РОЗДІЛ 1:ГОЛОС НАРОДУ
УКРАЇНСЬКА МОВА
Моя могутня Українська Мово,
З глибин віків веде твій мудрий слід.
Крізь тебе чую пращурівське слово,
Ти бережеш і зміцнюєш наш рід.
Ти дивний скарб, і щит, і меч, і мати,
Ти голос той, яким гласить народ.
Без тебе зась мені собою стати,
Бо ти мій дух і генетичний код.
Краса і міць в тобі, моя твердине.
Стояла ти під сонцем і стоїш,
Бо ти і я – це вічне і єдине.
Моя ти дійсність, пісня і цей вірш.
Живи, міцній, рясній народним квітом.
Щодень, щомить приймай мою любов.
Пишаюсь я тобою перед світом,
Бо ти найкраща із співучих мов.
З тобою дім наш рідний будувати,
Шляхи долати – у майбутнє йти,
Радіти, дбати і перемагати -
З тобою, Мово, щастя нам знайти.
Любисток перший
Українська мова – це мистецтво слова,
Свято спілкування, про життя розмова.
Це вогонь і море, думка і свідомість,
Музика і поклик, скарб і запах дому.
Любисток другий
Українська мова – України голос,
За цей власний голос нація боролась.
Мова вдячна тому, хто про неї дбає.
Хто паплюжить мову – гріх великий має.
Любисток третій
Українська мова – наче мама, мила,
З нею дуже тепло, легко й зрозуміло.
Вибороли мову предки кров'ю й потом –
Слава нашим предкам, слава патріотам!
Любисток четвертий
Українська мова – символ України,
Перша колисанка, перший крок дитини.
Ти – мільйонів рупор, голос мого серця,
Синьо-жовтий прапор над тобою в'ється.
Любисток п'ятий
Українська мова – сонця повні вінця.
Українська мова – гордість українця!
Долі подарунок, незбагненно цінний,
І благословенний, і конституційний
Любисток шостий
Українська мова – пісня солов'їна,
Із сердець мільйонів українців лине.
Наша пісня щира, ніжна, величава.
Слава Україні! Рідній мові – слава!
Любисток сьомий
Українська мова – квіт, який не в'яне,
Це наш хліб духмяний, диво вітчизняне.
Диво, що любові і поваги гідне –
Споживай правдиве, українське, рідне.
Любисток восьмий
Українська мова – сильна духом, мужня,
Бо багата нами, ми народ – потужний,
Ми – народ великий знаної Держави,
Геополітично – центр Європи, жвавий.
Любисток дев'ятий
Українська мова – мій моральний кодекс,
Той, що відкриває родоводу коди.
Там, де Герб і Прапор – наші атрибути –
Українська мова має поряд бути!
Любисток десятий
Українська мова йшла сміливо й прямо,
А чужинці люті їй копали яму,
Ще й свої цурались, не давали руху,
Хоч свої по крові, та чужі по духу.
Любисток одинадцятий
Українська мова може розповісти
Про найголовнішу із життєвих істин –
Знай, що ти Людина – гідним треба бути,
І, що українець – цього не забути.
Любисток дванадцятий
Українська мова – роду кров пульсує,
Їй вітальне слово серце адресує –
Щоб жила щасливо, ніжна і здорова,
Сильна нашим духом Українська мова!
Любисток тринадцятий
Українська мова – ніжність і твердиня,
У домівці рідній славна господиня.
Подолавши мужньо версти титанічні -
Наша мова сильна! Наша мова вічна!
Любисток чотирнадцятий
Українська мова – наш духовний титул.
Ми народ могутній, наче з моноліту.
Наша Батьківщина – Україна рідна,
В рідній Україні – й мова відповідна.
Любисток п'ятнадцятий
Українська мова – вищий статус має
І ганьба особам, хто її не знає.
Із трибун – потоки словоперекручень –
Мову має знати депутат і учень.
