Замок Острозьких у Старокостянтинові

   А чи знаєш ти, друже, що одним із найвідоміших історичних міст Поділля, які входять до “Золотого кільця України” є місто Старокостянтинів.
   Археологічні знахідки свідчать, що територія сучасного Старокостянтинова була заселена ще в добу неоліту. Під час розкопок біля міста виявлено  могильники Черняхівської культури. У Х-ХІ століттях ці землі входили до складу Київської Русі, а потім – до Болохівської землі, а з ХІІІ століття – до складу Галицько-Волинського князівства.
   Давньоруський літопис, висвітлюючи міжусобну боротьбу між Галицьким, Київським і Чернігівським князівствами під 1150 роком згадує “Болохівську землю”, розташовану у Послуччі і Південному Побужжі. Сторінки цього ж  літопису розказують про те, що року 1241 князь Данило Галицький провів каральну акцію проти болохівських правителів, які не хотіли підкорятися його владі. Серед міст, покараних князем, значаться Деревич, Губин, Кобудь, Городець та інші. Історичні факти, підтверджені археологічними дослідженнями, свідчать, що літописний Кобудь, який існував уже в ХІІ столітті, є не що інше, як пращур Старокостянтинова. А своєму відродженню місто зобов'язане князю Костянтину Василю Острозькому – одному із найяскравіших  представників славетного роду князів Острозьких.
   Князі Острозькі звели великі родові замки в Острозі, Старому Селі, монастирі-замки в Межиріччі та Дермані. Прагнучи зміцнити кордони своїх володінь зі сходу, Костянтин Острозький, який на той час втратив право на родове гніздо – Остріг, почав шукати нову резиденцію. Вибір впав на село Коліщенці. Цікаво, що за третину цього села князь заплатив ціну понад сотню разів більшу, ніж могло коштувати звичайне село. Очевидно князь купував не просто село, а місто, нехай зруйноване, знищене і занедбане, але обов'язково місто зі славною і давньою історією, місто, що затаїло в собі героїзм Кобуда. У 1561 році К.Острозький отримує дві королівські грамоти: одну на право заснування  міста, а іншу – на Магдебурзьке право, за яким поселення отримувало статус міста з ярмарками і торгами. Отримавши ці документи, князь будує замок, а при ньому – місто, назване ім'ям власника та будівника замку, – Костянтинів. Старим Костянтинів став називатися після 1600 року, коли князь Острозький отримав привілей на заснування ще одного Костянтинова на Південному Бузі – Нового Костянтинова.
   Отож, у 1561 році на місці між річками Случ та Ікопоть закипіло будівництво. Вже за десятиліття, 1571 року тут височіла могутня споруда, що вражала оборонною міццю і красою. Головним її завданням був захист країни від нападу татар. Бо саме через Старокостянтинів проходив Чорний шлях – одна із трьох головних доріг, якими рухались татари, здійснюючи грабіжницькі напади.

Загальний вигляд замку Острозьких.

