ЛАСТІВ'ЯТА

   Гніздечко ледь тримається – так накринилось.
   Ганнусі лячно, і вона скрикує:
   –  Мамо-о! Ластів'ята-а!
   Вибігли мама з хати. Гніздечко вже на цементній доріжці під вікном валяється. Жовторотики лежать. Порозкидувані.
   –  Не побилися?
   –  Живі, мамо!
   Надійшли татко. Рятували пташат гуртом. Татко були на драбині, а мама ту драбину підтримували. Ганнуся подала гніздечко з голопузиками. Татко підперезали те жительце пташине дротиною і прикрипили до стіни, де воно трималося і не втрималося, під острішком.
   Ганнуся принесла із кухні кілька шматочків м'яса. Вибралась на драбину.
   –  Ось і погодую вас! Ось і погодую!
   А ластів'ята їжі не беруть. Хитають голівками на тоненьких шийках. Високо над подвір'ям показалися старі ластівки і зникли кудись.
   –  Ой, навряд чи вони повернуться, – ніби самі собі мовлять татко. – Не люблять птахи, щоб до їхніх гнізд хто доторкався. Зречуться як пить дать.
   Ганнусі в очах забриніли сльози, вона виструнчуєть­ся – з татковими словами не згідна аж ніяк.
    –  Наші не зречуться! Не зречуться!
   –  Я за те, – погоджуються татко. – Щоб верну­лися.
   І вранці ластів'ята їжі не взяли.
   Звістка про ластів'ят-сиріток облетіла півсела. Зібралися до Ганнусі сусідські діти. І вони журилися:
   –  Як їм допоможеш?
   –  Їсти не хочуть.
   Івасик уже ногою став на щабель драбини. З дому виходив, прихопив скибку хліба. Намірився вилізти до пташат: хочуть, не хочуть – їсти треба.
   –  Почекай! – застерегла Івасика Ганнуся. Теж мала корм – свіжі шматочки котлети. Добралася до гніздеч­ка, уткнула крихточку крайньому в його широкий рот, в саме горло ще й пальцем торкнула.
   –  З'їло!
   І друге, і третє, і четверте проковтнуло їжу.
   Ганнусині гості сиділі на лавці під парканом і мірку­вали:
   –  Де їм, бідним, тата і маму взяти?
   –  Хто літати їх навчить?
   –  Я! – з притиском заговорила Ганнуся. – Я буду як рідна. Всього навчу.
   Татко і мама Ганнусині поралися на подвір'ї, поглядали на дітей і на підашшя хати.
   На третій чи, може, на четвертий аж день об'яви­лась одна ластівка. По часі прилетіла — друга. Взяли­ся вони їжу носити — комах і комашок — своїм пта­шенятам. Ганнуся сплеснула від радості в долоні й побігла розказати новину цю мамі, таткові та сусідам.