www.odb.km.ua Відгуки та побажання
Хмельниччина – земля любові нашої Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Діти Хмельниччини читають! Приєднуйся!   Читати - це круто!   Читати - престижно!   Читай і будь успішним!   Будь в тренді: читай і знай!   Читають батьки - читають діти!   Читай! Формат не має значення!
    Електронний каталогЗведений електронний каталог БХООб’єднана віртуальна довідкаОнлайн послуги
      Про бібліотеку
      Ресурси бібліотеки
      Сторінка юного краєзнавця
      Проекти та програми
      Героїв пам’ятаєм імена
      Бібліотечному фахівцю
      Конкурси для дітей
      Електронна бібліотека
      Веб-уроки
      Здійснення закупівель
      Онлайн послуги
      Відкриті дані
      Карта сайту
      Аудіокниги


        Головна » Сторінка юного краєзнавця » Краєзнавчі видання
      Хмельниччина – земля любові нашої
       
       
      ДОРОГИЙ ДРУЖЕ!
       
           Ти народився і живеш на чудовій праслов'янській українській землі, яку пращури наші нарекли Поділлям. 70 років тому тут, на Поділлі, було утворено Кам'янець-Подільську, сьогодні Хмельницьку, область. Не простими були роки становлення і поступу рідної Хмельниччини. Багато подій, здебільшого драматичних, спресовано у сім десятків літ. Чудова природа, героїчна історія, талановиті люди – все це рідний край. Тож, пропонуємо тобі познайомитися із даним довідником. Він допоможе тобі краще вивчити історичне минуле нашого краю, зрозуміти його сьогоднішній день та осягнути його перспективи на майбутнє.
         З чистими очима і добрим серцем успадкуй ці знання. Нехай вони допоможуть тобі стати справжнім українцем, гідним слави рідної землі.
       
       
       
      Природно-географічні особливості Хмельниччини

          Хмельницька область розташована у Західній частині Правобережжя України. Загальна площа її становить 20,6 тис.км2 (це 3,4% від усієї території України). Вона простяглася на 210 км. з півночі на південь і 140 км. із заходу на схід. На сході Хмельницька область межує з Вінницькою, на заході – з Тернопільською, на північному заході – з Рівненською, на півночі – з Житомирською, а на півдні – з Чернівецькою областями. Крайніми точками її території на півночі є с. Веселівка Славутського району, на півдні – с. Гринчук Кам'янець-Подільського району, на заході – с. В'язовець Білогірського району і на сході – с. Вівсяники Летичівського району.
           Область розташована на південному заході Східноєвропейської рівнини в зонах лісостепу і мішаних лісів. У рельєфі області виділяються такі частини: Волинське плато (Плужне–Ізяслав–Шепетівка–Полонне); Подільське плато (Базалія–Авратин–Волочиськ–Гвардійське, так звана Авратинська височина); товтрові кряжі (від Сатанова до Старої і Нової Ушиці, що підносяться на 30-50 м над навколишньою місцевістю); долина річки Дністер (Зарічанська і Кам'янець-Подільська низовини).
           Область багата на водні артерії. На її території налічується 165 річок (завдовжки понад 10 км). Належать вони до басейнів Дністра, Південного Бугу і Прип'яті. Одні з них течуть на південь і впадають у Дністер: Збруч (загальна довжина 255 км), Жванчик (106 км), Смотрич (169 км), Мукша (58 км), Тернава (64 км), Студениця (85 км), Ушиця (122 км), Калюс (65 км) та інші. На схід течуть: Південний Буг (792 км) впадає в Чорне море, Плоска (28 км), Самець (24 км), Мшанець (21 км), Случ (451 км), Хомора (110 км), Вовк (71 км), Бужок (78 км). Течуть на північ: Горинь (659 км), Корчик (85 км), Ікопоть (45 км). В області багато озер, невеликих водосховищ. Найбільші озера: Святе озеро у Славутському районі, Кузьминське у Красилівському, Новоставецьке у Теофіпольському районі та Летичівське озеро. За запасами водних ресурсів регіон посідає шосте місце в країні.
           Грунти області – це переважно чорноземи та сірі опідзолені, на яких розміщується близько 70% сільськогосподарських угідь.
           Область багата запасами торфу. Найбільші торфовища знаходяться в Теофіпольському (долина річки Горинь), Хмельницькому (біля сіл Копистин, Голосків, Грузевиця), в Полонському та Славутському районах.
           Природні ресурси Хмельницької області багаті і різноманітні. На сьогодні попередньо та детально розвідано 260 родовищ корисних копалин, з яких експлуатується близько ста. Більшість із них є місцевого значення (цегельні глини, піски, вапняки для виробництва вапна, вапняки та граніти для виробництва щебеню і буту). Корисні копалини державного значення представлені вапняками та глинами для виробництва цементу, вапняками для цукрової промисловості (південна частина області по лівобережжю Дністра і його приток), каолінами для фарфорово-фаянсової промисловості та виробництва вогнетривів (Шепетівський, Полонський район), гіпсами та кременем.
          Одним із найперспективніших напрямків розвитку сировинної бази області є освоєння родовищ графіту, які виявлені на північному сході області. Прогнозні ресурси графітових руд становлять 350 млн. тонн.
          На території області розвідано 21 родовище граніту із запасами 230-250 млн. м2 (вздовж річки Случ біля Старокостянтинова, річки Південний Буг біля Меджибожа і річки Хомори біля Полонного).
      Встановлено ряд перспективних родовищ червоного (біля села Килики Славутського району) та темно-сірого граніту, діориту та лабрадориту з високими декоративними властивостями. Хмельниччина – єдиний регіон в Україні, де розвідані родовища сапонітових глин. Запаси Хмельницьких родовищ сапонітів сягають понад 100 млн. тонн.
          На півдні області розвідані комплексні родовища глауконітових пісків. Встановлено високу ефективність використання глауконіту як дешевого калійно-фосфорного добрива в сільському господарстві. Є також поклади фосфоритів – сировини для виробництва мінеральних добрив.
      Область має також потужні запаси лікувальних і столових вод. Нині розвідані та досліджені родовища мінеральних вод типу „Нафтуся”, „Миргородська”, родонові води, 10 родовищ столових вод.
          Клімат області помірно континентальний (м'яка зима і тепле вологе літо). Пересічна температура січня становить –50, липня – +190С.
          Фауна області складає 311 видів хребетних (60 ссавців, 190 птахів, 10 рептилій, 11 амфібій). 15 занесено до Червоної книги. 77 видів нашої фауни занесені до обласної Червоної книги. В лісах зустрічаються олені і лосі, дикі свині і косулі, білки і борсуки, вовки і лисиці, зайці-русаки, видри, тхори, їжаки, куниці, вужі, гадюки та багато інших.
          У флорі Хмельниччини майже 1500 видів вищих спорових і насінних рослин, з яких 237 видів потребують охорони. Вони ввійшли до обласної Червоної книги. З них 68 видів рослин занесені до Червоної книги України.
          Заповідний фонд Хмельниччини становить 423 об'єкти: 127 заказників, в т.ч. 22 всеукраїнського значення, ботанічний сад, 244 пам'ятки природи, 34 парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва, 15 заповідних урочищ. Під охорону держави взято 119 пам'яток природи.
          Ландшафтною заповідною територією на Хмельниччині є Товтровий кряж (Медобори), який починається у Львівській області, перетинає Тернопільську і далі, протягнувшись Чемеровецьким і Кам'янець-Подільським районами Хмельниччини, продовжується у Чернівецькій області і Молдові. Загальна протяжність Медоборів – 250 км, а в Хмельницькій області – 90 км. У Медоборах вчені зафіксували 1139 видів вищих спорових і квіткових рослин, які належать до 488 родів і 91 родини.
         Важливе місце для відновлення флори і фауни Хмельниччини мають державні заказники:
          – Іванковецький заказник Городоцького району (площа 796 га);
          – Заказник „Кошарна” біля села Чорниводи Городоцького району (120 га);
          – Заказник „Івахновецькі Товтри” у Чемеровецькому районі (155 га);
          – Заповідник „Циківська лісова дача” на межі Кам'янець-Подільського і Чемеровецького
             районів (290 га);
          – Заказник „Кармалюкова гора” біля села Привороття-2 Кам'янець-Подільського району
             (765 га);
          – „Княжпільська лісова дача” у Кам'янець-Подільському районі (310 га);
          – Заказник „Сатанівська дача” у Городоцькому районі (487 га);
          – „Панівецька лісова дача” біля села Цибулівка Кам'янець-Подільського району (1000 га)
             та інші.


      Замок Сангушків в місті Ізяславі

      З історії Хмельниччини

           Земля Хмельниччини, життя людей на якій спалахнуло 300 тисяч років тому, уподовж віків була багатющою скарбницею світової цивілізації і культури. Саме тут, біля села Луки-Врублівецької на березі річки Дністер археологи віднайшли перше в Україні місцепоселення людини.
           В ІІ-І тис. до н.е. на початку нашої ери поселення вже були на всій нинішній території області. Етнокультурне формування буго-дністровських родоплемінних поселень проявляється в кінці кам'яного віку та в добу міді і бронзи ІV-ІІ тисячоліття до н.е.
      В І тисячолітті до н.е. на Поділлі залізні знаряддя витісняють кам'яні, що прогресивно впливає на матеріальну і духовну культуру. У скіфський період (VІІ-ІІІ ст. до н.е.) на території Поділля протослов'яни займалися землеробством і скотарством, мали залізоробне, бронзоливарне та ювелірне ремесла, масову кераміку, скляні вироби.
          На території області виявлено 30 поселень доби палеоліту, 60 пам'яток неоліту, 150 пам'ятників трипільської землеробської культури, близько 50 пам'яток пізнього періоду міді і бронзи. В області відомо понад 20 курганських могильників і поселень, більше 100 пам'яток ранньо-черняхівської культури.
           В перші століття нашої ери територію краю населяли землеробні племена черняхівської культури. Наприкінці І століття н.е. Поділля заселяють східнослов'янські племена уличів і тиверців, які входили до складу Київської Русі.
           В середині першого тисячоліття н.е. негативну роль в історії Поділля відіграли гуннська і аварська навали, що призвели до небаченого спустошення краю, занепаду матеріальної і духовної культури.
      Економічному і культурному розвитку слов'янського населення краю сприяло утворення в ІХ столітті Давньоруської держави та 200-річне перебування в ній Поділля.
          В середині ХІ ст. Поділля входить до складу Галицької Русі, а з 1199 року – до Володимиро-Галицького князівства. Політико-адміністративним центром Дністровського Поділля була Бакота. В цей час будуються монастирі, замки, храми.
          Серед давньоруських міст в археологічних дослідженнях і літописах згадуються Бакота, Кам'янець-Подільський, Ушиця, Каліус, Ізяслав, Хотин, Меджибіж, Полонне та інші міста ХІ-ХІІІ ст. Полонне – одне із древніх поселень нашого краю. В писемних джерелах Полонне вперше згадується в 996 році (воно мало різні назви – Полони, Полний, Полонная, Полонне Велике, Полонне Нове Десятинної). Полонне св. Володимир вибрав на користь Київської Десятинної церкви Божої Матері. Це був значний оборонний пункт з великим замком на березі річки Хомори. Полонне вважають одним із кращих міст, військовим, ремісничим, торговим, релігійно-культурним центром.
          У 1214 році с. Тихомель (нині село Білогірського району) було столицею Володимиро-Галицького князівства.
          Північно-західна частина Поділля і південно-східна частина Волині відомі в цей час як Болохівська земля. По території Хмельниччини проходив так званий татарський Чорний шлях, зокрема вздовж річки Случ – через Остропіль, Старокостянтинів, Красилів, Базалію, Полонне, а також через інші населені пункти Поділля. У ХІІІ столітті на Поділля вторглися монголо-татари. Вони зруйнували Бакоту, Стару Ушицю, Полонне, Тихомель, Ізяслав та інші населені пункти. Наслідки розкопок в селі Городищі Шепетівського району засвідчують трагічну картину загибелі наших далеких предків під час героїчної оборони від нападу монголо-татар.
          У 1362 році великий князь литовський Ольгерд, розбивши на Синіх Водах трьох татарських князів, передав Поділля литовським феодалам Коріатовичам, які, як пише літописець, „всі подільські міста укріпили і заволоділи всією землею Подільською”. В 1433 році, внаслідок поразки у війні з Польщею, литовський князь продав Поділля Польщі. Оволодівши Поділлям, польські магнати у 1434 році створили воєводство з центром у Кам'янці-Подільському. З середини ХV століття посилюються татарські напади. Вони супроводжувалися розоренням міст і сіл, масовим винищенням і вивезенням у рабство населення.
          Під час нападу на Поділля, Волинь і Галичину в 1575 році татари полонили понад 55 тисяч чоловік, забрали 150 тисяч коней, 500 тисяч худоби.
          Протягом ХV-ХVІІ ст. на Поділлі зводяться нові і перебудовуються старі оборонні споруди. Починаючи з 1386 року, на протязі багатьох віків головною резиденцією багатих і славетних князів Острозьких, Заславських, Сангушків був Ізяслав.
      Як одна з фортець – опорних пунктів литовських феодалів у 1420 році згадується Теофіполь під назвою Камень (пізніше Чолганський камень, Чолганськ, Чолган, Човган).
          Кам'янець-Подільський, Смотрич, Чорнокозинці, Зіньків, Меджибіж, Теофіполь, Рихта та ряд інших стають не лише оборонними, але й ремісничими та культурно-релігійними центрами. В 1583 році у Подільському воєводстві налічувалось 64 міста, в 40-х роках ХVІІ ст. – 111.
          Дбаючи про збільшення надходжень до казни від ремісничо-торговельної діяльності міст, уряд і магнати почали широко надавати їм право на самоврядування – так зване Магдебурзьке право. Магдебурзьким правом користувалися Пилява, Зіньків, Теофіполь, Сатанів, Миньківці, Жванець, Полонне та інші.
          У ХVІ-першій половині ХVІІ століття в подільських містах поширюється цеховий устрій. Ремісники об'єднувалися у цехи. На початку ХVІІ ст. відомі гончарні цехи у 8 містах, шевські – у 8, для обробки дерева – у 4 містах, кушнірські – у 9. В цей час запроваджено фільварково-панщинну систему господарства, широко використовуючи дарову працю селян-кріпаків. Народним масам доводилося терпіти тяжкий гніт. Кріпосницьке, національно-релігійне гноблення викликало хвилю народних повстань.
       
