ПРИГОДА ВОСЬМА

Майже боксерський двобій

   Хлопці лупцювали один одного, аж пилюка стояла стовпом! Точніше, вона б стояла стовпом, якби земля не була вкрита снігом. Зате довкола “боксерів” збився цілий натовп роззяв, що зібралися подивитися, як хлопчаки з'ясовують стосунки, і навіть вболівали за “свого” забіяку. Нікому не спало на думку розборонити розбишак, аби спробувати розв'язати їхню  суперечку  не  кулаками,  а  мирним шляхом. В одного вже потекла з носа червона юшка, у другого під оком розплився здоровенний синець, проте хлопчиська, вочевидь, не мали й наміру припиняти свій двобій.
   Славко ще здалеку помітив на пустирищі гамірний гурт дітей різного віку. Хлопчик саме вивів на прогулянку пекінеса Малюка і зацікавлено звернув зі звичного маршруту, аби подивитися, що ж так розважає глядачів. Вже ближче Славко Хоробрик  зрозумів, що розвага має далеко не безневинну назву – “бійка”!
   –  Агов! Що ви не поділили? – спробував він докричатися до захеканих войовників.
   Марно. Ті навіть не звернули на нього уваги.
   –  Що тут сталося? Чому вони чубляться? – Славко взявся з'ясовувати причину бійки у хлопчика, який виявився поруч із ним.
   –  А, не знаю! – відмахнувся він від Славка, ніби від надокучливої мухи.
   –  Їх потрібно негайно розборонити! – вирішив Славко.
   Проте ніхто із гурту навіть не ворухнувся, аби припинити побоїще.
   –  Ви що, оглухнули? Розбороніть! – крикнув Славко. – Вони ж повбивають один одного!..
   –  Не повбивають, – обізвався довгов'язий підліток. – Ти краще мовчи й дивися – коли ще побачиш бокс не по телевізору, а просто під носом?
   –  Чи ви здуріли? – не на жарт злякався Славко.
   Хлопчик вирішив не витрачати часу на балачки, а негайно діяти. Тим більше, що обидва “боксери” вже ледве трималися на ногах. Чим довше вони лупцюватимуть один одного, тим довше опісля лежатимуть на лікарняних ліжках.
   Славко смикнув за поводок Малюка і щодуху побіг до тротуару, з якого завернув на пустирище.
   –  Допоможіть! Рятуйте! Бійка! – закричав він на ходу.
   Славків крик почули кілька дорослих чоловіків, що одразу ж кинулися на допомогу. Вони відтягнули забіяк в різні боки і вхопили за коміри кількох споглядачів жорстокої забави.
   –  Відпустіть!
   –  Ми не билися!
   –  Це не ми. Це вони! – почали ті проситися.
   –  Е ні, ніякого “відпустіть”, – заперечили дядьки. – У міліції будете пояснювати, чому ви не розборонили бійку.
   Славко дочекався, коли прибуде міліція, розповів про подію, очевидцем якої випадково став, а тоді швиденько попрямував додому. Ні, він не втікав! Просто надвечір зробилося геть зимно і Малюк почав перебирати лапами й жалібно повискувати. Дізнатися, чому хлопці зчинили таку жорстоку бійку, йому, звісно, цікаво, але зараз важливіше – надати їм медичну допомогу. А Славкові важливо не застудити Малюка.