Є люди, імена яких золотом вписані в історію нашого краю, нашого міста. Один із таких людей – народний художник України, графік, живописець, скульптор Микола Іванович    Мазур. Народився він 9 грудня 1947 року у Краснодарському краї, але записали його 2 січня 1948 року, тому святкував завжди два дні народження.
    “Народився в степу, на Кубані – згадував Микола Іванович. – Перший поїзд побачив, коли мені було 10 років. Тоді наша сім'я переїхала у Нову Каховку. Батьки були людьми робочого класу. Мама – кранівниця. Батько – тракторист, а пізніше – механік по кранах, який дуже любив механізми і хотів, аби я теж ними займався” (Микола Мазур: “Незалежність – це коли ти можеш бути самим собою”. – Проскурівський телеграф. – 2011. – 18 серп.).
    Проте, Микола Іванович з раннього дитинства захопився малюванням, мріяв стати художником. При школі, де він навчався, була художня студія. Туди він залюбки ходив. Батьки по-різному поставилися до того, що хлопчик хоче стати художником: батько скептично, а мама – підтримала. Невдовзі мрія юнака здійснилася: він вступив до Одеського художнього училища імені Грекова. Навчання дуже подобалося. Студентом він їздив до Москви, Ленінграда, Києва, де відвідував цікаві престижні виставки.
    Разом з Миколою навчалася юнка з Поділля – Людмила. Дівчина була весела, розумна і дуже талановита. Отож, хлопець закохався.
    По закінченні навчання в училищі, у 21 рік Миколу направили на роботу в педучилище до міста Володимира Волинського, але у 1968 році він переїхав до коханої Людмили у місто Хмельницький. Влаштувався в художню школу, згодом став її директором. У 28 років був обраний головою ради директорів при Міністерстві культури. Молодий педагог і художник Мазур М.І. написав програму для художніх шкіл України. Все, що на той час можна було  зробити для  художньої школи, зусиллями Миколи Івановича було зроблено: побудовано виставковий зал, відремонтовано та добудовано класи, згуртовано колектив. Але то була щоденна рутинна робота керівника, а на  справжню  творчість залишалося  зовсім  обмаль часу. Тому Микола Іванович наважився на рішучий крок – залишив директорування в художній школі і перейшов працювати у Хмельницький художньо-виробничий комбінат художнього фонду України. І тут державтоінспекція запропонувала зробити дитяче автомістечко в парку. Потрібно було зробити багатофункціональну скульптуру, а для цього, вирішив Микола Іванович, найбільше підходить метал.

Автомістечко в парку ім. М.Чекмана.

    Чудернацькі фантазії художника втілювалися в життя із металобрухту, фактично мотлоху, який художнику дозволили вибирати на “Вторчорметі”. Кількарічна творча та важка (в повному розумінні слова) праця художника принесла вражаючий результат: у парках та скверах міста Хмельницького з'явилися незвичайні і дуже оригінальні скульптурні групи із металу, небачені досі у світі.

“Змій Горинич” у парку ім. Т.Шевченка.

    Вже декілька поколінь маленьких хмельничан розважаються біля цих фантастичних казкових витворів: ”Автодрома” та “Космічного містечка” у центральному парку (сьогодні ім. М.Чекмана), “Дерева казок”, “Всезнайка на повітряній кулі” та скульптури “Цирк” біля кінотеатру “Сілістра”, “Змія Горинича” та “Кит-риби” у парку ім. Т.Шевченка, незвичайних композицій “Паровоз із машиністом” у кінотеатрі “Планета” та інших металевих скульптур – паротягів, велосипедів, космічних кораблів… Вони стали особливою прикметою міста Хмельницького.
    У 80-ті та 90-ті роки минулого століття цікаві архітектурні споруди із металу були зроблені Мазуром М.І. в Якутії, на Уралі, в Єкатеринбурзі (Росія). На жаль, у місті Хмельницькому декілька цікавих робіт через недолугість  керівників  було знищено  (до прикладу  авангардна скульптура, змонтована  у  1992  році  біля  готелю “Поділля”, знищена у 2003 році).