   Територія замку мала вигляд видовженого трикутника, дві сторони якого омивалися водою, в третя, коротша, межувала з територією міста. Саме з цієї сторони замок мав посилений оборонний кордон.
   Від міста фортеця була відокремлена глибоким ровом довжиною 220 метрів і шириною до 210 метрів, заповненим водою. З боку замку канал був обкладений валом зі зручними бастіонами для гарматної стрільби. Вхід до замку охороняла в'їзна брама, оснащена дерев'яним мостом на кам'яних опорах. З обох боків до них прилягали потужні кам'яні фортечні мури товщиною 1,5-2 м. і висотою 5,8 м. У північному мурі знаходився арковий отвір, захищений гратами – це була комунікація для човнів. Фортечний мур  сполучав п'ять веж, що охороняли фортецю. Збереглася лише Наріжна вежа. Зовні вона кругла в своїй основі, а східним боком “вписується”у південно-східний торець замку. Башта споруджена разом із замком і має форму неправильного півкола. Вона оздоблена ренесансними елементами – атиком, що вінчає її зверху. Двоповерхова вежа має підвал, а поверхові приміщення перекрито хрещатим склепінням. Бійниці другого поверху башти подібні до вікон. Вони розташовані у шаховому порядку, що дозволяло розширити зону обстрілу під час оборони.
   Мурований замок також двоповерховий, має великий підвал. В замку  помітне характерне для середньовіччя поєднання у житлових приміщеннях побутових і оборонних функцій. Вікна були оправлені в свинець, а під палацом, в склепінчастому підземеллі, містився цейхгауз. Там зберігалися різні види тогочасної зброї: шмигівниці, гаківниці, рушниці, бочки з кулями та дробом, свинець. Пороховий льох розташовувався в окремому приміщенні цейхгаузу, яке пильно охоронялося.
   На другому поверсі розміщувалися житлові кімнати, що мали по-італійськи зведені склепіння: сіни, ізби, кімната, комірка. В середині будинку була криниця. Внутріфортечна стіна кам'яниці – рівнопланова, а зовнішня виглядає асиметричною лінією, що надає замку особливого шарму, вишуканості, створює враження нагромадження різних за архітектурними конфігураціями будов.
   Вздовж південної стіни за палацом розташована Троїцька церква, з виразними особливостями готичного стилю: крутий двосхилий дах, покритий полив'яною черепицею, високі стрілчаті вікна, на гребені – вежка з главкою. Її оборонний характер підтверджує зорієнтованість вівтарної стіни не на схід, а на північний схід, як того вимагав оборонний комплекс. Одночасно з церквою, з боку Случа, паралельно до храму було споруджено оборонну башту прямокутної форми. Первісно вона була двоярусною з циліндричними склепіннями. У кожній з трьох стін башти, що сягають 1,5 м. товщини, влаштовані бійниці. Башню вінчав готичний атик. До наших днів зберігся лише нижній ярус, що використовується як ризниця. На стінах та склепіннях ретельно реставрованого храму є старовинні фрески та тексти, писані кирилицею. Унікальною є фреска похоронної сцени Олександра Острозького й зображення герба князя на західній стіні церкви.
   Низом стіни церкви були оздоблені дубовими панелями. Хори, драбинки, всі дерев'яні оздоби були виконані із дуба. Існує думка, що Троїцька церква, знаходячись у закритій зоні міста в замку, була скоріш за все сімейною, аніж масовою. Водночас, вона виконувала роль не лише храму, а й культурного осередку, де переписували книги і навчали учнів. Документи називають імена церковних настоятелів, які сприяли переписуванню книги “Кормча”та її розповсюдженню, а також тих, хто в місті започаткував Костянтинівську Академію. Пережила церква Святої Трійці багато віків, багато чого набачилася. Проте, міцні кам'яні стіни та фортифікаційний тип споруди допомогли їй вціліти під час історичних катаклізмів. Сьогодні цей діючий храм належить Українській православній церкві Київського патріархату.
   Невеликий, вміло поставлений Старокостянтинівський замок витримав напади татар 1575, 1593, 1595, 1616, 1617, 1618, 1624 років, про що згадує Острозький літописець. Замок брав в облогу 1648 року Максим Кривоніс, завойовував 1651 року Богдан Хмельницький, у 1659 році брав в облогу Іван Виговський, у 1669 році тут стояв гетьман Петро Дорошенко.
   Неодноразово замок був центром визначних історичних подій. Зокрема, у 1593 році воєвода Київський і маршалок землі Волинської К.Острозький збирав тут шляхетське ополчення. Після перемоги під Пилявцями 26 вересня 1648 року у Старокостянтинівському замку скликав велику старшинську раду гетьман Богдан Хмельницький.
   Одночасно із будівництвом фортеці князь К.Острозький “почав садити місто”. В цей час розвиваються ремесла, торгівля, встановлюються економічні зв'язки з іншими містами. Тут відкривається школа – “Кадемія Костянтинівська”, як тоді її називали, діє майстерня по переписуванню книг, до міста приїздять чимало діячів Острозької академії, Мелетій та Герасим Смотрицькі, протягом двох років у місті мешкає першодрукар Іван Федоров.
   Отож, Старокостянтинівська фортеця – це пам'ятка не лише історичного минулого України, а й становлення її національної культури, формування її інтелектуальної еліти.
   Непростим і тернистим був шлях міста. У 1604 році Костянтинів перейшов у власність Януша Острозького і став повітовим містом. По смерті Януша його володарями стають інші магнатські роди – Заславських, Любомирських, Сангушків, Радзивілів, Чарторийських.
   На жаль, через часту зміну власників наприкінці ХVІІІ століття Старокостянтинівський замок вже був у занепаді. У часи дворянсько-російського господарювання ця оборонна споруда використовувалася під адміністративні установи. Цікаво, що у 1825 році в місті було розкрито гурток декабристів. Під час громадянської війни Старокостянтинів не раз опинявся у центрі бурхливих військових подій.
   За радянської влади, у 1929 році, замок, як видатну пам'ятку культури доби феодалізму на Волині, було визнано історико-культурним заповідником республіканського значення. Перед другою світовою війною споруди було відремонтовано і відчинено музей. Під час гітлерівської окупації в приміщенні замку розмістили казарми для німецьких солдат. Після війни роботу музею було відновлено, проте, у 1954 році діяльність історичного заповідника та краєзнавчого музею зупинено. Фонди музею, рідкісні книги передали до інших музеїв України. Понад чотири тисячі експонатів перевезли до Могилів-Подільського, Острога, Чернівців та інших міст, а в приміщеннях замку розмістилися господарські установи. Поступово ця архітектурна пам'ятка ХVІ століття піддавалася руйнації. На жаль, сьогодні із 15 будівель, з яких складався Старокостянтинівський замок, збереглися лише дві: кам'яний палац із церквою та баштою, в'їздна брама з баштою та частина кам'яної стіни від міста. В останні роки розпочато реставрацію цієї легендарної оборонної споруди і є сподівання, що відроджений і гордий Старокостянтинівський замок і далі височітиме над водами Случа та Ікопоті як невмируща пам'ять про наше далеке минуле.
   Ще однією унікальною пам'яткою оборонного зодчества України і неповторною історичною окрасою Старокостянтинова є Сторожова вежа та долучена до неї Хрестовоздвиженська церква. Ансамбль збудовано  в  останній  чверті  ХVІ  століття  у південній частині міста на березі Случа.

