ВИШЕНЬКА ВРОДИЛА

   Івасик ямку сам копав, корінчики деревцеві зем­лею присипав і листям опалим навкруг пагінця при­трусив, щоб тепло в морози було. Від тата й мами перейняв, як усе це робити.
   На другу чи на третю весну вишенька зарясніла цвітом – очі в себе вбирала. Бджоли з усіх усюд зліта­лися.
   Ось на вишеньці з'явилися ягоди – зелені кульки. Згодом-перегодом вони стали червоними, соковити­ми, аж просвічувалися на сонці. Івасик нарвав їх по­вну жменю. Пригостив маму, тата, сестричок. Та йому ще кортіло поділитися з кимось своєю радістю: вишенька ж уродила!
   Виглянув Івасик на вулицю. Дорогою, бачить, туп­цяють бабуся, зовсім-зовсім незнайомі. Хлопчик – їм назустріч.
   –  Пригощайтесь, будь ласка. Добрий день вам! Старенька також привіталися, скуштували кілька ягід і сказали:
   –  Красно дякую, дитино, твоїм батькові-матері й тобі – спасибі.
   Пішли бабуся. Івасик похилив голову: “І чого це бабця спочатку татові та мамі подякували? А тоді – мені”.