    Монументальні скульптури М.Мазура знайшли високе схвалення республіканської художньої ради і у 1987 році, як монументаліста, його прийнято в члени Національної спілки художників України. За подвижництво у створенні об'ємно-просторової архітек-тури нашого міста у 1996 році він отримав звання Заслуженого художника України.
    Неповторний та оригінальний Микола Іванович і як художник-живописець. Живописом художник займався фактично впродовж всього життя. Значна частина його творчої спадщини зберігається у фондах Хмельницького обласного художнього музею. Окремі роботи розійшлися по світу – є вони у приватних колекціях в Торонто, Лондоні, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Модесто.
    Мистецтвознавці, знавці творчості Миколи Івановича, стверджують, що витоки його творчості йдуть із народного мистецтва, традиційних витворів фольклору. Колорит картин М.Мазура, метафоричність, образний композиційний лад – від стану його душі, спілкування з українським фольклором. У багатьох роботах художника, присвячених Поділлю, відчувається не лише любов до рідної землі, а й біль, смуток, турбота про людські долі. Чимало живописних полотен композиційно і сюжетно відображають історію України, її сьогодення, фатальні сторінки геноциду українського народу в 1932-1933 роках (полотна “Голодомор”, “1933 рік”, “Біда в домі”), Чорнобильська трагедія з її наслідками (“Молитва”, “Чорна яблуня”, “Вогняна ніч”), героїчна минувшина (“Пилява”, “Стіна”, “Метафора”, “Попіл сподівань”).

“І небо, і земля…”.

    Символічні знаки переходять із полотна в полотно, висвітлюючи висоту задуму. Наприклад, верета, що символізує людську долю (“Верета”, “Весна”, “Літо”), яблуня, що є уособленням життя, добрих людських діянь (“Сад”, “Розмова”), птах – символ свободи,, мудрості (“Веснянка”, “Наодинці”), намисто – уособлює долю, духовність (“Сонет”, “Коралі”, “Люстро”). Оцінюючи живописні полотна М.І.Мазура, відома подільська журналістка Тетяна Слободянюк пише: “Микола Мазур    геніально    оспівав      Поділля, підняв на п'єдестал невмирущої краси, ідеалізував образ подільської жінки-селянки, оцієї семижильної, невтомної продовжувачки роду, великої трудівниці, яка стала його головною героїнею, якій він доземно вклоняється, пожиттєво, як народній долі… Чесність, сердечність, мудрість, збереження народної культури у її першокрасі – ось ким є для художника звичайнісінька, можливо, бабуся чи молодиця з громіздкою веретою на спині, яких десятками побачите на міських вулицях у базарні години. Здається, вони зрослись із своїм скарбом-тягарем, як зростається равлик із мушлею, але для метафоричного художнього мислення Мазура та ряднина-верета – історія самої України, зболена тяжкою працею, виснажена голодоморами, колективізацією, війнами…” (“Мазури – від родини – до плеяди”. – Подільські вісті. – 2008. – 25 січ.).

“Доля”.

    У своїх живописних полотнах митець вдало поєднує червоний, чорний, білий кольори, які нагадують незнищенний український орнамент, рідну пісню. В них відчувається мотив печалі і ніжності, дух невмирущої народної душі.
    Насиченими є і акварельні роботи художника, які несуть в собі  життєдайний  зміст.  Це  серія  робіт, в яких карпатські та подільські краєвиди, акварелі дивовижного неба та прекрасної землі: “Весна”, “Земне”, “Спогад”, “Вербна неділя”. Споглядаючи їх, знайдеш для себе часточку власної душі,чогось рідного.

“Спогад про Люду”.