Любисток шістнадцятий
Українська мова, тоном офіційним
Має тим сказати, хто її не цінить:
«Як не знаєш мови – кепські твої справи,
То на вищу владу ти не маєш права».
Любисток сімнадцятий
Українська мова – це міцний фундамент
Рідної домівки з квітами й садами,
Де поля і гори, де ліси й долини,
Де одвічна пісня українська лине.
Любисток вісімнадцятий
Українська мова – миру запорука,
Тож єднаймо в дружбі наші думи й руки.
Слався, наша земле і навік віднині
Слався, наш народе! Слава Україні!
Любисток дев'ятнадцятий
Українська мова має силу божу,
Не приспиш свідомість – гени переможуть.
Мова не дозволить пам'яті дрімати,
Відцуратись мови – це забути матір.
Любисток двадцятий
Українська мова – радість і наснага,
Нескінченне поле, невтоленна спрага,
Скарб мого народу, захисниця-зброя.
Мово моя, рідна, я горджусь тобою!
* * *
Отже, прочитавши у першому розділі цієї книги вірші патріотичного звучання, спробуймо відповісти на запитання:
1. Що таке – мова?
2. Якими епітетами характеризується мова?
3. Яке поєднання мови та держави?
4. Яка роль пращурів у диханні мови?
РОЗДІЛ 2:СОНЯЧНА КРИНИЦЯ
УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ
Українська пісня лине на просторі,
Пташкою злітає в неба височінь.
Хвилею стрімкою котиться у морі
І колише в полі волошкову синь.
В ній – веселка літа, снігопад зимовий,
Проліски весняні і осінній лист.
І такої пісні не було б – без Мови –
Тільки Мова здатна дарувати зміст.
Щира і лірична, ніжна, соковита –
Лине, щоб душею кожен звеселів.
Українська пісня, мовою сповита, -
Це - розмай мелодій і вітрилля слів.
Поведе в світання і теплом огорне,
Від її звучання серце защемить.
Пісня задушевна, пісня неповторна
Над праотчим краєм, сонячним, летить.
Любисток двадцять перший
Українська мова – сонячна, співуча,
Легка, мов хмаринка, і міцна, мов круча.
Мова, наче річка плине водограєм,
Все навколо себе живить, напуває.
Любисток двадцять другий
Українська мова – слів дзвінке намисто,
Дощику краплинки, тихий шелест листу.
Ти народне диво, ти красуня світська,
Джерело наснаги – мова українська.
Любисток двадцять третій
Українська мова із барвінків звита,
Яблуком пахуча, медом соковита,
Росами умита, в досвітки убрана,
Вишита словами, усмішкою сяйна!
Любисток двадцять четвертий
Українська мова строєм бездоганна,
Мова неповторна і багатогранна.
Джерело, з якого чисту воду пити.
Мова солов'їна – це її епітет.
Любисток двадцять п'ятий
Українська мова – сяйне озоріння
Серед своїх подруг світового рівня:
Зіркою в змаганні красномовства стала –
Ніжну, милозвучну всі її вітали.
Любисток двадцять шостий
Українська мова – в українській пісні.
Народилась пісня у роки первісні,
В ній живі й відчутні витоки народні,
Бо пісні народні вічно юні й модні.
Любисток двадцять сьомий
Українська мова – слів-перлинок розсип,
Сонячне вітрилля, світанкові роси,
Це кохань зітхання, мрії крила зримі,
Це думок суцвіття й поетичні рими.
Любисток двадцять восьмий
Українська мова – вічний сад цвітіння,
Кожне слово, наче брунька весноцвітна.
Кожне слово, наче златогривий сонях,
Що яснить на ниві мовного осоння.
Любисток двадцять дев'ятий
Українська мова – майво пелюсткове,
Айстрове, жоржинне, мальвове, бузкове…
Волошкове слово мелодійно лине
Співом жоломійки, релі, віоліни.
