Володимир Булаєнко

Дев'ятикласник Володя Булаєнко

   Володимир Булаєнко… Нехай це ім'я, друзі, запам'ятається вам назавжди. Володимир Булаєнко – поет-воїн, наш земляк. Він загинув молодим – на світанку свого життя, на світанку своєї поезії.
   Народився Володимир Булаєнко 8 червня 1918 року в селі Сорокодуби Красилівського району. Батько його, солдат першої світової війни, повернувся додому з підірваним здоров'ям. Володя був ще зовсім маленьким, коли помербатько. Важко було матері, простій селянці-вдові. Хлопчик ріс розумним, допитливим. “І коли сусіди питали, бувало, маля: “Що ти робиш?”, то Володя відповідав: – А я всьо писю та й писю! Володі ледве шостий рік минув, як подумав собі: йду до школи! Зустрічає мама Миколу Івановича Грицюка, директора школи і каже:
          – Владик не дає мені проходу, вчитись хоче.
          – Скільки йому?
          – В червні шість минуло.
          – Рано йому, Ганнусько, хай ще трохи побігає.
   Отож, мати Володі те саме казала: малий, рано до школи. Коли ж це по якімсь часі став десь пропадати синочок. Обідати час, а його нема. Ще кілька днів минуло – влітає Володя до хати, як вітер. З букварем у руках. Збуджений, радісний.
   Мамо, прийняли! Михайло Іванович осьде навіть буквар подарував” – пише у своїх спогадах рідний брат Володі Булаєнка Віктор Крачковський (В.Булаєнко “Поки серце в нас живе…”, с. 117).
   Вчителі не могли нахвалитися здібностями Володі, який не розлучався з книгами. З часом він почав нишком складати вірші. Перші вірші В.Булаєнка з'явилися на сторінках районної газети. Як активного дописувача, районна газета преміювала його демісезонним пальто.
   У 5-7 класи Володя ходив до Чернелівки, закінчував середню школу у Малій Клітні. Отож, доводилося щоденно в будь-яку негоду долати чималі відстані, а жилося Булаєнкам ой як сутужно. “Жили ми – бодай не згадувати. Зимою вода в хаті замерзала, палити нема чим, їсти нічого. Про одяг і взуття уже мовчу” – згадував брат Віктор. І все ж, Володя Булаєнко мріяв про науку, гарно вчився. Якось дев'ятикласник Володя приніс додому два томики О.С.Пушкіна – першу премію малоклітнянської середньої школи за літературні роботи, присвячені пам'яті поета. По закінченні школи, у 1938 році, за порадою вчителя, вступив до Дніпропетровського університету. Ставши студентом, Володя спрагло потягнувся до знань. Той степовий край юнак полюбив як своє рідне Поділля. Там він знайшов багато друзів. Плідно трудився на ниві поезії, пробував писати прозу – роман “Село в тумані”. На жаль, рукописи цього періоду досі не віднайдено.