    Особливе місце у його творчості займають графічні роботи, присвячені Революції Гідності і подвигу наших воїнів на Сході. Будучи важкохворим, Микола Іванович не міг фізично бути там, на Майдані, проте, осмислюючи розумом і серцем все, що відбувалося тоді в Україні, він малював Майдан, болем і любов'ю творив героїчний літопис сьогоднішньої історії українців.
    Ці графічні твори планувалися художником як ескізи до майбутніх живописних полотен, вони наче миті, вихоплені з вогню, в якому палала тоді вся Україна. Ось у заграві шинних пожеж – обличчя дівчини-майданівки, ось вражаюча за силою непокори “Барикада”, а це – “Ніч на Майдані”, у нічному безмежжі “Небесна сотня”. Споглядаючи ці графічні роботи, мимоволі задумуєшся над долею і майбутнім України, її народу. Вони – сповідь і стан душі митця.

Сім'я. Ще всі разом.

    Розповідаючи про художника М.Мазура, варто говорити про всю родину Мазурів, адже кожен її член – то обдарована Богом особистість. Доробок дружини Миколи Івановича – Людмили Олександрівни Мазур до сьогодні викликає неабиякий інтерес у мистецьких колах. Її оригінальні та неповторні витвори – витинанки вирізняються неймовірною пластичністю малюнка-узора, вишуканістю ліній, поетичністю та красою. На жаль, у 2000-му після важкої недуги мисткиня відійшла у вічність, але по собі вона залишила неоціненний скарб – свої картини-витинанки, чудові самобутні перлини.

Людмила Мазур “Діброва”.

    Талановита родина Мазурів зуміла виховати й виплекати талановитих дітей: сина Богдана та доньку Оксану. Микола Іванович казав, що Бог йому послав велику радість мати таких дітей. Донька Оксана – творча особистість, закінчила факультет дизайну Хмельницького Національного університету, де і залишилася викладати. Вона завжди була підтримкою, помічницею і вірною ученицею свого батька.

Син Богдан.

    Його син Богдан – талановитий художник, скульптор, викладач Київської Національної Академії мистецтв, народний художник України. У 28 років він став лауреатом Національної малої Шевченківської премії. Його скульптурні композиції, розроблені спільно з батьком, прикрашають сквери та майдани Києва, Хмельницького, інших міст України. Пам'ятник С.Параджанову, Вячеславу Чорноволу, Т.Шевченку, “Ангел Скорботи”, монументальні композиції воїнам-інтернаціоналістам, вогнеборцям – все це роботи талановитого земляка Богдана Мазура. “Я гордий, що маю такого сина” – казав Микола Іванович.
    У співавторстві із сином Богданом Микола Іванович Мазур втілив у життя багато своїх творчих задумів, адже він завжди мріяв надати рідному місту Хмельницькому особливого обличчя, мріяв та спробував зробити так, аби це місто було кращим, привітнішим, щоб хотілося тут жити.

Сьогодні без скульптури Ангела
 важко уявити місто Хмельницький.

    У 1997 році у невеличкому скверику на розі вулиць Проскурівської і Свободи до Дня незалежності було встановлено відлитий із бронзи пам'ятник, який хмельничани назвали “Ангел Скорботи”. Авторська ж назва – “Вість”, бо ж Ангел – Божий посланець, який несе вість, нагадує людям про жорстокі сторінки історії, застерігає, аби вони знову не повторилися. Здається, Ангел ніби з небес ступає до нас, аби нагадати всім живущим прості заповіді Господні: не убий, возлюби ближнього, як самого себе, шануй батька й матір своїх. На пам'ятнику скромний, але багатомовний напис: “Мешканці міста – жертвам репресій”. Цей пам'ятник-символ – спільна робота сина і батька – Богдана і Миколи Мазурів. У бронзі вони увіковічнили пам'ять про тих, чиє життя стало символом незнищенності людського духу. Сьогодні без скульптури Ангела важко уявити наше місто, бо його ніжна та одухотворена постать стала нашим не лише мистецьким, а й духовним оберегом.

Пам'ятник подолянам, які загинули в Афганістані та інших локальних війнах.

    А потім – у 2000-х роках у нашому місті з'явилася ціла серія скульптурних композицій Мазурів, присвячених трагічним сторінкам історії. На розі вулиць Грушевського та Героїв Небесної Сотні у 2002 році встановлено пам'ятник, який привертає увагу всіх перехожих. На постаменті із червоного мармуру, який має форму циліндра, встановлено гранітну напівсферу. По ній величезна рука правителя переставляє фігуру воїна. Здається, що цей красивий і мужній солдат – один із тих хмельничан, які не повернулися із далекого Афганістану, сьогодні таки повернувся до рідних країв. Повернувся, щоб люди пам'ятали і більше ніколи не допустили до того, аби через помилки правителів гинув народ.

