Народився  майбутній  письменник,  науковець,  педагог  у  простому  подільському  селі  Божиківці  8  листопада  1918  року.  І  назвали  божиковецькі  хлібороби-бідняки  Михайло  і  Мотря  свого  ще  одного  сина  Дмитром.  Рано  пішов  із  життя  батько.  П'ятеро  їх,  один  одного  менше,  залишились  на  руках  у  матері-вдови.  Дмитра  віддали  наймитувати  у  далеке  село,  до  багатого  родича,  де  він  пробув  довгих  шість  років.
    Неписьменна  удова-селянка,  мати  дрібних  і  старшеньких  дітей  Мотря  Йосипівна,  послала  в  науку  малого  Дмитрика  босеньким,  у  нових  полотняних  штанцях,  фарбованих  бузиною.  Там  здивувала  його  і  полюбилася  стінна  шкільна  газета.  У  ній  і  було  вміщено  його  перший  допис.  Дмитро  так  старанно  учився  в  школі,  що  в  третьому-четвертому  класах  стали  називати  його  “вченим”. 
    Після  7-го  класу  хлопець,  за  порадою  старших,  вирішив  їхати  до  Харкова  і  вступати  до  бібліотечного  інституту,  бо  дуже  любив  книги  і  багато  читав.
    Вступні  іспити  витримав  і  був  зарахований,  та  через  три  тижні  “перевірочною”  комісією  був  відрахований  як  неповнолітній  і  поїхав  додому  закінчувати  десятирічку.
    Перебуваючи  в  Харкові,  хлопець  дізнався  про  існування  інституту  журналістики.  І  от  у  1937  році  він  стає  студентом  Українського  комуністичного  інституту  журналістки,  який  успішно  закінчує  в  1940  році.  Молодечий  запал  та  надзвичайне  бажання  працювати  складають  грандіозні  плани,  які  жорстоко  перериває  війна. 
    І ось Дмитро,  залишаючи  молоду  дружину,  їде  на фронт.  Про  героїзм  та  мужність  народу,  в  тому  числі  земляків,  у  роки  Великої  Вітчизняної  війни  розповідають  книги  “Ми  були  молоді”,  “Вічність”,  “Журба”.  А  в  творах  “Де  ти,  доле?”,  “Кохання  не  залишу”,  “Повноколосся”,  “Відгомін”,  оспівується  вірність,  чесність,  порядність,  краса  людських  почуттів.
    Пройшовши  усю  війну, Прилюк  знову  повертається  на  журналістську  ниву.  Він  працював  редактором  газет  “Вінницька  правда”,  “Ленінська  зміна”,  “Київська  правда”,  “Колгоспне  село”  (тепер  “Сільські  вісті”),  деканом  факультету  журналістики  Київського  державного  університету  ім.  Т.Г.Шевченка.
    У  1968 році  Дмитро  Михайлович  захистив  кандидатську  дисертацію,  а  у   1977  році  –  докторську.
    Прилюк  є  автором  великої  кількості  художніх  творів  різних  жанрів,  наукових  праць  у  галузі  журналістики. Писав  Дмитро  Прилюк  і  сатиру,  а  також  видав  дві  збірочки  оповідань  для  дітей.
    Член  Спілки  письменників  України.
    Нагороджений  орденами  Трудового  Червоного  прапора,  Вітчизняної  війни  2  ступеня,  медалями, Почесною  грамотою  Президії  Верховної  Ради  Української  РСР.
    Помер  22  вересня  1987  року  в  м. Києві,  похований  на  Байковому  кладовищі.

    ♦ Прилюк Д. Село  на  нашій  Україні : нариси / Д. Прилюк. – Київ : Державне  видавництво   художньої  літератури, 1961. – 422 с.
    Книга  складається  з  дванадцяти  нарисів,  дванадцяти  бувальщин  про  життя  українського  села – села  мальовничого  Поділля  і  гарячої  Херсонщини,  славної  Полтавщини  і  ще  більш  прославленого  Донбасу,  придніпрянської  Черкащини  і  загірної  Буковини.  В  різних  кінцях  нашої  неозорої  української  землі  побував  автор,  побував  не  гостем,  а  трудівником,  пильно  вивчаючи  життя  сучасного  села. І тому  в  нарисах  Д.Прилюка  ми  і  вчуваємо  подих   тодішнього   життя,  подих  того  часу.