В.Булаєнко з університетськими друзями

   Проте, все важче доводилось його неньці і братові, тому на третьому курсі він іде вчителювати в залізничну школу, що в селі Чапаївка Запорізької області. Але невдовзі розпочалася війна, страшна війна, яка перекреслила плани і мрії багатьох поколінь. У перші дні Другої світової війни молодший лейтенант Володимир Булаєнко пішов на фронт. Бої, бої, тяжкі переходи і знову бої.
                         Журавлі пролітали над полем
                         І кидали свій плач на шипшини.
                         Не забуду ніколи, ніколи,
                         Як ішла до села дитина…
                         …Йшли в атаку ми в чистім полі,
                         Ми гранати, він – шапку кинув.
                         Не забуду ніколи, ніколи,
                         Як умерла солдатом дитина.
                                                                    (“Журавлі пролітали над полем”, 1942 р.).
   “Під Ростовом Володя потрапив у оточення. Там творилося щось неймовірне: горіла земля, броня, люди. В одному з боїв Володя був важко поранений і потрапив у полон. Коли опритомнів, побачив зелені мундири, почув чужу мову. Страшніше годі й придумати. І потягнулися на захід курні шляхи, довгі дні полону. Голодні, змучені вкрай, прийшли вони надвечір у якусь станицю. Володя вирішив будь-що утікати. Вночі вдарила гроза, сипонула злива. І Володя, зібравши останні сили, падаючи, стаючи і знову падаючи, таки вирвався із цього пекла. Йшов, повз через силу. Натрапив на окоп. Там і заснув важким, тривожним сном. У якійсь станиці добрі люди дали йому стареньку одежину. Напрям взяв на Донецьк. Всього було по дорозі…” (із книги В.Булаєнка “Поки  серце  в  нас  живе”,  с.126).
   З тяжкими зусиллями дістався Володя до рідних Сорокодубів. Скільки горя людського, сліз та страждань побачив він на цьому шляху. Ще знесилений, хворий він не міг не розповісти про все бачене, пережите поетичним словом. І народжувались рядки, писані кров'ю і ненавистю до ворога, але звернені в майбутнє:
                        Знай діло, май волю і силу,
                        Бо кривда за ними, бо правда за нами!
                        Що ж, викрутять руки, то виростуть крила,
                        І нас наші внуки охрестять орлами.
                                                                       (“Зустріч”, 1942 р.).
   Тут, у Сорокодубах, ледве помітна ниточка з'єднала його з партизанами, підпільниками. Коли вдалося зробити документи, знайомі допомогли Володимиру влаштуватися на роботу в бухгалтерії господарчого пункту сусіднього села Чернелівка. Вже далеко по війні з'ясувалося, що направили його туди не просто знайомі, а товариші по підпільній роботі. Чимало корисних справ зробив тоді Володя для мешканців села, виконував різні доручення підпільників. Доставав відомості, коли буде відправка молоді в Німеччину і вчасно попереджав, щоб встигли переховатися, дізнавався про інші наміри фашистів. А ще поет Володимир Булаєнко боровся з ворогом зброєю слова. В одному з віршів він писав:
                        Руді вітрила підняла, пливе
                        Зловіща ніч на Україну.
                        Та поки серце в нас живе – 
                        Нас не поставиш на коліна.
                                               (“Руді вітрила підняла”, 1942 р.).
   Писав поезії ночами, читав їх односельцям, друзям, і в “мужицькій хаті при міднім світлі каганця гострились, як мечі серця”. Сум, біль за долю України присутні в його віршах цього періоду:
                        Над землею снігів пелена,
                        Маячіли оселі згорілі.
                        Над землею як коршун, війна
                        Розпростерла чорні крила.
                        Край села сиділо дівча,
                        Обійнявши руками коліна.
                        І печаль у його очах
                        Нагадала мені Україну.
                                                  (“Над землею снігів пелена…”, 1942 р.).
   Напровесні 1944-го прийшло довгоочікуване визволення від фашистського ярма і в Сорокодуби. Прощаючись з рідною домівкою і вирушаючи знову на фронт, Володимир Булаєнко залишив удома разом зі своїми віршами, якими кликав своїх земляків до боротьби з фашистами, записку: “Коли я ніколи не повернуся додому, прошу переслати ці дві книжки заказною бандероллю в Київ… Може буде придатне до друку. При тому зазначити, що автора немає в живих…”.
   Після серйозної перевірки (перебував певний час на окупованій території) Володимиру довелося воювати в Латвії, в офіцерському штурмовому батальйоні.
                        Вигинали хребти ешелони
                        Над сплетіннями чорних доріг,
                        Витираючи очі червоні
                        Голубим рукавом зорі.
                        А вітри їм співали славу
                        І несли легенду про них…
                        Чи не молодість нашу біляву
                        Із собою забрали вони?
                                                   (“Вигинали хребти ешелони”, 1944 р.).
   На світанні 19 серпня 1944 року почалися жорстокі бої за визволення міста Бауска. Німці, закріпившись у передмісті, в будинках і за високими руїнами старовинного замку, вели нищівний вогонь з гармат і кулеметів.
   “Коли наші увірвалися в Бауску, німці викинули білий прапор. А потім ударили великою силою. Загинув навідник гармат, Володя став на його місце. Захопившись боєм, не помітили бійці, як вискочила із-за рогу танкетка і… прямою наводкою… Володя упав…”, – згадував І.У.Гадюк, побратим В.Булаєнка (В.Булаєнко “Поки серце в нас живе”, с. 134). Так двадцятишестирічним загинув наш земляк – поет Володя Булаєнко.