Любисток тридцятий
Українська мова – сонячна криниця,
Хто нап'ється з неї – дуже збагатиться
Золотом пісенним, перлами фольклору…
З ношею такою легко йти угору.
Любисток тридцять перший
Українська мова слух мені милує –
Так розповідає, начебто малює.
Слухаю, радію, в її барви лину,
Кожне слово бачу, мов ясну картину.
Любисток тридцять другий
Українська мова – щебет ластів'ячий,
Дівчини-красуні усмішка, неначе.
Ніби сяйво зірки, мов весняний трунок,
Ніби це матусі теплий поцілунок.
Любисток тридцять третій
Українська мова – писанка неначе,
Кожне слово вбране в кольори гарячі,
У мотиви літа, у весняні трунки –
В кожнім слові сяють отчі візерунки.
Любисток тридцять четвертий
Українська мова мудрі чари знає,
Скаже – день проснеться, скаже – засинає,
Всім своїм багатством мовної палітри
Образи малює – неба, сонця, вітру…
Любисток тридцять п'ятий
Українська мова – музика класична,
І до коломийок, і до арій звична.
Підголосків безліч, та одне бажання –
Разом досягнути чистого звучання.
Любисток тридцять шостий
Українська мова серцю наймиліша,
Ти її почуєш серед тисяч інших,
У далеких мандрах, де піски і гори,
Ти зрадієш щиро: – Київ наш говорить!
Любисток тридцять сьомий
Українська мова – віра і надія,
Нею повна думка і душа радіє.
Нею розмовляє й дихає природа.
Мова – поцілунок на вустах народу.
Любисток тридцять восьмий
Українська мова – пісня мелодійна,
З нею так цікаво, з нею так надійно
Мріяти,співати, труднощі долати,
Думати й щоденно нею розмовляти.
Любисток тридцять дев'ятий
Українська мова, лагідна і тиха,
Скільки від чужинців зазнавала лиха,
А тепер у ріднім краю чорнобривців
Розпросталась вільно, мов крилата птиця.
Любисток сороковий
Українська мова – це потік проміння,
Це культура, чемність, мислити уміння.
Більше слів ласкавих, усмішок і квітів –
Менше негативу, менше бід на світі.
* * *
Ознайомившись у другому розділі з віршами про мову - пісенну, дзвінку, барвисту, веселкову, солов'їну - спробуймо відповісти на запитання:
1. Якими ще епітетами наділена наша рідна мова?
2. Чому мову називають солов'їною?
3. Чому пісні називаються народними?
4. Що таке рідковживане – жоломійка, реля, віоліна?
(Підказка відповіді: акліпос, аріл, акпиркс).
РОЗДІЛ 3:РОДУ БЕРЕГИНЯ
БАРВИ РІДНОЇ МОВИ
Я мовою перлинною про ранок розповім –
Як промінь просинається і день висить на нім,
Як славлять ясне сонечко пташині голоси
І світло відбивається на крапельках роси.
Калиновою мовою про барви розкажу.
По райдузі над річкою до лісу побіжу,
Кульбаби скрізь розкидаю – малесенькі сонця,
Сипну волошки з маками, щоб тішили серця.
Я мовою казковою згадаю давнину,
Як сильний, мужній, відданий йшов лицар на війну
І як мечем відрубував дракона язики,
Як синє море міряли хоробрі козаки.
Я мовою пісенною заслухатися дам:
Басами, баритонами, дам волю тенорам,
А як сопрано сонячне майне у висоту –
Безмежний світ вбиратиме ці звуки на льоту.
Я мовою душевною зігрію всіх людей,
А мудрою – повідаю про мудрість їх ідей.
Веселою, святковою – розважу, розсмішу,
А мовою гостинною – до столу запрошу.
Перлинна мова, радісна, немов потік струмка,
Відтінками насичена, – чия ж вона така !?
Це – Українська, сонячна, з роси-води і трав…
Лиш рідна мова, знаю я, дарує стільки барв.
