ТИГР І ЗАЙЧИХА (За мотивами української народної казки) Інночці
Де провалля та узвори,
Де високі скелі-гори,
В норах, заростях густих
Звірів мешкає немало.
Та – біда! Відомо стало:
Трон посів приблуда тигр.
ЦАРЮВАННЯ
І почав Тигр царювати Без усяких перепон – Об'явив жахний закон Звірам всім: щодня в палати (Так звелів печеру звати) На снідання, на обід Ба й вечерю по звіряті Неухильно подавати Й припізнятися не слід. Звірі що? Ну, посмутніли, Та ослухатись не сміли І вели малят своїх За печерний той поріг.
Обізвалася Зайчиха,
На імення Розумиха:
– Нам горою треба стать –
У три шиї Тигра гнать! –
Заревла та загуділа
Вся громада лісова.
Лиш почула ті слова: – Гнать царя? Як ти посміла
Намовляти на таке!
Нам і так життя гірке. –
Тигру що? І їсться й п'ється –
Тигру весело живеться.
То в берлозі чи норі
Сліз гарячих річка ллється
Вдень і о нічній порі.
ПРИКРОЩІ
Вже б обідать. Цар лютує –
Не даремно – ні! Не всує.
З'їв би, зжер щось – що катма.
Тут Зайчиха: р-рип! Сама.
І ступає скоком-боком
Перед царським хижим оком.
Тигр підскочив, заревів: – Чом одна? Я зголоднів!
Розумиха: – Чуй-но, царю.
Я ще більш тебе охмарю... – Говори! – О смутен час –
Цар новий з'явивсь у нас. –
Тигр у боки взявся хвацько,
Реготнувся чудернацько: – То який той цар? Х-ха-ха!
Не комар і не... блоха? – Здоровенний він, патлатий...
Далі вже боюсь казати.
Повалить твій хоче трон,
А тебе забрать в полон. – У полон?! Смішиш, небого! – Проведи мене до цього – Самозванця! Вже ходім!
КІНЕЦЬ ТИГРОВИХ ПРИКРОЩІВ
Хто це дибле? Дивна пара:
Ця смирненька, цей, мов хмара.
То Зайчиха і Тигр-цар
Опускаються у яр.
У яру рясна вербиця,
Під вербицею – криниця. – Тут, – Зайчиха Тигру, – стій! А сама човп-човп! Хутчій До цямрини підступила, У криниці щось уздріла, Вухом тріп! Мовляв, іди, Царю, підступи сюди. Тигр біжка – умить примчався І немало здивувався: З дна, немов якась мара, Звір патлатий визира. Знов Зайчиха: – Мудрий царю. Ти скачи, лови почвару!
Плигнув Тигр. Мара – навстріч.
Вир і бризки увсібіч.
Цар осів на дно. Розлігся –
Ні на що більш не спромігся.
Дух спустив. А що Зайчиха?
Заспішила Розумиха
До малих своїх зайчат –
Діток, внуків, правнучат. Звірі, тільки-но почули, Що втонув Тигр, всі ревнули: – Ну й Зайчиха! Ну й стара! Слава їй! Ура! Ура-а! Де провалля та узвори, Де високі скелі-гори, В хащах темних ялівцю, Там про Тигра і Зайчиху Любим дітям на потіху Я підслухав казку цю.