      Меджибіж. Фортеця.

      Період козаччини.
      Національно-визвольна боротьба.


          У 1594-1596 роках відбулося селянсько-козацьке повстання під проводом Северина Наливайка. Одна із найяскравіших сторінок історії Поділля – період козаччини, період національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 років проти поневолювачів.
          За допомогою місцевого населення селянсько-козацькі війська Максима Кривоноса 12 липня 1648 року оволоділи фортецею Полонного, протягом 16-18 липня завдали поразки шляхетським загонам під Старокостянтиновом, а з 20 липня – під Меджибожем Летичівського району.
           На початку серпня повстанці разом із загонами запорізького війська визволили від шляхти територію від Ізяслава до Красилова. Особливо енергійно вони діяли в районі Гусятина, Сатанова, Кам'янця-Подільського. Здобувши 13 вересня 1648 року перемогу над 100-тисячною шляхетською армією під Пилявцями, Богдан Хмельницький 16 вересня скликав під Старокостянтиновом козацьку раду, яка прийняла рішення продовжувати боротьбу до повного визволення народу від іноземного гніту.
           У червні 1649 року полк Данила Нечая завдав поразки подільським шляхетським загонам під Меджибожем, а основні сили українського війська – війську Речі Посполитої під Старокостянтиновом.
           У квітні 1651 року під Кам'янцем-Подільським відбулося кілька сутичок з ворожими військами, які завершилися перемогою селянсько-козацьких полків. Влітку 1653 року від шляхетських загонів очищено все Поділля. Восени 1653 року військо Богдана Хмельницького оточило під Жванцем польсько-шляхетську армію на чолі з королем Я.Казиміром. Лише зрада кримського хана, який виступав на боці козаків, врятувала польське військо від повного розгрому. Влітку 1655 року Поділля вдруге було очищене від шляхетських загонів російсько-українськими військами під керівництвом Б.Хмельницького.
           У другій половині ХVІІ ст.. знову посилюються напади турецько-татарських орд. У грудні 1666 року татари пограбували Ляховець, Полонне, Лабунь і Меджибіж. 27-річне перебування турків у краї довело його до розорення і спустошення. 22 вересня 1699 року Туреччина під тиском Росії повернула Поділля Польщі.
           У відповідь на жорстоку експлуатацію, переслідування української мови, культури, насильне ополячення, покатоличення 1702 року піднялась нова хвиля визвольної боротьби проти польсько-шляхетського поневолення. Особливого розмаху набуло селянсько-гайдамацьке повстання 1750 року, що охопило все Поділля.

      XVII - початок ХХ століття

          23 квітня 1793 року після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії було утворено Ізяславське і Брацлавське намісництва та Кам'янецьку область, а 1 травня 1795 року на цій території утворені Волинська, Брацлавська і Подільська губернії. У 1797-1803 роках відбулося укріплення повітів Подільської губернії. В 1804 році у її складі було 12 повітів, з яких Кам'янецький, Летичівський, Проскурівський та Ушицький охоплювали більшу частину території сучасної Хмельницької області.
           В кінці ХVІІІ ст. в м. Миньківцях Ушицького повіту виникла перша суконна мануфактура. У 1845 році на території області діяло 65 суконних мануфактур. У тогочасній промисловості чимале місце займало ґуральництво, діяло 74 винокурні (в основному у Кам'янецькому і проскурівському повітах), швидко розвивалося цукроваріння. З 1839 по 1849 рік в межах сучасної Хмельниччини виникло 13 цукроварень. Серед інших галузей виділялося пивоваріння, обробка шкіри, виготовлення свічок, тютюну, цегли. Виникають металообробні заводи в Славуті, Чижівці, Кропивній, Проскурові, Дунаївцях.
           У 40-х роках ХІХ століття поміщики тримали в своїх руках три чверті всієї землі. Напередодні реформи 1861 року у Подільській губернії була найбільшою в Україні питома вага кріпацького населення – воно становило 59,5 відсотків. Панщина доходила до 6 днів на тиждень.
           Посилення експлуатації селян, зростання злиднів трудового люду спричинило наростання антикріпосницького руху. Найяскравішим виявом класової боротьби на Поділлі був рух селян, зв'язаний з іменем Устима Кармалюка, колишнього кріпака.
           Центром боротьби стала територія сучасної Хмельницької області, передусім Летичівський повіт. У цьому русі взяли участь близько 20 тисяч селян.
           Згідно реформи 1861 року за землю, відведену для викупу, селяни мали заплатити викуп, який в 2-3 рази перевищував продажну вартість землі. Поділля знову сколихнули селянські виступи (відбулося 187), спрямовані проти високих викупних платежів.
           За перші 10 років після реформи кількість промислових підприємств на території сучасної Хмельниччини зросла у 1,5 рази. У 1870 році налічувалося 476 промислових підприємств, однак за темпами промислового розвитку Поділля відставало від інших районів України.
      Важливе значення для дальшого розвитку промисловості та економічних зв'язків Поділля з іншими районами країни мало завершення в 1870 році будівництва залізничної вітки Жмеринка-Волочиськ, а в 1873 році – Києво-Брестської залізниці, що пролягла через Полонне, Шепетівку, Славуту.
           Хмельниччина з середини ХІХ ст. стає одним із важливих центрів економічного ринку Росії, посідає друге місце серед 50 губерній (після Московської губернії) за кількістю населення. Найбільшими економічними і культурними містами стають Кам'янець-Подільський, Проскурів, Летичів, Нова Ушиця, Шепетівка, Теофіполь.
           Післяреформений період відзначається зростанням кількості кустарів і ремісників. Ткацьке, кожухове, шевське, гончарне виробництво було поширене в усіх повітах. Якщо в 1899 році на Поділлі кустарними промислами займалися 6 700 чоловік, то в 1912 році їх було 77 700.
           На кінець ХІХ ст. Подільська губернія займала площу 36 921 квадратну версту, нараховувала 17 міст, 120 містечок, більше 7 тисяч населених пунктів, проживало 3 018 299 чоловік. У роки першої світової війни у зв'язку з прифронтовим становищем Кам'янця-Подільського центр губернії перемістився до Вінниці.
           Перша світова війна 1914-1918 років принесла подолянам нові страждання, бо Подільська губернія стала прифронтовою. Селяни залучалися до риття окопів, військових перевезень. Погіршало становище робітників і селян. За 1914-1915 роки ціни на продукти харчування збільшилися у 2-2,5 рази. Трудящі зазнавали національного гноблення, проводилась насильницька русифікація, переслідувалась українська культура, практично населення було політично безграмотним. Наростало незадоволення війною. Поділля було охоплено антивоєнними виступами. За числом антивоєнних виступів воно посідало перше місце серед губерній України.
           Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції в Кам'янці-Подільському, Проскурові, Гречанах та інших містах і селах краю відбулися демонстрації і мітинги. Трудящі приступали до ліквідації старих органів влади. Перша рада робітничих і солдатських депутатів виникла в Проскурові 10 березня, до кінця місяця – в Кам'янці-Подільському, Дунаївцях, Летичеві, Новій Ушиці, Ізяславі, Старокостянтинові, Шепетівці та інших містах. Досі на колишній вулиці Олександрійській у м. Хмельницькому зберігся будинок № 69, в якому з лютого 1917 року по лютий 1918 року діяв виконком Ради. Свої органи влади вибирало і селянство – були створені Ради селянських депутатів. В сотнях сіл утворилися селянські виконавчі і земельні комітети. Одночасно створювалися органи Тимчасового уряду – губернський і повітовий комісаріати.
           У вересні 1917 року зростають аграрні виступи селян. Найактивніше виступало селянство в Кам'янецькому, Проскурівському і Летичівському повітах. У жовтні цей рух переріс у аграрну революцію. Йшла масова конфіскація поміщицьких маєтків, землі, худоби.
           Після одержання звістки про більшовицьке збройне повстання в Петрограді почалася нова хвиля революційного піднесення на Поділлі.
      Великі біди подолянам принесла громадянська війна. Тільки в 1919 році шість різних армій, які воювали за різні політичні цілі, – українська, більшовицька, білогвардійська, польська, Антанти, анархістів вели бойові дії на Поділлі. Наприклад, у місті Проскурові за 1919-1920 роки влада змінювалась 17 разів.
          У короткий період відновлення державності і Соборності України (з 1918 по 1921 рік) на Поділлі, не зважаючи на розруху, війну, голод відроджувалося культурне життя – відкривалися національні школи, клуби, бібліотеки, виходила українська преса.
           1 липня 1918 року був заснований Кам'янець-Подільський Державний Український Університет на чолі з ректором І.І.Огієнком.
         1920 року на всій території сучасної Хмельниччини було встановлено радянську владу. За революційний та післяреволюційний період відбулися неодноразові адміністративно-територіальні реорганізації. 7 березня 1923 року в Україні біли ліквідовані повіти і волості і утворені округи та райони. Подільська губернія поділялася на 6 територіально-адміністративних округів. На території сучасної Хмельницької області було створено 3 округи – Кам'янецький (17 районів), Проскурівський (16 районів) та Шепетівський (14 районів). 1925 року були ліквідовані і губернії.
       