Любисток сорок перший
Українська мова – наша міць і слава,
В ній козацька сила й мудрість Ярослава.
Аби нам сягнути щастя апогею –
Треба рід міцнити мовою своєю.
Любисток сорок другий
Українська мова – сонячне проміння,
Те, що зігріває родове коріння.
Восени і взимку, літом і весною
Ти по-українськи розмовляй зі мною.
Любисток сорок третій
Українська мова– роду Берегиня,
З нею ми могутні, з нею ми єдині.
Мова, повна сонця, мир у слові кожнім –
З нею ми щасливі і непереможні!
Любисток сорок четвертий
Українська мова – в'язь міцна родинна,
З нею в серці радість, з нею ти людина.
Де б ми не блукали, сліпо чи свідомо,
Мови рідний поклик нас веде додому.
Любисток сорок п'ятий
Українська мова – височінь Говерли,
Золото Донбасу і Поділля перли,
Широчінь таврійська, хвиля чорноморська,
Щебетніть поліська, глибина дніпровська.
Любисток сорок шостий
Українська мова корінь слова живить,
І її мажорна нота не фальшивить.
Те, що “нижче плоту”, слухати не хоче,
Відмітає сіре і дарує творче.
Любисток сорок сьомий
Українська мова, дар чола святого,
Плине в колоритах Генія людського.
Світлом промениста, музикою вічна,
Словом філігранна, стилем поетична.
Любисток сорок восьмий
Українська мова – тиша й громовиця –
І навчає етнос, і від нього вчиться:
З теревень, базікань, із балаканини
Мова висіває сонячні перлини.
Любисток сорок дев'ятий
Українська мова – це моя оселя:
Це родина, стежка, стіни, вікна, стеля;
Це черешня, хвіртка, дах і дим трубою;
Це можливість бути скрізь самим собою.
Любисток п'ятдесятий
Українська мова – у почеснім русі:
Мова слугувала дідові, бабусі,
Мова слугувала татові і мамі,
А тепер слугує внукові так само.
Любисток п'ятдесят перший
Українська мова – з уст в уста таїни,
Тож збираймо мовні перли України.
Наше кредо – жити, люблячи творити,
Слухати уміти так, як говорити.
Любисток п'ятдесят другий
Українська мова, на дорогах світу,
Сину України, наче зірка світить -
Ось що означає бути вірним сином,
Бути патріотом і громадянином.
Любисток п'ятдесят третій
Українська мова в радості і горі
Від колиски з нами і на смертнім одрі.
Крізь вітри-негоди йде до нас з любов'ю.
Мовою пишайся, як вона тобою.
Любисток п'ятдесят четвертий
Українська мова – хліба-солі присмак.
Це осяйний досвіт, а не смаглий присмерк.
Красунець-епітет слово зарум'янить
І в словесний видив читача заманить.
Любисток п'ятдесят п'ятий
Українська мова – це душі шляхетність.
Мова зберігає те, що множить етнос:
Приказки, прислів'я, скоромовки, вірші –
Нашої культури це скарби найбільші.
Любисток п'ятдесят шостий
Українська мова – мій супутник вірний,
Вищого ґатунку майстер ювелірний,
Той, який плекає полотно ажурне,
Прикрашає словом тло літературне.
Любисток п'ятдесят сьомий
Українська мова – гордість і пошана!
Я пишаюсь нею, бо вона державна,
Бо вона кохана мова мого серця,
Бо моя держава – Україна зветься.
Любисток п'ятдесят восьмий
Українська мова – добрих справ предтеча,
У душі без неї пустка, порожнеча.
Як вона без мене дихати не в змозі,
Так і я у вічнім з нею діалозі.
Любисток п'ятдесят дев'ятий
Українська мова, як сорочка, гріє.
В дім ласкаво просить – двері вам відкриє.
У свята і в будні, у селі і в місті,
Мова – член родини – на почеснім місці.