Пам'ятник героям та жертвам Чорнобиля.

    У 2004 році в нашому місті споруджено ще один символічний філософський пам'ятник, авторами якого є батько і син Мазури. Він увіковічує пам'ять тих хмельничан, хто брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції, тих, хто побував у самісінькому пеклі, борючись із невидимим, але руйнівним противником. Скульптуру пожежника-рятівника встановлено на постаменті на вулиці Героїв Чорнобиля. Цей пам'ятний знак назавжди став символом поваги і шани до тих, хто рятував Україну, став символом жертовності і безстрашності українців. “Треба робити такі речі, скажімо скульптури, які несуть в собі світло думки і надію, щоб вони викликали бажання жити, а не руйнувати духовний світ” – казав Микола Іванович. І це йому сповна вдалося.

Серед студентів ХНУ.

    Одинадцять років свого життя (двохтисячні) Мазур М.І. віддав Хмельницькому Національному університету, кафедрі дизайну. Викладав основи композиції, живопис і рисунок, допомагав молоді поринути у творчий світ, виховав багато творчих особистостей. Тоді, наприкінці 2000-х йому випала доля здійснити ще одну унікальну та досить глобальну мистецьку роботу. В експозиції першого в Україні музею Голодомору (відкрився в листопаді 2008 року на території історико-культурного заповідника “Межибіж”) художник досить масштабно та потрясаюче відтворив українську трагедію 1932-1933 років. Музей пам'яті жертв Голодомору вражає силою і глибиною мистецького втілення: багатюща символіка, новітнє бачення побудови сучасного музею правдивої історії України.

Музей Голодомору в історико-культурному заповіднику
 “Межибіж”.

    В роботі над створенням музейної композиції брала участь фактично вся талановита родина Мазурів: Микола Іванович, син Богдан, донька Оксана, а також використані елементи витинанок незабутньої Людмили Мазур. В одному з інтерв'ю (газета “Подільські вісті”. – 2008. – 30 жовтня) Микола Іванович Мазур, розмірковуючи про мистецьку концепцію цієї унікальної епічної панорами народного життя, розповів: “Чому оголені білі фігури? А ви уявіть: в людей забрали все, що можна було, аби залишити босими-голими, голодними… Коли ви читаєте документи, бачите, що забирались хати, зносились дахи, виносились ікони, подушки, сорочки, чоботи, пелюшки, навіть цвяхи виносили із стін. А ось ці жахливі свідчення, коли в дітей з рук виривали картоплини, топтали ногами – вже не для того, щоб віддати “родінє” хліб, а для того, щоб ці діти не вижили…

    Вся Україна стала тюрмою для власного народу. І оці грати, які йдуть через весь зал – це тюрма. В цих гратах опиняються і ті, кого депортували, і ті, хто записався до колгоспу, і ті матері, які народжували по далеких висілках і ті колиски, які замість того, щоб виколихувати дітей, перетворювались у труни. Хата стала могилою. Стіл став цвинтарем. Оце перетворення однієї форми в іншу – це перетворення на рівні асоціацій, на рівні поезій Шевченка, музики Бетховена, Баха. У моїй свідомості все це і є реквіємом. Вся ця композиція – реквієм”.

Скульптурна композиція “Віра. Надія. Любов”.
Майдан Незалежності.