Мати поета Ганна Костянтинівна
і брат Віктор біля могили на Бауському меморіалі.

                        Ромашечко-невісточко,
                        Неси матусі вісточку,
                        Біжи, скажи, що син її
                        Не п'є вже неба синього,
                        Бо в золоті отав
                        Лежать, пробиті кулями,
                        Відлічені зозулями,
                        Усі його літа.
                                         (В.Нечитайло “Дума про пісню”).
   Похований Володимир Булаєнко у м. Бауска на військовому кладовищі. На меморіальній плиті викарбувано не офіцерські його звання, а золотом – “Поет Булаєнко В.Д.”. 
   По війні, згорьована та змучена тяжкою звісткою мати поета Ганна Костянтинівна виконала волю сина. Добравшись до Києва, як дорогі скарби, передала рукописи віршів сина Андрієві Малишку. Той прочитав і захоплено вигукнув: “Це – поет від Бога!”. Тоді, у 1946-му, у журналі “Дніпро” було вперше опубліковано велику поетичну добірку творів Володимира Булаєнка. Так Україна вперше довідалася про одного з найяскравіших своїх талановитих синів.

Мати Ганна Костянтинівна

   У 1958 році у видавництві “Молодь” вийшла перша збірка Володимира Булаєнка “Поезії”, укладена стараннями Ліни Костенко. Невдовзі у 1961 році Володимира Булаєнка було посмертно прийнято до Спілки письменників України. Олесь Гончар з цього приводу писав: “До Спілки письменників ми прийняли – посмертно – ціле сузір'я молодих поетів, загиблих на фронті. Мов із самого кривавого бою долинає до нас живий голос одного із них – Володимира Булаєнка:
                        Якщо вмрем – на могилах у нас
                        Виростуть прапори і багнети.
   Віриться, що чистим патріотичним почуттям проросте така поезія в душах сучасного юнацтва, пробуджуватиме в чулій душі любов до Батьківщини, гордість за неї та її оборонців”.
  Згодом у видавництві “Молодь” побачила світ друга збірка поета. В передмові поет В.Забаштанський відзначив: “Пристрасні рядки, що створив поет у роки жорстокої неволі, боронячи правду, красу і свободу свого краю, є звинувачувальним документом проти війни, документом мистецької вартості”.
   У приміщенні Спілки на мармуровій дошці, де золотом викарбувані імена письменників, які загинули на війні, з'явилося і Володине ім'я. Про нього тоді багато писали, його поезія звучала по радіо, було створено документальний фільм, у рідних Сорокодубах його іменем назвали колгосп.
   Схвильовано відгукнулися про Булаєнка Андрій Малишко. Ліна Костенко, Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Володимир Забаштанський та інші.
   У червні 1968 року, якраз тоді, коли Володимиру Булаєнку виповнилося б п'ятдесят років, його шановане та добре ім'я було облито брудом. Наклепники, яким чорна заздрість не давала спокою, написали донос, мовляв, під час війни Булаєнко був у полоні, жив на окупованій території, працював на німців. Не перевіривши ретельно достовірні факти, перестрахувальники перейменували вулицю Булаєнка в Красилові, відмінили обласну літературну премію, розбили погруддя поета, в обласній та районній пресі не згадувалося його ім'я…
   Не витримавши такої наруги, померла мати Володимира Булаєнка Ганна Костянтинівна. Багато літ і зусиль було віддано, аби піднести на належну висоту ім'я поета. Ініціативно та рішуче діяла Хмельницька письменницька організація. “Детальні перевірки, зіставлення життєвих фактів, їх вивчення показали, що Булаєнко – чесна людина, справжній патріот. Він не заплямував ні себе, ні земляків, ні Батьківщину. Двоякого ставлення до його особи, його творчості не може бути – писав відомий в Україні поет Микола Федунець. – Правда є одна – вона у віршах поета, хвилюючих документах воєнного часу. Самобутні, високохудожні, вони стали справжньою подією в нашій літературі” (Подільські вісті. – 2008. – 6 червня). Отож, справедливість восторжествувала. Мужнє слово нашого земляка, його чисте ім'я повернулося рідному народові.
   Поетичне змужніння, молодість Володимира Булаєнка припали на час воєнного лихоліття. Біль, відчай, трагедійність, заклики до боротьби – все це присутнє у віршах поета, створених у чорні дні фашистської окупації. “Вірші Володимира Булаєнка на перший погляд можуть здаватися сумними, навіть похмурими. Але це не той гнітючий сум, що розмиває душу, як студена вода грунт. Це похмурість чистого озера, над яким пропливає грозова хмара. Вітри  її  розженуть – і  відіб'ється в озері сонце” – писала Ліна Костенко (із книги В.Булаєнка “Моя любов була такою…”, с. 5-6).

