Скульптор, Заслужений художник України, викладач Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка.
   Народився Богдан Мазур у 1969 році в місті Хмельницькому в родині  художників Миколи та Людмили Мазурів. Мати була художником-графіком, займалася мистецтвом витинанки, батько – Народний художник України, відомий живописець, а ще працює з металом, з якого створює унікальні речі. Отже, з дитинства малий Богдан був оточений атмосферою творчості. Першими вчителями його були батьки.
   У 1987 році Богдан вступив до Одеського державного художнього училища ім. Грекова, яке закінчив у 1992 році і відразу ж стає студентом Київського художнього інституту – тепер Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Навчався у народного художника, скульптора В.А.Чепелика. Роки навчання в академії – то роки становлення Богдана Мазура як митця. Як каже Богдан, “мистецтвом не можна займатися, а треба жити”. Ще навчаючись в академії, він брав участь у Всеукраїнських виставках, зробив ряд цікавих робіт – твори малої скульптури: “Гість”, “Сон” (1991 р.), “Шлях. Поцілунок Іуди” (1993 р.), “Пан України”, “Ностальгія”, “Апофеоз натовпу”, “Дивлячись на воду”, “Водоноша” (1995 р.), “Георгій Переможець” (1997 р.).
   Закінчивши в 1997 році академію, Б.Мазур ще три роки навчався в аспірантурі. Зараз Богдан Миколайович працює викладачем скульптури в Національній Академії образотворчого мистецтва та архітектури, передає свої знання студентам.
   У 1999 році Богдан Мазур став лауреатом Державної премії України ім. Т.Шевченка за створення пам'ятників С.Параджанову (1997 р.), який встановлений на території Київської кіностудії художніх фільмів та “Ангел” (1998 р.), встановлений у місті Хмельницькому, як пам'ятник репресованим українцям.
   Досить плідним  для молодого митця був початок нового тисячоліття. У 2000 році він створює пам'ятник Т.Г.Шевченку, встановлений у місті Кам'янці-Подільському. Цікава та оригінальна робота – пам'ятник воїнам-інтернаціоналістам “Скорбота” (2000 р.), встановлений у рідному місті Хмельницькому. Займається він і малою пластикою. До речі, той чудернацький бронзовий кіт, що біля Золотих воріт у Києві – теж витвір рук молодого митця.
   Отож, скульптура, безсумнівно, є головною справою життя скульптора Богдана Мазура. В своїй творчості він користується знаковою системою і культурою авангарду: “На сьогодні мистецтво авангарду стало класикою. Є маса людей, які виготовляють якісь об'єкти і речі, що не мають відношення ні до одного з видів мистецтва, і видають їх за авангард… Кожна із складових твору мистецтва сама по собі цінна. Як азбука. Авангард дав зрозуміти, що будь-яка річ сама по собі дуже гарна. І це є цінністю. Він впровадився в форми і розклав їх на молекули. Будь-яка форма, якою користується людина, створена художником. Справжні художники не роблять статистику. Вони передбачають те, що повинно здійснюватися в подальшому”.
   У 2006 році у 15-ту річницю Незалежності України, у Києві, біля Національного художнього музею відкрито пам'ятник легендарному українцю В'ячеславу Чорноволу. Це ще одна прекрасна робота, чудове образне вирішення скульптора Богдана Мазура: у чотириметровому  бронзовому монументі В'ячеслав Чорновіл іде крізь проламану стіну, іде до людей, у завтрашній день, несучи свободу і волю Україні.
   В останні роки у співавторстві з батьком Миколою Мазуром, митець працював над монументальною композицією, призначеною для головної площі міста Хмельницького. Це складна дев'ятиметрова символічна композиція, елементи якої пов'язані з філософським змістом. В центрі композиції – сонце – герб Хмельницької області. Без сонця немає життя. Вгорі – три жіночі фігури – Віра, Надія, Любов, без яких життя втрачає сенс і стає беззмістовним. Вони тримають в руках три стріли, які перетинаються – герб міста Хмельницького. Є в роботі і такі суто українські символи, як калина і бандура – пісня весела і сумна. Отож, головна ідея монумента – гуманна, романтична, наскрізь українська. Ця велична, прекрасна, монументальна скульптура – ода подільській землі. Вона несе радість і світло, ввібрала все найкраще, що є в народній творчості та у класичному мистецтві. Сподіваємося, що найближчим часом цей монумент, втілений у бронзі, буде встановлений на головній площі нашого міста і буде найбільшою його окрасою.
   Сьогодні Богдан Миколайович у творчому розквіті, його життя – суцільна творчість, пошук, праця, неспокій. Нещодавно його проект здобув перемогу у конкурсі на кращий ескізний проект пам'ятника гетьману Пилипу Орлику. Тож нехай щастить йому на цій нелегкій, але прекрасній творчій дорозі, а творіння талановитих рук його нехай уславлюють і увічнюють рідне Поділля та всю Україну.

Матеріали про життя і творчість Богдана Мазура:

♦ Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня молоді. Присвоїти звання “Заслужений художник України” скульпторові з м. Хмельницького Богдану Мазуру : Указ Президента України // Урядовий кур'єр. – 2003. – 9 липня.
♦ Вечное искусство Богдана Мазура // Академия. – 2003. – № 5. – С. 43-48.
♦ Мазур Богдан: “Скульптура – искусство для богатых” // Женский журнал. – 2007. – № 5. – С. 71.
♦ Мазур Б. “Головне, що сьогодні я маюможливість творити, думати, шукати…“ / Б.Мазур // У Кобзаревій славі. – К., 1999.
♦ Мосесова Ю. Ода рідній землі : молодий скульптор Богдан Мазур – про час, творчість і патріотизм / Ю.Мосесова // Українська культура. – 2004. – № 1. – С 22.
♦ Слободянюк Т. “А ще ж додому, ой як далеченько! Дороги дві – небесна і земна…”: Богдан Мазур та його монументальна композиція “Віра. Надія. Любов” // Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2007. – 17 травня.
♦ Слободянюк Т. Сага про полонянку, або Чи повернеться до Хмельницького “Віра. Надія. Любов”? / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2006. – 2 березня.
♦ Чернюк Р. Богдан Мазур – автор пам'ятника В'ячеславу Чорноволу / Р.Чернюк // Проскурів. – 2006. – 31 серпня.
♦ Щегельська О. Богдан Мазур – наймолодший Заслужений художник в Україні / О.Щегельська // Є! – 2003. – 31 липня.
♦ Яремчук А. Тому, хто проламував стіни тоталітаризму / А.Яремчук // Українська культура. – 2006. – № 9.