СІРКО І ШПАК

   Біля цегляного хліва у дерев'яній буді живе собака Сірко. Весь чорний, ноги ж внизу білі, ніби взуті у світлі сап'янці, а над очима – сніжно-білі великі кружальця, що нагадують скельця окулярів.
   Його всі люблять. І він намагається віддячити за це дорослим і малюкам.
   Кожного, хто відчинить хвіртку і ступить на подвір'я, собака зустрічає по-різному: поштарку – кількома глухуватими “гав-гав-гав”, дитину – ніжним скиглінням, батька чи матір, коли ті повертаються з роботи, – радісним, щирим "гаву-гаву-гаву", ніби хоче сказати: нарешті ви при­йшли. я дуже скучив за вами.
   Змалечку Сірко подружився з нашими горобцями, які мешкають у хліві на горищі. Коло нього птахи харчуються взимку і влітку.
   Якось напровесні, коли повернулися із вирію до рідних домівок шпаки, вночі землю припорошив сніг. Вранці мати вилила у Сіркову миску ре­штки борщу і макаронів. Собака почав снідати.
   Над будою нависла яблунева гілка, яку, наче намистини, густо нанизали горобці Цього разу з ними прилетів худюший-прехудющий шпак.
   Поки Сірко чогось вередував коло миски, птахи, причаївшись, ніби поприлипали до гілок. Терпляче чекали своєї черги.
   Як тільки собака почистив лапою морду і повільно заліз до буди, виста­вивши в отворі голову, горобці м'ячиками скотилися з гілок на землю і обліпили велику емальовану миску.
   Шпак з хвилину дивився, як горобці снідали, потім обережно спустився на нижню гілочку, боязко поглядаючи на собаку. Але той ніби нічого не бачив. Здавалося, що він милується своїми крилатими друзями, що тому й вередував коло миски, щоб більше їжі залишити зголоднілим птахам.
   Нарешті шпак набрався хоробрості, зіскочив на землю і швидко підійшов до гурту горобців. Він схопив щось з миски, відбіг до стовбура яблуні і почав похапливо їсти.
   Сірко здивовано подивився на незнайомця. Мовчки спостерігав за пта­хом, поки той не заліз у миску, розігнавши горобців. Тоді собака, не піднімаючи голови з лап, сердито блиснув очима і кілька разів суворо гавкнув.
   Але шпак не розгубився. Він схопив грудочку макаронів і злетів на гілку.
   Собака не спускав очей з новачка. А той, попоївши, несподівано заспівав: “Фіють-фіють-фі-фі-фі! Фіють-фіють-фі-фі-фі!”.
   Птах так радісно і щиро висвистував, що Сірко від задоволення аж зажмурився. Так тривало декілька хвилин. Потім, перепочивши, знову повторив свою вдячну пісню. І собака зрозумів свого гостя.
   З того часу шпак щодня прилітав до Сіркової миски попоїсти і так, аж поки не зійшов сніг. Поснідає чи пообідає, сяде на яблуневу гілку недалеко від буди і давай висвистувати на все подвір'я. Сірко лежить і слухає, слухає... А той: “Фіють-фіють-фі-фі-фі! Фіють-фіють-фі-фі-фі!”.

ЗАПИТАННЯ ДО ДІТЕЙ:

   Чи сподобався вам собака Сірко?
   Як він зустрічає рідних і чужих?
   Намалюйте словами портрет Сірка?
   Як Сірко зустрів шпака?
   Як шпак дякував собаці за харчі?
   Як ви доглядаєте домашніх тварин?