      Ангел Скорботи
       
      Наш край у 20-30-ті роки ХХ століття

           Роки революції та громадянської війни, які забрали життя сотень тисяч подолян, призвели край до повного виснаження, занепаду економіки. Через нестачу харчів, палива, припинення промислового виробництва на Поділлі, як і в усій Україні, панували голод, холод і безробіття. Чого тільки не довелося пережити краянам на початку 20-х: „продрозкладку”, за якою майже все зерно повинні були віддавати для потреб уряду, продподаток, нову економічну політику, суть якої полягала в тому, щоб передати націоналізовані державою підприємства в оренду колишнім власникам. Протягом 1927-1932 років на Поділлі, як і в усій країні, проводилася насильницька колективізація сільського господарства – створювалися колгоспи. У 1930 році на території сучасної Хмельниччини вже було 30 комун, 921 артіль, 192 товариства спільного обробітку землі. При цьому тисячі заможніших селян, наших земляків, під гаслом „ліквідації куркульства як класу”, були депортовані, тобто вислані в найвіддаленіші куточки країни, або знищені. Колективізація та безжальна політика зернозаготівель до краю виснажили сільське господарство Поділля, створивши умови для штучного голоду.
           Чорним крилом накрив рідне Поділля голодомор 33-го... Сім з половиною мільйонів ні в чому не повинних людей України (третина з них – діти і підлітки) стали жертвами невблаганного і жорстокого терору голодомором 1932-1933 років. А скільки ж їх, безіменних наших земляків, що прийняли голодну мученицьку смерть 33-го?
           Картину піку голодомору на Поділлі зафіксувала доповідна записка обласної оздоровчої комісії про стан продовольчих труднощів у Вінницькій області від 17 травня 1933 року. У ній відмічається, що голодом охоплено 38 районів, 431 сільрада, 26 895 господарств, 120 903 чоловіки. На цей час, за офіційними даними, було зафіксовано 71 випадок людоїдства та 9 випадків трупоїдства. За повідомленням лише з 10 районів станом на 15 травня 1933 року від голоду померло 8 985 людей. За архівними даними лише у м. Кам'янці-Подільському за 1933 рік померло півтори тисячі чоловік. По Кам'янець-Подільській області ця цифра перевищила 200 тисяч. Такою страшною і чорною є архівна правда про голодомор на Поділлі. Тож нехай пам'ять про невинно убієнних голодом буде навіки у наших серцях, щоб подібне лихо більше ніколи не приходило на нашу землю.
          Наприкінці 20-х років подоляни включилися в боротьбу за індустріалізацію країни. За роки першої та другої п'ятирічок (1929-1937 роки) було досягнуто значних успіхів у промисловості. В цей час завершилася реконструкція цукрових і чавунно-ливарних заводів, збудовано два заводи для ремонту сільськогосподарських машин, 5 цегельних заводів, стали до ладу заводи для ремонту двигунів у Дунаївцях, Проскурові, м'ясокомбінати в Кам'янці-Подільському, Шепетівці, плодоконсервний завод у Сатанові, швейні фабрики у Кам'янці-Подільському та Проскурові.
          Фактично було завершено колективізацію. У 1940 році налічувалося 1657 колгоспів і 11 радгоспів.
         Великі індустріальні перетворення давалися дуже нелегко. Усі недоліки влада приписувала підривній діяльності всіляких „шкідників”, „саботажників”, „ворогів народу”. Поділлям, як і по всій країні, прокотилася хвиля масових репресій.
          З покоління в покоління хмельничани передають спогади про сталінські свавілля, про єжовсько-беріївських катів, про 12 667 незаконно убієнних та сотні тисяч загнаних в табори, де майже всі загинули. До страшного числа варто додати ще тисячі подолян, насильно вивезених з України у роки так званої „колективізації”, сім'ї „ворогів народу”, „розкуркулених”, національні меншини, які в передвоєнні роки проживали у прикордонній зоні і ми уявимо жахливу картину геноциду, остаточні наслідки якого не підрахує жоден історик.
          Йде клопітка робота з реабілітації безневинних жертв сталінських репресій 30-40-х-початку 50-х років, однак донині не знайшли висвітлення справжні масштаби репресій на Хмельниччині.
          У 1932 році вся територія сучасної Хмельниччини ввійшла до складу Вінницької області, до якої входив 71 район. Таке адміністративно-територіальне формування було важким для управління, тому було здійснено розподіл областей.
          22 вересня 1937 року Постановою ЦВК УРСР було утворено Кам'янець-Подільську область. Новоутворена область займала площу 20 541,14 кв.км, населення було 1 739 576 чоловік. Її територія поділялась на 36 адміністративних районів, мала 3 міста обласного підпорядкування (Кам'янець-Подільський, Проскурів, Шепетівка), 8 міст районного підпорядкування, 22 селища міського типу, 474 сільські ради.
          У травні 1941 року центр області було перенесено з Кам'янця-Подільського до Проскурова.
       
       
      Монумент Слави у м. Хмельницькому
       
      Хмельниччина і Друга світова війна

           Підступний напад фашистської Німеччини зруйнував усі мирні плани. У липні 1941 року гітлерівці захопили всю територію області, запровадили окупаційний режим. Вони руйнували підприємства, обладнання, машини, ліквідовували колгоспи, забирали у селян худобу, хліб, грабували майно. З перших днів окупації розпочалася народна партизансько-підпільна боротьба проти німецько-фашистських загарбників. В Кам'янець-Подільській області було організовано 93 партизанські групи і загони чисельністю 805 чоловік. Це дало можливість створити підпільні організації у 37 районах області.
           У липні-серпні 1941 року виникла Славутсько-Шепетівська партизансько-підпільна організація під керівництвом військового лікаря фашистського концтабору „Грос-лазарет” Ф.М.Михайлова, яка за короткий час створила підпільні організації у Полонському, Грицівському, Берездівському районах. Після загибелі Ф.М.Михайлова в кінці 1942 року підпілля очолив вчитель із села Стригани Славутського району А.З.Одуха.
          Здійснюючи диверсійні операції на Славуччині, Житомирщині під командуванням О.М.Сабурова у складі з'єднання І.І.Шитова, загін А.З.Одухи 17-18 вересня 1943 року формується у Кам'янець-Подільське партизанське з'єднання ім. Ф.М.Михайлова зі складом до 2 642 бійців.
          Агентура партизанів діяла у великих установах і військових частинах ворога: Кам'янецькій, Славутській, Ляховецькій, Шепетівській, Дунаєвецькій, Проскурівській, Меджибізькій, Михампільській поліції, Шепетівському козачому полку, на ст. Гречани, багатьох підприємствах і в окупаційних установах. Навіки в історію з'єднання ввійшли Іван Музальов, Іван Ніщенко, Станіслав Швалленберг, Микита Гончаров, юні партизани-розвідники Валя Котик, Степан Кащук, Коля Трухан та інші. З'єднання здійснило 948 бойових та диверсійних операцій, підірвало 287 ворожих ешелонів, 2 залізничні станції, 49 шосейних мостів, спалено 28 складів, 15 електростанцій, 14 заводів. Було вбито і взято в полон понад16 тисяч фашистів. Звання Героя Радянського Союзу отримали Одуха А.З., Іванов О.Г., Петров М.І.
            З 5 травня 1943 року в Кам'янець-Подільській області партизанський рух очолив начальник обласного штабу партизанського руху Олексенко Степан Антонович. Йому були підпорядковані 3 з'єднання О.М.Сабурова, 5 партизанських загонів, зведених у з'єднання під командуванням І.І.Шитова. У липні 1943 року із цього з'єднання виділені два загони і на їх базі сформовано з'єднання ім. Г.К.Жукова під командуванням І.Е.Скубка чисельністю 2 тисячі бійців. У грудні 1943 року на базі 3 партизанських загонів цього з'єднання створюється відокремлене Кам'янець-Подільське з'єднання партизанських загонів під командуванням С.А.Олексенка чисельністю до 1739 осіб.
          З лютого 1944 року розпочалась бойова діяльність Кам'янець-Подільського партизанського з'єднання ім. Г.Котовського, що сформувалось із чотирьох партизанських загонів з'єднання С.А.Олексенка, яке вело жорстокі нерівні бої на Поліссі та на Станіславщині. У березні 1944 року з'єднання захопило і утримувало до приходу Червоної Армії Славуту, Плужне, Ізяслав, Остріг.
          У Проскурові боротьбу з нацистами очолив М.А.Храновський. У вересні 1941 року він разом з однодумцями об'єднав підпільні групи у Проскурові в підпільно-партизанську організацію. Проскурівські підпільники розгорнули активні диверсійні дії на залізниці та підприємствах, було проведено 589 диверсійних актів. Вони знищили 22 ворожих військових ешелони, 37 танків, 16 літаків, понад 900 гітлерівців, зіпсували більше 200 паровозів, звільнено від відправки до рейху більше 1000 юнаків і дівчат.
          Комітет Проскурівської організації спрямовував діяльність підпільних груп, які діяли у Красилові, Сатанові, Меджибожі та інших селищах центральної частини області. Навіки вкарбовані в історію імена проскурівських підпільників: М.Храновського, П.Вітанова, К.Комарського, П.Семенюка, М.Трембовецької та інших.
          Загалом, у боротьбі проти фашистів в області брали участь понад 20 тисяч чоловік, 37 партизанських загонів, об'єднаних у п'ять партизанських з'єднань. Тільки з'єднаннями І.Шитова, А.Одухи, І.Скубка (потім Кота) і С.Олексенка було проведено 1 272 бойові і диверсійні операції, знищено 613 ешелонів, бронепоїзд, 539 паровозів, 5 443 вагони з живою силою, технікою, боєприпасами, 335 залізничних платформи, 211 залізничних і шосейних мостів, 2 залізничні станції, вбито 59 879, поранено 14 792 і взято в полон 411 німецьких солдат і офіцерів. Власні втрати склали за неповними даними: вбитими 327, пораненими 374, пропали безвісти 75 партизанів.
           28 березня 1944 року партизанські загони і підпільні організації з'єдналися з Червоною Армією.
          За час свого кривавого панування в області фашисти розстріляли та закатували 477 698 мирних громадян і військовополонених, зокрема, у Проскурові – 81 тисячу, а 117 230 чоловік було вивезено на каторгу до гітлерівської Німеччини. Населення області зменшилося більше, ніж на 30 відсотків його довоєнної чисельності.
           Буртин, Білецьке, Двірець, Клубівка, Синюки, Канівка, Білижинці, Білотин, Васьківці, Комини, Лютарка, Михля, Михнів, Покощівка, Поліське, Сошне, Воробіївка, Кустівці, Онацьківці, Волиця, Голики, Губельці, Миньківці, Сільце, Хоровиця, Сьомаки, Караїна – 27 сіл. Двадцять сім подільських сіл було знищено, спалено, стерто з лиця землі фашистськими окупантами, Крім того, напівзруйновано 530 населених пунктів, знищено 430 промислових будівель, 16 тисяч виробничих приміщень, вивезли до Німеччини 176 тисяч голів великої рогатої худоби, близько 150 тисяч коней, 235 тисяч свиней. Збитки, завдані окупантами народному господарству області, становили понад 18 мільярдів 571 мільйон карбованців у довоєнних цінах.
          Визволення Поділля від ярма німецько-фашистських загарбників розпочалося в січні 1944 року. З цього часу партизанські з'єднання і загони, які діяли на території області, повністю узгоджували свої дії з наступальними операціями військ І Українського фронту.
          4 січня народні месники із з'єднання А.З.Одухи визволили районний центр Плужне, а 13 січня – Берездів. Частини 322-ї стрілецької дивізії 9 січня звільнили від фашистів Полонне. Воїни 226-ї стрілецької дивізії при взаємодії з партизанським загоном І.О.Музальова атакували ворожий гарнізон в Славуті і 16 січня місто було звільнено. 20 січня партизанський загін під командуванням К.С.Божевського зайняв районний центр Ляхівці (тепер Білогір'я).
          11 лютого війська 60-ї армії (командуючий генерал-лейтенант І.Д.Черняховський) 1-го Українського фронту зламали опір ворога і штурмом оволоділи залізничним вузлом і містом Шепетівкою. Через п'ять днів з'єднання С.А.Олексенка, А.З.Одухи, В.С.Кота разом з частинами діючої армії після жорстоких боїв взяли штурмом місто Ізяслав.
          4 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту (командуючий маршал Г.К.Жуков) знову перейшли в наступ, розпочавши Проскурівсько-Чернівецьку операцію. З 4 по 11 березня 1944 року були звільнені: Антоніни і Остропіль – 4 березня, Теофіполь – 5 березня, Стара Синява – 8 березня, Старокостянтинів і Красилів – 9 березня, Волочиськ – 11 березня. В боях за ці населені пункти відзначилися воїни 1-ї гвардійської, 1-ї та 3-ї гвардійської танкових і 2-ї повітряної армії. Звільнивши Волочиськ, радянські війська перерізали важливу залізничну магістраль Проскурів-Тернопіль і цим самим паралізували зв'язок проскурівського угрупування німецько-фашистських військ зі ставкою.
          Гітлерівці чинили шалений опір нашим військам. Намагаючись утримати залізничну магістраль Львів-Жмеринка, вони зосередили на цій ділянці фронту 9 танкових і 6 піхотних дивізій. Наступ ударного угрупування військ 1-го Українського фронту відновився 21 березня. Частини 1-ї танкової армії, переборюючи шалений опір ворога, в умовах бездоріжжя просувалися вперед. 23 березня 1944 року був визволений Летичів, а 24 березня – Меджибіж.
          25 березня 1944 року частини 1-ї гвардійської армії генерал-полковника А.А.Гречка у взаємодії з танкістами 3-ї гвардійської танкової армії генерал-полковника П.С.Рибалка та льотчиками 2-ї повітряної армії генерал-полковника С.Я.Красовського оволоділи обласним центром – Проскуровом.
          25 березня 1944 року наші війська визволили також: Чемерівці, Оринин, Городок, Сатанів, Деражню.
          26 березня 1944 року прапор Перемоги замайорів на башті древньої міської ратуші міста Кам'янця-Подільського.
         В цей день довгождане визволення прийшло і в Нову Ушицю, Віньківці. 27 березня 1944 року було звільнено Ярмолинці, 28 березня – Миньківці, 29 березня – Стару Ушицю, а 31 березня – останній райцентр – Дунаївці. До 4 квітня 1944 року вся територія області була визволена від німецько-фашистських загарбників.
          80 частинам і з'єднанням, які брали участь в операції, були присвоєні почесні найменування визволених населених пунктів Поділля. 51 полк і дивізія удостоєні орденів. Понад 15 тисяч бійців і командирів були нагороджені орденами і медалями, а 18 воїнам присвоєно звання Героя.
          Десятки тисяч наших земляків брали участь у боях на різних фронтах Другої світової війни. Понад 17 тисяч подолян за подвиги в боях з ворогом нагороджені орденами і медалями, а 74 – удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
          На території області, як і в інших районах України, з 1942 по 1950 рік діяли підрозділи Української повстанської армії.

