ЗІРОНЬКА

   Весною бабуся принесла з інкубатора аж двадцятеро курчат і висипала їх на підлогу. Курчата, наче пухнасті м'ячики, розкотилися по кімнаті. Жовтенькі, біленькі, а одне чорненьке з білою плямою на голівці. Юрасик захоплено заплескав у долоні.
   З того дня хлопчик допомагав бабусі доглядати малят. Особливо полю­билося йому чорненьке курчатко. Він брав його в долоні, хукав на нього, аж доки воно засинало. Назвав Юрасик те курчатко Зіронькою. Воно звикло до хлопчика: брало їжу з рук, вилітало на плече, вмощувалося на колінах.
   До осені з курчаток виросли великі курки і півні. Свою Зіроньку хлопчик тепер уже називав Зіркою. Велика й поважна курка ніколи не поспішала. Вона підходила до Юрасика і присідала, розкинувши крила. А коли хлоп­чик нагинався і гладив її по спині, вона тихо вуркотіла: ко-ко-ко, ко-ко-ко, ко-ко-ко.
   Якось весною, коли під хатою зацвіли нарциси і тюльпани, хлопчик виніс курям їсти. Але Зірки не було. Тоді він почав кликати:
   – Тю-тю-тю, Зірко, тю-тю-тю. Де ти? Озовися, тютонько.
   Стривожений, побіг до курятника. Заглянув крізь відчинені двері – аж там у скриньці сидить його улюблениця. Простягнув до неї руку і лагідно:
   – Зірко, Зіронько, чого не йдеш їсти? Що з тобою?
   А бабуся, що якраз нагодилася, й каже:
   – Не тривож її. Зірка курчаток висиджує...
   Через деякий час на подвір'ї кругом Зірки бігало аж дванадцятеро кур­чаток. Ото була радість Юрасикові!

ЗАПИТАННЯ ДО ДІТЕЙ:

   Чи допомагали ви доглядати курчаток?
   Чим треба годувати малят?
   За що полюбила Зіронька хлопчика?