ЮХИМ НЕТЯГА

   Юхим Кирилович Нетяга народився у 1929 році в с. Ярославка Меджибізького району в селянській родині. Юхимко ріс кмітливим та працьовитим хлопцем, успішно навчався в середній школі. У 1939 році в школу був присланий новий учитель математики і фізкультури Карл Карлович Кошарський, який став для юнака справжнім прикладом для наслідування.
    На все життя запам'ятав хлопець 8 липня 1941 року. В цей день він і його друзі наочно побачили, що таке війна.
    Радянські війська відступали, гребля через Бужок була забита біженцями, ґвалт, лемент. Юхимко взявся допомогти танкістам залити воду в танк. Аж тут налетіли “юнкерси” і почали пресувати греблю і дорогу, вибуховою хвилею хлопчину відкинуло вбік. Отямився у воді. Поруч горіла хата, на колгоспному полі горів склад.
   У книзі спогадів “Патриоты” Юхим Кирилович Нетяга згадує: “Затримавшись на мить, біжу далі. За двадцять метрів бачу найжахливішу картину. Під старою вербою біля ставу лежав вбитий боєць з відірваними руками і ногами. Із обвуглених ран сочилась кров, шолом сповз і закрив обличчя. Недалеко, витягнувши ствол у небо, стояла зенітка. А поряд помирав поранений кінь, сірий, в яблуках, дуже красивий. Він лежав на боці і, піднявши голову, дивився на свої нутрощі, що лежали поряд з розпореним осколками животом. Кінь тихенько іржав, із його очей котилися сльози. Так в неповних тринадцять закінчилося моє дитинство”.
    З перших днів війни Юхимко разом з друзями Іванком Лисаком та Павликом Рудем почав збирати зброю, мріяв наздогнати наших воїнів, боротися з ворогом.
   Якось у серпні, коли гнав корів з пасовиська, випадково зустрівся з Карлом Карловичем. Відбулася відверта розмова з учителем. Невдовзі хлопчина отримав перші серйозні завдання. Карл Карлович організував підпільну молодіжну групу “Юпат” (юний патріот), яку очолив підліток Юхим Нетяга, Юхимко. Хлопці збирали зброю, розклеювали на видних місцях листівки, обладнував тайники – все за вказівкою учителя. Фактично хлопець став зв'язковим з підпільною групою Меджибожа та навколишніх сіл, збирав розвіддані про дислокацію ворожих сил, в тому числі на Проскурівському залізничному вузлі.
   Безстрашний і сміливий підліток брав безпосередню участь в налагодженні зв'язку з Меджибізьким єврейським гетто, в передачі продуктів, медикаментів. Вісім разів довелося Юхимкові пробиратися через колючий дріт гетто, щоб хоч чимось допомогти приреченим.
   Якось Карл Карлович Кошарський, переодягнувшись в рясу попа, разом із Юхимчиком здійснили зухвалий і сміливий вчинок. Зібравши на Великдень повний віз продуктів, хліба, калачів, відправилися до Раківського концтабору. Поки отямилася німецька охорона і почала стріляти, сміливці, ризикуючи життям, встигли перекинути невільникам через колючу огорожу продукти.
    Юний підпільник разом із друзями брав участь і у виведенні з ладу німецької техніки, зокрема вони проколювали шини у німецьких мотоциклах, машинах. Часто хлопцям доводилося переховувати коней від вивезення до Німеччини і т.д. А ще разом із Карлом Кошарським їм вдалося перерізати телефонні дроти, які з'єднували Ярославку з Проскуровом і Летичевом. 30 квітня 1943 року Юхим провів Карла Карловича до Пархомовецького лісництва. Не один раз приходив він на місця таємних зустрічей з учителем, а його все не було.
   Згодом він дізнається про арешти підпільників у Проскурові, про те, як загинув у гестапівській катівні Карл Карлович Кошарський. Не дивлячись на ці непоправні втрати, підпільна молодіжна група “Юпат” діяла до визволення краю від німецьких загарбників і підпорядковувалася Проскурівському підпільному комітету.
    Юному підпільнику Юхиму Нетязі не раз доводилося бувати  і  в  партизанських загонах, в які доставляли зброю та переганяли коней. Влітку 1943 р. він брав участь у партизанському рейді в Білорусію, а потім разом із друзями та батьком Кирилом Тихоновичем допомагав діючій армії звільняти місто Проскурів від окупантів.
   Сьогодні Юхим Кирилович згадує: “Кілька разів доводилося переходити лінію фронту, коли він наблизився до наших країв. Сталося так, що вже перед визволенням Проскурова прибився до однієї з військових частин. Вона ось-ось мала вийти на лінію річки Бужок. То мене послали в тил  до  німців, щоб  видивився, де в них батареї стоять. Кілометрові болота Бужка переходив не один раз. Пригадую, від Пархомовець з тієї частини в бій рушило двісті одинадцять солдатів, а після бою залишилося вісімдесят один чоловік. Далі наступали на Заріччя, тоді воно ще було приміським селом. А Лезневе звільняли в ніч на 24 березня. Наших ще загинуло чоловік з дванадцять, восьмеро було поранено.
    Коли вже в місті затихло, після чергового бою видивився мене командир дивізії: “А ти, хлопче, чий?”. “Нам дуже допомагав!” – одповіли нові однополчани”.
   Війна покотилася далі, а сміливий хлопчина Юхим Нетяга закінчив середню школу, працював у колгоспі. У 1949 році він вступив до Балашовського військового авіаційного училища льотчиків дальньої авіації. Після закінчення училища служив на Далекому Сході, у різних військових частинах. У зв'язку з авіакатастрофою був комісований за станом здоров'я і у 1969 році переїхав до Хмельницького. Довгий час він працював у ДТСААФ, в інших установах міста. Юхим Кирилович вже давно на заслуженому відпочинку, він часто зустрічається з дітьми, молоддю, розповідає їм про ті суворі випробування, які випали на його покоління. Свої спогади він залишив у книзі “Патриоты” та документальній повісті “Непобежденный”, які присвятив світлій пам'яті свого вчителя і одного з керівників Проскурівського підпілля Карла Кошарського.
    Юхим Кирилович Нетяга за участь у підпільно-партизанській боротьбі нагороджений орденами: “Червоної Зірки”, “За мужність”, “Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня”, багатьма медалями.

ПРОЧИТАЙТЕ ПРО ЮХИМА НЕТЯГУ:

♦ Золотарьов В. Визволителі / В.Золотарьов // Подільські вісті. – 2009. – 27 березня.

♦ Нетяга Е. Патриоты : воспоминания / Е.Нетяга. – Шепетовка, 2012. – 200 с.

♦ Нетяга Е. Непобежденный : документальная повесть о Кошарском Карле Карловиче и его боевых друзьях / Е.Нетяга. – Симферополь : Доля, 2005. – 192 с.

♦ Хрящевська О. Ювілей підпільника / О.Хрящевська // Проскурів. – 2009. – 30 квітня.