      Роки відбудови.
      Мирна праця.

           У перші повоєнні роки з метою уточнення і впорядкування назв населених пунктів Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 квітня 1946 року Ляховецький район перейменовано у Білогірський, Фельштинський – у Гвардійський, Михалпільський – у Михайлівський. Перейменувань зазнала також низка населених пунктів області.
          Протягом 50-х років повністю відбудували зруйноване війною народне господарство, споруджено 20 гідро- і теплоелектростанцій, введено трасу газопроводу Дашава-Київ, авіалінії з'єднали Проскурів з більшістю міст і районів області. У 1950-1951 роках укрупнено дрібні колгоспи, в результаті чого з 1 672 створено 836 великих господарств. За значні досягнення в галузі сільського господарства область 16 лютого 1958 року нагороджено орденом Леніна.
          У 1954 році на ознаменування 300-річчя возз'єднання України з Росією на честь видатного державного діяча Б.Хмельницького Указом Президії Верховної Ради УРСР від 16 січня 1954 року місто Проскурів перейменовано у Хмельницький, а Кам'янець-Подільську область – у Хмельницьку.
          Чергові зміни в адміністративно-територіальному поділі відбувались відповідно до Указів Президії Верховної Ради УРСР у 1957, 1959, 1962 роках. У зв'язку із укрупненням сільських районів у грудні 1962 року в Хмельницькій області сформовано 10 районів: Волочиський, Городоцький, Дунаєвецький, Ізяславський, Кам'янець-Подільський, Красилівський, Летичівський, Старокостянтинівський, Шепетівський та Ярмолинецький.
          З метою поліпшення адміністративного управління в січні 1965 року замість 10 районів на території області було утворено 16, а в грудні цього ж року було утворено ще 4 райони. Адміністративний поділ області на 20 районів зберігається і по сьогодні.
          Післявоєнні роки відзначаються розвитком усіх галузей промисловості області. Якщо в 1951 році підприємства області досягнули довоєнного рівня щодо випуску валової продукції, то протягом 1951-1970 років до ладу стало понад 100 нових промислових підприємств.
          В області почали діяти такі заводи: радіотехнічний, “Катіон”, “Темп” (м. Хмельницький), цементний, електромеханічний, приладо-будівний, кабельний, цукровий (м. Кам'янець-Подільський), Деражнянський і Дунаєвецький плодоконсервні заводи, Шепетівський м'ясокомбінат та багато інших. Продукція експортувалася у 50 країн світу.
          Зростала матеріально-технічна база і в сільському господарстві. Галузь з кожним роком технічно вдосконалювалася, що позначалось на рівні рентабельності господарств.
          На кінець 80-х років в області працювало 503 колгоспи, 49 радгоспів, в користуванні яких перебувало 1445,4 тисячі гектарів землі, машинно-тракторний парк складав 18,5 тисяч тракторів, 6,5 тисячі зернозбиральних і 1,5 тисячі бурякозбиральних комбайнів, понад 20 тисяч автомобілів. На молочно-переробних підприємствах вироблялося 105 видів продукції. До асоціації „Хмельницькмолоко” входило 17 підприємств.
          У 1986 році Хмельниччина разом з усім українським народом пережила трагедію на Чорнобильській атомній 23 лектростанції. Дев'ять населених пунктів Кам'янець-Подільського і Чемеровецького районів виявилися найбільш забрудненими радіонуклідами. В приборкання ядерної смерті і спасіння життя на землі свій вклад внесли 17 тисяч жителів Хмельниччини. В зоні відчуження постійно працювали наші спеціалісти: військові, пожежники, лікарі та інші, більшість з яких заплатили за помилки в ліквідації наслідків аварії своїм життям.
          Не заживаючою раною для хмельничан залишається Афганістан, де загинули 108 наших земляків, двоє пропали безвісти та 102 чоловіки повернулися інвалідами.

       
      Будинок обласної Ради та обласної державної адміністрації

      Хмельниччина в роки незалежності
       
          Шістнадцять років із семидесяти живе Хмельниччина в умовах державної самостійності України. В області мешкає 1 млн. 359 тисяч чоловік (на 1 квітня 2007 р.), причому, частка городян становить 53,1% від загальної кількості. До складу краю входять 13 міст, 24 селища міського типу та 1 417 сіл. На Хмельниччині проживають представники майже 99 національностей та народностей. Серед них домінуючими залишаються українці – 1мільйон 277 тисяч осіб, росіян – 38 тисяч, поляків – майже 29 тисяч, білорусів – 2,7 тисячі, євреїв – 1,4 тисячі, молдован – 1,3 тисячі, вірмен – 1,2 тисячі тощо.
           У промисловості області перше місце посідає електроенергетика (25,6%), яка, передусім, представлена Хмельницькою атомною станцією, а на другому місці є харчова промисловість (40,3%), що базується на місцевій сільськогосподарській продукції. За ними йдуть машинобудування та металообробка (15,6%), промисловість будівельних матеріалів (7,2%), борошномельно-круп'яна і комбікормова (5,2%), деревообробна і целюлозно-паперова (1,7%) промисловості. Значні обсяги мають також скляна і фарфорово-фаянсова.
          Сьогодні на Хмельниччині працюють 1820 великих і малих промислових підприємств. У галузі машинобудування прибутково працюють державні підприємства: Хмельницький „Новатор”, Красилівський агрегатний завод, Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал, акціонерні товариства „Красилівський машинобудівний завод”, „Укрелектроапарат”. Сьогодні ефективно працюють виробниче швейне об'єднання „Хмельницьклегпром”, провідне підприємство хімічної та нафтохімічної промисловості ТОВ „Хекро ПЕТ ЛТД”. Провідними підприємствами харчової промисловості є відкриті акціонерні товариства „Адамс”, Хмельницька маслосирбаза, Віньковецький сирзавод, Шепетівський м'ясокомбінат та інші.
          Серед нових зразків продукції останніх років слід назвати кормозбиральний комбайн „Марал-125”, складений в Хмельницькому АТАК „Адвіс”, комбінований ґрунтообробний агрегат „Поділля” ВАТ Шепетівський завод культиваторів, кольоровий телевізор нового зразка ВАТ Хмельницький завод „Катіон”, радіостанції для тепловозів та електровозів об'єднання „Новатор”, гама нових трансформаторів ВАТ „Укрелектроапарат”. Освоєно випуск лічильників газу, води, тепла та іншу продукцію.
          Найбільше багатство області – це родючий чорнозем. Загальна площа сільськогосподарських угідь сягає 1534,3 тисячі гектарів, або 3,7% угідь України. У галузевій структурі сільського господарства рослинництво становить 56%.
          Найбільші посівні площі в області відведено під зернові культури, а серед них – озима пшениця, а також під цукрові буряки. Вирощують ячмінь, горох, овес, гречку, кукурудзу та інші культури. Понад 40% посівних площ займають кормові культури (багаторічні трави, кукурудза на силос, горох, кормові буряки, люцерна, ріпак). У тваринництві найважливішими галузями є м'ясомолочне скотарство і свинарство. Розвинуті також птахівництво, вівчарство, кролівництво, бджільництво, рибництво.
          Сьогодні в агропромисловому комплексі Хмельниччини відбуваються позитивні зміни. Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств, яких нараховується сьогодні в області 1759, у порівняльних цінах зріс на 2,7 відсотка. Збільшилося виробництво м'яса, молока, яєць. Зросла чисельність великої рогатої худоби, свиней.
          Пріоритетними завданнями в області сьогодні є вихід на європейські і світові ринки, налагодження зв'язків з фінансово-кредитними компаніями високорозвинутих країн, партнерство і співробітництво, фундаментальна підтримка освіти, науки, культури.
       