    ♦ Прилюк Д.Село, а в ньому люди… : (малюнки  з  натури) / Д. Прилюк. – Київ : Радянський  письменник, 1976. – 254 с.
    Юрій  Бойко  повернувся  до  свого  рідного  села  Тарасівки. В  нього,  звісно,  є  що  розповісти  землякам. Але  спершу  тарасівці  знайомлять  відставного  полковника   з  своїм  життям  і  трудовими  здобутками. Він  у  захопленні  від  того,  що  побачив  тут  майже  через  півстоліття.
    Досить  пожити  в  селі,  подихати  його  повітрям – і  враз  постануть  перед  вами  живі  постаті,  яких  десь  уже  зустрічали,  про  яких  дещо  чули,  і  в  той  же  час  вони – загадкові,  неповторні. А  за  ними – життя,  складне  й  повчальне,  з  своїми  турботами  й  проблемами. Автор  добре  знає  їх  і  по-своєму  змальовує  в  цій  книзі,  щиро  закликаючи  й  читача  до  розмови.

    ♦  Прилюк Д. Де  ти, доле? : роман-хроніка  / Д. Прилюк. – Київ : Радянський  письменник, 1971. – 282 с.
    У  задніпрянське  село  Васильки  визволення  прийшло  літнього  дня  1943 р. Та  довго  ще  гоїлись  рани  в  душах  людських,  нанесені  фашистською  кривдою.  В  різний  час  по-різному  чулося  в  селі  важке  відлуння  війни,  і  люди  сприймали  його,  долали  його,  заново  переоцінюючи  прожите,  шукаючи  кращих  шляхів. Хроніка  сільського  життя  зображує  ці  нелегкі  пошуки  протягом  десятка  років,  і  щоразу  ми  зустрічаємось  з  людьми  цікавими,  людьми  різних  поколінь  та  складних  доль.  Це  те  минуле  українського  села,  що  з рубцями  та  шрамами  на  тілі,  але  з  піднятою  головою  вступало  в  манливе  сьогодення.

     ♦ Прилюк  Д.  Ми  були  молоді : повість / Д.Прилюк. – Київ : Радянський  письменник, 1980. – 200 с.
    Автор  розповідає  про  грізні  роки   Великої  Вітчизняної  війни,  зокрема  про  підпілля,  партизанський  рух  на  Поділлі,  в  якому  бере  активну  участь  молодь,  покоління  нескорених. Сторінки  повісті  відтворюють  стійкість і мужність радянських патріотів у  фашистському  полоні. Вони  були  молоді,  але  непримиренні  до  ворогів –  такими  знають  їх  прийдешні  покоління,  такими  запам'ятає  їх  вдячна  історія.

     ♦Прилюк Д. Відгомін : повісті / Д.Прилюк. – Київ : Радянський  письменник, 1983. – 294 с.
    Книга  Прилюка  є  продовженням  його  повісті  “Ми  були  молоді”.  В  “Благовісті”  розповідається  про  силу  і  мужність  юного  кохання,  яке  не  загинуло  під  час  жорстокого  військового  часу. Повість  “Журба” – про  долю  сім'ї,  безжально  розкиданої  війною  по  далеким  країнам. Страждають батьки  і діти,  але  вище  над  усім  постає  вічно  живе,  чесне  і  правдиве,  те,  що притаманне  людям  із  предовіку – совість,  відданість,  людяність.

    ♦ Прилюк  Д.  Веселі  пригоди  з  доброї  нагоди : оповідання / Д.Прилюк ; мал. Т. Капустіної. – Київ : Веселка,  1987. – 62 с. : ілюстр.
    Оповідання,  зібрані  у  цю  збірку,  розповідають  про  цікаві  спостереження  за  життям  птахів  і  тварин,  про  виховання у  дітей  любові  та  бережливого  ставлення  до  рідної  природи.
    Книга  написана  у  живій,  цікавій  формі,  застосування  діалогів  сприяє  розкриттю  щирих  дитячих  сердець.  Автор  збірочки  “змушує”  подивитись  на  усе  звичне  іншими  очима – очима  своїх  героїв.

    ♦ Прилюк Д. Сорочинські ранки : художньо-документальна повість. – Київ : Дніпро, 1987. – 158с.
    Ця книга про Великі Сорочинці – село на Полтавщині, в якому народився і яке прославив великий письменник Микола Гоголь. Воно знамените  багатою історією, яка сягає часів Полтавської битви, відоме героїчною працею самовідданих людей, а також славиться своїми ярмарками.
    Про життя людей кількох поколінь, які створювали славу Великих Сорочинець розповідає письменник у своїй книзі.

    ♦ Прилюк Д. Дивина : повість / Д. Прилюк . – Київ, 1998. – 168с. – (Бібліотека українця)
    Війна відгриміла давно, але відлуння та наслідки її жахіть довго ще супроводжуватимуть окремих людей та цілі родини. Повість містить розповіді про простих людей, які прагнуть вижити в різних умовах та перипетіях складного життя. Але вони мають надію і ця надія – світла.
    Повість вийшла в друк після смерті автора за клопотанням його дружини – Віри Григорівни.