ПАВЛО ВІТАНОВ

   Цей мужній юнак народився у 1922 році в сім'ї службовця в м. Проскурові. Павлик закінчив дванадцяту школу, а коли розпочалася Друга світова війна, він був студентом Чернівецького університету.
  Вище середнього зросту, міцної статури, – він виділявся серед друзів крупним і мужнім обличчям. Хлопець дуже хотів потрапити на фронт, але через плоскостопість його не взяли. Повернувся до Проскурова, а вдома – нікого: батько на фронті, а мама з сестрою евакуювалися. У квартирі, де сім'я мешкала не один рік, поселився працівник німецької адміністрації. Довелося шукати притулку у друзів.
  Разом із Петром Семенюком та Федором Назаровим із знайдених деталей змонтував радіоприймач, організовував перші підпільні групи, розповсюджував листівки, які закликали до боротьби проти окупантів.
  У листопаді 1941 року підпільні групи були об'єднані у Проскурівську підпільно-партизанську організацію, керівником якої став Микола Храновський. На першій організаційній нараді було утворено підпільний комітет. До його складу увійшов і Павло Вітанов.
  По завданню комітету Павло зареєструвався в міській комендатурі під прізвищем матері – німки за національністю. Хлопець добре володів німецькою мовою і зумів влаштуватися перекладачем у бургомістра.
  Невдовзі Павло Вітанов поселився у невеличкому будиночку в центрі міста (сьогодні за адресою “Шевченка, 3”), який став досить зручною явочною квартирою підпільників. Тут вони часто збиралися, переховували зібрані для партизанів продукти, медикаменти, боєприпаси. Сусідом Павла був Федір Волкотруб, який проживав тут із сім'єю і який теж був підпільником.
   Досить довгий час хороброму і сміливому Павлу Вітанову вдавалося добувати у німців важливу інформацію про плани окупантів, переміщення військ. Ці дані він вчасно повідомляв у підпільний комітет, що давало можливість здійснювати диверсії на залізниці, рятувати сотні молодих людей від відправки на каторжні роботи до Німеччини.
   Завдяки його активній розвідувальній роботі, зривалися облави окупантів на молодих проскурівчан. Ризикуючи життям, він діставав перепустки та довідки про звільнення від роботи та багато інших важливих документів.
   Часто разом із бургомістром і начальником біржі праці Павло Вітанов бував у Раківському концтаборі для військовополонених “Stalag 355”. В жахливих умовах тут перебували тисячі військовополонених, які сотнями щоденно гинули від побоїв, ран, голоду і холоду. Зі свідчень Павла Вітанова: “Колючий дріт, свастика, брутальна лайка, свист куль, хльост рапника… – це і є раківський концтабір. В існуванні цього пекла я переконався на власні очі. Пан Мирослав Ліщинський, бургомістр Проскурова, мав доступ на ту територію і мене, свого перекладача (німецької), “покірного слугу”, як гадав, брав із собою…”.
  Згодом Вітанов зумів створити в таборі підпільну групу, через яку вдалося організувати 12 втеч військовополонених. Добре продумана і організована втеча полонених була здійснена в травні 1942 року. Вдалося втекти 190 військовополоненим. В цій операції взяли участь і інші підпільні групи.
  З допомогою Павла Вітанова підпільниками було викрадено 10 автомашин з німецької фірми “Штрало”, на яких втікачі були переправлені до партизанських загонів Житомирщини.
  Якось йому вдалося переконати бургомістра і гебісткомісаріат в тому, що необхідно перевести з військового табору 120 чоловік для робіт по заготівлі палива в Гречанському, Грузевицькому та Коржовецькому торфопідприємствах. Вивчивши обстановку і познайомившись із місцевими підпільниками, полонені активно включилися у збройні напади і диверсійну роботу.
   Обережний і сміливий Павло Вітанов мав своїх людей в поліції міста Проскурова, ним була створена підпільна група в батальйоні охорони. Ця група займалася добуванням зброї для підпільників і партизан. А ще Павло Вітанов із своєю групою зумів виявити і знешкодити 12 шпигунів і зрадників.
    Через групу, яка діяла на птахокомбінаті, зокрема Ольгу Кшевінську, Павло зумів організувати забезпечення продуктами партизанського загону “Народний месник”.
   Щира дружба та глибокі почуття зв'язували Павла Вітанова з підпільницею Ольгою Кшевінською. На жаль, у квітні 1943 року Ольгу, як і багатьох інших підпільників, було заарештовано. Після нелюдських тортур її разом із Марією Трембовецькою було страчено.
   Тоді ж, коли за доносами зрадників, почалися арешти проскурівських підпільників, Павлові Вітанову разом із Федором Назаровим вдалося вислизнути з-під носа гестапівців. Вони встигли винести із тайника зброю і заховати її у надійному місці. Павлові разом з Марією Волкотруб довелося таємно перебратися у Жмеринські ліси. Там він влився у місцевий партизанський загін. На жаль, в січні 1944 року цей мужній юнак героїчно загинув.
   Посмертно Павло Вітанов нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня. Пам'ять про нього назавжди залишиться в серцях подолян.

ПРОЧИТАЙТЕ ПРО ПАВЛА ВІТАНОВА:

♦ Вітанова вулиця // Єсюнін С. Вулиці Хмельницького / С.Єсюнін. – Тернопіль, 2005. – С. 20-21.

♦ Их земля, их небо // Макухин М. Мартовские громы / М.Макухин. – Хмельницкий, 1995. – С. 150-155.

♦Карась П. Буремний Буг : художньо-документ. роман / П.Карась. – Хмельницький : Поділля, 2001. – 677 с.

♦ Мачківський М. Пароль “Проскурів” : художньо-документ. роман / М.Мачківський. – Хмельницький : Поділля, 1997. – 543 с.

♦ Хрящевська О.В. Подвиг, що житиме вічно / О.В.Хрящевська // Місто Хмельницький в контексті історії України : матеріали ІІІ науково-краєзнавчої конференції “Місто Хмельницький в контексті історії України”. – Хмельницький, 2011. – С. 341-351.