    Микола Іванович та його син Богдан більше десяти років виношували та втілювали в життя створення незвичайної монументальної композиції “Віра. Надія. Любов” (спочатку була ідея назвати її “Пісні землі Подільської”), яка символізувала  б триєдність нашого національного буття: минуле, теперішнє, майбутнє – в їхній історичній, духовній і філософській суті. 22 вересня 2011 р. цю унікальну скульптурну композицію із полімерних смол, що нагадують мармур, було встановлено в центрі майдану Незалежності в місті Хмельницькому. А передувала цьому важка і клопітка праця обох – батька і сина і у майстернях художників, і в Київському художньо-виробничому комбінаті   “Художник”.  Красива  світла  композиція  наповнила простір хмельницького майдану красою та витонченістю української національної символіки.
    На вічному, нерозривному колі буття розміщено витончені і граціозні фігури трьох давніх українських богинь Віри, Надії та Любові – берегинь роду людського. У цьому ж колі – фігури лелек, яких українці вважають священними птахами за їх вірність рідній землі, кетяги калини, грона винограду – символи родючості і єдності народу та рушники – обереги, якими матері благословляли своїх дітей, а ще – Кобзар із кобзою – захисник нашої духовності. В центрі кола – коло внутрішнє – у вигляді сонця – древнього герба Поділля та три схрещені стріли, що є на гербі нашого міста.
    Наш драматичний та буремний час перетворив цю скульптурну композицію у символ тих ідеалів, до яких завжди прагнула   наша   нація.   Біля   “Віри.  Надії.  Любові”  пройшли найбуремніші події Революції Гідності в нашому краї і саме від неї вже стало традицією проводжати своїх героїв в останню путь. Отож, ця красива і велична монументальна композиція надзвичайно символічна. На високому мистецькому рівні тут відтворено національну символіку, дух, красу і героїку Подільського краю.
    За високий творчий внесок у розбудову українського національного мистецтва Указом Президента України М.І.Мазур був нагороджений у 2008 році орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. Того ж року за талановиту подвижницьку працю у спорудженні музейної експозиції пам'яті жертв Голодомору в Державному історико-культурному заповіднику “Межибіж” Микола Іванович Мазур був удостоєний звання Народного художника України.
    Проте, талановитий митець не зупинявся на досягнутому. Його невсипуща натура, талановиті руки прагли щоденної творчої праці, адже, переконував він, завдання мистецтва – дати людям надію, аби їм хотілося жити.
    У Миколи Івановича, як справжнього творця і надзвичайно працьовитої людини, було багато цікавих творчих задумів, мистецьких проектів. Нині мало хто знає, що наше місто фактично стоїть на древніх курганах – безцінних пам'ятках    історії,   що   засвідчують культуру, традиційність наших пращурів на Поділлі. Тому Мазур М.І., як істинний патріот, для якого історія завше була частиною його особистого сприйняття і розуміння вічності, планував втілити в життя ще один цікавий мистецький проект, який назвав “Свароже коло”. Ця меморіально-скульптурна композиція має обрамити унікальну історичну пам'ятку Хмельницького – курган, вік якого сягає середини ІІІ століття до н.е.
    А ще художник мріяв поставити пам'ятник Матері, усім матерям, звичайній простій жінці з веретою за плечима, жінці, яка винесла на собі голод, репресії, війни…
    Вже будучи важко хворим, М.І.Мазур переміг у конкурсі на кращий проект пам'ятника Героям Небесної Сотні. Доопрацьований за порадою автора Романом Албулом (зятем) та Богданом Мазуром (сином) цей проект було реалізовано у 2016 році. Із символічного каменя з бруківки (зброя майданівців) у небеса здіймається фігура голуба як символу миру і життя, свободи і справедливості – того, до чого прагнули майданівці.

Пам'ятник Героям Небесної Сотні.

    На жаль, не всі творчі задуми митець встиг здійснити. 9 жовтня 2015 р. Мазур М.І. після важкої хвороби відійшов у інший світ. Хмельниччина, як і вся Україна, втратила найзнаковішого художника нашого часу. Проте, він залишив по собі вагомий мистецький слід. Його монументальні скульптурні композиції – неповторна окраса міста Хмельницького і не тільки. Небайдужі до краси рідного міста хмельничани, шанувальники мистецтва свято бережуть пам'ять про митця. Микола Іванович Мазур є почесним громадянином міста Хмельницького, в пам'ять про нього названо одну із вулиць міста. Сьогодні ведуться організаційні та ремонтні роботи по створенню музею видатних художників – Миколи та Людмили Мазурів. А ще для підтримки юних художників декілька років тому засновано обласну премію імені Людмили і Миколи Мазурів. Таку шану митці заслужили своїм талантом, невтомною працею та безмежною любов'ю до рідної України.

