У неділю сонячний день покликав Сашка і його тата в садок до роботи. Вони згортали перепріле за зиму торішнє листя кожен своїми граблями. Ще взимку батько виготовив для сина залізні граблі, лопату і сапу. Звичайно, кожна ця річ відрізнялася від справжньої лише трохи меншими розмірами. Сашкові граблі наче під нечутну музику танцювали між кущами смородини і порічок, обережно гралися з навислими до землі агрусовими колючими вітами.
Від роботи у хлопчика розчервонілися щоки, до спітнілого чола поприлипали темні кучері, які вибилися з-під беретика. Він розстебнув гудзики на нейлоновій куртці і взявся до листя навколо розлогого куща калини. Раптом побачив у неглибокій ямці щось схоже на м'яч. Що це? Підійшов ближче, нагнувся – і впізнав їжака.
– Тату! – закричав Сашко на весь сад. – Я знайшов мертвого їжака!
Батько оглянув згорненого в клубок звірка і сказав:
– Їжак, Сашуню, живий. Він всю зиму проспав під калиновим листям. Тепер вже скоро прокинеться.
– А що він їв узимку? – запитав хлопчик.
– Нічого не їв, бо спав, – пояснив батько.
– Тату, візьмемо їжачка до хати, – попросив Сашко.
– Ні, сину, накриємо його листям, хай ще поспить. Гаразд?
– Гаразд. А коли його пригріє сонечко і присниться зелена травичка, тоді він прокинеться?
– Так, сину.
Вони накрили їжака листям і пішли працювати подалі від того місця, аби дочасно не розбудити звірка.