Квіти до могили матері поета Ганни Костянтинівни

   Образів В.Булаєнка не можна відділити від часу, коли вони були створені. Вони органічно зв'язані з часом:
                        Ідуть дощі. Ночами плаче
                        Над шляхом осінь-подолянка.
                        Війна, як чорний ворон, кряче
                        Над трупом синього світанку.
                        Як день, так ніч в чертоги Божі
                        Плюють розгнівані гармати.
                        В старенькій кожушині мати
                        Стоїть одна на роздорожжі,
                        Біля старого вітряка,
                        Збирає сльози у рукав.
                                               (“Ідуть дощі…”, 1943 р.).
   Печаль мужньої людини гармонійно уживається в його віршах з інтимним  ліризмом, ніжністю, душевністю:
                        Недосяжна, ночами омріяна,
                        У теплушках, в бою, на часах,
                        Принеси мені небо під віями
                        І осінню печаль в косах.
                        Нерозпізнана, нерозгадана
                        Принеси мені тишини
                        І любов мою, нерозкрадену
                        По розбитих дорогах війни.
                                               (“Неоспівана, сіроокая…”, 1942 р.).
   Сьогодні в Україні свято шанують світле ім'я Володимира Булаєнка – поета-воїна. Видано декілька збірок його поезії, його вірші друкуються в колективних збірниках, періодиці. На Хмельниччині з ініціативи обласної письменницької організації щорічно відбуваються Булаєнківські читання, його ім'ям названо обласну літературну премію, в його честь названо вулиці в містах Хмельницькому, Красилові. У Сорокодубах відкрито музей Володимира Булаєнка, там, де стояла батьківська хата, встановлено погруддя поета.

Учасники Булаєнківських читань

   Життя і творчість Володимира Булаєнка – поета-подолянина, знайшли своє відображення в багатьох художніх творах, йому адресовано чимало поетичних присвят. Отож, друзі, познайомтесь з поезією Володимира Булаєнка та поданою нижче літературою про його життя і творчість. Нехай чистим патріотичним почуттям проросте його талановите, щире слово у ваших юних душах і назавжди залишиться у ваших серцях любов до рідної України та гордість за її нелегку історію.

Відкриття меморіальної дошки В.Булаєнку в с. Сорокодуби

Познайомтеся з творами Володимира Булаєнка:

♦ Булаєнко В. Моя любов була такою… : поезії : 95-річчю від дня народження В.Булаєнка присвячується / В.Булаєнко ; авт. передм.: Л.Костенко, М.Федунець. – Хмельницький, 2013. – 48 с.