Любисток шістдесятий
Українська мова – рідних слів роздолля,
Це життя літопис, це правопис долі.
Мова нас єднати й тішити уміє,
Без своєї мови нація німіє.
* * *
У віршах третього розділу мова порівнюється з явищами природи, навчає бути культурними, ввічливими, просить не забувати своє коріння і цінувати сьогодення.
Запитання третього розділу:
1. Що означає слово – етнос?
2. Хто такий патріот?
3. З якими явищами природи порівнюється мова?
4. Що означає вислів: “Нація німіє”?
РОЗДІЛ 4:МУДРИЙ НАШ ФІЛОЛОГ
МОВО МОЯ
Скарбе мій, єдиний, диво калинове,
Джерело цілюще – Українська мово,
Ти – барвиста крайка, ти – безмежне море,
Ти зі мною в радість, ти зі мною в горе.
Вчителю мій, мудрий, ясенець народу,
Я тулюсь до тебе, п'ю джерельну воду.
Нитко золотава з перлами-словами,
Ти ідеш до мене, наче з серця мами.
* * *
Із сонячної усмішки і слова
Закладена писемності основа.
* * *
Гучного слова хтось і не примітить,
А тихе – може громом прогриміти.
* * *
З крилатим словом бути наодинці –
Це пити воду з чистої криниці.
* * *
Крилате слово, мов крилата птиця,
Долає всі кордони і границі.
* * *
Слова обрáзи – раз лише злетять,
А біль від них буває все життя.
* * *
Крилате слово розбрату не знає,
Воно лікує, мирить і єднає.
Любисток шістдесят перший
Українська мова – океан глибокий.
В океані мови, наче від шліфовки,
Гранями новими кожне слово грає,
З-під пера скарбами на папір лягає.
Любисток шістдесят другий
Українська мова, мудрий наш філолог,
Просить завітати всіх у мовне коло,
Щоб маленькі мовці й мовники вже сиві
Розмовляли чисто, грамотно й красиво.
Любисток шістдесят третій
Українська мова вчить, тлумачить, годить.
Мова твою думку уперед виводить.
Висвітлить важливе, викорінить вади
Та ідею мудру у життя впровадить.
Любисток шістдесят четвертий
Українська мова, рідна і велика,
У своїй скарбниці має слів – без ліку!
Мова володіє надзвичайним хистом
Засвітити слово кольором і змістом.
Любисток шістдесят п'ятий
Українська мова – словин, слів вервечка:
Словеса з слівцями, словоньки, словечка,
Репліки, промови, вислови крилаті…
Мова – словолитник на словеснім святі.
Любисток шістдесят шостий
Українська мова – чарівна казкарка:
Чорний ворон з казки на малят не карка;
Вовк не шкірить зуби; змій ніяковіє,
Бо від слів казкарки теплотою віє.
Любисток шістдесят сьомий
Українська мова – прикладом метафор –
Ніби невмируща вічна фенікс-птаха.
Мова - це сузір'я, що не сіє тіні,
А усім дарує слів-зірок світіння.
Любисток шістдесят восьмий
Українська мова слововжитком горда.
Від її звучання міниться погода,
Бо стає тепліше, коли слово лине
Чистим і весняним голосом дитини.
Любисток шістдесят дев'ятий
Українська мова – шанування варта,
Бо вона словами красними багата.
Ввічлива, привітна, мова миру й цноти –
Ґречність, делікатність – це її чесноти.
Любисток сімдесятий
Українська мова – щиросердний трепет,
У своїй світлиці грубих слів не терпить.
На свої пороги бруд чужий не лляймо –
Мовою культури, друзі, розмовляймо.
Любисток сімдесят перший
Українська мова розмовляти учить.
Мова – у майбутнє золотий мій ключик,
Бо, чим більш ґрунтовно мову ми пізнали –
Тим і більше шансів стати досконалим.
Любисток сімдесят другий
Українська мова – вчителька від Бога,
Як же не любити цього педагога!
