (також із головою!) гулькнули в ополонку. Отоді Славко без вагань кинувся їм на допомогу, бо справжній міліціонер завжди знає, як діяти в екстремальних ситуаціях.
           Того ж дня ввечері батьки двох врятованих хлопчиків подзвонили у двері Славкової квартири. Вони прийшли, щоб подякувати Славкові та його батькам за сина, тобто за Славка.
           –  Ваш хлопчик молодший за наших лобуряк, а повівся зовсім, як дорослий, – зізналася мама одного із врятованих потопельників. – Лежать тепер обидва з температурою і переля­ком... Може, помізкують, порозумнішають. Надумали вони, бач, за прихильність дівчинки таким пустоголовим способом змагатися!
           А з гоноровою Світланкою тривалу розмову мав інспектор міліції. Чому? Бо вона, як сказав би Славко словами свого тата, “спонукала хлопців до злочину”, то й виходить, що сама не розумніша за своїх залицяльників.


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Сергій Гридін “Не ангел”
        Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
        Наталія Щерба “Чароділ”
        Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
        Оксана Лущевська “Задзеркалля”
        Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
        Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр