Вже другу ніч Семен Бажура та його помічник Грицько Пасічник орють під озимину на Троянах. Це найдальше від села Поле. Перед цим вони коло Березини зволікали солому скиртувальникам, а позавчора переїхали сюди, причепили плуга й гайда в затінку – від бережка з ріденьким верболозом понад річечкою аж до лісу.
І густу, таємничу стіну лісу, і столочену осоку на березі орачі бачать лиш у кінці загінки – в одному чи в другому. А між Ними перед самим трактором у снопі світла біжить і біжить Під гусениці їжакувата стерня, обрізана чорною смугою свіжозораної землі.
Трактор стріляє вгору червоними іскрами з труби, але мотор погуркує рівно, спокійно. Неглибоко орють, бо це ж не під буряки.
Семен Бажура пильно вдивляється в стерню з-під кущистих брів, злегка потягує за важелі. Пускає трактор понад самим краєм стерні. Бо як збочить – огріх залишиться за плугом, а у борозну вскочить – буде “перевал”. І те, і друге – брак у роботі. Так що пильнуй добре.
Грицько сидить поруч з трактористом, знічев'я позирає у вікно. Та нічого в ньому не бачить, окрім тьмяного відображення з шибці їхньої ж кабіни. Тільки коли притулитися чолом аж до шибки, то розгледиш шмат жовтого стернистого поля.
Інколи Грицько озирається. У світлі задніх фар видно, як лемеші перекидають землю. Мовби чотири чорних ручаї біжать слідом за трактором, руняться лискучими хвилями. А глянеш далі – ручаї злилися в одну суцільну скатертину ріллі.
– Дядьку Семене, давайте я трохи поорю,– просить Грицько.
– А я що ж буду робити? – зиркає на нього Бажура.
– Он скирти недалечко – відпочиньте, свіжим повітрям подихайте...
– Ну, хіба що так,– подумавши, погоджується Семен.
Він зупинив трактора, дістав з-під сидіння стару зіжмакану фуфайку.
– Ти ж гляди, Грицьку, огріхів не нароби. І на розворотах менше газуй, не спіши...
– Гаразд, – зрадів Грицько. Він у сільському профтехучилищі навчається, через два роки теж трактористом стане, а зараз у дядька Семена проходить практику. – Ви не хвилюйтесь, я ж хіба вперше за важелі сідаю...
Семен Бажура зіскочив у ріллю, глибоко вгруз у ній черевиками. “М'яка земля, – подумав, – у таку сіяти якраз добре”.
Ревнув мотором трактор, затріщала під лемешами стерня,
Грицько у вікно помахав рукою до дядька Семена.
Тепер, коли трактор від'їхав, стало видно, що ніч не така вже і темна. Все небо було всіяне зорями, а ген понад лісом гострим серпиком яскраво горів місяць.
Неподалік на пригірку проти неба темніли кілька скирт. Під однією лежав чималий оберемок соломи, пахучої, м'якої. Тут і приліг утомлений Семен.
Було тепло, затишно. Бажура навіть не застебнув фуфайки. Німо височіла над ним скирта, тиша стояла довкола, тільки аж і-під лісу долинав приглушений гуркіт трактора.
Бажура незчувся, як і заснув. Коли ж розплющив очі, зір на небі поменшало, на сході воно посвітліло.
Семен зашарудів соломою, сів. І тут відчув під пахвою щось тепле, живе. Здивований, він відгорнув полу фуфайки.
– Хр-р!! – враз почулося. З несподіванки Семен аж сахнувся. Що воно там таке?
– Хр-р!..– пролунало знову сердито.
Тракторист хутко зірвав із себе фуфайку, потрусив її. З одежини щось випало. Просто на Семенову ногу.
– Хр-р... хр-р!.. – захарчало те “щось”, шелеснуло соломою і покотилося в стерню.
– Хом'як! – вигукнув вражений Семен. – Ач, знайшов де грітися!
Бажура проказав це сердитим голосом, але одразу ж усміхнувся, крутнув головою, дивуючись із такої пригоди.
Вони посміялися вдвох із Грицьком, коли Бажура розповів йому про нічного гостя. А тут і ранок настав, скінчилась їхня зміна.
Наступну ніч знову орали на Троянах. Грицько, як і вчора, під ранок спровадив дядька Семена на відпочинок, а сам сів за важелі.
Бажура знайшов своє вчорашнє кубло, розворушив солому, аби м'якше було, ліг – і зразу ж заснув.
Коли ж прокинувся...
“Чи це мені сниться, чи насправді діється?” – подумав. Просунув руку під фуфайку... Так і є!.. Пальці намацали м'яку, теплу шерсть.
Розбурканий хом'як завовтузився у своїй схованці.
– Що, друже, перебив тобі сон? – засміявся Бажура. цей раз хом'як, виборсавшись з-під фуфайки, не одразу Поглянув на тракториста, прохрипів щось, мовби подя-в за притулок, і вже по тому повагом побрів у степ.
…На Троянах оранка скінчилась. Поле розкинулось рівне, чорне. Лиш уранці рілля бралася сивим туманцем, але сонце їдко зганяло його.
Бажура з Грицьком переїхали з плугами під Березину, де сортувальники вже справилися з соломою.
– Ну, дядьку Семене, чекайте вночі гостя, – пожартував Грицько, змащуючи солідолом плуга. – Як же хом'як там без вас ночуватиме?
Семен підвів голову од двигуна.
А що ти думаєш, Грицьку? – сказав серйозно. – Все може бути. Спробуй сам заночувати у скирті. Холодно!...