Вежа-донжон.

   Семиярусна вежа-донжон квадратна в основі, товщина її стін сягає двох метрів. Стіни зведені із каменю-черепашника. Цегляними були склепіння між ярусами та верхній ярус. Будівничі прикрасили споруду поребриками, розподільчими карнизами, мережками прямокутних западинок. Вікна башти високострілчасті, а поряд з ними – анфілади бійниць. Найбільше бійниць у верхньому ярусі. Багатоярусний донжон, спроможний вмістити велику кількість зброї, припасів, людей, являв собою потужну оборонну споруду. У кінці ХVІ століття до Сторожової вежі було добудовано Хрестовоздвиженську церкву. За розмірами храм невеликий, за формою – прямокутній. Стіни мали двоярусні бійниці: нижні – для важкої зброї і верхні – для ручної вогнепальної. На західній стіні його розміщувалися хори та дерев'яна галерея.  Храм був православним аж до часу кончини Василя-Костянтина Острозького. А коли його спадщина перейшла до його сина Януша, той одразу ж переобладнав Хрестовоздвиженську церкву під костел і передав монахам Домініканського ордену.
   Католики внесли свої корективи в архітектуру храму. Саме тоді неподалік було збудовано кляштор, переоблаштовано подвір'я, на якому стояли возовня, конюшня, льохи, кухні, будинки для челяді. Весь комплекс знаходився за високою огорожею, що складалася із валів, ровів, підйомних мостів. Цей комплекс носив оборонний і сакральний характер і, одночасно, відігравав  поважну  роль  княжої  резиденції.  Наприкінці  ХVІІІ століття православні знову повертають собі цю рукотворну святиню, також вносячи свої корективи у стилі російських православних церков.
   Під час громадянської війни у 1919 році вогнем артилерії були збиті куполи Сторожової вежі, понівечено храм, проте собор функціонував до 30-х років. Чого тільки не було в житті Хрестовоздвиженської церкви – хорошого і поганого: чудотворна ікона, зцілення немічних, бібліотека у сховищах церкви, переписування книг, а під час другої світової війни у підвалах храму знаходилася гестапівська катівня. Сьогодні тут німують лише руїни і несхитно стоїть Сторожова вежа.
   Багатий Старокостянтинів і на інші цікаві культові споруди. Наприклад, є тут знаменитий костел Іоанна Хрестителя, споруджений у ХVІІІ столітті – тоді, коли Старокостянтинівські маєтності перейшли до князів Сангушків. Саме литовський маршал Януш Сангушко виділив тут землю для будівництва костелу та монастиря ордену Капуцинів. Брати-капуцини, які оселилися при костелі в монастирі, займалися просвітницькою діяльністю. При костелі діяла богодільня, яка надавала допомогу знедоленим жінкам та лікарня для бідних. Будівля костелу збереглася і нині використовується за призначенням.
   Сьогодні у Старокостянтинові можна помилуватися і старовинною Андріївською церквою, побудованою у ХІХ столітті, і ще одним старовинним храмом – церквою в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці, історія якої бере свій початок ще в ХVІІ столітті. Навпроти цієї церкви жителі Старокостянтинова встановили погруддя фундатору і розбудовнику міста князю Костянтину Острозькому.