Загадки квіт-мови вивчи, неодмінно,
Аби скласти іспит тільки на відмінно.
Любисток сімдесят третій
Українська мова – вихована, чемна
І не галасує, як надворі темно.
Гомонить тихенько, коли сплять малята –
Лише колисанкам дозволя гуляти.
Любисток сімдесят четвертий
Українська мова – це моя культура,
З нею я розрушу суржикові мури,
Щоб лунало слово грамотно і дзвінко,
Щоб була відмінна мовна поведінка.
Любисток сімдесят п'ятий
Українська мова – вихователь вічний,
Бо так-сяк сказати – це не естетично.
Абияк сказати може лиш невіглас.
Розмовляй, щоб мова від краси світилась.
Любисток сімдесят шостий
Українська мова зіткана із шовку,
А від слів шовкових не буває шоку.
Тож, якщо з розпуки заболить голівка,
То шовкове слово – це найкращі ліки.
Любисток сімдесят сьомий
Українська мова - голосна посестра
Інших мов всесвітньо мовного оркестру.
Лише рідна мова в рідній хаті – свято,
А чужа вдереться – стане окупантом.
Любисток сімдесят восьмий
Українська мова – скарб, що зрів віками
І словечко кожне – це коштовний камінь.
Не потрапить протяг у бюджетні діри,
Якщо повен віри у свої сапфіри.
Любисток сімдесят дев'ятий
Українська мова ніжністю проймає,
У її букеті колючок немає.
Мова толерантна, дух її здоровий,
Всім вона дарує настрій пречудовий.
Любисток вісімдесятий
Українська мова – це чуття польоту,
Льотчику знайоме, учню й поліглоту,
Бо на рідній мові ти увись злітаєш –
На чужинській мові – де впадеш, не знаєш.
* * *
У віршах четвертого розділу мова порівнюється з мудрим вихователем, який навчає і закликає нас бути грамотними, культурними, толерантними. Кожне її слово – це коштовний камінь.
Запитання четвертого розділу:
1. Як можна шліфувати слова?
2. Які є різновиди слова – “Слово”?
3. Що таке “суржик” і чи він корисний?
4. Шовкові слова – це які?
РОЗДІЛ 5 :СЛІВ ЯСНА ВЕСЕЛКА
РІДНА МОВА
Запитаю у поля – чи жито цвіте
І чи визріти колос зуміє.
І почую без слів одкровення святе.
Мову поля свого зрозумію.
Запитаю у тиші про чари її,
Як вона замиловує ночі:
– Діють чари мої у краю солов'їв,–
Українською тиша шепоче.
Запитаю у вітру – куди він летить,
Ні доріг, ні стежок не питає:
– Я над краєм лечу, де калина вогнить,–
Українською вітер гукає.
– Розкажи, де збирала свої кольори,–
Запитаю веселку барвисту,
І веселка ясна усміхнеться згори:
– На мені українське намисто.
Запитаю у себе, чи сумніви є.
Поле, вітер почує і тиша –
Українською серце співає моє,
Українською тужить і дише.
Від прапрадіда-діда ми з нею йдемо.
Вічно юна посланниця отча...
Є на світі багато уславлених мов,
Тільки рідна – одна, найдорожча.
Любисток вісімдесят перший
Українська мова – незгасима ватра,
Радісне – сьогодні і надійне – завтра.
Будь-якої миті, на шляхах хрещатих,
Я її, як матір, буду захищати.
Любисток вісімдесят другий
Українська мова вимовить так смачно,
Що відчує захват сам Словник тлумачний!
Тож хіба у мові є слова віджилі?
Просто є до слова душі збайдужілі.
Любисток вісімдесят третій
Українська мова – це духовна одіж,
Що єство вкриває зверху і насподі.
Одягаймо мову ув ошатну сукню,
Щоб цвіла щоденно і була красуня.
Любисток вісімдесят четвертий
Українська мова чується в ефірі,
Ми у рідне слово не втрачаєм віри.
