А
Архипко, Арсеник, Алла та їхні друзі сидять за буквариками. Андрійко читає:
– А, Б, В, Г, Ґ, Д, Е, Є...
...Аж гуде кімната – АБЕТКУ малята вчать.
Б
Барабанить Барабан:
– Бум!
– Бом!!
– Бух!!!
Барабане, я б тебе, – питає буква П, – не перебарабанило, якби у мене був більший за тебе барабан? Більший? Від мене? Більший – то я?
– Бум!
– Бом!!
– Бух!!!
В
Віють вітри:
– В-в-у! В-в-у!
Вітряк ворушить крильми. Сиплеться борошно. Буква В подає в кіш зерно, впрошує вітрів:
– Ви не завітали б на вечерю? Вареники в мене будуть, варениці, ватрушки.
Вітри озвались:
– В-в-у! В-в-!!
Г
Горою голоси:
– Гил-гил-гил! Гил-гил-гил!
Г аж тягнеться вгору, просить:
– Гуси-гусенята, візьміть мене на крилята!
– Гарно мовиш, – на те гуси. – Летимо в чужі краї – чи гоже буквам з нами вирушати?
– Гадка ваша слушна, гуси!
– Гил-гил-гил! Гил-гил-гил!
Ґ
– Ґ, де ти? – загукало Г. – Гасу в лампі не стало, ґніт згорів. Нема при чім грати в доміно. Ніби мене посадили за ґрати. Сиджу. Терплю гніт.
– Ґвалт! – підняла тривогу вся Абетка. Рятуймо Ґ! Ґ рятуймо! – розхвилювались хлопчики й дівчатка.
Д
– Др-р! Др-р!
Деркачик.
– Д-дорога де? – питає.
– До річки? До діброви?
– Д-додому др!
Добре ти десь погуляла, букво. Осока викошена, дерева давно вбралися в золото. Дивися, шукай, знайдеш.
– Д-дуже др-р! дякую.
Е
– Е-е, – заекало Е на екзамені. Не знало, яка буква в Абетці стоїть після нього.
– Ей! Слухай! – показало Є на себе. Це я, Є. Е недочуло і сказало: – Ей!
– Еге ж, – нахмарився учитель. – Коли хтось чогось не знає, – екає.
Е пішло довчати Абетку.
Є
– Є! – вигукнуло Є. – Я називаюся Є!
– Є то Є, – загомоніли Й із Е. – Якби не ми, тебе не було б на світі. Дивись: стоїть Й, за ним – Е. Прочитай.
– Йє! Є! Єй-богу – Є!
Ж
Жебонять між собою жаби: артисти приїхали, концерт буде. Жабенятко Жабурик – у сльози:
– Животик болить! На концерт не хочу! Жаба-мати і каже-квакає до синочка:
– Жарти і сміх та пісні – то здоров'я. Від них усі болячки проходять. Збирайся...
Жабурик повеселів, схопився із ліжка-лопушка.
З
– Зозуле! — заскрекотала Сорока. – Зволь моє гніздо минати, яєчок мені не підкидати.
Зітхнула Зозуля, знітилась. Тільки що зябликам поклала одненьке яйце. Два тижні йому – очеретянці...
– Змушена я це робити, – крізь сльози проказала Зозуля.
Чому ця птиця мусить так чинити?
И
– И-и! – озвалося дитя і заплакало.
– Ич який! – сваряться бабуся на котика. – Ич капосний! Хоче у колиску, аби йому співати: люлі, ой люлі! Сплять птиці дрімулі, вовки і козулі поснули. Спи, моє золотко. Спи.
– И? – всміхнулося маля і стулило повіки.
І
– І-га-га! – ірже Лошачок.
Інші тварини теж вміють радіти. Одне каже: бе-е! друге: ме-е! третє: му-у. Наш Лошачок любить букву І. Прокинеться вранці, уздріє маму-лошицю і починає:
– І-і-і! І-га-га!
Ї
– Їсти! – просять їжака їжачата. – Їсти!
Їжак, щоби чули всі домашні, хрюкнув: – Їжа буде! Їжачиха заусміхалася: хрю-хрю! таки буде їжа. А їжак знайшов поляну, вкриту грибами-сироїжками.
– Їдальня іде! – вибігли назустріч їжакові дітки та онуки.
Й
– Ймення моє Йорж, – почув Окунець.
– Ймовірно, – погодився той і додав: – Иоржишся, дмешся. Хоч сам рибина... дрібненька.
Йосипок тим часом закинув у річку вудочку.
– Йой! – жахнувся Йорж. – Мене щось за губу смикнуло й тягне кудись!..
К
– Ковалю! – об'явився Змій у кузні. Настали, кажу тобі, мені зуби, аби кожного, кого стріну, скарав або роздер.
– Коли так хочеш, – крекнув Коваль, – клади свої голови всі три на ковадло.
– Кладу!
– Кламц! Кламц! – повиламував Змієві Коваль зуби-ікла, прикрикнув:
– Котись тепер, кляте поріддя, звідси колесом!
Л
Лис проник у кошару. До овець. Господар це зачув – ухопив злодія за хвоста. Хвостяра лишився у дядькових руках.
– Лобуре безхвостий! – скрикнула дома Лиска. – У мого лиса он який хвостище. Не мій ти – геть з нори! Не лякай мені лисенят.
М
– Маляр я такий: пензель мій невидимий, а фарби мої – іній. Малюю квіти, дерева, зорі...
– Може, ви, Маляре, в хату зайдете? Погрітися.
– Мені це ні до чого – погрітися. А поспішати мушу. У вікнах в людей шибок ого! скільки.