У твій записничок:

   Костянтин Острозький – український магнат, воєвода Київський, маршалок Волинський, політичний і культурний діяч, один із найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої. Серед його предків генеалогічна традиція кінця ХVІ-початку ХVІІ століття називає Руса і давньоруських князів – Рюрика, Володимира Святославича, Ярослава Мудрого та Данила   Галицького.   Його   володіння   нараховували  двадцять п'ять міст, десять містечок та шістсот сімдесят сіл на Волині, Поділлі та в Галичині, а його прибуток сягав 1 200 000 злотих на рік. В історії України Костянтин Острозький відомий як палкий поборник православ'я, просвітник, меценат. У родовому місті Острозі він організував гурток літераторів, в багатьох містах відкрив школи.
   При Острозькій академії 1578 року відкрилась одна із найдавніших в Україні друкарень, де запрошений князем Острозьким зі Львова друкар Іван Федоров надрукував у 1581 році знамениту Острозьку Біблію – видатну пам'ятку українського книгодрукування.

Познайомся, прочитай:

● Кобудь. Старий Костянтинів : історичний нарис про Старо-костянтинівський край. – Тернопіль : Чарівниця, 2008. – 71 с.
● Старокостянтинів // Двадцять дев'ять зупинок від Хмільника до Хмельницького : путівник. – К., 2009. – С. 54-64.
● Кобудь-Старокостянтинів – діамант у “золотому кільці”України// Байдак І. Стежками рідного краю / І.Байдак. – К., 2008. – С. 165-175.
● Козельський Я. Підняті вітрила старожитньої минувшини на березі Случа / Я.Козельський // Хмельниччина справжня. – Хмельницький, 2007. – С. 122-123.
● Старокостянтинівський замок // Мунін Г.Б. Визначні пам'ятки західної України / Г.Б.Мунін, Х.Й.Роглєв, О.О.Гуца. – К., 2008. – С. 172.

*     *     *

● Гординський В. Старокостянтинів – 800 років по тому / В.Гординський, М.Заверуха // Є Поділля. – 2009. – 24 вересня.
● Доманська А. Замок у Старокостянтинові / А.Доманська // Є Поділля. – 2009. – 26 листопада.
● Заверуха М. Микола Мельничук: “На день міста у Старокостянтинові будуть кінний театр і водяні салюти”/ М.Заверуха // Є Поділля. – 2009. – 30 липня.
● Заверуха М. Старокостянтинів постарішав. Йому 900 / М.Заверуха // Є Поділля. – 2007. – 29 листопада.
● Назаренко Є. Фортеця і місто в Старокостянтинові / Є.Назаренко // Моя газета. – 2005. – 10 лютого.
● Ненцінський А. Відродити тую славу… / А.Ненцінський, М.Величко // Подільські вісті. – 2005. – 14 червня.
● Подольська Р. Спадщина Костянтина Острозького. Унікальна фортеця ХVІ століття виявилася беззахисною перед хитросплетінням сучасного законодавства / Р.Подольська // Урядовий кур'єр. – 2010. – 3 липня.
● Ростоцька Ю. Старокостянтинів постарішав майже на 400 років / Ю.Ростоцька // Подільський кур'єр. – 2009. – 17-23 вересня.
● Тиха Т. Старокостянтинів: місто-прамісто / Т.Тиха // Подільський кур'єр. – 2010. – 18 лютого.
● Цимбалюк М. Спадщина старої Волині / М.Цимбалюк // Подільський кур'єр. – 2010. – 24 червня.