♦ Булаєнко В. Нерозкрадена любов : вибрана лірика / В.Булаєнко. Сто печалей в маминих очах : поетичні присвяти В.Булаєнку / упоряд. М.Федунець. – Хмельницький : Ровесник, 1998. – 67 с.

♦ Булаєнко В. Поки серце в нас живе… : поезії, спогади, присвяти : (шляхи-дороги співучого сина Подільського краю) / В.Булаєнко ; упоряд. і авт. передм. М.Федунець. – Хмельницький : Поліграфіст, 2007. – 158 с. – (Хранителі рідного слова).

♦ Булаєнко В. Поки серце в нас живе… : вірші, спогади, присвяти / В.Булаєнко ; упоряд., передм. М.Федунця. – Київ : Молодь, 1992. – 112 с. : ілюстр.

♦ Булаєнко В. Вибране / В.Булаєнко ; ред.-упоряд. та авт. передм. М.Федунець. – Хмельницький : Доля, 1993. – 62 с.

 ♦ Булаєнко Володимир // Літературна Хмельниччина ХХ століття : хрестоматія / упоряд. М.Федунець. – Хмельницький, 2005. – С. 155-163.

♦ Булаєнко В. З творчої спадщини / В.Булаєнко // Вінок слави. В 2-х т. Т. 2. – Київ, 1970. – С. 248-261.

Прочитайте про Володимира Булаєнка:

♦ Булаєнко Володимир Дмитрович // Енциклопедія Сучасної України. Т. 3. – Київ, 2004. – С. 571.

♦ Булаенко Владимир // Писатели Украины в Великой Отечественной. – Киев, 1985. – С. 52-54.

♦ Булаєнко Володимир // Письменники Радянської України. – Київ, 1988. – С. 99.

♦ Булаєнко Володимир. Поет // Літератори Хмельниччини : довідник обл. організації Спілки письменників України. – Хмельницький, 1997. – С. 5.

♦ Моргаєнко П. Живий у пам'яті / П.Моргаєнко // Вінок слави. В 2-х т. Т. 2. – Київ, 1990. – С. 244-247.

♦ Незабутні : Володимир Булаєнко // Хмельниччина літературна. – Хмельницький, 1992. – С. 42-43.

♦ Сваричевський А.В. Строфи немов набої : Володимир Дмитрович Булаєнко / А.В.Сваричевський // Подільської землі сини : збірка. – Хмельницький, 1993. – С. 15-17.

*     *     *

♦ Берегомет М. Віднайдена любов / М.Берегомет // Подільські вісті. – 2005. – 14 черв.

♦ Гірник П. Іскра на землі / П.Гірник // Подільські вісті. – 2005. – 14 черв.

♦ Коломієць М. Слово про Володимира Булаєнка : (правда і вигадки про поета) / М.Коломієць // Проскурів. – 2000. – № 81-82, 85-86, 87-88, 89-90.

♦ Костенко Л. Син Поділля : присвячена 50-річчю з дня народження В.Д.Булаєнка / Л.Костенко // Прибузька зоря. – 1968. – 8 черв.

♦ Красуцький М. Пісня, обпалена грозою : до 65-річчя загибелі на полі бою поета і воїна В.Булаєнка / М.Красуцький // Подільські вісті. – 2009. – 1 верес.

♦ Нечай М. “Ми не стояли на колінах…” / М.Нечай // Корчагінець. – 1988. – 6-12 листоп.

♦ Північенко М. У світлиці поезії : [відбулися Булаєнківські читання] / М.Північенко // Радянське Поділля. – 1990. – 10 черв.

♦ Сваричевський А. Багнетом і пером : до 60-річчя від дня народження В.Булаєнка / А.Сваричевський // Радянське Поділля. – 1978. – 8 черв.

♦ Сингаївський М. З когорти Прометеїв / М.Сингаївський // Радянське Поділля. – 1988. – 10 лют.

