ослик

   Жили-були Ведмедик і Ослик. Одного разу трапи­лося обидвом тягнути візок із поклажею. Ведмедик смикав прямо, Ослик – убік.
   –  Нам додому, а ти куди тягнеш? – дорікнув друж­кові Ведмедик.
   –  Хіба не все одно? – здивувався Ослик.
   –  Все одно, – розсердився Ведмедик, – знаєш кому?
   Ослик наставив вуха, і Ведмедик змушений був ска­зати:
   –  А тому, чиїй голові гвинтиків бракує!
   Ослик сів на запилену дорогу, насурмонився, тоді задумався: де ж йому на ті гвинтики розжитися? Рап­том він згадав Борсука-годинникаря і притьмом ки­нувся до його майстерні.
   –  Виручай! – заблагав Ослик Борсука. – Гвин­тиків моїй голові не вистачає. А в тебе їх он скільки!
   Годинникар усміхнувся у ріденькі свої вуса, пояс­нив, що, мовляв, гвинтики його механізмів замалі для ослячої голови, потім порадив звернутися до його кума Бобра.
   –  Той щось придумає! Хи-хи!
   Прибіг Ослик до Бобра-стельмаха. Вислухав його Бобер, нареготався вволю та й каже:
   –  Не підійдуть гвинти, що я роблю для верстатів, – надто великі. Гайни, Ослику, до мого приятеля Зай­ця Куцохвостенка. Він коваль, чимось зарадить.
   Тільки-но скінчив Ослик оповідати, ради чого він тут, у кузні, об'явився, Куцохвостенко мало з ніг не впав од сміху, тоді простер лапу на двері:
   –  Іди з очей, халамиднику! Бо, чого доброго, – лусну!
   Похилив голову Ослик, бреде лісовою дорогою, сам собі жаліється: “І чого я такий нещасний! Гвинтиків ніде не можу добути. А без них, видно, життя не жит­тя. Піду — втоплюся”. Тим часом тією ж дорогою про­шкував назустріч Осликові Лев.
   –  Що з тобою. Ослику? Ти так помарнів, – заува­жив Лев.
   –  Як же мені не помарніти! – мало не плачучи, вигукнув Ослик і розповів усе все: як тягнув з Ведме­диком візок, як Ведмедик розсердився із-за якихось гвинтиків, як ходив до годинникаря, до стельмаха, до коваля...
   –  Про що ж ти думав, – спитав Лев, – коли тяг­нув з Ведмедиком візок?
   –  Ні про що! – стріпнув Ослик вухами. – Хіба не все одно: думати, не думати?
   –  Отож-бо й воно, – спохмурнів Лев, – що не все одно. Отож-бо й воно. Прощай!
   Пішов Лев. Ослик стоїть розгублений і ніяк не може збагнути: чого мудрий володар усіх, які тільки є на­вкруг, лісів, цар звірів і всього живого ні з того, ні з сього розгнівались? Невже про все, що робиш або зби­раєшся робити, треба думати?