Малята загукали:
– Мороз! Дід Мороз – маляр!
Н
– Новина!
Крига на всіх ріках і річках скресла. Норець-птиця навідалась:
– Н-на! Тут і рибку можна піймати!
...Низинами струмки біжать. Навипередки. Невдовзі квіти нас порадують.
Новина-а!
О
– О! – дивується пташа. Виринула з води. На очеретинках – гніздечко-кошичок. І співає хтось отак:
– Лин-лин-лин! Їм-їм-їм!
– Ов! Хто там?
– Очеретянка, теж птиця. Ти — хто?
– Оляпка. Бігаю під водою. А це виринула.
– От ми і познайомились.
П
– Піть-пільвіть!
Петрик почав прислухатися пильніше. Піть-пільвітькає в житі. Що за диво?
– Перепел я, – хвалиться Перепел. – Будуть у мене і перепелиці моєї перепелинята. Отож і радію.
– Перепеленята, Перепеле, то добре.
– Піть-пільвіть! Піть-пільвіть!
Р
P-раз! Шурх-шарх! копає Робот грядку.
– Робиш роботу вправно! – сміються хлоп'ята. Підохочують трудягу.
– Робот же я. Люблю попрацювати. Грядка вродить – на столі все в мене буде.
– Розуміємо, – стали роздумувати хлопці, тоді:
– Разом давай трудитись.
– Разом – то разом, – погодився Робот.
С
Спинився Сонях на межі.
Сонце здіймалося вгору, стало в зеніті, потім покотилося на захід – за ліси і гори.
Сонях весь день повертав за Сонцем голову – так любив його.
– Стрінемося завтра! – сказало променями Сонце.
Сльози радості закапали в Соняха з кожного зернятка.
Т
Туркоче Комбайн до Трактора:
– Товаришу! Як ся маєш?
– Трохи перепочину – і знову до праці. Зорав ниву, посіяв... Тепер возитиму вантажі.
– Так-так! А мені треба чекати жнив.
– То прекрасно – жнива. Бачиш результат своєї роботи.
– Твоєї, тракторе, теж.
У
– Ух! – озвався Сич. – От коли життя: ховрахи ігри затівають. Ти – їх ловиш та смакуєш ними.
– Угу! – присвиснув Ховрашок і шмигнув до нірки.
– Ух ти! – зашелестіли крила. – Упіймаю-у! Це не складно.
– У-у! Ненаїсний!
... Ухкають сичі, свищуть ховрахи. Ніч.
Ф
– Фа! – проспівало Фортепіано. – До-ре-мі-фа!...
– Фо-о! Фо-о! – прогув Фагот.
Флейти, кларнети, баси та скрипки – хто як може – форсують звуки.
– Файно все-таки в нас виходить! – хвалила себе і музикантів Фаїнка.
Фаня – фортепіаністка.
Х
– Хто в тій хаті оселився?
Хата як хата. Десять тисяч у ній мешканців. А мати – одна.
– Хм-м! – почухав потилицю хлопчик. – Це вулик і бджоли.
– Хлопче! – зрадів Пасічник. – Бджілки люблять кмітливих. Будеш мені помічник.
Ц
– Ціп-цяп! – голосок свій подало Курча.
– Цінь-цінь! – Синичка.
Це твоє “цінь-цінь”, – питало Курчатко, – що означає?
– Цікаве питаннячко. Означає: доброго тобі дня!
– Цього я чекало. І тобі – ціп-цяп! У нас так вітаються.
Ч
– Чвир! – прилетіла Сорока. – Нова вість: чорніє сніг. Тане.
– Чесно? – перепитала Ворона й почала обсмикувати на собі пір'я.
– Чепуришся, дядино?
– Чого ж? Весна іде.
Ш
– Шайбу!
Шурхотять хокеїсти ковзанами по ігровому майданчику — аж лід свистить.
– Швидше!
Шайба, гнана клюшками, ніби ошаліла, котиться-літає. Шарах у ворота. Гол!
Шум. Оплески.
Щ
– Що, Журавлику, щиплеш?
– Щавель. Ще додам буряка, картоплі, солі, наллю води... Угадай, що буде?
– Щавле-буряко-картопле... Важко вимовити!
– Ще б пак! Прочитай ось із кінця, тобто – навпаки:
.щроБ –
Ю
– Юла-юл-ла! Цвів-цвів!
– Юрчик підвів голову: пташок співає.
Юрк! Шасть! – і сховався він, золотистий, у ліщині. Юннат Юрасик знає, що є жайворонок польовий, а оцей – лісовий.
Я
Явір над яром.
Яр глибокий. Джерельце б'є з-під каменя.
Як хто пити захоче – звір, птиця чи людина сюди, до явора, в яр прошкує. Якщо дощ кого в полі застане чи спека, – під явір іде.
Явір не даром стоїть над яром.
Ь
Наткнулось Н на М'який знак.
– Всі букви, – засміялося Н, – мають голос. Ти, братику, – німий.
– Німий? – здивувався Ь. Ану, скажи, не згадуючи мене; ДЕНЬ, ЛИПЕНЬ, ВОГОНЬ.
Н вимовило: ДЕН, ЛИПЕН, ВОГОН... тоді стало вибачення просити:
– Не гнівайся, М'який знаку. Ти ніби музика із буквою, після якої стоїш!
– Ото – бо.
А, Б, В, Г, Ґ, Д, Е, Є, Ж, З, И, І, Й, К, Л, М, Н,
О, П, Р, С, Т, У, Ф, X, Ц, Ч, Ш, Щ, Ю, Я, Ь