Головне, щоб кожен, не лише лінгвісти,
Дарували світу красномовства вісті.
Любисток вісімдесят п'ятий
Українська мова – калинова гілка,
Соловей Франкόвий, Лесина сопілка,
Суть Сковородинська, лірика Тараса,
Це осанна Ліни й зореносність часу.
Любисток вісімдесят шостий
Українська мова, правду діти ніде,
Дуже потребує захисту Феміди:
Більше за брутальність осуду і суду,
Щоб було навколо менше словобруду.
Любисток вісімдесят сьомий
Українська мова – це жива істота,
Не наговорюся з нею я удосталь.
Це вона для мене мудре поле сіє,
Де казки зростають, думи і прислів'я.
Любисток вісімдесят восьмий
Українська мова – споконвічне вчення,
Що дає пізнати істини священні,
Що усім словесні надає поради –
Як нам відрізнити від омани правду.
Любисток вісімдесят дев'ятий
Українська мова славна іменами:
Стус, Гончар, Сосюра, Загребельний з нами,
Ще імен цінує безліч Україна,
Ця літературна спадщина – безцінна.
Любисток дев'яностий
Українська мова – наш надійний захист,
З нею нам приємно нацією зватись,
Але варто знати – що її турбує ?
Мова допомоги також потребує.
Любисток дев'яносто перший
Українська мова лине в Казахстані,
В Польщі і Канаді, США, Узбекистані,
В Латвії, Молдові, Грузії, Росії…
Там, де українці – мова зерна сіє.
Любисток дев'яносто другий
Українська мова, наш посол у світі,
Барвить час і простір сяйним рясноцвіттям.
Розсипає перли – і на нас надія,
Щоб від слова мудра народилась дія.
Любисток дев'яносто третій
Українська мова – радісна красуня,
З нею ні хвилини не буває сумно:
І коня примусять весело іржати
Гумор і сатира, усмішки і жарти.
Любисток дев'яносто четвертий
Українська мова – славна трудівниця,
Головне для неї – благо українця –
Сили нам бажає у години ранні,
Сновидінь приємних зичить на добраніч.
Любисток дев'яносто п'ятий
Українська мова – сонцеграй оази:
Барвінці говірок, благоліпні фрази,
В цій оазі-в'язі слово золотіє,
Мов зарінок, витин, завертень, витія…
Любисток дев'яносто шостий
Українська мова… Із її скарбниці:
Опанчý дістану, взую ногавѝці,
Рѐтязі – на руки, в кісочки - дрібỳшки,
Згáрдики – на шию і ковткѝ на вушка.
Любисток дев'яносто сьомий
Українська мова – ластівка, голубка,
Вивільга, синичка, бджілка-працелюбка.
Слів ясна веселка хай палахкотіє,
Щоб пливти у вирі мовної стихії.
Любисток дев'яносто восьмий
Українська мова – юність наша вічна,
Сильна особистість, стать харизматична.
Їй вітання наші – щирі, найтепліші,
Сонмище любові і любистки– вірші!
Любисток дев'яносто дев'ятий
Українська мова варта героїні,
Бо боролась важко, бореться й понині.
І не заперечить моволюбець жоден –
Треба їй вручити всенародний орден.
Любисток сотий
Українська мова – їй уклін доземний
За її безцінні філософські зерна,
За слова яскраві, мовлені не гучно,
А майстерно, точно, бездоганно, влучно!
* * *
Закінчився п'ятий розділ книги, у якому вірші, тематично спрямовані на захист мови, шанованої не лише в Україні, але й в інших країнах. На завершення продемонстрована гра слів, складних, пестливих та рідковживаних, добутих із скарбнички української мови.
Тож - останні запитання:
1. Хто згадується у любистку № 85?
2. Розгадайте любисток № 96?
3. Як Мову можна одягнути ув ошатну сукню?
4. Яким чином Мова каже нам: “На добраніч”.