М.І.Мазур з донькою Оксаною та онучкою Яринкою.

Прочитайте про Миколу Мазура:

♦ Калинові острови Миколи Мазура // Кульбовський М. З подільського кореня. Кн. 2 / М.Кульбовський. – Хмельницький, 2003. – С. 185-191.
♦ Мазур Микола // Хмельницький в іменах : митці : довідник. – Хмельницький, 2010. – С. 98.
♦ Мазур Микола Іванович // Художники Хмельницького. – Тернопіль, 2013. – С. 62-63.
♦ Мазур Микола Іванович // Лауреати міської премії імені Богдана  Хмельницького  у галузі  історії,  культури  і  мистецтва (1994-2013 рр.) : біобібліограф. довідник до 20-річчя з часу заснування премії. – Хмельницький, 2014. – С. 15.
♦ Небо і земля //  Кульбовський М. З подільського кореня. Кн. 5 / М.Кульбовський. – Хмельницький, 2009. – С. 70-72.

* * *

♦ Про відзначення державними нагородами України діячів образотворчого мистецтва [М.І.Мазур] : указ Президента України, 10 жовт. 2008 р. // Урядовий кур'єр. – 2008. – 17 жовт.
♦ Бендюг В. Микола Мазур: “Я горджуся своїм сином!” / В.Бендюг // Проскурів. – 2002. – 15 лют.
♦ Вишинська Н. “В родинному колі” : саме під такою назвою в обл. художньому музеї відкрилася виставка родини Мазурів, присвячена 60-річчю М.Мазура / Н.Вишинська // Є Поділля. – 2008. – 31 січ.
♦ Гірник Г. Слово про Майстра / Г.Гірник // Проскурів. – 1998. – 11 груд.
♦ Грищук Б. Доки стоятиме місто : [слово про М.Мазура] / Б.Грищук // Подільські вісті. – 2015. – 22 груд.
♦ Демків Б. Земля і космос Миколи та Людмили Мазурів / Б.Демків // Проскурів. – 2015. – 17 груд.
♦ Жила М. Спадок Миколи Мазура / М.Жила // Місто. – 2006. – № 66.
♦ Жужа К. Хмельницькому є ким пишатися / К.Жужа, Н.Сідова, Л.Шандовська // Проскурівський телеграф. – 2013. – № 39. – С. 10-11.
♦ Захарчук Т. Микола Мазур: “Незалежність – це коли ти можеж бути самим собою” / Т.Захарчук // Проскурівський телеграф. – 2011. – 18 серп.
♦ Зінченко В. Карби і кольори художника / В.Зінченко, М.Шостацький // Поділля. – 1999. – 1 січ.
♦ І знову про пам'ятник Небесній Сотні // Проскурів. – 2015. – 5 листоп.
♦ Кабачинська С. “Людей без культури не нагодуєш” / С.Кабачинська // Радянське Поділля. – 1991. – 14 трав.
♦ Климчук О. “Що більше вмію, то менше знаю” : [М.Мазур]/ О.Климчук // Подільські вісті. – 2008. – 4 січ.
♦ Кульбовський М. Калинові острови Миколи Мазура / М.Кульбовський // Проскурів. – 2001. – 23 лют.
♦ Кульбовський М. Небо і земля : під такою назвою у виставковій залі Подільського культурно-просвітницького Центру ім. М.Реріха презентували серію акварельних пейзажів і натюрмортів художники Микола та Оксана Мазури / М.Кульбовський // Культура і життя. – 2007. – 11 квіт.
♦ Кульбовський М. Творець естетичного обличчя міста : [М.Мазур]  / М.Кульбовський // Проскурів. – 2002. – 28 груд.
♦ Маліш П. Нова грань: комп'ютерна графіка : думки, навіяні персональною виставкою М.Мазура / П.Маліш // Подільський кур'єр. – 2006. – № 14.
♦ Марцонь В. Микола Мазур: мій секрет тільки в тому, що я “вкалую” / В.Марцонь // Всім. – 2013. – 13 листоп.
♦ Не стало Миколи Мазура… //Проскурів. – 2015. – 15 жовт.
♦ Небесна Я. Подільська симфонія родини Мазурів / Я.Небесна // Подільський кур'єр. – 2008. – 24-30 січ.
♦ Салій І. Микола Мазур: “Творили б, як на крилах, – буденність підтинає” / І.Салій // Проскурів. – 2015. – 25 черв.
♦ Салій І. Теплий слід зірок Мазурів / І.Салій // Проскурів. – 2017. – 23 листоп.
♦ Слободянюк Т. “А ще ж додому, ой, як далеченько! Дороги дві – небесна і земна…” : [М.Мазур] / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2007. – 17 трав.
♦ Слободянюк Т. Він учив нас бачити душу : [М.Мазур] / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2015. – 13 жовт.
♦ Слободянюк Т. Віра, Надія і Любов Миколи Мазура / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2010. – 4 листоп.
♦ Слободянюк Т. “Є лише одна річ, яка не змінюється: бажання пізнавати світ” : [М.Мазур]/ Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 1997. – 30 груд.
♦ Слободянюк Т. Коли ж буде пам'ятник? : [М.Мазур] / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2015. – 5 листоп.
♦ Слободянюк Т. Мазури: від родини – до плеяди / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2008. – 25 січ.
♦ Слободянюк Т. Мандрівка з лицарем по Поділлю [М.Мазур] / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2008. – 4 січ.
♦ Слободянюк Т. Микола Мазур і Хмельницький: вчора, сьогодні, завтра / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2003. – 5 черв.
♦ Слободянюк Т. Родинне дерево виросте у Хмельницькому : [у Хмельницькому з'явиться музейний комплекс] / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2016. – 19 лип.
♦ Слободянюк Т. Народний художник України Микола Мазур: моя спроба – це намагання зрозуміти те, що відбувалося з моїм народом / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2008. – 30 жовт.
♦ Слободянюк Т. Подзвін і молитва : [М.Мазур] / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2015. – 22 груд.
♦ Слободянюк Т. Після стількох років мовчання заговорив Микола Мазур / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2006. – 30 берез.
♦ Слободянюк Т. У прийдешнє – з “Вірою. Надією. Любов'ю” : [про пам'ятник, який буде встановлено у м. Хмельницькому] / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2011. – 17 берез.
♦ Слободянюк Т. Хмельницький курган в обрамленні Сварожого кола / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2009. – 12 листоп.
♦ Слободянюк Т. Художник, курган, місто : [інтерв'ю з художником М.Мазуром] / Т.Слободянюк // Подільські вісті. – 2012. – 18 жовт.
♦ Собкович О. Творчість родини Мазурів – душа та присвята Україні / О.Собкович // Образотворче мистецтво. – 2017. – № 2. – С. 115-117.
♦ Соляр О. Істинно народний художник : [М.Мазур] / О.Соляр // Проскурів. – 2016. – 6 жовт.
♦ Теленько Б. Віра, Надія, Любов Миколи Мазура / Б.Теленько // Проскурів. – 2016. – 13 жовт.
♦ Теленько Б. Митець і невігласи… / Б.Теленько // Проскурів. – 2015. – 12 листоп.
♦ Художнику – “За заслуги” : [М.Мазур] // Подільський кур'єр. – 2009. – 2 січ.
♦ Чернюк Р. Микола Мазур: нові грані таланту / Р.Чернюк // Проскурів. – 2007. – 18 жовт.
♦ Чернюк Р. Сузір'я талантів в одній родині [про родину художників Мазурів] / Р.Чернюк // Проскурів. – 2008. – 24 січ.
♦ Цимбалюк О. Митець сам собі суддя : [М.Мазур] / О.Цимбалюк // Проскурів. – 2008. – 10 квіт.
♦ Яровенко Т. Одне небо й земля на двох : у товаристві ім. М.Реріха відкрилася виставка творів Миколи та Оксани Мазурів “Небо і земля” / Т.Яровенко // Є Поділля. – 2007. – 15 берез.

Вебліографія:

• Мазур Микола Іванович [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу:
  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D1%83%D1%80_%D0%9C%D0%B8%
  D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%
  D0%B8%D1%87(дата звернення: 5.02.2018 р.). – Назва з екрана.
• Мазур Микола Іванович (1948-2015) [Електронний ресурс]// Хмельницька міська ЦБС. – Режим доступу:
  http://www.cbs.km.ua/?dep=1&dep_up=113&dep_cur=154(дата звернення: 5.02.2018 р.). – Назва з екрана.
• Микола Мазур: мій секрет тільки в тому, що я “вкалую” [Електронний ресурс] // Всім. – Режим доступу:
  https://vsim.ua/lyudi/mikola-mazur-miy-sekret-tilki-v-tomu-scho-ya-vkaluyu-10306886.html (дата звернення: 5.02.2018 р.). – Назва з екрана.
• ВІРА. НАДІЯ. ЛЮБОВ. Монументально-скульптурна композиція[Електронний ресурс] // Хмельницький університет управління та права. – Режим доступу:
  http://www.univer.km.ua/news.php?news=715(дата звернення: 5.02.2018 р.).– Назва з екрана.
• Монументальна творчість родини Мазурів у м. Хмельницький[Електронний ресурс] // ALLREF. – Режим доступу:
  http://allref.com.ua/uk/skachaty/Monumental-na_tvorchist-_rodini_Mazuriv_u_m%7C_Hmel-nic-kiiy(дата звернення: 5.02.2018 р.). – Назва з екрана.
• Мазур Микола Іванович[Електронний ресурс] //  Хмельницький Національний університет. Книга Пошани. – Режим доступу: 
  http://www.khnu.km.ua/root/s9.aspx?usr=41(дата звернення: 5.02.2018 р.). – Назва з екрана.
• Людмила та Микола Мазури [Електронний ресурс] //  Дирекція виставок НСХУ. – Режим доступу: 
  http://dvnshu.com/archiv/260-lyudmila-mikola-mazuri.html(дата звернення: 5.02.2018 р.). – Назва з екрана.
• Віра. Надія. Любов : до 70-річчя з дня народження М.Мазура [Електронний ресурс] //  Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека. – Режим доступу: 
  http://ounb.km.ua/vistavki/mazur/index.php (дата звернення: 5.02.2018 р.). – Назва з екрана.

М.І.Мазур з дітьми: донькою Оксаною та сином Богданом.

Нагороди та відзнаки М.І.Мазура:

● І премія МВС СРСР за оформлення дитячого автомістечка, місто Хмельницький (1982 р.).
● Обласні премії: “Корчагінець” (1987 р.), ім. Т. Г. Шевченка (1993 р.), ім. В. К. Розвадовського (1995 р.), ім. Я. Гальчевського (2003 р.).
● Республіканська премія ім. М. Островського (1989 р.).
● Міська премія ім. Б. Хмельницького (1996 р.).
● Заслужений художник України (1996 р.).
● Всеукраїнська премія “Золота фортуна” (2001 р.).
● “Людина року” м. Хмельницького у номінації “Митець” (1998 р.), у номінації “Духовність” (2012 р.).
● Орден “За заслуги” ІІІ ступеня (2007 р.).
● “Людина 2007 року” (за рейтинговою оцінкою журналу економічних відомостей “Статус”).
● Народний художник України (2008 р.).
● Знак Почесної відзнаки “За заслуги перед Хмельниччиною” (2011 р.).

    Матеріали обговорені на засіданні науково-методичної ради Хмельницької обласної бібліотеки для дітей імені Т.Г.Шевченка.
    Протокол № 1 від 6.02.2018 р.

    Матеріал підготувала                               Суховірська О.А.
    Комп'ютерний набір                                  Марчук Л.В.
                                                                       Богданова О.Г.
    Відповідальна за випуск                         Черноус В.Ю.