♦ Федунець М. Слово мужнє, незнищенне / М.Федунець // Подільські вісті. – 2008. – 6 черв.

♦ Храпач Г. Свічі не погаснуть : [про поета В.Булаєнка] / Г.Храпач // Подільські вісті. – 2008. – 14 лют.

Володимир Булаєнко в художніх творах та спогадах:

♦ Буряк В. Духовний код патріота / В.Буряк // Булаєнко В. Поки серце в нас живе… : поезії, спогади, присвяти : (шляхи-дороги співучого сина Подільського краю) / В.Булаєнко. – Хмельницький, 2007. – С. 145-153.

♦ Красуцький М. На білому коні світання : повість про В.Булаєнка / М.Красуцький // Ровесник. – 1997. – № 40, 41, 42, 43, 44.

♦ Крачковська Г. Мій син / Г.Крачковська // Булаєнко В. Поки серце в нас живе… : поезії, спогади, присвяти : (шляхи-дороги співучого сина Подільського краю) / В.Булаєнко ; упоряд. і авт. передм. М.Федунець. – Хмельницький, 2007. – С. 98-99.

♦ Крачковський В. Живи, Володю! / В.Крачковський // Булаєнко В. Поки серце в нас живе… : поезії, спогади, присвяти : (шляхи-дороги співучого сина Подільського краю) / В.Булаєнко. – Хмельницький, 2007. – С. 113-135.

♦ Мачківський М.А. Сорокодуби : книга про поета-воїна В.Булаєнка, його предтеч, сучасників і спадкоємців / М.А.Мачківський. – Хмельницький : Поділля, 1994. – 253 с. – (Духовні витоки Поділля).

♦ Мачківський М. Сорокодуби : уривок з повісті / М.Мачківський // Подільські вісті. – 1993. – № 58, 59, 60.

♦ Нечай М. “Ми не стояли на колінах…” / М.Нечай // Булаєнко В. Поки серце в нас живе… : поезії, спогади, присвяти : (шляхи-дороги співучого сина Подільського краю) / В.Булаєнко. – Хмельницький, 2007. – С. 101-110.

♦ Нечитайло В. Дума про пісню : поема / В.Нечитайло // Булаєнко В. Поки серце в нас живе… : поезії, спогади, присвяти : (шляхи-дороги співучого сина Подільського краю) / В.Булаєнко ; упоряд. і авт. передм. М.Федунець. – Хмельницький, 2007. – С. 156-158.

♦ Рудюк В. Вітчизни сини : пам'яті мого односельця В.Булаєнка : [вірш] / В.Рудюк // Ровесник. – 1993. – 8 трав.

♦ Федунець М. Останні хвилини : пам'яті поета : [вірш] / М.Федунець // Радянське Поділля. – 1988. – 10 лют.

  
Вшанування пам'яті поета-земляка В.Булаєнка.

Вебліографія

♦ Булаєнко Володимир Дмитрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%BB%D0%B0%D1%94%D0%BD%D0%BA%D0%BE_
%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_
%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 (дата звернення: 28.02.2018 р.). – Назва з екрана.

♦ Булаєнко Володимир Дмитрович. Поет-воїн, член Національної спілки письменників України (посмертно) [Електронний ресурс] // Моє місто Красилів. – Режим доступу:
http://krasyliv.com.ua/krasyliv/people/872-bulanko-volodimir-dmitrovich.html (дата звернення: 28.02.2018 р.). – Назва з екрана.

♦ Буряк В.Д. Булаєнко Володимир Дмитрович [Електронний ресурс] / В.Д.Буряк // Енциклопедія Сучасної України. – Режим доступу:
http://esu.com.ua/search_articles.php?id=37838 (дата звернення 28.02.2018 р.). – Назва з екрана.