      Освіта області

           В кінці ХІХ століття у Подільській губернії було тільки 900 шкіл, в т.ч. 8 середніх, підпорядкованих церкві і земству. Згідно з переписом 1897 року в губернії було грамотних тільки 15,5% населення. Розвиток освіти, як фактора духовно-культурного піднесення краю, стримувався відсутністю педагогічних кадрів. У 1903 році при Кам'янець-Подільському двокласному училищі відкрито однорічні, а з 1911 року – дворічні курси, які готували вчителів початкових шкіл. З 1913 року підготовку педагогів почала здійснювати учительська семінарія. З появою у 1904 році земств почали розвиватися церковно-парафіяльні школи.
           На початку ХХ століття на Хмельниччині найчисленнішими були ЦПШ. На Кам'янеччині, наприклад, було 110 церковно-парафіяльних шкіл, 59 шкіл грамоти, а всього було 209 сільських початкових закладів. У Проскурові на цей час було 1 двокласне міське училище з підготовчим класом і жіночим відділенням, початкове двокласне приходське училище та 2 початкові школи.
          1 липня 1918 року був заснований Кам'янець-Подільський Державний Український Університет на чолі з ректором, професором І.І.Огієнком.
          Сьогодні на Хмельниччині більше 800 дошкільних закладів, в яких 36 тисяч дітей. Функціонують 1 075 загальноосвітніх шкіл, в яких навчається більше 176 тисяч дітей.
          Мережу вищих навчальних закладів області складають 29 вищих навчальних закладів всіх рівнів акредитації та форм власності. Серед ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації, загальна кількість яких – 13: 2 академії, 5 університетів, 6 інститутів. Два вищих навчальних заклади мають статус національних – Хмельницький національний університет та Національна академія державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького. Серед ВНЗ І-ІІ рівня акредитації, яких є 17: коледжів – 5, технікумів – 6, училищ – 6. У вищих навчальних закладах Хмельниччини навчається більше 55 тисяч студентів.
      Медицина області

           На початку ХХ століття на території сучасної Хмельниччини було лише 60 лікувальних закладів і 168 лікарів, більшість з яких працювало в містах. Населення, практично, було позбавлене медичної допомоги, що призводило до виникнення різних епідемій. Так, у Проскурові перед першою світовою війною на 35 тисяч жителів міста діяли: 1 земська лікарня на 46 ліжок, 3 відомчі лікарні, 2 аптеки.
          За свідченням архівних джерел перед Великою Вітчизняною війною лікувально-профілактична мережа області налічувала 98 закладів для надання стаціонарної допомоги та 180 – для надання амбулаторної допомоги з ліжковим фондом у них на 4 602 місця. В селах області функціонувало 390 фельдшерсько-акушерських пунктів. В цих закладах працювало лише 532 лікарі.
          На сьогодні у Хмельницькій області діють 1 254 заклади системи охорони здоров'я, з яких понад 200 лікарняних установ. На обласному рівні розгорнуто 13 лікарень та диспансерів, 7 інших спеціалізованих закладів, 6 санаторіїв, 4 медичних училища. Ліжковий фонд складає 12,5 тисяч ліжок. В системі охорони здоров'я працюють майже 29 тисяч медиків, серед них 8 докторів наук, 75 кандидатів медичних наук, 50 заслужених лікарів України, 40 заслужених працівників охорони здоров'я.

      Духовно-культурне життя Хмельниччини

           Одними з найдавніших міст України вважаються Бакота, Полонне, Ушиця, Кам'янець-Подільський, Каліус, Ізяслав, Сатанів, Меджибіж та інші. На Хмельниччині збережено пам'ятки світового значення. Серед них – унікальні архітектурні комплекси Кам'янець-Подільського історико-архітектурного заповідника, зокрема Стара фортеця (ХІІІ-ХVІІ ст.), Гончарна, Кушнірська і Кравецька башти (ХІV-ХVІ ст.), Руська і Польська брами (ХVІ-ХVІІІ ст.), багато величних старовинних релігійних споруд.
           Високохудожнім пам'ятником є збудована в 1476 році двоповерхова Сутковецька Покровська церква-фортеця. З 1146 року починається історія Меджибізької фортеці, з ХVІ-ХVІІІ ст. – історія Старокостянтинівського, Сатанівського, Ізяславського, Іванецького, Чорнокозинецького замків. Всього на теренах Хмельниччини збереглося 34 замки, 9 з яких датовані періодом ХІІ-ХІV ст. Під охороною держави перебуває 2916 пам'яток: археології – 227, історії – 2442, мистецтва – 474.
          На Хмельниччині живе і працює велика плеяда талановитих професійних артистів, художників, літераторів. Діють обласні організації спілок:
          – Хмельницька обласна організація Національної спілки письменників України
             (голова Р.Балема);
          – Хмельницька обласна організація Національної спілки художників України
             (голова М.Мастикаш);
          – Хмельницька обласна організація Національної спілки журналістів України
             (голова М.Шокало);
          – Хмельницька обласна організація Національної Всеукраїнської музичної спілки
             (голова В.Пасєка);

          – Первинна організація Національної спілки театральних діячів України при
             Хмельницькому обласному музично-драматичному театрі ім. 
      Г.Петровського
             (голова П.Попач);
          – Первинна організація Національної спілки театральних діячів України
             при Хмельницькому обласному театрі ляльок (голова Л.Місюренко).

          У 1989 році було засновано Хмельницьку обласну організацію Національної спілки художників України. Сьогодні спілка нараховує 43 члени: Андрійчук М.О. (заслужений художник України), Андрійчук Т.М., Антонюк О.А., Бердинських О.М., Бессараба Л.П., Боровський О.В., Борецька Н.А., Галицький С.Ф., Гасанов Р.Ф., Гігаурі А.С., Голунський В.М., Гома О.П., Грищенко В.В., Гульшані С.М., Гуменчук О.І., Єрменчук Г.М., Ісаєв А.І., Капелюх М.К., Карвасарний В.І., Кирилюк В.Я., Коваленко Л.В., Когут І.М., Корнєв В.М., Кравець С.І., Левенцов В.В., Мазур М.І. (заслужений художник України), Мастикаш М.В., Марчук В.М., Мельничук М.Л., Міляр Є.Р., Павлович Я.М., Пажимський О.М., (заслужений майстер народної творчості), Павлова Н., Панасюк М.І., Рожко-Павленко Л.Ф., Пастухов В.П., Севець В.С., Севець І.В., Скорупська О.В., Скорупський І.Г., Шерстинюк Л.Л., Юрков І.М.
          На Хмельниччині живе і плідно працює заслужений майстер народної творчості України, кавалер ордена Княгині Ольги Ніна Косарєва. Серед відомих земляків сучасності – молодий скульптор, лауреат Державної премії імені Т.Г.Шевченка, заслужений художник України Богдан Мазур, скульптурні роботи якого відомі далеко за межами України.
         Твори наших художників-земляків, позначені яскравою творчою індивідуальністю, повагою до свого коріння, до національних традицій, постійно поповнюють мистецькі скарбниці музеїв України, є окрасою художніх зібрань багатьох країн.
          Хмельницька обласна організація Національної спілки письменників України веде свій літопис з березня 1980 року, коли відбулися установчі збори літераторів Хмельниччини. Сьогодні спілка налічує 34 письменники: Бабенко М.Т., Балема Р.М., Ванжула О.С., Василевська І.І., Величко М.В., Гончарук В.О., Горбатюк В.І., Грищук Б.А., Карась П.П., Клец М.З., Кондаков А.О., Коляновський А.М., Кравчук В.І., Красуцький М.І., Кривега В.І., Магера М.Н., Мацько В.П., Мачківський М.А., Ненцінський А.Й., Нечитайло В.В., Панчук Г.С., Переяслав В.О. Почапська О.І., Прокоф'єв І.П., Радушинська О.П., Рибицький І.П., Савчук Л.П., Савчук П.М., Сумишин М.Ф., Ткач О.М., Федунець М.Ф., Шмурикова Н.М., Храпач Г.Я., Ящук П.Л.. Твори наших письменників-земляків відомі не тільки в Україні, а й далеко за її межами.
           Зі сторінок історії Хмельниччини на нас дивляться великі предтечі – Тарас Шевченко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Анатолій Свидницький, Степан Руданський, Леонід Глібов, Олександр Купрін, котрі бували в нашому краї, жили тут і творили, надихалися його красою. У ХХ столітті наша земля стала куточком, куди привела доля Івана Огієнка, Михайла Драй-Хмару, Валер'яна Поліщука, Остапа Вишню, Івана Дніпровського, Володимира Свідзинського, Микиту Годованця, Івана Іова. Тут народилися Микола Бажан, Кость Гордієнко, Володимир Булаєнко, Володимир Бабляк, Володимир Маняк, Володимир Ладижець.
         Духовно-релігійні потреби подолян на Хмельниччині задовольняють 1 015 релігійних громад, 18 різних конфесій. Серед них 661 українська православна, 106 католицьких, 180 протестантських громад, куди входять баптисти, адвентисти сьомого дня, християни віри євангельської свідки ієгови. Сьогодні на Хмельниччині діють 580 храмів, 456 церков, 77 костелів, 47 молитовних будинків. Ведеться будівництво нових культових споруд.
          На території Хмельниччини діють Кам'янець-Подільська і Городоцька та Хмельницька і Шепетівська єпархії православної церкви, Кам'янець-Подільська і Городоцька католицька дієцезія, у Городку – вища духовна школа по підготовці ксьондзів.
           Найбільші католицькі костели діють у місті Кам'янці-Подільському, Шепетівці, Полонному, Летичеві, Деражні, Городку та інших.
          Хмельниччина тісно пов'язана з єврейською релігією, зокрема хасидизмом. Його засновником був Раббі Ізраель Баал-Шем-Тов (скорочено БЕШТ), прах якого похований у Меджибожі.
       
      Зразковий дитячий ансамбль танцю “Подолянчик”

      Культурно-мистецькі заклади Хмельниччини

           В області функціонують культурно-мистецькі заклади і колективи: Хмельницький обласний музично-драматичний театр ім. Г.Петровського, Хмельницький обласний театр ляльок, Хмельницький монотеатр „Кут” В.Смотрителя, обласна філармонія, обласний симфонічний оркестр. В обласній філармонії діє український державний ансамбль пісні і танцю „Козаки Поділля”, який заснований у 1938 році під назвою „Подолянка”. У складі ансамблю майже 100 високопрофесійних співаків, музикантів, танцюристів. Художній керівник і головний диригент ансамблю – відомий композитор, народний артист України Микола Балема, хормейстер – заслужений артист України Валерій Ярецький.
          Хмельницький обласний театр ім. Г.Петровського – один із найстаріших театрів України. Створений у лютому 1931 року в Новочеркаську, театр оселявся то у Вінниці, то у Кам'янці-Подільському, багато гастролював Україною. Під час війни виступав перед фронтовиками, в госпіталях. У листопаді 1944 року розпочався проскурівський період мистецького шляху театру. У творчому доробку петровців понад 600 вистав – то ціла епоха становлення і пошуків. Великий творчий вклад у діяльність театру внесли: народний артист України І.Жулкевський, заслужені артисти: Є.Чернявська, Н.Колесникова, Ф.Главацький, Є.Колчинський, Г.Фігурський, В.Калініна, Л.Пилинська, Т.Ігнатченко та ін. У виставах театру брали участь народні артисти: Г.Юра, А.Бучма, Ю.Шумський, І.Паторжинський, М.Литвиненко-Вольгемут, А.Крамов, Н.Ужвій. Сьогодні в театрі працюють заслужені артисти України – Л.Власенко, О.Демчук-Букатевич, Н.Наталова, М.Валівоць, Л.Курманова, М.Нелюба, О.Шиманський.
          У 1970 році відкрив свій перший театральний сезон обласний театр ляльок. З тих пір театр ляльок з його казковими героями полюбили дорослі і маленькі глядачі – добрі і вірні друзі театру. Помітний внесок у творчий доробок театру зробили заслужені артисти України С.Єфремов, Л.Попов. Нині у театрі працюють справжні майстри своєї справи, безмежно закохані у стародавню і вічно молоду професію.
          Особливою популярністю у хмельничан користується дитячий зразковий ансамбль танцю „Подолянчик”, який засновано у 1964 році. Він – лауреат міжнародних та республіканських премій. Керує ансамблем заслужений вчитель України Ю.І.Гуреїв.

      Бібліотеки Хмельниччини

           До революції в Подільській губернії на території сучасної Хмельниччини було лише 6 бібліотек – Кам'янець-Подільська Російська Публічна Бібліотека (офіційно відкрита в 1866 році), Кам'янець-Подільська Єпархіальна Бібліотека (1891 р.), Проскурівська міська Бібліотека (1901 р.) та три невеликі платні бібліотеки в Новій Ушиці, Городку та Летичеві. Існували ще невеликі бібліотеки при монастирях, церквах, костьолах, книжкових лавках.
          Після Жовтневої революції бібліотечне будівництво на Поділлі набуває державного характеру. На кінець 1925 року на території Поділля працювало 527 бібліотек і 721 хата-читальня.
          На початок Великої Вітчизняної війни в області діяло 1438 бібліотек, в т.ч. 2 обласні, 34 районні, 3 міських і 14 дитячих бібліотек, в яких було 1647 тисяч примірників книг. В результаті злодіянь фашистів станом на 3 жовтня 1945 року в області залишилось лише 190 бібліотек.
          Сьогодні у Хмельницькій області діють 896 бібліотек системи Міністерства культури і туризму України, в яких 665 652 читачів, в т.ч. 167 281 користувачів-дітей. Книжковий фонд становить 12 мільйонів примірників.
          До послуг читачів 3 обласні бібліотеки:
          – Хмельницька державна обласна універсальна наукова бібліотека ім. М.Островського. Свій родовід веде від дня заснування навесні 1901 року  першої бібліотеки у Проскурові. Сьогодні її фонд становить 700 тисяч, обслуговує більше 35 тисяч користувачів.
         – Хмельницька обласна юнацька бібліотека. Створена у 1977 році. На сьогодні її фонд налічує 200 тисяч примірників, обслуговує більше 27 тисяч користувачів.
       

          – Хмельницька обласна бібліотека для дітей ім. Т.Г.Шевченка. Архівні документи свідчать, що 10 грудня 1937 року в нашій області було створено обласну бібліотеку для дітей та юнацтва. З того часу обласна бібліотека для дітей стала головним методичним центром по роботі з дітьми для всіх бібліотек області. Сьогодні обласна бібліотека для дітей імені Т.Г.Шевченка – крупна інформаційна, духовна база для юних читачів, вчителів, батьків. В її фондах зберігається більше 166 тисяч книг, аудіовізуальних матеріалів, біля 200 назв періодичних видань. Щорічно обслуговує понад 15 тисяч читачів, видає їм більше 320 тисяч книг.

      Музеї Хмельниччини

           В області існує розвинена мережа музеїв:
           – Хмельницький обласний краєзнавчий музей, заснований у 1909 році на базі повітового музею бджільництва як музей краєзнавства і санітарної гігієни (в 1929 році – музей санітарної культури, від якого в 1933 році відгалузився краєзнавчий музей). Нині фонди музею нараховують більше 70 тисяч одиниць зберігання.
          – У 1986 році створено Хмельницький обласний художній музей, у фондах якого налічується більше 6 тисяч експонатів. В залах музею експонуються твори корифеїв українського малярства, зібрання класиків сучасного українського мистецтва та сучасна українська графіка. Тут влаштовують свої головні екзамени-виставки і подільські митці, на яких експонують плоди своєї праці – живопис, декоративно-прикладне мистецтво, графіку та інші твори.
          – У 1992 році створено Хмельницький обласний літературний музей, де збираються експонати (більше 3 тисяч), відомості про літературне життя нашого краю, творчість земляків, котрі зробили плідний внесок у літературне життя Хмельниччини.
          – Один із найстаріших музеїв України (засновано у 1899 році) – Кам'янець-Подільський історичний музей-заповідник. Його фонди налічують більше 116 тисяч експонатів.
          – В травні 1994 року на базі Шепетівського музею М.Островського створено обласний молодіжний культурно–просвітницький центр із збереженням статусу музею М.Островського з фондом 15 тисяч експонатів.
          – Державний історико-культурний заповідник „Меджибіж” має майже 4 тисячі експонатів.
          – Державний історико-культурний заповідник „Самчики” налічує майже 2 тисячі експонатів.
          – Волочиський районний історичний музей (біля 1,5 тисяч одиниць основного фонду).
          – Городоцький історико-краєзнавчий музей (більше 3,5 тисяч одиниць фонду).
          – Музей історії Новоушицького району (біля 2 тисяч одиниць фонду).
          – Старокостянтинівський історичний музей (більше 5 тисяч експонатів).
          – Дунаєвецький історико-краєзнавчий музей (майже 2 тисячі експонатів).
          – Ізяславський державний районний історичний музей (майже 2,5 тисяч експонатів).
          – Музей історії міста Хмельницького (біля 1,5 тисячі експонатів).
          – Нетішинський краєзнавчий музей.
          – Славутський історичний музей (біля 2,5 тисяч експонатів).

          В області зареєстровано 225 музеїв і музейних кімнат на громадських засадах. Їх фондові колекції нараховують майже 130 тисяч експонатів.
      Могутнім центром збереження історико-документальних пам'яток народу є обласний архів, у якому на сьогодні є понад 1,6 млн. одиниць зберігання.
       
      Обласні премії


          З метою відзначення вагомих досягнень у розвитку культури і мистецтва засновано обласні премії:
          – премію імені Т.Г.Шевченка – в галузі культури, літератури та мистецтва;
          – премію імені П.А.Фараонова – в галузі культури і мистецтва;
          – премію імені Юхима Сіцінського – в галузі історико-краєзнавчої роботи, збереження
             історико-культурної спадщини;
          – премію імені Костянтина Широцького – в галузі мистецтвознавства,
             фольклору та етнографії;
          – премію імені Мелетія Смотрицького – в галузі бібліотечної роботи;
          – премію імені Микити Годованця – в галузі літературної діяльності,
             популяризації української мови;
          – премію імені Володимира Заремби – в галузі музичного мистецтва;
          – премію імені В'ячеслава Розвадовського – в галузі образотворчого
             та декоративно-прикладного мистецтва;
          – премію імені Петра Бучинського – в галузі природоохоронної роботи
             та популяризації екологічних знань.

      Знамениті земляки
       
           Знаменита земля Хмельниччини своїми славетними земляками, такими як Смотрицький Г.Д. – український письменник, педагог, культурно-освітній діяч (ХVІ ст.), Смотрицький М.Г. – церковний і культурний діяч, письменник-полеміст (ХVІ-ХVІІ ст.), Сіцінський Ю.Й. – історик, педагог, громадський діяч (ХІХ ст.), Січинський В.Ю. – архітектор, україно знавець (ХХ ст.), Верейський Г.С. – заслужений діяч мистецтв, художник (ХХ ст.), Заремба В.І. – композитор, піаніст (ХІХ ст.), та інші. Серед відомих земляків сучасності – народні артисти України – Сергій Козак, Микола Кондратюк, Василь Зінкевич, Ольга Басистюк, Микола Гнатюк, заслужені артисти України Валентина Степова, Володимир Дідух, Олександр Пономарьов.
          Мудрі і працелюбні жителі Хмельниччини сьогодні живуть сподіваннями, що в недалекому майбутньому рідний край матиме найкращі високорозвинуті галузі промисловості і сільського господарства, стане одним із кращих науково-технічних і культурних регіонів України.

       
      Древній Кам'янець

      Старовинні міста Хмельниччини

           Хмельницький – центр Хмельницької області. Місто було збудоване як сторожовий сигнальний пункт, призначений оповіщати про появу ворога. Вперше згадується в документах у 1431 році. Тоді воно мало назву Плоскирів, бо виникло там, де річка Плоска зливається з Південним Бугом і було обнесене глибоким ровом. І лише в ХVІІ ст. з'являється друга назва – Проскурів. Нелегка йому випала доля: двічі його спалювали дотла, стирали з лиця землі татарські і турецькі орди, душила польська шляхта.
          У 1653 році Проскурів став приватним містом князів Замойських. У 1795 році була утворена Подільська губернія у складі Російської імперії. Проскурів став повітовим центром з власним гербом: на блакитному тлі – три навхрест складені стріли.
          У 1807 році в Проскурові було 2 020 мешканців, а в 1879 році, коли в ньому мешкало вже 4 247 чоловік, Проскурів було віднесено до розряду міст. У 1822 році в місті сталася велика пожежа. Вона знищила майже всі матеріальні цінності та будівлі Проскурова. У 1870 році завершено будівництво залізниці Жмеринка-Проскурів-Волочиськ, що значно пожвавило економічне життя міста. До кінця ХІХ ст. кількість промислових підприємств збільшилася вдесятеро.
          У 1954 році місто Проскурів на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією перейменували на Хмельницький і було створено Хмельницьку область замість існуючої тоді Кам'янець-Подільської. Ця назва міста пов'язана з ім'ям героя визвольної боротьби українського народу за свою незалежність Богдана Хмельницького.
          Нині загальна площа міста становить 5329 га, а населення – 237 тисяч чоловік. Хмельницький – центр області, що особливо приваблива для туризму та оздоровлення. Адже на території Хмельниччини знаходяться унікальні старовинні центри давньої культури України, фортеці та архітектурні пам'ятки яких можуть здивувати відвідувачів та зачарувати тихою подільською красою і величною атмосферою давнини.
           Білогір'я – до 1946 року – Ляхівці. Стара назва – етнічного походження (ляхами в цих краях називали поляків), а сучасна – від того, що навколо лежать оголені поклади крейди (білі гори).
          Віньківці – краєзнавець І.В.Гарнага виводить цю назву з імені Вінько, яке могло постати від канонізованого імені Веніамін, і висловлює припущення, що поселення заснував або володів ним якийсь Вінько. Суфікс –івці дає підставу гадати, що засновником був не сам Вінько, а його нащадки, яких звали віньківцями.
          Волочиськ – вперше як село Волочище згадується 1463 року. Назва походить від слова волочити, тобто, „тягти волоком”. Тут лежав торговельний шлях. Щоб перебратися через річку та її заболочені береги купцям, наприклад, доводилося волочити свої вантажі.
          Городок – перша письмова згадка належить до 1392 року, коли литовський князь Ф.Коріатович передав його шляхтичеві Бедриху. Звідси й назва Бедрихів-Городок. З кінця ХV ст. належало магнатам Новодворським і називалося Новодвором. Після зруйнування його татарами 1550 р. відбудоване поселення називали Городком.
          Деражня – вперше згадується в історичних джерелах на початку ХVІ ст. Є в тих джерелах відомості, що село заснували вихідці з Кальної Деражні. Слово деражня – давньоруського походження й означає „місце первинного обробітку деревини”.
          Дунаївці – в давніх актах воно називалося Дунайгородом, а з початку ХVІІІ ст. – Дунаївцями. В основі назви дунай лежить корінь дана, дуна, дон, що означає „вода”, „річка”. В українських народних думах та історичних піснях слово дунай часто трапляється в значеннях „вода”, „водозбір”, „розлив води”. Існує припущення про походження назви від прізвища Дунай, яке могли мати учасники дунайських походів.
          Ізяслав – назва відбиває давнє ім'я людини Ізяслав. Одні вважають, що місто заснував 987 року князь Володимир Святославович і віддав синові Ізяславу. В.А.Никонов гадає, що це був Ізяслав Ярославович, а М.К.Каргер, який проводив археологічні розкопки в цих місцях, припускає, що місто заснував онук Ізяслава Ярославовича князь Ізяслав Мстиславович у другій половині ХІІ ст.
          Кам'янець-Подільський – вперше згадується у вірменських літописах 1062 року. Першу частину назви міста пов'язують з характером грунту в цій місцевості. Дехто міркує, що назва вказує на зв'язок міста з островом, де є скелясті кам'янисті береги річки Смотрич. Друга частина назви походить від слова діл, низ і вказує на місцевість, що є нижчою в порівнянні з Прикарпатськими підвищеннями.
          Красилів – вперше згадується 1444 року. Найдавніша назва – Красне. За переказами, вона відбила красиву мальовничу місцевість, де осіли перші поселенці. Присвійний суфікс ів вказує на походження назви від прізвища Красило.
          Летичів – вперше згадується в літописі ХІІІ ст. За переказами, початкова назва – Ліщин. Воно розкинулося на лівому березі річки Вовк, де росла ліщина. Після того, як поселення татари зруйнували, мешканці переселилися на правий берег, назвавши нове поселення Летичевом.
          Меджибіж – вперше згадується 1146 року. Лежить на кам'янистому підвищенні, де Бужок впадає в Південний Буг. Залежно від такого місця й появилася назва Меджибіж.
          Нова Ушиця – до 1829 року Літнівці, які вперше згадуються в королівській грамоті за 1439 рік.
         Полонне – відоме з ХІІ ст. За однією гіпотезою назва походить від слова полон і нагадує звичай заселяти країну полоненими. В.А.Никонов убачає наявність тієї самої основи, що в слові полонина зі значенням „луг”. Найвірогідніше пов'язувати назву зі словом полонь – „чисте безлісне місце, луг, сіножать”.
         Славута – виникло біля 1634 року. Спочатку називалося Славутина, згодом – Славута. За В.І.Далем, славутина, славутин – це „гарна мальовнича місцевість”. Справді, місто Славута, що лежить біля повноводної річки Горинь серед зеленого бору, – одне з найкрасивіших на Хмельниччині.
          Стара Синява – виникло на початку ХVІ ст., коли воєвода Микола Синявський одержав ці землі від короля й на місці поселення, назва якого не збереглася, утворив свою резиденцію Синява. Після татарської навали мешканці переселилися на нове місце, заснувавши поселення під такою ж назвою. Частина втікачів повернулася на старе місце, відбудувала там село й назвала його Нова Синява.
         Старокостянтинів – заснував 1561 року на місці села Колишенець воєвода, волинський князь Костянтин Острозький. Названо за іменем Костянтинів. Назву Старокостянтинів дано на відміну від заснованого тим же князем Нового Костянтинова.
          Теофіполь – первісна назва Білий камінь виникла в зв'язку з крейдяним стрімчаком над річкою. Під іменем Камінь вперше згадується 1420 року. Пізніше згадується як Човганський Камінь, а далі – Човган. Виявляється, що ця назва походить з тюркських мов і є співзвучною з іменем Чингиз-хан. 1740 року власниця містечка княгиня Теофілія Яблонська дала йому назву Теофіполь („Місто Теофілії”).
          Чемерівці – вперше згадується 1565 року. За однією версією в основі назви лежить прізвище типу Емер, Чемерка; друга пов'язує назву з рослиною чемериця; третя – зі словом чемерка („різновид верхнього одягу”); нарешті, дехто виводить назву від найменування кіммерійці (найдавніший народ, відомий на нашій території).
          Шепетівка – назва, гадають, походить від прізвища першого поселенця. Народний переказ пов'язує топонім із джерелами мінеральної води, яка з шепотом, шумом витікала з тріщин у граніті.
          Ярмолинці – перша згадка про містечко в історичних джерелах датується 1400 роком. У 1445 році тут була побудована з дерева фортеця, біля якої виникло поселення. В середині ХV століття воно було переведене в категорію містечок. Ярмолинці – типова для Хмельниччини назва поселення. Переважна більшість цих топонімів походить від імені засновників (чи перших жителів поселень. Ярмолай – староукраїнською мовою Єрмолай) – календарне ім'я, запозичене із старогрецької мови, означає „вісник народу”.
       
      Рекомендована література:

      Природно-географічні особливості Хмельниччини

      Говорун В.Д. Дикі звірі Хмельниччини. – Хмельницький, 2006. – 79 с.: іл.
      Природа Хмельниччини: життя серед життя// Хмельниччина: роки становлення та поступу (1937-1997): Матеріали Всеукр. наукової історико-краєзнавчої конференції. – Хмельницький, 1997. – С. 389-415.
      Риби, земноводні, плазуни і звірі Хмельниччини. – Хмельницький, 2007. – 135 с.:іл.
       
      *      *      *

      Коритовська Ю. Тваринний світ Хмельниччини// Майбуття. – 2005. – № 11-12.
      Україна: короткий географічний огляд: Хмельницька область//Географія та основи економіки в школі. – 1997. – № 1. – С. 25.

      З історії Хмельниччини

      Баженов Л.В. Історичне краєзнавство правобережної України ХІХ-початку ХХ століття. –Хмельницький:Доля, 1995. – 225 с.
      Дорошенко Д. Про минулі часи на Поділлю (Коротка історія краю). – Хотин: Буковина, 1992. – 39 с.
      Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. – К.: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1971. – 706 с.
      Нариси історії Поділля. – Хмельницький, 1990. – 327 с.
      Поділля: Історико-етнографічне дослідження. – К.: Доля, 1994. – 504 с.
      Хмельниччина: Фотоальбом/ Фото Ю.Бойка; Упоряд. М.Дарманський; Вступне слово Б.Грищука. – Пряшів: Чорлі, 1996. – 320 с.: іл.


      *      *      *

      Баженов Л. Поділля у ХІХ столітті//Радянське Поділля. – 1991. – 13 травня.
      Безейко А. Болохівська земля// Проскурів. – 2005. – 29 грудня.
      Винокур І. Нове в історії Хмельниччини І тисячоліття нової ери// Хмельниччина: роки становлення та поступу. – Хмельницький, 1997. – С. 198-205.

      Винокур І.С. Найдавніше минуле Поділля// Радянське Поділля. – 1990. – 26 серпня. – (Наша історія).
      Винокур І. Поділля періоду Київської Русі// Радянське Поділля. – 1990. – 7 жовтня.
      Гуменюк С. Поділля у війні 1812 року// Радянське Поділля. – 1984. – 17 лютого.
      Журко О. Болохівська Русь: нові можливості і проблеми осягнення феномена// Проскурів. – 2001. – 19 січня.
      Назаренко Є. Старовинний герб Поділля// Подільські вісті. – 2004. – 21 вересня.
      Найдавніше минуле Поділля// Радянське Поділля. – 1990. – 12 серпня.
      Непочонтний В. Інвентарна реформа 1847-1848 р.р. на Поділлі// Майбуття. – 1999. – № 17.
      Поділля періоду Київської Русі// Радянське Поділля. – 1990. – 9 вересня.
      Подільським гербам понад шість століть// Є Поділля. – 2006. – 27 липня.
      Прокопчук В. Поділля: час і простір: Походження назви „Поділля”// Подільські вісті. – 1993. – 4 березня.
      Терещук Л. Давні поселення//Радянське Поділля.–1983. – 11 березня.
      Ткаченко В.В. Військові поселення на Поділлі (1830-1845 р.р.)// Подільські вісті. – 2000. – 11 січня.
      Швейбиш С. Поділля епохи середньовіччя// Радянське Поділля. – 1990. – 14 жовтня, 21 жовтня.

      Період козаччини.
      Національно-визвольна боротьба

      З козацької скрині. – Хмельницький: Облполіграфвидав, 1990. – 63 с.
      Ковельський І.Д. Під небом Пиляви. – Хмельницький: Поділля, 2004. – 152 с.
      Мисик Ю.А. Сполохи козацької звитяги: Нариси. – Дніпропетровськ: Січ, 1991. – 205 с.
      Назаренко Є. Козацькі території на Хмельниччині// Проскурів. – 1999. – 16 червня.
      Прокопчук В. Поділля в період визвольної війни 1648-1654 р.р.// Майбуття. – 1995. – № 16.
      Сваричевський А. 350 років Жванецькій облозі: Пилявецька битва// Майбуття. – 2003. – № 16.
      Степанков В. Визвольна війна українського народу 1648-1654 років// Радянське Поділля. – 1990. – 4 листопада, 11 листопада.

      Наш край у 20-30-ті роки

      Великий терор на Хмельниччині: Історико-краєзнавчий збірник (документи, свідчення, публіцистика). – 2-е вид., випр. і доп. – Хмельницький: ТОВ НВП „Евріка”, 2004. – 416 с.
      Голод на Поділлі: Книга свідчень. – Кам'янець-Подільський, 1993. – 103 с.
      Голод 1932-1933 років на Хмельниччині: Причини, наслідки, уроки: Матеріали республіканської науково-практичної конференції 20 жовтня 1993 р. – Хмельницький, 1993. – 109 с.
      Красуцький М.І. Репресовані безвинно: Про те, чому немає і не може бути прощення. – Хмельницький, 1992. – 74 с.
      Терновий В.О. Було це на Славутчині в 30-х... – Славута, 1993. – 48 с.
      Українська революція 1917-1920 р. на Хмельниччині: Матеріали обл. молодіжної науково-краєзнавчої конференції. – Хмельницький, 1999. – 167 с.
      * * *

      Горбатюк В. „Зовсім таємно” стає явним: Голодомор на Поділлі// Проскурів. – 2003. – 5 вересня.
      Лерман М. Бабині Яри Хмельниччини: Голокост на Хмельниччині// Проскурів. – 2006. – 26 жовтня.
      Малашевський М. Запалити свічу пам'яті: Голодомор на Поділлі// Проскурів. – 2006. – 23 листопада.
      Окіпний В. Страшні уроки 33-го// Подільські вісті. – 2003. – 6 березня.
      Слободянюк П. Голодомор 1932-1933 років// Подільські вісті. – 1998. – 17 листопада.

      Хмельниччина і Друга світова війна

      Бугай Е.М., Макухин М.Е. Из когорты мужественных: Сборник очерков и зарисовок. – Львов: Каменяр, 1978. – 279 с.
      Доманк А.С., Сбойчаков М.И. Подвиг доктора Михайлова. – М.: Сов. Россия, 1971. – 284 с.
      Доманк А.С., Сбойчаков М.И. Шепетовские подпольщики. – М.: Политиздат, 1972. – 160 с.
      Збережемо пам'ять про подвиг: Спогади земляків-учасників Великої Вітчизняної війни у записах їхніх онуків і правнуків/ Упоряд.: С.В.Шевчук,   В.П.Малиновський. – Хмельницький, 2004. – 140 с.
      Книга пам'яті України: Історико-меморіальне видання. В 10-ти т. Хмельницька область. – Хмельницький, 1995-1997.
      Книга скорботи України. В 4-х т. Хмельницька об-ласть. – Хмельницький: Поділля, 2003-2004.
      Ковальчук С., Жоган Т. Йшли в Славутські ліси партизани. – К.: ВАТ Київська правда, 2006. – 304 с.
      Матеріали ІХ-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції: Конференція, присвячена 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. – Кам'янець-Подільський, 1995. – 486 с.
      Мачківський М. Пароль – „Проскурів”: Худож.-докум. роман/ Худож. В.І.Карвасарний. – Хмельницький: Поділля, 1997. – 542 с.
      Поділля у Великій Вітчизняній війні (1941-1945 р.р.): Збірник документів і матеріалів. – Львів: Каменяр, 1969. – 416 с.

      * * *

      Антосіна С. Герої-підпільники Поділля// Проскурів. – 2003. – 9 травня, 16 травня.
      Відлуння: Підбірка статей до Дня Перемоги// Проскурів. – 2002. – 10 травня.
      Вічная пам'ять полеглим, довічная шана – живим!// Подільські вісті. – 2002. – 9 травня.
      Воронюк В. Слово про патріотів: Підпільний та партизанський рух в історії нашого краю у роки Великої Вітчизняної війни// 7 днів. – 2005. – 8 вересня.
      Голик О. Тих днів не меркне слава: Партизанський і підпільний рух на Хмельниччині// Подільські вісті. – 2006. – 22 вересня.
      Долинський Б. Так воювали подоляни//Подільські вісті.– 2005. – 25 березня.
      Наконечний Д. У нашій пам'яті вони...: Партизани Хмельниччини// Подільські вісті. – 2003. – 23 вересня.
      Народні месники: Партизанський рух на Поділлі// Радянське Поділля. – 1991. – 20 червня.
      Проскурівські месники// Комуніст Поділля. – 2003. – 29 жовтня.
      Слободянюк П. Партизансько-підпільна боротьба на Поділлі в роки другої світової війни// Подільські вісті. – 2005. – 6 травня.
      Солдати Великої Вітчизняної// Поділля. – 1995. – 5 травня.
      Стойко Ю. Народом народжена, вогнем загартована// Подільські вісті. – 1996. – 4 квітня.
      Хрящевська О. Ми пам'ятаємо їх імена: Проскурівське підпілля в роки Великої Вітчизняної війни// Проскурів. – 2006. – 30 березня.
      Ченаш М. Наша юність гартувалася підпіллям// Подільські вісті. – 2002. – 19 вересня.



      Роки відбудови. Мирна праця.

      Біденко Н.І. Історія розвитку дошкільних закладів в Хмельницькій області в 70-80-ті роки// V Всеукраїнська конференція “Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України”: Тези доповідей і повідомлень. – К.-Кам'янець-Подільський, 1991. – С. 553-554.
      Григорчук М.О., Островський К.С. Розвиток культури села на Хмельниччині// Матеріали ІХ-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам'янець-Подільський, 1995. – С. 366-369.
      Історія місті і сіл Української РСР. Хмельницька область. – К.: Головна Редакція української радянської енциклопедії, 1971. – 706 с.
      Кравець М.М., Кукурудзяк М.Г. Відбудова промисловості на Поділлі в 1946-1950 р.р.// Матеріали ІХ-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам'янець-Подільський, 1995. – С. 353-355.
      Кушнір Л. Діяльність установ культури Хмельницької області в повоєнні роки// Літопис Хмельниччини. 2001: Краєзнавчий збірник. – Хмельницький, 2001. – С. 60-65.
      Мацевич А. Маківський колос:Нарис.– К.: Дніпро,1982. – 79 с.
      Мацевич А.Ф. Над річкою Летавкою: Документальна повість. – К.: Веселка, 1985. – 102 с.: іл.
      Подільські обнови/ упоряд. І.Р.Шевчук. – Львів: Каменяр, 1980. – 64 с.
      Радянське будівництво на Хмельниччині: 1921-1982: Документи і матеріали. – Львів: Каменяр, 1983. – 190 с.
      Рибак І. Побут подільського села у 30-60-ті роки ХХ ст.// Хмельниччина: роки становлення та поступу (1937-1997): Матеріали Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції. – Хмельницький, 1997. – С. 286-295.
      Рибак І.В. Соціально-побутовий розвиток сіл Хмельницької області у 70-80-ті роки та його вплив на демографічну ситуацію на селі// Матеріали ІХ-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам'янець-Подільський, 1995. – С. 358-362Слободянюк П.Я. Художньо-мистецьке життя// Культура Хмельниччини. – Хмельницький, 1995. – С. 147-301.
      Філінюк А.Г. Інтернаціональні економічні зв'язки Хмельниччини в 60-80-ті роки// V Всеукраїнська конференція “Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України”: Тези доповідей і повідомлень. – К.- Кам'янець-Подільський, 1991. – С. 675-678.
      Храпач Г. Чую тебе, земле: Художньо-документальна повість. – К.: Веселка, 1987. – 84 с.: іл.
      Шульга І.Г. Голодомор 1947 року на Поділлі// V Всеукраїнська конференція “Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України”: Тези доповідей та повідомлень. – К.-Кам'янець-Подільський, 1991. – С. 327-328.
      Щур Л.О. Відбудова народного господарства м. Проскурова в 1944-1945 р.р.// Культура Поділля: історія і сучасність: Матеріали другої науково-практичної конференції, присвяченої 500-річчю м. Хмельницького. – Хмельницький, 1993. – С. 19-22.
      Ямполь В.В. Діяльність трудівників промисловості м. Хмельницького по посиленню ресурсозбереження на основі науково-технічного прогресу (70-ті-перша половина 80-х років ХХ ст.)// Культура Поділля: історія і сучасність: Матеріали другої науково-практичної конференції, присвяченої 500-річчю м. Хмельницького. – Хмельницький, 1993. – С. 22-24.
      Хмельниччина в роки незалежності

      Василишин С. Промисловість Хмельниччини набирає обертів// Подільські вісті. – 2004. – 2 жовтня.
      Корнацький Д. Міграційна палітра Хмельниччини// Подільські вісті. – 2007. – 10 липня.
      Скальський В. Здобутки промисловості Хмельниччини за роки незалежності// Подільські вісті. – 2007. – 22 лютого.
      Хмельниччина. Усім миром працювати, щоб було що святкувати// Голос України. – 2003. – 18 лютого.
      Хмельниччина: утвердження і розвій// Хмельниччина: роки становлення та поступу (1937-1997): Матеріали Всеукр. наукової історико-краєзнавчої конференції. – Хмельницький, 1997. – С. 6-43.
      Хмельниччина: шляхом розвитку та співробітництва/ Автор фото Ю.Бойко. – Хмельницький, 1995. – 59 с.: іл.

       

      Освіта області

      Єсюнін С. Жіноча гімназія: Перша у місті Проскурові// Місто. – 2006. – 5 січня.
      Кульбовський М. Інтеграція вищої освіти Поділля у Болонський процес// Подільські вісті. – 2005. – 18 лютого.
      Назаренко Е. Развитие образования на Подолии// Моя газета. – 2005. – № 35.
      Олійник Ю. Земства і початкова освіта на Поділлі// Проскурів. – 2003. – 16 травня.

       

      Медицина області

      Єсюнин С. Народная медицина ХІХ века// Моя газета. – 2003. – № 30.
      Хотовицкая В. Первый русский педиатр: Наш земляк Степан Хотовицький// Моя газета. – 2004. – № 23.
      Царкова Д.В. З історії медицини міста Хмельницького// Культура Поділля: історія і сучасність. – Хмельницький, 1993. – С. 24-26.

          Духовно-культурне життя Хмельниччини

      Культура Поділля: Історія і сучасність: Матеріали 2-ї науково-практичної конференції, присвяченої 500-річчю м. Хмельницького 27-29 серпня 1993 р. – Хмельницький, 1993. – 336 с.
      Слободянюк П.Я. Культура Хмельниччини. – Хмельницький: Поділля, 1995. – 332 с.
      Стан Т.С. Майстри декоративно-прикладного мистецтва Хмельниччини: Фотоальбом. – Хмельницький, 2006. – 59 с.: іл.
      * * *

      Єсюнін С. Перший музей на Поділлі// Є! – 2000. – № 44.
      Культура краю: палацо-паркові ансамблі// Хмельниччина: роки становлення та поступу (1937-1997): Матеріали Всеукр. наукової історико-краєзнавчої конференції. – Хмельницький, 1997. – С. 351-387.

      Бібліотеки Хмельниччини

      Єсюнин С. Бесценное наследие: О первых библиотеках области// Моя газета. – 2005. – № 39.
      Єсюнін С. Історія проскурівських бібліотек// Є! – 2001. – 12-18 лютого.
      Карван С., Синиця Н. Бібліотеки Хмельниччини: віхи становлення// Хмельниччина: роки становлення та поступу. – Хмельницький, 1997. – С. 324-330.
      Назаренко Є. Бібліотеки магнатів на Поділлі та їхня доля// Моя газета. – 2003. – № 28.

      Старовинні міста краю

      Гжимайло Ю.Д. Місто над Случем. – Хмельницький, 1992. – 98 с.: іл.
      Городок над Смотричем. – Городок: Бедрихів Край, 2006. – 430 с.
      Гула А.Г. Шепетівка: Історико-краєзнавчий нарис/ Худож. Л.Прийма. – Львів: Каменяр, 1973. – 84 с.
      Євтушок М., Мех. В. Старокостянтинів: Історико-краєзнавчий нарис. – Хмельницький, 1992. – 28 с.
      Історія міста Хмельницького: документи і матеріали. – Хмельницький, 2006. – 79 с.
      Кам'янець-Подільський: Фотоальбом/ Іл. Б.Мінделя. – К.: Мистецтво, 1988. – 112 с.: іл.
      Коваленко Л.А. Ізяслав Хмельницької області: Історичний нарис. – Львів: Каменяр, 1966. – 27 с.
      Макаренко П.П. Полонне: Краєзнавчий нарис. – Львів: Каменяр, 1976. – 32 с.: іл.
      Меджибіж: 850 років: Матеріали науково-практичної конференції 17 серпня 1996 р. – Меджибіж: МП „Офсет”. 1996. – 169 с.
      Міньков І.І. Ізяслав – місто старовинне: Історико-краєзнавчий нарис. – Хмельницький, 1991. – 84 с.

      Місто Хмельницький в контексті історії України: Матеріали наукової конференції, присвяченої встановленню дати „1431 рік” датою найдавнішої згадки про Хмельницький в історичних документах. – Хмельницький, 2006. – 440 с.
      Пламеницька О. Кам'янець-Подільський. – К.: Абрис, 2004. – 255 с.
      Прокопчук В.С. Дунаївці: Краєзнавчий нарис. – Львів: Каменяр, 1989. – 79 с.: іл.
      Проскурів: минуле і сучасність: Документальна хроніка. – Хмельницький, 1993. – 34 с.
      Стасюк І.А. Нариси історії Теофіпольщини: Навч. посібник з краєзнавства. – Хмельницький: Поділля, 1993. – 120 с.
      Яцишин М.С. Віньківці: Історико-краєзнавчий нарис до 500-річчя районного центру. – Хмельницький: Поділля, 1993. – 32 с.: іл.

      * * *

      Володько І. Летичів: Звідки пішла назва?// Радянське Поділля. – 1985. – 10 квітня.
      Гарнага І. Славута: Звідки пішла назва// Радянське Поділля. – 1984. – 18 грудня.
      Гарнага І. Ярмолинці: Звідки пішла назва?// Радянське Поділля. – 1985. – 19 червня.
      Гостинна Д. До священних джерел древнього Ізяслава// Подільські вісті. – 2006. – 7 липня.
      Григір Н. Городку – 500// Майбуття. – 1993. – № 12.

      Єсюнін С. Меджибіж міг би мати назву Бородіно, а Проскурів – Горячевськ: Кожний шостий населений пункт нашого краю змінював свою назву// Є Поділля. – 2006. – 23 лютого.
      Єсюнін С. Ярмолинцям – 600 років// Є! – 2000. – 17 липня.
      Лопушинська Є. Меджибізька фортеця// Пам'ятки України. – 1996. – № 3-4. – С. 42-47.
      Малінь П. В історії ніколи не можна ставити крапку: Дунаївці та їх роль в історії Поділля// Майбуття. – 1993. – № 5.
      Назаренко Є. І. Плоскирів, і Проскурів: До походження назви міста// Проскурів. – 1999. – 21 квітня.
      Назаренко Е. Прекрасная лилия, или „жажда славы” Походження назви смт. Чемерівці// Моя газета. – 2005. – 14 листопада.
      Павлюк В. Шелест – шепіт – Шепетівка: Історія міста Шепетівка// Подільські вісті. – 1994. – 20 вересня.
      Прищепа С. Старокостянтинову, як виявилося, аж 800 років// Є Поділля. – 2006. – 16 березня.
      Стасюк І. Богові миле місто: Про Теофіполь// Подільські вісті. – 2000. – 22 серпня.
      Філінюк А., Журко О. Ізяслав – перлина Волині// Подільські вісті. – 1993. – 9 грудня.
      Щегельська О. Чорний Острів дихає старовиною// Є! – 2003. – № 82.
      Ядуха Й. Ця квітуча перлина краю: Віньківцям – уже 500// Подільські вісті. – 1993. – 30 вересня.


      Календар знаменних дат

      Знаменні події 28 березня

      1. Руцький, Микола Миколайович -- 28.03.1961 р. народився Руцький М.М.
        До ювілею 7 років (інтервал 5 років), з дати події минуло 63 років
      • 4
      • 3
      • 2
      • 1
      • 2222
      • АРТ територія111
      • Дошкільнятам2

      Бібліотека запрошує

      БЛОГИ БІБЛІОТЕКИ

      Шановний читачу! Якій літературі ти надаєш перевагу:
      Історичній
      Пригодницькій
      Детективній
      Містичній
      Фентезі
      Мотиваційній







      © ХОБ для дітей ім. Шевченка. , 2010-2024 г.
          Офіційний сайт
      29001, Україна, м. Хмельницький, вул. Свободи 51.
      www.odb.km.ua             mail@odb.km.ua
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр