Поет, перекладач, прозаїк, видатний драматург, один із організаторів українського театру і видавничої справи в Україні.
  Життя його тісно пов'язане з Поділлям. Народився Михайло Старицький 2 грудня 1840 р. в селі Кліщинці Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Чорнобаївського району Черкаської області) у дворянській родині. Коли хлопчикові йшов п'ятий рік – помер батько, а невдовзі не стало і матері.
  Дитячі роки його пройшли у сім'ї родича по матері Віталія Лисенка – батька майбутнього композитора Миколи Лисенка. Ще будучи студентом, одружився із сестрою Миколи Софією Віталіївною.
  У 1864 р. Михайло закінчив Київський університет (вчився на фізико-математичному, а згодом на юридичному факультетах) і  постійно жив у  Києві, проте  у 1869-1882  роках щороку подовгу жив на Поділлі. Сюди він приїздив у справах: то купував маєтки для проживання, то продавав їх через борги. Наприклад, з вересня 1879 р. понад 3 місяці Старицький із дружиною перебував у Кам'янці-Подільському.
  Щовесни з родиною Старицький приїжджав у подільське село. У Кінці серпня сім'я поверталася до Києва, а сам Михайло Петрович затримувався тут до листопада. Подільська природа, працьовиті та привітні люди надихали його на творчість. У селі Садовому Старицький створив прекрасні інтимні і пейзажні вірші, серед них таку перлину, як “Виклик” (“Ніч яка, Господи! Місячно, зоряно”). Цей вірш, покладений на музику Миколою Лисенком, став воістину народною піснею. У віршах “Нема правди”, “Останні сили дарма трачу” – болючі слова правди про важку долю простих подолян.
  У 1880-1881 роках, мешкаючи в селі Карпівці (неподалік тодішнього Проскурова, нині Хмельницького), Старицький написав кілька нарисів. Під псевдонімом “Карпівець” та “Подолянин” вони були надруковані у київських газетах “Зоря” і “Труд”. Найгостріша з публікацій “Остроумие урядника”. Саме на Поділлі Старицький  переклав на українську мову сербські народні думи, трагедію Шекспіра “Гамлет”. У 1880 р. він написав чудове лібрето п'ятиактної опери “Тарас Бульба”.
  У 1882 р. Старицький продав маєток і вже більше не приїжджав на Поділля.
   Як всебічно освічена і обдарована людина, М.Старицький заявив про себе в різних сферах українського культурного життя. З 1883 р. разом з М.Кропивницьким він очолив першу українську професійну театральну трупу, до якої ввійшли такі талановиті актори, як М.Садовський, М.Заньковецька. У 1885-1891 роках театр виділився із цієї трупи. Це був початок справді народного реалістичного театру. Старицький вклав у його становлення великі власні кошти, виручені від продажу маєтку.
   Батогранність його громадсько-культурної діяльності значною мірою зумовлена різнобічністю його творчого обдаровання, яке найбільш яскраво розквітло на літературній ниві.
   Молодий український театр постійно відчував репертуарний голод, тому М.Старицький написав у цей час ряд оригінальних творів: драми “Не судилось” (1881), “У темряві” (1893), “Ой, не ходи, Грицю” (1892), “Талан” (1893), історичні п'єси “Богдан Хмельницький” (1887), “Маруся Богуславка” (1897), “Оборона Буші” (1898). Дії багатьох п'єс були пов'язані з історією українського народу, з селом. Наприклад, дія п'єси “Оборона Буші” відбувається на Поділлі в ХVІІ столітті, коли український народ повстав проти польського поневолення.
   Як керівник театру, М.Старицький писав не тільки цікаві п'єси, а й розробив чимало інсценізацій прозових творів. Зокрема, розробив інсценізації творів Миколи Гоголя (серед них повість “Тарас Бульба”).
   В основу драми “Циганка Аза” драматург поклав повість польського письменника І.Крашевського “Хата за селом”. І.Крашевський довгі роки жив у селі Киселі Старокостянтинівського повіту і дія його повісті відбувається в подільському селі.
   В багатьох своїх повістях М.Старицький писав, що події відбуваються на Поділлі. У повісті “Заклятий скарб” (“Подільська легенда”) з перших слів письменник пише: “Недалеко від Кам'янця, за теперішнім селом Устям, Дністро повертає круто на південь… Лівий берег, підточений хвилею, рябить чорними ямами, печерами, між якими зіяє одна страшенною пащею, а зверху він навис над водою і загрожує роздавити кожного своїм тяжелезним огруддям”.
   Згодом під керівництвом М.Старицького трупа виросла, здобула славу. Вистави ставились на високому професійному рівні. Після успішних гастролей містами України, власті заборонили українській трупі виступати в межах Київської губернії. Проте, популярність театру Старицького швидко зростає. Театр гастролює у 1886-1887 роках в Москві, Петербурзі, а далі – у Варшаві, Вільнюсі, Мінську, Тбілісі та інших містах.
   Вкрай напружена та виснажлива праця підірвала здоров'я митця, тому у 1893 р. він залишає трупу і цілком віддається літературній творчості. Пише цілий ряд оригінальних поетичних, драматичних та прозових творів. Серед творів цього періоду п'єси “Маруся Богуславка”, “Оборона Буші”, “Остання ніч”, романи “Перед бурей”, “Буря”, “Последние орлы”, “Разбойник Кармелюк”, повісті “Безбатченко”, “Облога Буші”, “Заклятий скарб” та інші.
   М.Старицький був одним із організаторів Всеросійського театрального товариства, а в 1897 р. за його участю відбувся Перший всеросійський з'їзд діячів сцени.
   У Києві Старицький очолює літературно-артистичне товариство, продовжує літературну та видавничу діяльність. У 1903 р., незважаючи на тяжку недугу, він почав готувати видання альманаху “Нова рада”, але здійснити цей задум йому не вдалося. Альманах побачив світ уже після його смерті.
   Помер М.Старицький 27 квітня 1904 р. в Києві. Навіть перед смертю Михайло Петрович продовжував працювати, писав свою останню поезію “Морітурі”. Рядки із цього твору “Нехай Україна у щасті буя, у тім нагорода і втіха моя” викарбувані на його надгробку на Байковому кладовищі.
  Українці свято шанують творчість та пам'ять про великого письменника та драматурга М.Старицького. Постановки його творів з успіхом проходять на сценах театрів і сьогодні, поезія та проза включена до шкільних програм. Його багатогранна діяльність та плідна творчість високо шанується і в нас, на Поділлі. Ім'ям Михайла Старицького у 2009 р. названо Хмельницький обласний академічний музично-драматичний театр. Безмежна любов до людей, щире бажання бачити їх вільними та щасливими зробили його життя і творчість безсмертними.

Прочитайте про М.П.Старицького:

♦ Назаренко Є. Поділля і Михайло Старицький / Є.Назаренко // Подільські вісті. – 2008. – 21 листоп.
♦ Сваричевський А. Він був благодійником і духовним батьком українського театру : М.Старицькому – 170 років / А.Сваричевський // Подільські вісті. – 2010. – 23 груд.
♦ Сваричевський А. Михайло Старицький і Поділля / А.Сваричевський // Українець Поділля. – 2008. – № 1. – С. 8.