www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Пригода тринадцята Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаВіртуальні виставкиБуктрейлери
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      "Героїв пам’ятаєм імена"
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека

        Веб-уроки
        Здійснення закупівель
        Карта сайту


        Пошук по сайту


         
          Головна » Електронна бібліотека » Щоденник Славка Хоробрика, або Пригоди хлопчика-міліціонера
        Пригода тринадцята

        ПРИГОДА ТРИНАДЦЯТА

        Шкідники із цвяхами

           На подвір'ї Славкової багатоповерхівки завелися шкід­ники! Ні, це не гризуни, не сарана, не бездомні коти чи собаки. Шкідники, без сумніву, мають руки, в яких тримають цвяхи чи щось інше гостре, чим вони роблять свою шкоду. Взялися ці збитошники попсувати усі автомашини, запарковані на подвір'ї. Вже кілька ранків поспіль водії подряпаних машин репетують на все горло біля своїх “залізних коней” з подертими боками і щоразу обіцяють повідривати руки хуліганам, які вчинили таку наругу. Ось тільки ніхто поки що бешкетників не впіймав “на гарячому”, тому вони досі ходять з руками і шкрябають чужі автівки.
           Якось вранці Славко Хоробрик прямував до школи і його увагу привернула підозріла метушня біля одної з машин, що стояла собі біля під'їзду. Хлопчик стишив крок і почав уважно дослухатися. Ураз ранкову тишу пронизав огидний звук шкрябання залізом об залізо! Далі – луна підхопила здавлене хихотіння кількох голосів, яке переросло в тупання ніг, що втікали з місця злочину.
           Майбутній міліціонер прожогом побіг до машини, звідки долинули такі недвозначні звуки. Та наздогнати шкідників хлоп­чикові не вдалося – за ними тільки закурилося! А на черво­ному боку новенької автівки залишилася довжелезна потворна подряпина.
           Славко твердо вирішив, що сьогодні після школи негайно займеться пошуками автомобільних хуліганів.
           Спершу він розпитав дітей із сусіднього двору, чи не оруду­ють автомобільні шкідники і в них попід вікнами? Виявилося – ні. Отже, на “жартівників” варто чатувати хоч би й з вікна своєї квартири. О, це гарна ідея!
           Славко влаштував засідку прямісінько в себе на балконі. Чом би й ні? Звідси чудово видно все подвір'я, і не помітити згори, хто до якого автомобіля підходить і що біля нього робить – просто неможливо.
           Славкова кмітливість дуже скоро була винагороджена. Надвечір на подвір'я примандрували незнайомі хлопчаки, які одразу ж привернули увагу спадкового майбутнього міліціонера Славка Хоробрика. Чим саме привернули увагу? Вони ні з ким не розмовляли, тільки поміж собою весь час перешіптувалися і трималися від усіх на віддалі. Ти можеш сказати, що це – зовсім не головна ознака хуліганів. Авжеж. Тільки ці підлітки надто пильно придивлялися до автомобілів, якими мешканці довколішніх будинків поверта­лися додому з роботи. Люди піднімалися до своїх квартир, а машини залишалися без нагляду на подвір'ї. Хоч насправді, не зовсім без нагляду, бо за ними добряче “приглядали” незнайомці.
           Славко не сумнівався, що вистежив саме шкідників із цвяхами, тому без вагань зателефонував за номером, знай­омим кожній дитині, – 102.
           –  Черговий 102. Слухаю вас, – долинув зі слухавки чолові­чий голос.
           –  Доброго дня, – привітався Славко, оскільки якою важли­вою не була б справа, чемна людина насамперед повинна привітатися.
           –  Доброго дня, – відповів йому черговий міліційної частини на тому боці телефонного дроту.
           –  Мене звати Славко Хоробрик, – відрекомендувався хлопчик.
           А далі Славко вчинив так, як навчили його дідусь, тато і вчителька у школі, – повідомив інформацію про себе:
           –  Я мешкаю у квартирі №18, будинок 95/2 на вулиці Тараса Шевченка.
           –  У тебе щось трапилося? – запитав голос у слухавці.
           –  Ні, не в мене, – відповів Славко. – Трапиться зараз біля нашого будинку. Тут є хлопці, які дряпають чужі машини. Схоже, вони от-от візьмуться до своєї справи.
           –  Сигнал зафіксовано, – чітко поінформував Славка черго­вий телефону 102. – Зараз виїде група.
           Коли міліціонери піймали шкідників “на гарячому”, ті аж оторопіли від здивування! Вони були впевнені, що ніхто й нізащо не зможе їх наздогнати (навіть якщо й помітить їх в момент скоєння злочину). А про міліцію навіть не думали! Ну, хто їх вистежить? Хто доведе їхню провину? Лиходіям із цвяхами навіть не спало на думку, що їх може вистежити звичайний учень початкової школи. Так-так, звичайний! То Славко планує стати міліціонером, а виявити пильність до снаги будь-кому, навіть звичайнісінькому школяреві. Або й не школяреві, а – дорослому.


        • 4
        • 3
        • 2
        • 1
        • 2222
        • АРТ територія111
        • Дошкільнятам2

        БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

        Шановний читачу! Давай разом визначимо рейтинг книг "Літо - 2017". Яка книга, на твою думку, найцікавіша:
        Сергій Гридін “Не ангел”
        Андрій Кокотюха “Гімназист і чорна рука”
        Наталія Щерба “Чароділ”
        Василь Карпюк “Ще літо, але вже все зрозуміло”
        Оксана Лущевська “Задзеркалля”
        Марина Рибалко “Марічка і червоний король”
        Люсі-Мон Монтгомері “Діти з долини Райдуг”







        © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2017 г.
           Офіційний сайт
        29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
        www.odb.km.ua            mail@odb.km.ua
        Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
        адміністратора, а також активного посилання на сайт.
        створення
        сайту
        Студія Спектр