www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Пригода Дванадцята Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Щоденник Славка Хоробрика, або Пригоди хлопчика-міліціонера
        Пригода Дванадцята

        ПРИГОДА ДВАНАДЦЯТА

        Світлофор

           Рух автомобілів на цьому перехресті завжди такий жвавий! Великі, малі, здоровенні й зовсім крихітні автомобілі, автомобільчики та автомобілища різних марок і кольорів безкінечно сновигають туди-сюди і зупинити їх може лише всемогутній світлофор. Та й то не надовго. Варто засвітитися зеленому ліхта­рикові на світлофорі, як знову все починається спочатку: великі, малі, здоровенні й зовсім крихітні автомобілі, автомобільчики та автомобілища мчать туди-сюди...
           На тротуарі перед пішохідним переходом зазвичай збираєть­ся величенький гурт людей, котрі дочікуються, коли ж нарешті для автомашин загориться червоне світло, а людям світлофор закліпає зеленим оком. Отоді весь той гурт одночасно робить крок на дорогу і безпечно долає її переходом-“зеброю”.
           Славко Хоробрик змушений частенько долати цю небез­печну частину шляху. А як же інакше? На іншому боці перехрестя мешкають його дідусь із бабусею, а хлопчик любить навідуватися до них у гості. Насправді нічого страшного у такій подорожі немає, бо Славка ще з дитячого садочка навчили правил пішо­хода. Головне – не вибігати на дорогу і стежити за сигналами світлофора. А щоб не забути, на яке світло можна йти, а коли потрібно стояти, Славко вивчив веселого віршика:

        Світлофор стоїть на розі,
        Бачить все, що на дорозі.
        Як від люті червоніє –
        Рушити ніхто не сміє!
        Жовтим сонечком засяє –
        Небезпека вже минає.
        А підморгує зеленим –
        Вільний шлях! Ідіть до мене!

           Все дуже просто! Головне – запам'ятати віршика і робити, як у ньому сказано. Щоправда, світлофор кліпає трьома кольо­рами для водіїв, а для пішоходів – тільки двома: червоним і зеленим. Проте, щоб нічого не переплутати, є маленький секрет – на скельцях світлофора для піших зображено силует людини. Вона або йде, або стоїть. Зовсім не складно!
           От і цього разу, доки світлофор увімкнув червоний ліхтарик з чоловічком, що завмер, як міліціонер на плацу по команді “Струнко!”, Славко пригадав дитячого віршика і подумки повторював його. Коли зненацька зовсім поруч, наче метеор, прошмигнув повз гурт людей хлопчик-дошкільнятко зі скрипкою у футлярі. Промчав і навіть не подумав зупинитися на краєчку тротуару, а... зробив крок на дорогу!..

           Люди перелякано зойкнули і завмерли.
           Тут же вискнули гальма автомобіля.
           Хлопчик розгубився, заметушився й кинувся бігти через дорогу – просто в гущавину руху!.. Але не встиг він зробити і кількох кроків, як услід за ним метнувся Славко Хоробрик. Він вхопив малого скрипаля за руку й силоміць потягнув його назад на тротуар.
           Обоє хлопчиків нарешті опинилися у безпеці й звільнили проїжджу частину для автомобілів. Водій із машини погроз­ливо показав кулака і спроквола натиснув на педаль газу, авто рушило з місця. Вже за мить транспорт знову мчав туди-сюди, ніби нічого й не сталося.
           –  Ти що, з лісу втік?! – гримнув Славко на врятованого дошколярика. – Чи не знаєш, як поводитися на дорозі?
           –  Я... я... не хотів... – закліпало хлопченя очима і з-під вій зненацька покотилися рясні-рясні сльози. – Я... не подумав... Не подивився... – зізнався він.
           –  Ну, годі, годі рюмсати, – взявся заспокоювати його Славко.
           Тим часом силует чоловічка на світлофорі для пішоходів почав крокувати, підсвічений зеленим кольором, і всі очевидці пригоди рушили через дорожній перехід на інший бік вулиці. А з протилежного боку пішли інші перехожі. На хлопчиків перестали звертати увагу, малюк зі скрипкою вгамував сльози і тільки кумедно шморгав носом.
           –  То над чим ти так замислився, що навіть не помітив сигналу світлофора? – запитав у нього Славко.
           –  Над гамами, – чесно відказав малий. –Я граю на скрипці. Іду до вчительки на урок музики.
           –  Ти музикант? – здогадався Славко.
           –  Майбутній, – уточнив хлопчик. – Хоч я ще маленький, та дорослі кажуть, що в мене є талант. Його потрібно розвивати. От я й розвиваю – займаюся музикою.
           –  А я – майбутній міліціонер, – відрекомендувався Славко Хоробрик. – Ми з тобою, коли виростемо, робитимемо різні справи. Але обоє приноситимемо людям користь: ти будеш грати їм красиву музику, а я – оберігати від різного лиха.
           –  Ой, як добре! – просвітлів усмішкою хлопчик-скрипаль.
           –  Але наразі треба постаратися не потрапити під колеса машини, – нагадав йому Славко про помилку.
           –  Розумію, – винувато зітхнув хлопчина. – Я постійно забуваю про те, на який колір світлофора можна йти, а на який – треба стояти. Та й про сам світлофор забуваю. Постійно гами в голові.
           –  А мені допомагає отакий віршик:

        Світлофор стоїть на розі,
        Бачить все, що на дорозі.
        Як від люті червоніє —
        Рушити ніхто не сміє!
        Жовтим сонечком засяє —
        Небезпека вже минає.
        А підморгує зеленим —
        Вільний шлях! Ідіть до мене!

           –  Який цікавий віршик! – зрадів маленький скрипаль.
           –  Хочеш, я допоможу тобі його вивчити, щоб ти ніколи більше не плутав сигнали світлофора? – запропонував Славко.
           Хочу! – зрадів хлопчик. – А потім я заграю тобі на скрипці! – пообіцяв майбутній геніальний музикант.


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Сергій Гридін “Не ангел”
        Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
        Наталія Щерба “Чароділ”
        Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
        Оксана Лущевська “Задзеркалля”
        Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
        Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр