Сьогодні Славко досхочу наплескався в морі! Легкі хвильки накочувалися на пісок і, хутко-хутко утікали назад. А на піску залишалися дрібні мушлі й гладенькі, плескаті камінчики – білі, рябенькі, жовто-коричневі, сірі, зеленкуваті й синюваті... Діти бігали пляжем і змагалися між собою, хто знайде більшу мушлю чи морський камінець незвичної форми. А потім – голосно сперечалися: хто ж переможець?
Славко вперше поїхав у Крим, до моря. Звісно, приїхав не сам, бо маленькі діти не можуть самі подорожувати Україною чи за кордон, а з мамою і татом. Для Славка все було незвичне: і безкінечне солоне море, і величезний пляж з неймовірною кількістю людей, і незлічені мушлі просто попід ногами – справжня тобі дивовижа! А вчора тато навчив Славка пірнати з маскою аквалангіста, тож тепер він побачив ще й підводний світ: водорості, крабів і медуз.
Хоча родина Хоробриків пробула на відпочинку лише кілька днів, але вже встигла знайти нових знайомих. Виявилося, що в сусідньому номері санаторію мешкає сім'я з нашого міста – тато, мама і їхній син Ярко, одноліток Славка.
– О, у нас два Славка, – сміючись, сказала Славкова мама. – Святослав-Ярослав – такі схожі імена, в обох є корінь “слава”.
Обидві родини почали більше спілкуватися і разом ходити на екскурсію містом, на атракціони та на пляж. Хлопчики також швидко потоваришували. Ось і зараз вони удвох побрели берегом у пошуках цікавих знахідок, що їх лишили для уважних шукачів солоні хвилі Чорного моря. – Хлопчики! Анумо, ходіть сюди! – погукав їх чоловік у чудернацькому вбранні пірата Флінта.
– Ви звертаєтеся до нас? – перепитав Славко.
– Авжеж, до вас! – радісно підтвердив “пірат” і сам рушив до них назустріч. – Я бачу, що ви – серйозні хлопці. А хочете потримати на плечі мого сторічного говорючого папугу Кока? Він знає, де заховані скарби, і, якщо ви йому сподобаєтеся, можливо навіть розкаже цю таємницю.
– Ой, як цікаво! – очі у Ярка зробилися великі від захоплення. – Ходімо, Славку...
– Зажди, – зупинив його хлопчик. – Не можна розмовляти з незнайомими людьми, – застеріг він. – Тим більше не можна кудись із ними ходити.
– Так, хлопчику, ти маєш рацію. Але не можна ходити зі звичайними людьми, – хитро примружився “пірат”, який почув Славкові застороги. – А хто я, ти знаєш? Я – справжній пірат. Мене навіть у кіно показують. Зі мною завжди цікаво!
– Справді, Славку, ходімо, – від нетерплячки Ярко переступав з ноги на ногу. – Хіба тобі не хочеться дізнатися про скарби?
– Ніяких скарбів у нього немає, Ярку, – стояв на своєму Славко. – Він або виманить у нас гроші (але грошей ми при собі не маємо), або вкраде нас і продасть бандитам, котрі торгують людьми.
Славко сказав це так голосно, що сторонні люди почали озиратися, зацікавлено й насторожено глипати то на самотніх хлопчиків, то на дивного чоловіка в піратському костюмі. – Слухай, хлопчику, я хоч пірат, але дітей не продаю й не купую. Я актор і працюю тут, на пляжі, – буркнув дядько в костюмі Флінта. – Навіщо піднімати такий галас?
А трохи згодом усміхнувся “пірат” до Славка і змовницьки підморгнув:
– А ти молодець, розважливий хлопчик. Правильно поводишся, обачно. Приходьте до мене разом із батьками. Мій папуга неодмінно розкаже вам про скарби.
Надвечір, коли обидві родини поверталися з пляжу, їм знову зустрівся актор Флінт зі своїм папугою. Доки відпочивальники фотографувалися з «піратом», Славко потримав на плечі сторічного какаду. Ось тільки Кок ні про які скарби не обмовився ні людським, ні пташиним словечком. Може, тому що образився на Славка? А може, тому що ні про які скарби зроду й не знав?Зате Славків тато, коли увечері розповіли йому хлопці про випадок на пляжі, похвалив їх за розважливість. Славко не став говорити, що Ярко хотів піти за “піратом“, аби не конфузити свого друга. Той уже й так зрозумів, що ледь не зробив дурницю, коли так легко піддався на вмовляння незнайомця. Напевне, Ярко усе зрозумів і надалі поводитиметься обережно з новими, незнайомими “знайомими”.