♦ Булаєнко Володимир Дмитрович [Електронний ресурс]// Хмельницька обласна бібліотека для дітей ім. Т.Г.Шевченка. – Режим доступу:
http://www.odb.km.ua/?dep=1&dep_up=1590&dep_cur=1593 (дата звернення 28.02.2018 р.). – Назва з екрана.

♦ Герасимчук В. Ти намагався врятувати світ [Електронний ресурс] : фрагменти з майбутньої книжки / В.Герасимчук // Українська літературна газета. – Режим доступу:
http://litgazeta.com.ua/prose/ty-namagavsya-vryatuvaty-svit/ (дата звернення: 28.02.2018 р.). – Назва з екрана.

Лауреати Хмельницької обласної літературної премії імені Володимира Булаєнка:

● 1966 р. – Нечитайло Віталій – поет, історик, доктор історичний наук, член Національної спілки письменників України – за поему “Дума про пісню”.

● 1990 р. – Іов Іван – поет, член Національної спілки письменників України – за збірку “Світло рідної хати”.

● 1993 р. – Федунець Микола – поет, член Національної спілки письменників України – як упорядник, автор передмови до книги В.Булаєнко “Поки серце в нас живе…”.

● 1994 р. – Мачківський Микола – письменник, член Національної спілки письменників України – за повість про В.Булаєнка “Сорокодуби”.

♦ 1995 р. – Нечай Михайло – письменник,  член Національної спілки письменників України, товариш В.Булаєнка по Дніпропетровському університету – за книгу “Любов і пам'ять”.

● 1996 р. – Римарук Ігор – поет, член Національної спілки письменників України – за збірку віршів “Нічні голоси”;

Басиров Валерій– поет, прозаїк, перекладач, книговидавець, член Національної спілки письменників України – за збірку поезій “Виток”.

● 1997 р. – Болюх Роман – поет, гуморист, член Національної спілки письменників України – за книгу лірики та гумору “Буковий ряст”.

● 1998 р. – Забаштанський Володимир – поет і перекладач – як упорядник та автор вступної статті до книги В.Булаєнко “Поезії”.

● 2000 р. – Красуцький Мар'ян – письменник, журналіст,  член Національної спілки письменників України – за книгу “На білому коні світання”;

Коломієць Микола – поет, член Національної спілки письменників України – за збірку “Нектар вітрів”.

● 2002 р. – Ванжула Олександра – поетеса, член Національної спілки письменників України – за збірки “Душі моєї гони”, “Горицвіт”.

● 2003 р. – Деко Олександр – прозаїк, літературознавець, публіцист, перекладач, головний редактор журналу “Соборність” (Німеччина), член Національної спілки письменників України – за популяризацію поезії В.Булаєнка за кордоном.

● 2005 р. – Храпач Григорій – поет, прозаїк, член Національної спілки письменників України – за збірку “Вибрані твори для дітей та юнацтва”.

● 2007 р. – Переяслав Вадим – поет, член Національної спілки письменників України – за поезії різних років.

● 2008 р. – Засенко Петро – поет, перекладач, член Національної спілки письменників України – за книгу “Князівство трав”.

● 2011 р. – Коляновський Афанасій – поет, прозаїк, член Національної спілки письменників України – за збірки “Літоспад”, “Живу своїм”.

● 2013 р. – Прокоф'єв Іван – поет, літературознавець, журналіст, член Національної спілки письменників України – за збірку “Зелений шум”.

● 2016 р. – Іськова-Миклащук Олена – поетеса,  член Національної спілки письменників України – за збірки “Рветься душа в небо” та “Небо в окопах”.

Меморіальна дошка в с. Мала Клітна
 

Матеріали обговорені на засіданні науково-методичної ради Хмельницької обласної бібліотеки для дітей імені Т.Г.Шевченка.

Протокол № 2 від 27.02.2018 р.

Матеріал підготувала                              Суховірська О.А.

Комп'ютерний набір                                 Марчук Л.В.
                                                                  Богданова О.Г.

Дизайн обкладинки                                 Павлович А.Я.

Відповідальна за випуск                         Черноус В.Ю.